субота, 5 липня 2014 р.

Час диваків, час прагматиків та час Ощадності

Скульптура "Ощадність", яка розташована на фронтоні Музею етнографії (колишня Галицька каса ощадності), отримала шанс на порятунок – львів’яни обрали цей архітектурний елемент претендентом на грант посольства США. Отож, за американські кошти реставруватимуть одну з найцікавіших скульптур міста. Зрештою, вона знаходиться у такому місці, що мимоволі привертає увагу туристів – екскурсоводи, розповівши про пам’ятник Т. Шевченкові, просять слухачів розвернутись на 180 градусів, та  звично продовжують екскурсоводи знайомити гостей міста з його пам’ятками: « ...а тепер ви перед собою бачите колишню Галицьку касу ощадності, яку увінчує скульптура "Ощадність"…».

Цікаво, що чимало львів’ян часто називають її сидячою "Свободою", вочевидь, через схожість із найвідомішим американським символом. На їх переконання, різниця  лише в тому, що за океаном вона стоїть, а у Львові – сидить.
Втім на зламі тисячоліть ця скульптура привернула увагу одного львівського дивака. Анатолій Кос’янчук здобув славу людини, так би мовити, з нестандартним мисленням. Отож у 90-х роках він буквально штурмував редакції газет, намагаючись пропагувати вельми оригінальні ідеї. То він пропонував виготовити найбільший у світі трамвайний квиток, то облаштувати в одній з кав’ярень окремий вхід для маленьких дітей – двері заввишки з метр… Однак пану Анатолію, вочевидь, не пощастило з часом, коли він намагався реалізувати ці химерні задуми. До того ж він виявився людиною надокучливою і надто балакучою, тому журналісти замість того, щоб хапати його за рукави, тікали, як від набридливої мухи. Після кількох років марних ходінь по редакціях та громадських організаціях пан Анатолій облишив це заняття. Але одну з його ідей таки вдалось частково реалізувати, і вона безпосередньо пов’язана зі скульптурою "Ощадність".
Отож, пан Анатолій загорівся ідеєю встановити на фасаді музею етнографії секундомір, який мав відлічувати секунди до настання третього тисячоліття. Але просто виготовити секундомір йому видалось нецікавим – банальне технічне завдання, яке потребує лише одного інженера і кількох робітників, які б мали його скласти, а потім змонтувати. За його задумом, через кожну тисячу секунд мав лунати звуковий сигнал, через кожні десять тисяч секунд – мала стріляти гармата, а що 100 тисяч секунд на балконі мала співати міс Львова. Коли спливав би мільйон секунд, з, промовою до народу мав звертатись міський голова. Ну, і все це мало супроводжуватись музикою, загальними веселощами та танцями і феєрварками. Можливо, я зараз помиляюсь в деталях, але суть була така.
Анатолій Кос’янчук довго і безрезультатно носився з цією ідеєю, аж поки йому не пофартило – почалися чергові вибори і директор інституту етнографії Степан Павлюк вирішив балотуватись у Верховну Раду. Ідея Кос’янчука йому видалась йому цікавим інформаційним приводом, отож, як господар будівлі він погодився на встановлення годинника, одразу й знайшовся спонсор – «Світоч». Секундомір невдовзі встановили – якраз під скульптурою "Ощадність", щоправда, без звукових сигналів, пострілів гармати, співів та танців міс Львова та виступів міського голови. Все обмежилось однією прес-конференцією. Ну а годинник, хоч і кілька разів ламався, а таки відрахував час до початку третього тисячоліття, а невдовзі тихо і непомітно згас.

Час Львова як міста фестивалів та веселощів настав трохи пізніше. Щоправда, цю ідею реалізували вже інші люди, які мислили практичніше. Натомість Анатолій Кос’янчук лише спостерігає за цим – нових ідей він вже давно не оприлюднює. Врешті, є надія, що й час ощадності теж настає.