вівторок, 26 серпня 2014 р.

Тінь Лемберга на вулицях сучасного Львова

Щоразу, коли Львів переходив зі складу однієї держави до іншої, у місті починалось масове перейменування вулиць. Часто нові господарі Галичини вдавались до перекладу звичних назв, що фактично змінювало характер не лише певної вулиці, роблячи її «польською», «австрійською» чи «німецькою», а й загалом національний характер міста. Мабуть, найнеграмотніше це робили росіяни, які зазвичай не вникали в нюанси, переінакшуючи назви. Наприклад, і досі в російських джерелах вулиця Руська вперто називають Русской…
Особливо не щастило іменним назвам вулиць – власне їх перейменовували насамперед. Особливо тут відзначилась совіцька влада, назвавши львівські вулиці на честь людей, які не те що не зробили для міста нічого, а ніколи жодного разу навіть не були в ньому. Власне через цю обставину шукати серед них назву, яка б походила з княжих часів – марне заняття. Логіка підказує, що передусім це вулиці, у назвах яких відображено середньовічні поняття, які збереглися до нашого часу, і шукати їх слід між двома площами – Старим та Новим Ринками.
Площа Старий Ринок. www.photo.i.ua

Джерелом інформації нам слугував український варіант Вікіпедії – у ній зібрано інформацію про всі основні вулиці Львова. Точкою відліку ми обрали 1871 рік – саме тоді на карті нашого міста з’явилось чимало назв вулиць, які після того не наважилась поміняти жодна влада.
І все ж повернемось до іменних вулиць – саме того року на карті Львова зявились вулиці Вагилевича та Словацького. Щодо останньої особливих питань немає – все ж таки тривалий час місто перебувало під польським впливом і правлінням, а поява у місті вулиці з назвою на честь греко-католицького священика та українського поета і фольклориста є вельми цікавим фактом.
Також того року на карті міста офіційно з’явилились вулиці Шпитальна, Сербська, Коперніка, Лісна (Личаківський район), Вагова. Офіційний статус отримала вулиця Вірменська, хоча вона існувала з 1444 року і весь цей час була місцем компактного проживання вірменської громади міста. Також офіційну назву здобула площа Старий Ринок, хоча Ринкова площа в місті була ще з часів заснування Львова.
1860 роком датується назва вулиці Вугільна, а в середині ХІХ століття зявилася Джерельна, яка відтоді не змінювала назву. Також з початку ХІХ століття походить назва вулиці Ткацька. Між іншим, розташована вона на тому-таки Підзамчі й починається від Замарстинівською. Тоді вона була осередком львівських ткачів, але розвиток міста зумовив зміну її «професії» -- вже багато років її найвідоміший об’єкт – кондитерська фабрика «Світоч».
uk.wikipedia.org

Так само змінила «професію» ще одна стара львівська вулиця – Пекарська – ця назва походить з 1690 року. Зараз на цій вулиці немає жодної пекарні, натомість вже тривалий час вона є важливим осередком львівської медицини.
Зазвичай вулиця Зелена – невелика, тиха вуличка з приватними обійстями, однак у Львові це одна з магістральних вулиць, назва якої до того ж фіксується у 1676 -- 1685 роках.
Ознакою середньовічного міста був поділ на національні анклави пам’ять про які збереглася в назвах відповідних вулиць. Власне таким анклавом був український, або ж в тогочасній термінології руський, що й збереглося в назві вулиця Руська, яка фіксується 1472 роком.
Втім найдревнішими назвами вулиць є Галицька та площа Ринок, які датуються 1382 роком. Відтоді жодна влада так і не ризикнула змінити ці дві назви.
Яка вулиця у Львові має найдавнішу назву, ми запитали одного з найвідоміших львовознавців Івана Радковця:
«Ці назви ніколи не мінялись, оскільки вони відповідають історичній справедливості. Колись вулицю не називали просто так, а відповідно до топографічних особливостей, наприклад, Східна-Західна. Також назвами позначали напрямки на Краків, Галич, вони залежали від того, хто здебільшого жив на цих вулицях: Руська, Сербська, Вірменська. Ці назви не вигадані, а склались історично. 1872 року чимало вулиць уперше отримали назви на першому всесвітньому конгресі поштарів – саме там було впорядковано порядок обчислення відстаней між містами і порядок найменування вулиць. Зокрема, всі відстані з того часу обчислюються від входу у головну міську пошту, тому його перенесення бодай на кілька метрів створює чимало  проблем для картографів. У зв’язку з цим одесити сперечаються, що у них точкою відліку ніколи не була пошта, а порт. Втім раніше головна пошта завжди розташовувалась навпроти порту, адже це був найкоротший шлях для відправлення пошти.
Якщо повернутись до Львова, то до 1872 року не існувало поняття назви вулиці, просто зазначали назву будинку, наприклад, будинок Гембаровича чи Ціммермана, іноді додавали конскрипційний номер – цього було достатньо для поштаря. Після Конгресу поштарів з’явились офіційні назви вулиць, а конскрипційні номери будинків зникли.
У перейменуванні вулиць є один цікавий момент – в українській мові немає традиції перекладу топонімів, це вважається перейменуванням, наприклад, якщо вулиця називалась Квіткова, а стала Блюменштрассе. Це питання стосовно вулиці Пильникарської ставлю екскурсантам, адже російською її слід було б назвати Напильническая. Чомусь усі вважають,що ця назва походить від слова «пил», забуваючи, що в українській немає слова «напильник», а є «пильник». Свого часу на Пильникарській знаходились слюсарні майстерні, тому вона отримала цю назву.