Про культуру на районі (2)

(Закінчення, початок http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/1.html)

Інші мікрорайони: Збоїща, Левандівка etc.

Чим не село? вулиця Кривчицька дорога. Знимка yp.lviv.ua

Ситуація з можливостями для відпочинку в інших мікрорайонах Львова виглядає доволі сумною. Правда, міська влада взялася спробувати відродити Народні доми  на Збоїщах та на Левандівці, щоб на їхній базі вже щось робити. Хоча починати тут довелося фактично з нуля, а якщо точніше – з клозетів. На День матері там навіть була запланована якась програма.

Цим двом закладам, та житловим масивам, можна сказати, пощастило. Натомість доля інших закладів культури у місті виявилась вельми сумною. Передусім йдеться про Палац культури заводу ЛОРТА, що на вулиці Патона. Свого часу це був один з найкращих концертних залів міста, де проводились перші конкурси краси у Львові. Окрім конкурсів краси – численні гуртки, студії, концерти на площі перед Палацом. І навіть концерти зірок української естради. А потім сталось щось незрозуміле – у модерному концертному залі почали торгувати меблями. Тепер він стоїть без жодного застосування. 

Ще один втрачений для відпочинку заклад культури – Палац культури «Сільмаш», що на вулиці Городоцькій неподалік левандівського моста. Зараз у цьому закладі торгують меблями. Також у цій дільниці Львова не густо і з закладами харчування. Якщо, звісно, не враховувати забігайлівок у пострадянському стилі. Винятком із цього правила є хіба що ресторан «Тарон», куди можна приїхати відпочити і з сім'єю, і з друзями. Але ресторан,навіть один з найкращих у місті, все-одно лишається рестораном, і може лише доповнювати "культурність" району, проте навряд чи стати його осередком.

Яр не Майорівці, як спосіб відпочинку. Знимка explorer.lviv.ua

Кінотеатр «Супутник», який колись був осередком культурного життя на Левандівці, також спіткала сумна доля: як і більшість львівських кінотеатрів він припинив своє функціонування, не витримавши конкуренції із домашнім відео. Ну а разом із відео прийшла звичка відпочивати дома, не виходячи на вулицю. Щось подібне сталось і на вулиці Личаківській, де колись діяв кінотеатр імені Миколайчука. Зауважимо, неподалік кінотеатру імені Миколайчука розташовано студентські гуртожитки. Однак у підсумку жодної серйозної альтернативи на Майорівці так і не з’явилось. Найобразливішим є те, що свого часу кінотеатр імені Миколайчука, точніше приміщення, яке від нього залишилась, хотіла взяти в оренду Руслана Лижичко та створити там свій культурний центр. Однак міські депутати виявили надмірну пильність і в добрі наміри співачки не повірили. І він так і залишився чекати на своє призначення.

Найсумнішою виявилась доля ще одного львівського кінотеатру - «Галичина», який колись був розташований на вулиці Любінській. Кінотеатр, який було збудовано у 80-х роках минулого століття за наймодернішими на той час технологіями, так само не пережив конкуренції із домашнім відео. У підсумку протягом кількох років поспіль кінотеатр поступово помирав, лякаючи перехожих вибитими шибками. Врешті занедбаний кінотеатр, вірніше, земельна ділянка, припала до смаку якимось підприємцям, які вирішили на його місці збудувати модерний бізнес-центр. Тепер на цьому місці просто стоїть порожня ділянка, щоправда, огороджена високим парканом. 

Рясне

Левандівка = залізниця. Вид із Левандівського моста. Знимка yp.lviv.ua

Ледь не забули про ще одну важливу львівську дільницю - Рясне. На жаль, тут картина так само доволі сумна. Звісно, в Рясному можна знайти кілька піцерій. А все культурне життя зосереджено навколо місцевої школи, де і відбуваються культурні події, а також концерти виконавців. Переважно перед виборами. Чи не головною подією культурного життя Рясного став виступ українського поета Сергія Жадана. Знову ж таки, в актовому залі місцевої школи – інших залів тут просто не має. Однак виступ Жадана став швидше винятком, який тільки підтверджує правило.

Щодо інших дільниць Львова, які прийнято називати «спальними», то це визначення для них таки підходить найкраще – сюди вечорами повертаються, аби поспати, ну а вранці вирушають в інший район Львова заробляти гроші. З місць відпочинку поблизу дому, в кращому разі, - піцерія, за кілька кварталів - дитячий майданчик для найменших та лавочки під під’їздом для пенсіонерів.

Стара Левандівка із церквою св. Андрія. Знимка uk.wikipedia.org 

Ірина Магдиш, начальник управління культури ЛМР каже, що майже півтора року вона та її підлеглі намагаються створити у місті нові осередки культури, так би мовити у спальних дільницях міста. Найперше взялися за ті дільниці, де можна «за щось зачепитись». А точніше: за когось, за людину чи групу людей, які зацікавлені у розвитку тої чи іншої місцевості міста. Таких на разі виявилось чотири: Збоїща, Левандівка, Білогорща та вулиця Симоненка. У випадку Збоїщ та Білогорщі такою базою виявились Народні доми. Їх приміщення хоч і суттєво були занедбані, однак підлягають ремонту, а головне, там є можливість згуртувати навколо них місцевих мешканців. На Левандівці такою базою став колишній кінотеатр «Стрілець» - тепер є ідея його перетворити на кіноконцертний комплекс. І, врешті, на Симоненка такою базою стала місцева бібліотека. Тим більше, що вона дуже вдало розташована – поруч із нею є школа, ставок а також площа, яка надається до проведення громадських заходів. Колишній кінотеатр «Стрілець» вже відновлено як інституцію, однак він ще потребує капітального ремонту.

Водночас є дільниці, де у Львівській мерії ще не придумали, з чого почати їх культурне відродження. Зокрема, це Майорівка. І хоча там живе чимало студентів, однак культурного ренесансу з ними не зробиш: «студентам абсолютно байдуже де знаходяться їхні гуртожитки, вони сьогодні живуть на Майорівці, а завтра – зовсім в іншій дільниці», - пояснила Ірина Магдиш. Так само складною є ситуація і на одній з найбільших львівських дільниць – Рясному. Як не парадоксально, але там немає жодної культурної установи. Єдине, за що можна зачепитись – місцева школа. Так само складною є ситуація і на Сихові. Хоча як житловий масив він давно сформований і має велике населення, однак задовольняти свої культурні запити сихівчани мусять у центрі Львова. Ірина Магдиш зазначила, що на Сихові немає жодного театрального осередку, навіть любительського.

Чиновниця визнає, що поки робота із створення нових осередків культурного життя у місті є тільки на початковій стадії. На жаль навіть там, де така робота вже розпочалась, вони ще не є самодостатніми, аби вони самостійно існували, а міська рада могла б зайнятись творенням нових осередків культури у місті.

http://kava.lviv.ua/ua/article/5629/~pro-kulturu-na-rajoni

Про культуру на районі (1)

Що не вихідні - то у Львові фестиваль. Натовпи туристів змішуються з львів'янами, які приїздять сюди і з Хуторівки, і з Левандівки, і з Замарстинівської, і з інших районів міста. У результаті - ні пройти, ні сісти, ні морозива з'їсти. Святкування перетворюється на гарячковий пошук вільних місць у кав'ярнях. Які не факт, що знаходяться. 

Хоча, якби "масові гуляння" можна було "децентралізувати" по районах, центр можна було б трохи розвантажити. Зрештою, історичний центр у нас не такий вже й великий та гумовий, а кількість туристів постійно зростає. А раз так, то постає проблема культурного відпочинку у «своєму» мікрорайоні - про що управління культури Львівської міськради почало говорити ще роки два тому. А також нових центрів культурного життя. Власне, з останніх ми і почнемо наш огляд потенційних місць відпочинку львів’ян.

Кing Cross Leopolis та "Південний"

Модерні часи -- модерна культура. Знимка k-alliance.com.ua

Формально King Cross Leopolis можна було б назвати заміським відпочинком, адже торгівельний центр розташовано у селі Сокільники Пустомитівського району. Однак на практиці цю межу мало хто помічає, або ж не надає їй значення. Головне – тут на відносно невеликій площі поєднались десятки магазинів та бутиків і, що нас в даному разі цікавить, потужна відпочинкова зона з численними кафе та ресторанами, ковзанкою, кінотеатрами, в тому числі у форматі 5D, боулінг-клубом. Іншими словами – повна альтернатива історичному центру міста.

Його поява цілком вписується у концепцію створення нового центру Львова, який перебере на себе ряд функцій, які зараз виконує історичний центр міста. Фактично львів’янам пропонують вибір – чи їм поїхати відпочити у історичний центр, чи у торгівельний. Хоча, це не дуже годиться для тих, хто хоче відпочивати біля дому. Та й, як показує досвід, на вихідних і там вже не проштовхнешся - ковзанка забита, діти ледь вміщаються на відведеній їм території Леопарку, фуд-корти також ледь встигають обслужити всіх охочих. Львів явно потребує відкриття ще кількох таких центрів у різних районах міста.

Другим таким великим торгівельним центром є «Південний». Хоча керівництво і намагається позиціонувати його як торгово-виробничий комплекс, та для львів'ян, які пам'ятають кілька десятків яток на пустирі, він все-одно лишається базаром. Хоча тут можна і по магазинах походити, і дітей розважити, і кави попити. Навіть нічний клуб з'явився, вкупі з готелем, спортзалами та церквою. Мінус - надто велика територія, усе розкидано по різних куточках, не допомагають навіть дороговкази.

Ще одна така велика торгівельно-відпочинкова зона у Львові утворилась вздовж вулиці княгині Ольги – від Наукової до Володимира Великого. Щоправда, якщо у King Cross Leopolis та «Південному» ми маємо все під одним дахом, то тут є просто велетенська дільниця, яка складається з низки великих супермаркетів: «Арсену», «Сільпо» та інших, поміж яких є кілька об’єктів, які пов’язані з відпочинком. І хоча супермаркети, які тут знаходяться і мають кафе, однак це швидше такі собі модерні забігайлівки, де можна кілька хвилин перепочити після продуктових закупів перед тим, як сісти у власний автомобіль чи у маршрутку.

Головним об’єктом відпочинку тут, все ж є «Аквапарк Пляж», куди багато львів'ян та й гостей міста також приїжджають на вихідні. У місті без річки, а й подекуди без гарячої води, це непоганий варіант відпочити.

Залишки ставка в Горіховому гаю. Знимка ukrmap.biz

Сихів

За кількістю населення Сихів цілком можна порівняти з невеликим обласним центром, наприклад, Ужгородом. Що цікаво, фактичним центром Сихова є чимала площа між «Довженко Кінопалацом» та церквою Різдва Пресвятої Богородиці. І вже вздовж його головної осі – проспекту Червоної Калини та вулиці Сихівської розташовано всі основні об’єкти цього житлового масиву. Тобто все компактно і зрозуміло для орієнтації. Саме кінотеатр є основним осередком відпочинку на Сихові – тут не тільки показують кіно, а й відбуваються концерти.

Начебто на Сихові є куди піти, але враховуючи кількість його населення – вибір не такий вже й великий. Звісно, добре, що тут вже з’явився парк імені Папи Римського Івана Павла ІІ. Але парк заклали лише у 2007 році, тож говорити про повноцінну паркову структуру тут ще зарано – все ж таки дерева повинні підрости, і лише років за 20 він зможе повноцінно виконувати паркові функції. Звісно, якщо хтось про це подбає. На жаль, повноцінної відпочинкової зони Сихів так і не отримав

Сихів -- це не лише церкви, як твердять деякі екс-чиновники, а й кіно. Знимка lvivposter.com

Кінотеатр імені Довженка - не єдиний у Львові, який може відігравати роль центру відпочинкової зони. Приблизно таку ж роль міг би виконувати розташований у Горіховому гаю на вулиці Володимира Великого кінотеатр «Сокіл». Цьогоріч з бюджету виділили 200 тисяч гривень на фінансування кінотеатру. На ці гроші планують замінити старі вікна, перекрити та утеплити дах, а також відремонтувати фасад. Поруч – дитячі майданчики. Для сімейного відпочинку – майже ідеальне місце, якби не «але». Справа у тому, що поруч із кінотеатром свого часу було два чудові ставки. На жаль, мусимо говорити про них в минулому часі, оскільки одне озеро висохло повністю: тепер про нього нагадують хіба що зарослі очерету. Друге зміліло наполовину. Якщо раніше в цих озерах можна було купатись, то тепер там хіба песики роблять запливи.

(Завершення колись буде)

http://kava.lviv.ua/ua/article/5629/~pro-kulturu-na-rajoni

Парк, що пахне залізницею

Серед численних львівських топонімів трапляються назви, не притаманні для галичан. Найімовірніше, вони виникли в совітські часи. Яскравого ідеологічного забарвлення не мали, тож збереглися як неофіційні. Наприклад, 7-ме відділення. Їдучи маршруткою по Городоцькій, ви не заблудитеся: водій вас висадить якраз навпроти Залізничного відділення міліції. У повоєнні роки це було справді 7-ме відділення міліції. Назва якимось дивом збереглася, хоч поруч є трамвайне депо.

Вулиця Вільхова

Втім ця назва неофіційна і з часом львів’яни про неї таки забудуть. А якщо їхати Городоцькою далі, то обабіч цієї найдовшої львівської вулиці можете побачити місцевість з доволі дивною назвою -- 5-й Парк. Причому йдеться одразу про чотири об’єкти, головним з яких є моторвагонне депо N5 (залізничники його називають 5-м Парком), тут розташований зупинний пункт «5-й Парк», депо межує із невеличкою вулицею 5-й Парк. Усе це оточено лісопарковим масивом, який так само зветься 5-й парк. Здається, у Львові більше ніде немає такого щільного поєднання промислової та зеленої зон – залізничне депо наче розсікає величенький парк на дві частини.

Цей підземний перехід пішоходи оминають 

Втім потрапити сюди можна двома шляхами: з Левандівки (компактного місця поселення залізничників) та з вулиці Широкої, що тягнеться від тильного боку Головного львівського вокзалу через усю Левандівку і завершується критим міні-ринком. Власне звідси починається стежка через парковий масив, якою можна потрапити до залізничної платформи «5-й Парк» та пасажирського депо. Інший шлях – з Городоцької через невеличку вулицю Вільхову, забудовану особняками, з суто сільським укладом життя посеред міста й чималими табунами великих гусей на подвір’ях. Втім із Вільхової ви потрапите на залізничну колію Львів – Мостиська. Тут є два варіанти – перетнути колію підземним переходом, втім більшість людей не ризикують спускатись під землю, переходячи колію зверху. Вздовж колії -- автомобільна і не дуже доглянута вулиця Курмановича. Вона, як і колія, веде до промислової зони, де першим є колишній завод «Біофізприлад» (що там зараз – не скажу, бо не знаю), за ним цехи «Львівтеплоенерго», далі інші промислові споруди, врешті Скнилівський міст і численні залізничні розвилки, коли одна колія повертає на Скнилів і далі на Самбір та Стрий, інша, навпаки, -- на Рудно.

Колія на Скнилів

Втім, якщо повернути направо – картина не набагато веселіша – вулиця Курмановича приведе до Левандівського моста. Зрештою, якщо ви захоплюєтесь техногенними пейзажами, то це – саме те місце, яке вам потрібно.

Це більше нагадує стежку, яка веде до лісу

Однак для роздоріжжя годиться три дороги: наліво підеш… на право підеш… Ми це вже з’ясували, тож залишається прямо – а там лише одна дорога – через парк (звісно, 5-й) стежкою у вагонне депо N5. Зазвичай парки є місцем відпочинку. Колись таким місцем відпочинку був і 5-й Парк. Мабуть, тоді він був чистішим, а, може, совіцькі люди були не такими вибагливими. У вічному змаганні природи й техніки тут перемогла техніка і людське недбальство. Замість лавочок повалені дерева, а навколо -- натюрморти з порожніх пляшок. Але головне, що відрізняє цей парк – стійкий запах залізниці. Дерева не здатні перебити стійкий запах мастил та мазуту. До того ж залізниця ділить парк на дві частини. Цікаво інше. Кілька років тому у Львові розгорілась дискусія щодо облаштування у місті зоопарку. Дехто пропонував поселити звірів і птахів саме у 5-му Парку. Не впевнений, що це була хороша ідея.

Залізнична платформа 5 Парк

Суперництво залізниці та парку триває вже більше 150 років, адже це найстаріша ділянка львівської залізниці. Рух по колії Перемишль – Львів відкрито ще 4 листопада 1861 року. Залізничну платформу «5-й Парк», де зупиняються електропотяги Мостиського напрямку, відкрито не пізніше 1962 року.

Для 5-го Парку характерні притаманні техногенні пейзажі

Залізничники шанують Матір Божу

У цьому парку трапляються дивні конструкції