Про культуру на районі (1)

Що не вихідні - то у Львові фестиваль. Натовпи туристів змішуються з львів'янами, які приїздять сюди і з Хуторівки, і з Левандівки, і з Замарстинівської, і з інших районів міста. У результаті - ні пройти, ні сісти, ні морозива з'їсти. Святкування перетворюється на гарячковий пошук вільних місць у кав'ярнях. Які не факт, що знаходяться. 

Хоча, якби "масові гуляння" можна було "децентралізувати" по районах, центр можна було б трохи розвантажити. Зрештою, історичний центр у нас не такий вже й великий та гумовий, а кількість туристів постійно зростає. А раз так, то постає проблема культурного відпочинку у «своєму» мікрорайоні - про що управління культури Львівської міськради почало говорити ще роки два тому. А також нових центрів культурного життя. Власне, з останніх ми і почнемо наш огляд потенційних місць відпочинку львів’ян.

Кing Cross Leopolis та "Південний"

Модерні часи -- модерна культура. Знимка k-alliance.com.ua

Формально King Cross Leopolis можна було б назвати заміським відпочинком, адже торгівельний центр розташовано у селі Сокільники Пустомитівського району. Однак на практиці цю межу мало хто помічає, або ж не надає їй значення. Головне – тут на відносно невеликій площі поєднались десятки магазинів та бутиків і, що нас в даному разі цікавить, потужна відпочинкова зона з численними кафе та ресторанами, ковзанкою, кінотеатрами, в тому числі у форматі 5D, боулінг-клубом. Іншими словами – повна альтернатива історичному центру міста.

Його поява цілком вписується у концепцію створення нового центру Львова, який перебере на себе ряд функцій, які зараз виконує історичний центр міста. Фактично львів’янам пропонують вибір – чи їм поїхати відпочити у історичний центр, чи у торгівельний. Хоча, це не дуже годиться для тих, хто хоче відпочивати біля дому. Та й, як показує досвід, на вихідних і там вже не проштовхнешся - ковзанка забита, діти ледь вміщаються на відведеній їм території Леопарку, фуд-корти також ледь встигають обслужити всіх охочих. Львів явно потребує відкриття ще кількох таких центрів у різних районах міста.

Другим таким великим торгівельним центром є «Південний». Хоча керівництво і намагається позиціонувати його як торгово-виробничий комплекс, та для львів'ян, які пам'ятають кілька десятків яток на пустирі, він все-одно лишається базаром. Хоча тут можна і по магазинах походити, і дітей розважити, і кави попити. Навіть нічний клуб з'явився, вкупі з готелем, спортзалами та церквою. Мінус - надто велика територія, усе розкидано по різних куточках, не допомагають навіть дороговкази.

Ще одна така велика торгівельно-відпочинкова зона у Львові утворилась вздовж вулиці княгині Ольги – від Наукової до Володимира Великого. Щоправда, якщо у King Cross Leopolis та «Південному» ми маємо все під одним дахом, то тут є просто велетенська дільниця, яка складається з низки великих супермаркетів: «Арсену», «Сільпо» та інших, поміж яких є кілька об’єктів, які пов’язані з відпочинком. І хоча супермаркети, які тут знаходяться і мають кафе, однак це швидше такі собі модерні забігайлівки, де можна кілька хвилин перепочити після продуктових закупів перед тим, як сісти у власний автомобіль чи у маршрутку.

Головним об’єктом відпочинку тут, все ж є «Аквапарк Пляж», куди багато львів'ян та й гостей міста також приїжджають на вихідні. У місті без річки, а й подекуди без гарячої води, це непоганий варіант відпочити.

Залишки ставка в Горіховому гаю. Знимка ukrmap.biz

Сихів

За кількістю населення Сихів цілком можна порівняти з невеликим обласним центром, наприклад, Ужгородом. Що цікаво, фактичним центром Сихова є чимала площа між «Довженко Кінопалацом» та церквою Різдва Пресвятої Богородиці. І вже вздовж його головної осі – проспекту Червоної Калини та вулиці Сихівської розташовано всі основні об’єкти цього житлового масиву. Тобто все компактно і зрозуміло для орієнтації. Саме кінотеатр є основним осередком відпочинку на Сихові – тут не тільки показують кіно, а й відбуваються концерти.

Начебто на Сихові є куди піти, але враховуючи кількість його населення – вибір не такий вже й великий. Звісно, добре, що тут вже з’явився парк імені Папи Римського Івана Павла ІІ. Але парк заклали лише у 2007 році, тож говорити про повноцінну паркову структуру тут ще зарано – все ж таки дерева повинні підрости, і лише років за 20 він зможе повноцінно виконувати паркові функції. Звісно, якщо хтось про це подбає. На жаль, повноцінної відпочинкової зони Сихів так і не отримав

Сихів -- це не лише церкви, як твердять деякі екс-чиновники, а й кіно. Знимка lvivposter.com

Кінотеатр імені Довженка - не єдиний у Львові, який може відігравати роль центру відпочинкової зони. Приблизно таку ж роль міг би виконувати розташований у Горіховому гаю на вулиці Володимира Великого кінотеатр «Сокіл». Цьогоріч з бюджету виділили 200 тисяч гривень на фінансування кінотеатру. На ці гроші планують замінити старі вікна, перекрити та утеплити дах, а також відремонтувати фасад. Поруч – дитячі майданчики. Для сімейного відпочинку – майже ідеальне місце, якби не «але». Справа у тому, що поруч із кінотеатром свого часу було два чудові ставки. На жаль, мусимо говорити про них в минулому часі, оскільки одне озеро висохло повністю: тепер про нього нагадують хіба що зарослі очерету. Друге зміліло наполовину. Якщо раніше в цих озерах можна було купатись, то тепер там хіба песики роблять запливи.

(Завершення колись буде)

http://kava.lviv.ua/ua/article/5629/~pro-kulturu-na-rajoni

«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов (3)

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html) виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Сьогодні продовжуємо цю розмову, і говоримо про весільну музику із Юрієм Шаріфовим.

Знимка wz.lviv.ua

Раніше майже у кожному ресторані виступали музиканти, ресторанна музика була дуже популярною, однак зараз «живу» музику в ресторанх можна нечасто почути. У чому причина? Чи, може, власники ресторанів банально заощаджують на тому, адже музикантам треба плати, натомість купити диски є набагато дешевше?
Не думаю, що причина у тому, що власники ресторанів таким чином хочуть заощадити, хоча це могло співпасти з іншими, більш вагомими причинами. Фактично музикантів вижили з ресторанів, однак це сталось внаслідок зміни музичних уподобань. У ресторанах виступають колективи, які відтворюють репетуар відомих виконавців. Однак навіть у такому випадку вони не можуть виконувати все поспіль – щось у них виходить краще, щось – гірше. Отож раніше вони відтворювали пісні Алли Пугачової, Валерія Леонтєва та інших російських виконавців. Однак мода на них все ж пройшла, зараз люди віддають перевагу західній музиці, а відтворити репертуара Майкла Джексона таким музикантам, на жаль, не під силу, отож воно і зійшло на нуль. Втім мені, як музиканту, колективи, які виконують кавер-версії є нецікавими. Краще б вони робили щось своє, нехай навіть і гірше. І все ж, якщо говорити про ресторанну музику – «жива» музика звучить таки натуральніше.

На Вашу думку, які помилки найчастіше роблять власники, коли вирішують питання музичного оформлення свого закладу?
Помилки йдуть від неправильного розуміння музики та стратегії закладу. Зараз у нас дуже багато спеціалізованих закладів, тож логічно, коли у вірменському ресторані звучить вірменська музика, якщо ресторан оформлено у стилі кантрі, то мусить бути відповідна музика, якщо українська музика, то мусить бути українська музика. Однак керівники та власники ресторанних закладів часто ігнорують професійні знання і роблять це невпопад.
Насправді ресторан цілком може бути осередком живої музики, адже не конче, щоб жива музика звучала тільки у спеціалізованих закладах. Адже філармонія може робити концерти різної музики: і простої, і складної, то чому це не можуть робити ресторани? Втім тут все залежить від того, наскільки інтелектуально розвинутим є керівник закладу, який у нього смак. Не буду називати місце, скажу тільки, що свідком цієї сцени я став у Львові, у ресторані, де є жива музика. Причому те, що вони грали голосно, це був лише один із недоліків. Врешті коли музиканти сказали, що виконують останню пісню вечора, то люди, які були в ресторані з полегшенням зітхнули: «Нарешті!». Але ж проблема не в музикантах, а у власниках закладу, які не розуміють, що погана музика тільки шкодить репутації їхнього закладу та відлякую клієнтів, які туди більше не прийдуть.

У такому випадку хто повинен виховувати цей смак?
Я люблю всіх музикантів – і тих, які добре грають, і тих, у кого це виходить не дуже добре. Але смак треба дійсно виховувати. Зізнаюсь – я не прихильник квотування частки української музики в ефірі радіостанцій, адже наявність квот не повинна бути підставою усіляким бездарностям вимагати щоб в ефірі крутили їх пісні. Держава повинна виховувати такий смак, створювати конкуренцію, адже не можна примушувати людей слухати конкретну радіостанцію.

Осередком живої музики часто залишаються весілля де виступають здебільшого аматорські колективи. Чи всі з них роблять це якісно?
Там є різні колективи, у весільній музиці також є поняття професійності та непрофесійності. Але любов до фольклорної музики від того не минає, мелодії там залишаються незмінними, незалежно від того, чи їх виконують якісно чи ні. Втім серед колективів, які виступають на весіллях дуже гостра конкуренція, одні колективи популярні, натомість інших запрошують рідко. Адже люди переживають за репутацію свого весілля і що потім будуть говорити та як згадуватимуть. Втім фольклорна музика, яку там виконують є вельми проста, там не треба «випендрюватись», адже 90% репертуару таких колективів це вальси та польки. І звісно, це музика, яку легко слухати. До речі, з тої ж причини люди часто люблять слухати класичну музику, наприклад Моцарта. І не тому, що вони добре розбираються в музиці, а тому, що струнний оркестр зовсім не тисне на вуха. Втім класичною ми її називаємо тепер, а колись вона мала так само статус популярної, адже писалась для різноманітних масових заходів або якихось нагод, наприклад прибуття якоїсь баронеси на бал.

Однак на весіллях часом виступають і відомі виконавці. Що їх приваблює у таких концертах, і що спонукає багатих людей запрошувати на такі події знаменитостей?
Найперше зауважу, що на весіллях так само бувають розумні люди, і вони хочуть не лише подьоргати ногами, а й послухати концертну програму, долучитись до мистецтва. Блюзовий колектив, в якому я працюю, так само запрошують. На весіллях виступає і Софія Ротару, і Хуліо Іглесіас та Елтон Джон. Причомуь саме там вони можуть отримати найвищі у своєму житті гонорари. Звісно, тут є момент показухи з боку організатора весілля, мовляв, дивіться який я крутий, кого зумів купити.

(Закінчення. Див також http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/blog-post_15.html)

«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов (2)

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html)виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Про це у продовженні розмови з відомим українським музикантом Юрієм Шаріфовим.

Знимка uajazz.com

Часто виникають суперечки до якої культури належать Пісні львівських вулиць, адже зараз вони існують у двох мовних версіях – українській та польській

100% до польської культури, адже навіть українські версії цих пісень є перекладом з польської. Все ж таки вони сформувались у період, коли Львів належав до Польщі і творили їх таки поляки виходячи із власного розуміння та відчуття польської культури.

Однак їх зміст та стиль не суперечить українській культурі, тим більше що тоді у Львові жили люди різних національностей. І саме місце проживання впливало на їх ментальність, об’єднувало. Наприклад євреї, які жили у Львові відрізнялись від тих, які жили у Німеччині. У Львові було спільне життя людей різних національностей, а це породжувало спільні ідеї, врешті спільні мелодії, які западали у вухо. Окрім того для мелодичних обертів пісень львівських вулиць притаманна польськість, її чутно. Тож я сприймаю їх як частину польського фольклору з домішками українського, адже у Львові разом жили українці та поляки. Натомість німецьких відтінків там немає, і це при тому, що тривалий час Галичина перебувала у складі Австрії.

Чи варто тоді було перекладати їх українською?

А чому б ні, адже для нас вони є так само близькими, це розширює наш кругозір. Власне це і зробив Віктор Морозов, який записав українські версії цих пісень, хоча раніше вони ніколи не співались українською. Однак у всьому світі вони відомі саме як пйосенки львувскі – вони є пам’яттю про польський період Львова. І якщо говорити про польський міський фольклор, то вони відрізняються від фольклору інших міст цієї держави, як Варшави чи Познані. Пісні центральної Польщі сильно відрізняються від львівських, це відразу чути за їх стилістикою. Це такий хитрий тип пісні, яка була тільки тут, тільки у Львові. І це є феномен, якого немає в інших містах заходу України. Наприклад, я 10 років жив у Чернівцях, однак ніколи не чув, щоб там було аналогічне явище чернівецьких пісень. Адже тоді люди не відрізнялись великою мобільністю, більшість людей постійно жила в одному місті і рідко виїжджала за його межі, це було привілеєм тільки найбагатших.

А можливість виїжджати за межі свого міста чи регіону щось міняє в культурі.

Звісно, інша справа, що ці виїзди не завжди є добровільними. Однак такі масові міграції іноді дають несподівані результати. Наприклад таким стало насильницьке вивезення негрів в Америку. Явище, безумовно негативне, однак саме завдяки цьому і виник джаз. І якби не це, то хто зна, може б і зараз в Америці в музиці панували б польки та вальси.

Якщо подивитись на ТОП-10 найпопулярніших пісень про Львів, то в ньому не так вже й багато сучасних пісень про Львів, найпопулярніша серед них «То є Львів» Скрябіна. Однак тут напевно переважила популярність самого виконавця. 

Значить і справді зараз не пишуть про Львів. Водночас я думаю, що все розвивається хвилями – популярна пісня з часом забувається, а потім її можуть заново відкрити. Наприклад так сталось з піснями Богдана Веселовського які вже, здавалось, всі забули. А потім хто згадав про них і виявилось, що вони дуже класні, тепер вони переживають нову популярність. Так само колись популярною була пісня Мирослава Скорика «Не топчіть конвалій», а потім вона втратила популярність. Взагалі застій є неприроднім явищем для суспільства і тому повинно відбуватись постійне оновлення.

Однак працюючи над ТОП-10 зауважив, що деякі пісні мають чудові слова, однак за кількістю переглядів вони не є популярними. Наприклад у мій рейтинг не потрапила пісня на слова Василя Симоненка про Львів «Український лев»

Значить вона не має яскравої мелодії. Взагалі на один вірш може бути багато мелодій, натомість на одну мелодію різних віршів не напишеш, оскільки в пісні головне – мелодія. І дуже часто на вірші відомих поетів пишуть багато мелодій. Наприклад в Росії таким поетом був Сергій Єсенін – у нього, що важливо, дуже прості тексти. На жаль поети часто це забувають і пишуть дуже складні поезії, як поетичний твір вони сприймаються, а от для пісні не надаються. 

Як приклад, повернусь до ранніх пісень Володимира Івасюка. У нього слова йдуть короткими фразами: «Ти признайся мені» -- закінчена фраза. «Звідки в тебе ті чари» -- друга фраза. Натомість поети часто є літературно налаштовані і пишуть довгими фразами, вони розтягуються, зміст рветься і слухач не може зрозуміти про що ця пісня. Або ж слова у ній такі, що не завжди заспіваєш – не всі поетичні тексти притаманні для співу. У цьому таємниця бельканто – всі текти там італійською, яка добре надається для співу і, відповідно, їх легко співати. Натомість попробуйте заспівати слово Армстронг – п’ять приголосних підряд і тільки два голосні звуки.

Але є мови, які мають малу кількість голосних, наприклад грузинська має тільки три голосних звуки. Або ж мови, для яких притаманні збіги приголосних, наприклад чеська. Однак це не завадило Карелу Готту стати популярним співаком 

Це ми так сприймаємо грузинську мову, а для них це нормально. Взагалі такі речі варто докладніше проаналізувати. У чехів дійсно є чимало збігів приголосних, однак у випадку Карела Готта це компенсувалось його голосом (лірико-драматичний тенор, діапазон дві октави – О.С.) та манерою виконання – все це дозволяло завуальовувати ці проблеми.

Мовні особливості пісень – це доволі давня тема, наприклад ще у 60-х роках минулого століття була дискусія, чи можна співати рок-музику польською мовою. Навіть багатьом полякам вона здавалась непридатною для цього через велику кількість шиплячих звуків – це створює не дуже благозвучний ефект. Саме тому чимало польських джахових виконавців перейшли на англійську. Одна з причин – там не має таких проблем. Втім цю проблему на користь польської розв’язав Чеслав Немен, який знайшов способи подолати надмірну кількість шиплячих. Зауважу, що його музичні експерименти не всіма сприймались у Польщі, навіть казали, що він вносить щось чужородне у польську культуру.

Якщо ж говорити про українську мову, то нам таки пощастило – українська мова не має якихось акустичних ускладнень, які заважають сприйняттю пісень.

І все таки, на англійську чи російську переходили тільки з тієї причини?

Звісно, що це не був єдиний мотив переходу на ці мови, передусім важила поширеність англійської. Так само в Совіцькому Союзі співаки із союзних республік намагались співати на російській не лише через пропаганду цієї мови, а й для того, щоб їх зрозуміли за межами рідної республіки. Бо хто ха межами Узбекистану знає, що Учкудук означає три колодязі. Всі хотіли бути популярними, тому й перекладали грузинські та молдавські пісні, навіть такі, як «Тбілісо». Мова виконання у популярній пісні є дуже важливою. Саме тому так складно прорватись полякам у світ з польськомовними піснями. Чи хто в світі може зрозуміти болгарські пісні.

Наприклад перші пісні АВВА були на шведській мові, однак коли вони захотіли просунутись далі, то мусіли перейти на англійську. Найпопулярніший німецькомовний гурт Рамштайн вибився завдяки своїм мелодіям, тож їх слухачі вимушені слухати німецькою. Натомість інший цікавий німецькомовний колектив ERC популярний переважно в Німеччині та Австрії, а за межами цих двох країн їх мало хто знає. Також чимало африканських музикантів співають французькою – завдяки поширеності цієї мови. Конкурувати з англійською пісням національними мовами може лише дуже яскравий фольклор, який нема сенсу перекладати, наприклад грецький. Загалом я вважаю, що нерозумно співакам адміністративно обмежувати мову виконання, адже це стримує розвиток якісного музичного продукту. Водночас зараз, коли Таїсія Повалій чи Ані Лорак валять по російськи це виглядає дивним, у такій ситуації краще вже співати англійською. Втім тут є своє пояснення – вони виконують пісні радянської традиції і свою кар’єру вони роблять в Росії.

(початок http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/blog-post_8.html. Далі буде...)

«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html )виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Про цю пісню, як і про те, чому одні пісні десятиліттями залишаються популярними говоримо з відомим львівським музикантом та композитором Юрієм Шаріфовим.

Знимка kameniar.lnu.edu.ua

Пане Юрію, а що для Вас особисто стало несподіванкою у цьому ТОП-10 найпопулярніших пісень про Львів? 

У ньому є кілька пісень, які я досі нечасто чув, наприклад «Личаківське танго» у виконанні Chór Dana. Натомість є речі, які тебе оточують практично все життя, як «Тільки у Львові» -- зараз мені навіть важко пригадати, коли я вперше почув цю пісню, напевне я тоді ще був дуже молодим. Здебільшого там дуже прогнозовані пісні, як «Старенький трамвай» -- її співають мої колеги і на радіо «Львівська хвиля», де я колись працював це дуже шанована пісня, вона завжди на верхніх позиціях. До речі, це українське радіо з переважно українським репертуаром, натомість польські пісні там помітно менше крутять в ефірі. 

Чому «Тільки у Львові» залишається популярною протягом 80 років?

Вона є беззаперечним лідером за всіма параметрами. А причиною цього є яскрава мелодія. Натомість тематика тут відіграє другорядну роль. Її мелодія входить в голову, запам’ятовується, при цьому текст можна і не знати. Саме тому її грають і на весіллях, і на забавах. Часом складається враження, що ця пісня була вічно.

Напевне тому, що наступного року їй буде 80 років, тобто це молодість навіть не дідусів, а для багатьох навіть роки молодості прадідусів. І наступного року матимемо її ювілей.

Популярних пісень такого віку мало. Зрештою у більшості випадків люди навіть не знають, скільки років пісням, які вони слухають. Оскільки ж «Тільки у Львові» є яскравішою, тож їй і вдалось заполонити вуха любителів музики. А для того, щоб пісня пережила кілька поколінь, то вона повинна постійно звучати, інакше нові покоління її забуватимуть. Тут маємо унікальну, неймовірно яскраву мелодію. А для того, щоб пісня стала популярною, вона повинна складатись з певних стандартних конструкцій. Навіть якщо це 2-3-4 ноти, то вони не повинні шокувати вухо і сприйматись як своє, рідне. Натомість складні мелодії не мають великих шансів запам’ятатись. Як приклад може навести пісні Володимира Івасюка – його найкращі пісні мають яскраві мелодії. Натомість коли він вже почав вчитись в консерваторії, він почав робити складніші пісні і ці мелодії вже не мали такої популярності. Дуже часто кажуть, що чим простіша мелодія, тим вона популярніша. Адже більшість слухачів все ж не є фахівцями у музиці та не мають музичної освіти. Водночас проста мелодія не означає, що вона примітивна

І тут все залежить від автора пісні, від композитора – він мусить її зробити простою, оригінальною та небанальною. А це, насправді, дуже велика проблема, яка виникла ще із винайденням пісень і супроводжуватиме людство доки воно співатиме. Таку мелодію дуже складно створити, понад те, навіть композитор, який написав 100 симфоній не зможе написати бодай одної доброї пісні, натомість композитор, який спеціалізується на піснях не здатен написати бодай одну сонату. 

Пане Юрію, до ТОП-10 пісень про Львів увійшли доволі різні пісні. Що їх об’єднує, чи може це бути один жанр?

Тут не може бути одного жанру, це надзвичайно різні пісні, і за часом, і за стилем, об’єднує їх тільки тематика Львова а також те, що об’єднує всі пісні – можливість заспівати їх разом, у компанії завдяки невеликому музичному діапазону, що не тисне на вуха.

Справа у тому, що є певні традиції у сприйнятті пісень залежно від національності людини. Саме тому є поняття польської чи німецької пісні. Ментальність людей, яка залежить від її національності накладає свої особливості на пісні. Наприклад африканцю легко заспівати свою мелодію, вона йому звучатиме дуже природно, натомість нам вона може видатись немилозвучною. Все це залежить від виховання та культури.

Також пісня має свою соціалізацію, як, приміром, шансон, де є задана мелодійність, певні оберти та гармонія, також він має свою соціальну скерованість. І він існує в рамках певних комплексів, які і задають його розвиток. Водночас завжди знаходяться колективи, які знаходять нові шляхи розвитку в жанрі, у якому вони працюють. Наприклад, таке новаторство притаманне The Beatles – вони відрізнялись від того, що робилось у рок-музиці до них, вони мають унікальний ритм, не завжди на чотири четвертих, ряд інших музичних елементів.

Якщо повернутись до Пісень львівських вулиць, то це є міський фольклор, причому створений людьми освіченими, у них відображається характер людини, її ментальність. Водночас вони є рідними, бо подібні на те, що нам знайоме віддавна. Дуже зле, коли пісні не є подібними на щось нам знайоме віддавна. Дуже важлива ритміка пісень, якщо вона співпадає із звичною нам, то сприймається як рідна. Взагалі на  цю тему можна писати дисертації.

Топ-10 найпопулярніших пісень про Львів

Кількість пісень, присвячених Львову, сягає сотень, якщо не тисяч. Що дуже важливо – чимало з них зберігають популярність попри те, що написані десятки років тому. Є пісні, які асоціюються з одним виконавцем, і стали популярними саме завдяки його особистому шарму. Є пісні, які мають різних виконавців, виконуються у кількох мовних версіях. А раз так, то можна спробувати визначити найпопулярніші пісні про Львів. Як то кажуть, усіх часів та народів. Критерій популярності доволі простий – кількість переглядів на YouTube. Аби визначити найпопулярнішу, ми сумували загальну кількість переглядів пісні станом на 2 липня 2015 року. 

Так обливають тільки ви Львові і тілько львівські батяри. Знимка the-arioch.livejournal.com

Номер один за популярністю – «Тільки у Львові», неофіційний гімн нашого міста, загалом 1 112 890 завантажень, найбільша кількість версій та виконавців, українська та польська версії. Це відома пісня у виконанні ведучих місцевого радіо у Львові за Щепка і Тонька, переспівана Віктором Морозовим, Los Colorados та Юрієм Гнатковським. https://www.youtube.com/watch?v=m3b6jgH7k40 

Друга за популярністю - «То Є Львів» Кузьми Скрябіна – 638 892 переглядів. Втім, її популярність, цілком можливо, спричинена популярністю самого Кузьми, який, на жаль, передчасно пішов із життя. https://www.youtube.com/watch?v=ESIgcBogf6c

Третя  за популярністю львівська пісня є «Личаківське танго» - загалом 249 810 переглядів, а його виконавцем є польський Chór Dana. Пісня походить з 1930 року, а сам колектив – з 1928 року, спочатку був заснований як чоловічий вокальний квартет під керівництвом Владислава Даниловського (власне від його скороченого прізвища і походить назва). https://www.youtube.com/watch?v=acv-euqt1sY. Є і український варіант цієї пісні у виконанні Віктора Морозова.  

А в цілому -- пристойне місто. Знимка vk.com

Четверта за популярністю - "Хлопці з Бандерштату" – 172 799 переглядів. Пісня легендарних Братів Гадюкіних, втім на Ютюбі найбільшою популярністю користується версія у виконанні гурту «Кому вниз», яка була виконана на концерті пам’яті Сергія Кузьмінського.

Дехто говоре "Бандити, хулiгани

З тої голоти людей не буде"

А ми ся подивим, як потреба стане,

Хто полiзе в льох, а хто пiд кулi пiде.

Найдивніше у цих, написаних у мирний час словах, їхня актуальність сьогодні, бо потреба таки стала. Зрештою, недарма одна з неофіційних назв Львова – Бандерштат. https://www.youtube.com/watch?v=ejVyyZGXvkk 

П'ятою за популярністю є «Старенький трамвай» https://www.youtube.com/watch?v=byAV3M8uk2g - 152 964 переглядів. Однак для «Піккардійської терції» вона стала направду фартовою – саме вона є першою піснею дебютного альбому «Піккардійців», який вийшов ще у 1994 році. Отож 21 рік поспіль пісня не виходить з їх репертуару при тому, що, за словами Славка Нудика, вони не люблять «їздити на одній пісні».

Шостою за популярністю є «Марш львівських дітей» https://www.youtube.com/watch?v=-hCxTv-Vp14 - 94 768 переглядів. Тривожна, військова пісня, автор якої, на жаль, не відомий, на мелодію з оперетки Лео Фалла Księżniczka dolarów. У Першій світовій війні львів’яни („Lwowskie Dzieci”) служили здебільшого у 30 піхотному полку австрійської армії, який 26 липня 1914 року вирушив у Боснію і Герцоговину. Власне, у пісні відображено момент відправки на фронт молодих львів’ян. Втім, друга версія пісні відображає відправку австрійських військ 23 серпня 1914 року на боротьбу з Росією. Загалом, пісня має декілька варіантів та виконується на львівському діалекті польської мови, тобто балаку, що додає їй колориту. Крім того, це одна з небагатьох пісень на тему Першої світової війни.

Знимка www.youtube.com

Сьома у рейтингу сучасна польська пісня A LWOW TO DLA MNIE ZAGRANICA https://www.youtube.com/watch?v=lhHCvlrEi8Y, яка має 79147 переглядів, її виконавцем є Роман Колаковський, Поляки таки ностальгують за Львовом, однак водночас вони розуміють, що Львів – то таки інша держава. Втім, ця пісня таки про два міста: Львів та Вроцлав, місто, куди, як відомо, виїхало чимало колишніх  львів’ян. Для їхніх дітей Вроцлав став батьківщиною, а Львів – закордоном, де минуло дитинство їхніх батьків.

Восьмою у рейтингу є весела пісня у виконанні польського співака Мацєя Врублевського «Бабця зі Львова» https://www.youtube.com/watch?v=R1HWT5MvVew - вона має 65806 переглядів. Пісня, яка знову ж таки повертає нас у довоєнний Львів з його характерним вигуком «Та йой!» -- саме за ним тоді впізнавали львів’ян у міжвоєнній Польщі.

Дев'ята за популярністю є пісня «Львів» https://www.youtube.com/watch?v=oZ0DMMBEn7c  із фільму «Золотий вересень» у виконанні «Пікардійської терції». Ностальгія за тим старим Львовом, який було втрачено у вересні 1939 року. Традиційно інтелігентне виконання «піккардійців» найкраще пасує до цієї пісні. І, зрештою, її двомовність знову нагадує про рівноправність двох культур – української та польської у історії нашого міста. У підсумку маємо 51017 завантажень.

10 місце у рейтингу найпопулярніших пісень про Львів займає «Куплю си газету» https://www.youtube.com/watch?v=HADiIMgvGJs у виконанні гурту «Львівське ретро» - загалом її переглянули 35173 рази. Пісня походить з 30-х років ХХ століття і за словами Ростислава Демчишина, керівника «Львівського ретро» у той час не було «мінусовок», тож і співаки тоді були справжніми. Ну а справжнє таки залишається в історії. 

http://kava.lviv.ua/ua/article/5641/~top-10-najpopulyarnishykh-pisen-pro-lviv

Про що писали львівські газети у жовтні

2 жовтня 1946 року, «Вільна Україна»

Пам’ятник В.І.Леніну

В гарному скверику в центрі міста будується пам’ятник В.І Леніну. Ще в перший рік після визволення Яворівського району від німецько-фашистських загарбників населення міста вирішило вшанувати пам’ять творця і організатора нашої радянської держави. Місцевий скульптор тов. Водоп’янов, який працює тепер в обласних скульптурних майстернях взявся в скульптурі створити величезний образ вождя.

Знимка www.skyscrapercity.com (2)

5 жовтня 1946 року, «Вільна Україна»

Як «будують» гідростанцію в Буську

Ще в січні на річці Буг, поблизу районного центру, побували інженери з Львівського міжобласного тресту «Укрсільелектро» і разом з районним керівництвом вирішили саме тут будувати електростанцію. Був складений кошторис на спорудження греблі з підйомними щитами, канави довжиною в 120 метрів з водорегулюючими пристосуваннями, приміщення для гідротурбін потужністю в 120-140 кінських сил та генераторів в 80-100 кіловат. Проект взялись виготовити архітектурно-проектна контора «Львівпроект».

З весни на будівельній ділянці почалися земляні роботи та заготівля лісоматеріалу. Селяни з навколишніх сіл радо йшли на будівництво, нова електростанція стала справді народним будівництвом. Та творчої енергії у керівників району вистачило тільки на кілька тижнів. Як тільки почалися польові роботи про будівництво електростанції в районі забули. З заготовленого лісоматеріалу на будівельний майданчик завезли 20-30 кубометрів, а решта залишилася у лісі і його там розкрадають. Зовсім припинилися земляні роботи.

11 жовтня 1967 року, «Вільна Україна»

У Львівському обласному комітеті народного контролю

Суворе стягнення і грошове нарахування в розмірі 200 карбованців комітет наклав на директора Ходорівського заводу пральних машин т. Шварца. Це підприємство систематично не справлялось із своїми зобов’язаннями по кооперації. Так план постачання продукції Кам’янець-Подільському електромеханічному заводу виконано на 30 процентів, Ждановському заводу пральних машин – на 51 процент. Це викликає на підприємствах напруження в роботі, неритмічність.

Ходоровці допускають брак у виготовленні продукції, яку вони поставляють підприємствам за договорами. Лише за вісім місяців вони сплатили за браковану продукцію 1941 карбованець штрафу.

Знимка www.istpravda.com.ua

17 жовтня 1967 року, «Вільна Україна»

Вісім відписок

Колгоспник, інвалід першої групи Вітчизняної війни М.С.Коваль ще у жовтні 1960 року звернувся до Кам’янко-Бузького райвиконкому з просьбою допомогти йому купити у с. Сілці будиночок. У заяві Михайло Степанович підкреслював, що його стара хата «стала вже зовсім непридатною і скоро завалиться».

Кому-кому, а воїнові, який пролив кров за вітчизну, треба було в першу чергу піти назустріч – допомогти поліпшити житлові умови сім’ї. Але виконуючий обов’язки голови райвиконкому О. Новиков не вникнувши глибоко в суть справи, дав тов.. Ковалю таку казенну відповідь:

«Виконком районної Ради повідомляє вас, що колгосп ім. Шевченка не має можливості продати Вам цей будинок, так як він призначений для інших потреб…»

17 жовтня 1991 року, «За вільну Україну»

На золоті сидимо

Золото в Україні, золото в Карпатах, зокр5ма на Закарпатті… Скрізь уже знають, чекають, сподіваються (може й заживемо колись, а хоч діти наші?)…Та я не про золото, а про… мінеральну воду, якої в нас ой-ой! А в деяких кап країнах, з якими зараз інтенсивно беремо приклад, мінералку цідять на грами. Отак.

То коли ж наші владоможці зрозуміють, що вони сидять  у буквальному розумінні – на золоті, а з тої водички можна «наклепати» стільки доларів… Невже хтось із заїжджих підприємців перехопить у нас ініціативу? Гірко. А все впирається в будівництво одного-двох скляних заводів (сировина – сода і пісок), щоб виробляти склотару, попросту – пляшки в експортному виконанні. І… потік ешелонів за кордон. Горяни у ній ноги миють, на камені стоячи… Ото був би бізнес!

26 жовтня 1991 року, «За вільну Україну»

На брифінгу в обласній раді

Степан Давимука – перший заступник голови облвиконкому: основним питанням в економіці сьогодні є створення таких структур, які були б життєздатними в умовах рнку.

Прийнято рішення про створення на базі виробничого об’єднання “Сірка» регіональної асоціації виробників та споживачів сірки з центром у Львові. Її очолить Віктор Подолян. Асоціація об’єднає 38 підприємств з України, Прибалтики, Росії, Білорусії.

В облвиконком надходить інформація про вивезення за межі України військової техніки, планується вивезти з частин ПрикВО тактичну ядерну зброю. Уряд республіки надіслав телеграми командуючим округами, розташованими на території України, про недопустимість таких дій.