Про культуру на районі (2)

(Закінчення, початок http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/1.html)

Інші мікрорайони: Збоїща, Левандівка etc.

Чим не село? вулиця Кривчицька дорога. Знимка yp.lviv.ua

Ситуація з можливостями для відпочинку в інших мікрорайонах Львова виглядає доволі сумною. Правда, міська влада взялася спробувати відродити Народні доми  на Збоїщах та на Левандівці, щоб на їхній базі вже щось робити. Хоча починати тут довелося фактично з нуля, а якщо точніше – з клозетів. На День матері там навіть була запланована якась програма.

Цим двом закладам, та житловим масивам, можна сказати, пощастило. Натомість доля інших закладів культури у місті виявилась вельми сумною. Передусім йдеться про Палац культури заводу ЛОРТА, що на вулиці Патона. Свого часу це був один з найкращих концертних залів міста, де проводились перші конкурси краси у Львові. Окрім конкурсів краси – численні гуртки, студії, концерти на площі перед Палацом. І навіть концерти зірок української естради. А потім сталось щось незрозуміле – у модерному концертному залі почали торгувати меблями. Тепер він стоїть без жодного застосування. 

Ще один втрачений для відпочинку заклад культури – Палац культури «Сільмаш», що на вулиці Городоцькій неподалік левандівського моста. Зараз у цьому закладі торгують меблями. Також у цій дільниці Львова не густо і з закладами харчування. Якщо, звісно, не враховувати забігайлівок у пострадянському стилі. Винятком із цього правила є хіба що ресторан «Тарон», куди можна приїхати відпочити і з сім'єю, і з друзями. Але ресторан,навіть один з найкращих у місті, все-одно лишається рестораном, і може лише доповнювати "культурність" району, проте навряд чи стати його осередком.

Яр не Майорівці, як спосіб відпочинку. Знимка explorer.lviv.ua

Кінотеатр «Супутник», який колись був осередком культурного життя на Левандівці, також спіткала сумна доля: як і більшість львівських кінотеатрів він припинив своє функціонування, не витримавши конкуренції із домашнім відео. Ну а разом із відео прийшла звичка відпочивати дома, не виходячи на вулицю. Щось подібне сталось і на вулиці Личаківській, де колись діяв кінотеатр імені Миколайчука. Зауважимо, неподалік кінотеатру імені Миколайчука розташовано студентські гуртожитки. Однак у підсумку жодної серйозної альтернативи на Майорівці так і не з’явилось. Найобразливішим є те, що свого часу кінотеатр імені Миколайчука, точніше приміщення, яке від нього залишилась, хотіла взяти в оренду Руслана Лижичко та створити там свій культурний центр. Однак міські депутати виявили надмірну пильність і в добрі наміри співачки не повірили. І він так і залишився чекати на своє призначення.

Найсумнішою виявилась доля ще одного львівського кінотеатру - «Галичина», який колись був розташований на вулиці Любінській. Кінотеатр, який було збудовано у 80-х роках минулого століття за наймодернішими на той час технологіями, так само не пережив конкуренції із домашнім відео. У підсумку протягом кількох років поспіль кінотеатр поступово помирав, лякаючи перехожих вибитими шибками. Врешті занедбаний кінотеатр, вірніше, земельна ділянка, припала до смаку якимось підприємцям, які вирішили на його місці збудувати модерний бізнес-центр. Тепер на цьому місці просто стоїть порожня ділянка, щоправда, огороджена високим парканом. 

Рясне

Левандівка = залізниця. Вид із Левандівського моста. Знимка yp.lviv.ua

Ледь не забули про ще одну важливу львівську дільницю - Рясне. На жаль, тут картина так само доволі сумна. Звісно, в Рясному можна знайти кілька піцерій. А все культурне життя зосереджено навколо місцевої школи, де і відбуваються культурні події, а також концерти виконавців. Переважно перед виборами. Чи не головною подією культурного життя Рясного став виступ українського поета Сергія Жадана. Знову ж таки, в актовому залі місцевої школи – інших залів тут просто не має. Однак виступ Жадана став швидше винятком, який тільки підтверджує правило.

Щодо інших дільниць Львова, які прийнято називати «спальними», то це визначення для них таки підходить найкраще – сюди вечорами повертаються, аби поспати, ну а вранці вирушають в інший район Львова заробляти гроші. З місць відпочинку поблизу дому, в кращому разі, - піцерія, за кілька кварталів - дитячий майданчик для найменших та лавочки під під’їздом для пенсіонерів.

Стара Левандівка із церквою св. Андрія. Знимка uk.wikipedia.org 

Ірина Магдиш, начальник управління культури ЛМР каже, що майже півтора року вона та її підлеглі намагаються створити у місті нові осередки культури, так би мовити у спальних дільницях міста. Найперше взялися за ті дільниці, де можна «за щось зачепитись». А точніше: за когось, за людину чи групу людей, які зацікавлені у розвитку тої чи іншої місцевості міста. Таких на разі виявилось чотири: Збоїща, Левандівка, Білогорща та вулиця Симоненка. У випадку Збоїщ та Білогорщі такою базою виявились Народні доми. Їх приміщення хоч і суттєво були занедбані, однак підлягають ремонту, а головне, там є можливість згуртувати навколо них місцевих мешканців. На Левандівці такою базою став колишній кінотеатр «Стрілець» - тепер є ідея його перетворити на кіноконцертний комплекс. І, врешті, на Симоненка такою базою стала місцева бібліотека. Тим більше, що вона дуже вдало розташована – поруч із нею є школа, ставок а також площа, яка надається до проведення громадських заходів. Колишній кінотеатр «Стрілець» вже відновлено як інституцію, однак він ще потребує капітального ремонту.

Водночас є дільниці, де у Львівській мерії ще не придумали, з чого почати їх культурне відродження. Зокрема, це Майорівка. І хоча там живе чимало студентів, однак культурного ренесансу з ними не зробиш: «студентам абсолютно байдуже де знаходяться їхні гуртожитки, вони сьогодні живуть на Майорівці, а завтра – зовсім в іншій дільниці», - пояснила Ірина Магдиш. Так само складною є ситуація і на одній з найбільших львівських дільниць – Рясному. Як не парадоксально, але там немає жодної культурної установи. Єдине, за що можна зачепитись – місцева школа. Так само складною є ситуація і на Сихові. Хоча як житловий масив він давно сформований і має велике населення, однак задовольняти свої культурні запити сихівчани мусять у центрі Львова. Ірина Магдиш зазначила, що на Сихові немає жодного театрального осередку, навіть любительського.

Чиновниця визнає, що поки робота із створення нових осередків культурного життя у місті є тільки на початковій стадії. На жаль навіть там, де така робота вже розпочалась, вони ще не є самодостатніми, аби вони самостійно існували, а міська рада могла б зайнятись творенням нових осередків культури у місті.

http://kava.lviv.ua/ua/article/5629/~pro-kulturu-na-rajoni

Львівські роми долають стереотипи

Це чи не єдина національна меншина в Україні, з якою пов’язано найбільше стереотипів. Іноді здається, що найсучасніші досягнення техніки та людства дивом обходять цей народ, і ми, як і десятки років тому, бачимо на вулицях жебраків типової ромської зовнішності. Під час цьогорічного Форуму видавців я зустрів на проспекті Свободи рома-жебрака, який читав книгу (див. http://lvivreport.blogspot.com/2014/09/blog-post_13.html), однак це, напевне, був виняток, який все-таки засвідчує, що навіть такі люди намагаються долучитись до чогось вищого, аніж їхнє повсякдення. Водночас на Краківському ринку, якщо уважно придивитись до деяких продавців, можна зауважити характерну смаглявість. Ми їх зустрічаємо практично щодня, однак стереотипи стосовно ромів залишаються. Власне, про це розмова із моїм гостем – головою Львівської громадської організації ромів «Терпіне» Миколою Юрченком.

Особняки -- типова забудова Збоїщ. Фото uk.wikipedia.org

Про самоназву та ромську демографію

Попри те, що нас часто називають циганами, все ж таки правильною є самоназва роми, яку офіційно затвердили 1971 року в Англії. Роми мешкають по всьому світу, десь більше, десь менше. В Україні, за офіційними даними, 50 тисяч ромів, однак їх реальна кількість сягає 300 тисяч. Найбільші ромські громади в Одеській, Закарпатській, Миколаївській, Донецькій областях, натомість Львів не є місцем компактного проживання ромів. Здебільшого вони живуть у Шевченківському районі міста, на Варшавській і прилеглих до неї вулицях, а також на Збоїщах. Ми окремої статистики не маємо, однак, за даними перепису, у Львові проживає 756 ромів. Втім, думаю, що зараз їх кількість зменшилась. У нашій громаді дуже висока смертність, вона навіть перевищує народжуваність, до того ж чимало людей виїжджають у сільську місцевість, на Київщину, Чернігівщину.

Про те, звідки з’явились у Львові роми та ромські етнографічні групи

Велика громада ромів також є у Дрогобичі, однак тісних зв’язків з ними не налагоджено. Вони прийшли свого часу з Європи. Натомість до 1939 року в самому Львові роми не жили, хоча кочували навколо міста, можливо, заходили на ярмарки, однак не селились. І лише після 1939 року у Львові оселились роми, які прийшли зі сходу. Власне, сталось це не від хорошого життя: то були голодні роки, натомість у Львові тоді була хоч якась можливість роздобути хліб. Так наші предки опинились тут. Я, наприклад, львів’янин у третьому поколінні.

Про ромів, які вчаться бути чиновниками

На жаль, доволі низький рівень життя ромів – це проблема, яка існує не лише в Україні, а й у розвинутих європейських країнах. Однак намагаємося вирішувати це питання, рік тому навіть розробили стратегію з інтеграції ромів у суспільство. Поки що, як не прикро це констатувати, ромів із вищою освітою можна порахувати на пальцях. Однак ситуація поліпшується, зараз серед нашої молоді є ті, хто вже здобуває вищу освіту, дехто навіть стажується у міській раді, один із наших представників там уже працює.

Про заняття ромів та контакти зі закарпатськими одноплемінниками

Чимало львівських ромів займаються підприємництвом, причому вони були одними з перших, хто придбав патенти на право займатись торгівлею. Дехто збирає брухт. Ті, що проживають у селах, ведуть сільське господарство – тримають коней, свиней. Натомість вуличні жебраки прийшли зі Закарпаття. У нас навіть немає з ними родинних зв’язків. У нас різне етнічне походження. До того ж ромська мова має дуже багато діалектів, тож львівські та закарпатські роми не завжди можуть порозумітися, говорячи однією мовою. Контакти підтримують в основному голови ромських товариств, які вирішують однакові питання, натомість на побутовому рівні активних контактів немає. Можуть, звісно, один в одного купити коней, але, як правило, все цим обмежується. Якщо у нас якесь свято, наприклад весілля, то збираються роми зі всього Львова.

Про стереотипи та їх подолання

На жаль, стосовно ромів склались певні стереотипи, мовляв, роми не хочуть працювати, жебракують, займаються якимись кримінальними оборудками. До того ж у ЗМІ особливо акцентують на цих моментах, але не можна робити висновки щодо ромів узагалі, зважаючи на спосіб життя окремих представників їхньої громади. Внаслідок цього виникає упереджене ставлення до наших дітей, вони замикаються в собі, не хочуть ходити в школу. Такі стереотипи треба ламати. На жаль, вони формуються на побутовому рівні, коли малюків лякають або міліцією, або циганами. Натомість це звичайні люди.

Про ринкову конкуренцію та освіту

Коли роми починали займатись підприємництвом, у Львові не було великої кількості ринків, тож не було серйозної конкуренції. Зараз ситуація змінилась, ринків та, відповідно, підприємців побльшало, зросла конкуренція, торгівля вже не дає такого доходу, як раніше, а це впливає на рівень життя. Проблема у тому, що у значної кількості ромів немає вищої освіти, тому їм складно переорієнтуватись на інші сфери діяльності. Коли в сім’ї немає пріоритету вищої освіти, тато з мамою не мають певного фаху, відповідно, дитина здобуває лише середню освіту і далі мусить заробляти на хліб, про подальшу освіту вже не йдеться.

Про вивчення ромської мови

Львівські роми не живуть компактно, як-то в інших областях, де поруч розташовано 50 -- 100 домівок, у яких мешкають роми. Так є в Дрогобичі, але не у Львові. Побутує думка, що у львівській Індії живуть одні роми, насправді там проживають 5 -- 6 сімей – от вам і вся Індія. На Закарпатті є школи, де окремо навчаються ромські діти. Однак я вважаю, що це неправильно – діти повинні між собою спілкуватись, це дає їм розвиток, вони не повинні замикатись у своєму колі. Натомість варто відкривати недільні школи чи факультативи. Це дозволило б нашим дітям вивчати рідну мову та звичаї. Але доводиться зважати й на ромську ментальність. Наприклад, кілька років тому в нас був офіс. Я запланував там провести збори, а мені дзвонять, кажуть, що зібрались всі в мене вдома. Отож довелось зачинити офіс і зареєструвати організацію за домашньою адресою.