Сто львівських кав’ярень із Гансом-10.

Одна із найпопулярніших колись «крапок» -- «Квітка». Один із небагатьох закладів у Львові, де можна було випити гарячого вина. Особливо цікаво це було взимку. З собою завжди брали «фауст-патрон» -- портвейн, яким і шліфували – спочатку випивали склянку гарячого вина, а потім зимний портвейн.

Кінематорафісти, які знімали "Старики-розбійники", напевне, заходили в заклади, які були на площі Ринок. Знимка uk.wikipedia.org  (2)

Втім найповажнішим на площі Ринок був ресторан «Під левом» (з південного боку площі – О.С.) – то був розкішний заклад, який увечері перетворювався на ресторацію. Ми полюбляли туди заходити, адже там були гарні кельнерки, а вони симпатизували нам, студентам-журналістам, тому завжди нас добре гостили. Кожен добрий заклад мав «родзинку». Ресторан «Під левом» приваблював тим, що там подавали яблучний пунш. То був унікальний напій, подібний до лікеру, однак дешевший, тож можна було взяти пляшку горілки та пляшку пуншу, зробити таким чином коктейль і пити його навіть не закушуючи, бо пунш дуже насичений, тож його багато не вип’єш, а якщо розбавити з горілкою, то виходить градусів 30. Крім того, там грала хороша музика.

Але то було слабенько порівняно з найзнаменитішим закладом на площі Ринок «Кентавром». То був один із перших львівських барів узагалі, мій улюблений, із яким пов’язано чимало спогадів. Розповідати про нього можна безконечно, тож зупинюсь на найяскравішому. «Кентавр» славився ще тим, що саме у ньому вперше з’явились цигарки «Marlboro» молдавського виробництва. Вони тоді коштували рубель, а згодом там з’явилось «Marlboro» уже фінського виробництва, але коштувало вже два рублі. Також там ми скуштували перший європейський коктейль «Strawberry Liqueur» – горілку з полуничним лікером, яку було дуже легко пити. Також у цьому закладі вперше у Львові з’явились імпортні напої, наприклад кубинський ром та чеська бехерівка. Звісно, ми прагнули все це скуштувати.

"Кентавр" і зараз працює. Знимка mapia.ua

Але окремо варто розповісти про публіку, яка відвідувала цей заклад. Вона була дуже розмаїта, туди часто заходили фарци, однак вони або взагалі не пили, аби пили дуже мало, натомість обговорювали ділові пропозиції. Тоді ж у них з’явилася забавка – чейндж, або обмін рублями. Суть гри в тому, що один гравець дістає рубель та називає 5 чи 6 цифр, потім інший гравець дістає свій рубель та називає цифри, після чого їх звіряють. Таким чином вони могли бавитись цілий день, сидячи в «Кентаврі». 

У мене тоді весь час була наївна думка, що от вдасться заробити більшу стипендію і тоді зможу вільно жити, заходити у будь-яку «крапку» та замовляти, що захочу. А в «Кентаврі» таких спокус вистачало. Отож якось із одним колегою ми зайшли туди, а там якраз майже не було відвідувачів, окрім фарців, які грали у свій улюблений «чейндж». За лядою стояв кельнер, який звався Ромко, тож через відсутність відвідувачів він занудьгував і, коли хлопці покликали його приєднатися до гри, охоче пристав на їхню пропозицію. Таку картину ми застали, коли зайшли, але найцікавіше, що гра у нього пішла, тож він сидів з купою грошей, а коли ми попросили його принести щось із бару, лише махнув нам рукою, мовляв, беріть, що хочете, тільки не відривайте від гри. У ту хвилю мені здалось, що ми потрапили в рай, адже нам дозволили зайти за ляду однієї з найліпших кнайп Львова і взяти там все, що захочемо. На тих радощах ми тричі «брали, що хотіли», аж врешті мені стало нецікаво – зникла ота звична недоступність дорогих та дефіцитних напоїв і смаколиків.

А ось знаменитий кентавр, який дав назву кав'ярні, яка розташована на Ринку

Втім з «Кентавром» пов’язаний ще один цікавий випадок. На наш факультет перевели студента, який раніше жив у Східній Німеччині – його батько був совіцьким генералом і служив там. Натомість у Львові вони оселились на Левандівці. Звісно, у цього юнака виникли проблеми з українською мовою, яку в нас викладала Олександра Сербенська. Отож я взявся йому допомогти, він мене почав запрошувати додому, де ми з ним надолужували пропущене. То був генеральський син, тож мав удома найсучаснішу японську стереосистему, яку привіз його батько з Німеччини. У нього були й рідкісні в той час платівки «The Beatles», «Deep Purple», «Pink Floyd», «Led Zeppelin», які ми слухали. Тоді все це фактично заборонили, тож розповідати про це своїм одноліткам було дуже небажано, тож він запрошував лише тих, кому довіряв. Звісно, маючи вдома такі платівки, він невдовзі після переїзду до Львова став завсідником «Кентавру» де зав’язував знайомства для обміну дефіцитними платівками – там зажди були люди, які тим цікавились і могли запропонувати щось рівнозначне. Зрештою, «Кентавр» працює і в наші часи, навіть зберіг історичну назву, що дуже добре, однак мусимо покинути цей гостинний заклад і вирушаємо далі, на вулицю Краківську.

Саме там є ще один заклад, який також зберігся з совіцьких часів – «Медівня».