Про культуру на районі (2)

(Закінчення, початок http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/1.html)

Інші мікрорайони: Збоїща, Левандівка etc.

Чим не село? вулиця Кривчицька дорога. Знимка yp.lviv.ua

Ситуація з можливостями для відпочинку в інших мікрорайонах Львова виглядає доволі сумною. Правда, міська влада взялася спробувати відродити Народні доми  на Збоїщах та на Левандівці, щоб на їхній базі вже щось робити. Хоча починати тут довелося фактично з нуля, а якщо точніше – з клозетів. На День матері там навіть була запланована якась програма.

Цим двом закладам, та житловим масивам, можна сказати, пощастило. Натомість доля інших закладів культури у місті виявилась вельми сумною. Передусім йдеться про Палац культури заводу ЛОРТА, що на вулиці Патона. Свого часу це був один з найкращих концертних залів міста, де проводились перші конкурси краси у Львові. Окрім конкурсів краси – численні гуртки, студії, концерти на площі перед Палацом. І навіть концерти зірок української естради. А потім сталось щось незрозуміле – у модерному концертному залі почали торгувати меблями. Тепер він стоїть без жодного застосування. 

Ще один втрачений для відпочинку заклад культури – Палац культури «Сільмаш», що на вулиці Городоцькій неподалік левандівського моста. Зараз у цьому закладі торгують меблями. Також у цій дільниці Львова не густо і з закладами харчування. Якщо, звісно, не враховувати забігайлівок у пострадянському стилі. Винятком із цього правила є хіба що ресторан «Тарон», куди можна приїхати відпочити і з сім'єю, і з друзями. Але ресторан,навіть один з найкращих у місті, все-одно лишається рестораном, і може лише доповнювати "культурність" району, проте навряд чи стати його осередком.

Яр не Майорівці, як спосіб відпочинку. Знимка explorer.lviv.ua

Кінотеатр «Супутник», який колись був осередком культурного життя на Левандівці, також спіткала сумна доля: як і більшість львівських кінотеатрів він припинив своє функціонування, не витримавши конкуренції із домашнім відео. Ну а разом із відео прийшла звичка відпочивати дома, не виходячи на вулицю. Щось подібне сталось і на вулиці Личаківській, де колись діяв кінотеатр імені Миколайчука. Зауважимо, неподалік кінотеатру імені Миколайчука розташовано студентські гуртожитки. Однак у підсумку жодної серйозної альтернативи на Майорівці так і не з’явилось. Найобразливішим є те, що свого часу кінотеатр імені Миколайчука, точніше приміщення, яке від нього залишилась, хотіла взяти в оренду Руслана Лижичко та створити там свій культурний центр. Однак міські депутати виявили надмірну пильність і в добрі наміри співачки не повірили. І він так і залишився чекати на своє призначення.

Найсумнішою виявилась доля ще одного львівського кінотеатру - «Галичина», який колись був розташований на вулиці Любінській. Кінотеатр, який було збудовано у 80-х роках минулого століття за наймодернішими на той час технологіями, так само не пережив конкуренції із домашнім відео. У підсумку протягом кількох років поспіль кінотеатр поступово помирав, лякаючи перехожих вибитими шибками. Врешті занедбаний кінотеатр, вірніше, земельна ділянка, припала до смаку якимось підприємцям, які вирішили на його місці збудувати модерний бізнес-центр. Тепер на цьому місці просто стоїть порожня ділянка, щоправда, огороджена високим парканом. 

Рясне

Левандівка = залізниця. Вид із Левандівського моста. Знимка yp.lviv.ua

Ледь не забули про ще одну важливу львівську дільницю - Рясне. На жаль, тут картина так само доволі сумна. Звісно, в Рясному можна знайти кілька піцерій. А все культурне життя зосереджено навколо місцевої школи, де і відбуваються культурні події, а також концерти виконавців. Переважно перед виборами. Чи не головною подією культурного життя Рясного став виступ українського поета Сергія Жадана. Знову ж таки, в актовому залі місцевої школи – інших залів тут просто не має. Однак виступ Жадана став швидше винятком, який тільки підтверджує правило.

Щодо інших дільниць Львова, які прийнято називати «спальними», то це визначення для них таки підходить найкраще – сюди вечорами повертаються, аби поспати, ну а вранці вирушають в інший район Львова заробляти гроші. З місць відпочинку поблизу дому, в кращому разі, - піцерія, за кілька кварталів - дитячий майданчик для найменших та лавочки під під’їздом для пенсіонерів.

Стара Левандівка із церквою св. Андрія. Знимка uk.wikipedia.org 

Ірина Магдиш, начальник управління культури ЛМР каже, що майже півтора року вона та її підлеглі намагаються створити у місті нові осередки культури, так би мовити у спальних дільницях міста. Найперше взялися за ті дільниці, де можна «за щось зачепитись». А точніше: за когось, за людину чи групу людей, які зацікавлені у розвитку тої чи іншої місцевості міста. Таких на разі виявилось чотири: Збоїща, Левандівка, Білогорща та вулиця Симоненка. У випадку Збоїщ та Білогорщі такою базою виявились Народні доми. Їх приміщення хоч і суттєво були занедбані, однак підлягають ремонту, а головне, там є можливість згуртувати навколо них місцевих мешканців. На Левандівці такою базою став колишній кінотеатр «Стрілець» - тепер є ідея його перетворити на кіноконцертний комплекс. І, врешті, на Симоненка такою базою стала місцева бібліотека. Тим більше, що вона дуже вдало розташована – поруч із нею є школа, ставок а також площа, яка надається до проведення громадських заходів. Колишній кінотеатр «Стрілець» вже відновлено як інституцію, однак він ще потребує капітального ремонту.

Водночас є дільниці, де у Львівській мерії ще не придумали, з чого почати їх культурне відродження. Зокрема, це Майорівка. І хоча там живе чимало студентів, однак культурного ренесансу з ними не зробиш: «студентам абсолютно байдуже де знаходяться їхні гуртожитки, вони сьогодні живуть на Майорівці, а завтра – зовсім в іншій дільниці», - пояснила Ірина Магдиш. Так само складною є ситуація і на одній з найбільших львівських дільниць – Рясному. Як не парадоксально, але там немає жодної культурної установи. Єдине, за що можна зачепитись – місцева школа. Так само складною є ситуація і на Сихові. Хоча як житловий масив він давно сформований і має велике населення, однак задовольняти свої культурні запити сихівчани мусять у центрі Львова. Ірина Магдиш зазначила, що на Сихові немає жодного театрального осередку, навіть любительського.

Чиновниця визнає, що поки робота із створення нових осередків культурного життя у місті є тільки на початковій стадії. На жаль навіть там, де така робота вже розпочалась, вони ще не є самодостатніми, аби вони самостійно існували, а міська рада могла б зайнятись творенням нових осередків культури у місті.

http://kava.lviv.ua/ua/article/5629/~pro-kulturu-na-rajoni

Битва за Рясне

Громадське життя

На перший погляд важко знайти явні ознаки громадянського суспільства в Рясне-1 чи Рясне-2, але якщо копнути глибше, поспілкуватись з мешканцями, то починаєш розуміти, що люди які живуть на маргінесі, мусять добиватись якихось власних потреб своїми силами, співпрацюючи з громадськими організаціями, чи об’єднуючись в ініціативні групи.

Власне такі в Рясне-1 вже є. Разом з активістами "Самооборони" ряснянці проводять збір необхідного матеріального забезпечення вояків АТО у власному центрі.
Чи не найдавнішою громадською організацією, яка діяла ще з початку 90-х на теренах Рясного була "Просвіта". Перший офіційний осередок "Просвіти" був заснований в Рясній-Польській в 1939 році, на жаль, того ж року розпущений після проголошення в Галичині радянської влади.
У 1988 році в Рясному заснували локальний осередок Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, а в 1995 – відновили осередок "Просвіти". Просвітяни встановили пам’ятний хрест борцям за волю України, випустили краєзнавчі книги про свою малу батьківщину, ініціювали встановлення на вулиці Рясненській пам’ятника воякам УПА Івану Кухарчуку та Василю Панасу, які загинули тут після засідки організованої НКВД в квітні 1949 р. Урочисте відкриття меморіалу відбулось 24 серпня 1999 р.
Поміж молодіжних ініціатив також варто згадати кілька акцій Студентського Братства в 2011 році: толоку, теренові ігри в лісі поблизу Рясне-2, конкурс дитячих малюнків на асфальті присвячений Дню захисту дітей, вертеп. Були й інші ініціативи, що проводили різні громадські формування та активісти: вшанування пам’яті упівців громадською панахидою та футбольним турніром.

Культурні ініціативи 

Мешканці Рясного-1 пригадують ще ті часи, коли під час передвиборчої агітації одного з кандидатів у депутати міської ради приїздили «Соколи», а одного з кандидатів у народні депутати – «Плач Єремії». Площа, на якій зараз стоїть найбільший супермаркет мікрорайону, колись слугувала майданчиком для встановлення тимчасових зоопарків, лунапарків на колесах. На початку двотисячних вони не раз ставали розвагою для дітей округи, а в новорічні свята тут була головна ялинка мікрорайону.

До речі, цього року була відновлена традиція встановлення головної ялинки району. Протягом лише 2014 року жителі Рясного мали можливість подивитись документальне кіно в рамках мандрівного фестивалю "Docudays" (у школі №38) та фільм Хайтарма в приміщенні центру забезпечення вояків АТО разом з активістами "Самооборони". Влітку в Рясне-2 відбулись два кінопокази просто неба: від організаторів фестивалю "Rover Films" в Рясному-2 і в бібліотеці № 30, яка є єдиною публічною бібліотекою для дорослих на Рясне-1, 2, Рясну-Польську, Кам’янку.
Її заснували у 1956 році і зараз це один з осередків світського культурного життя перелічених кварталів, адже тут відбуваються різні заходи: майстер-класи, дитячі вертепи тощо.

Спорт

У Рясного є своя головна спортивна арена – стадіон школи №92, де є баскетбольний майданчик, футбольне поле та турніки. У 92-й школі також є тренажерний зал. Коштом міського бюджету відремонтовано басейн школи, що був неробочим більше десяти років. Директор школи Михайло Ковтало зазначив, що наразі в басейні вчаться плавати учні молодших та середніх класів (безкоштовно раз в тиждень).

Власне школи в Рясному і є осередками спортивного організованого спортивного дозвілля дітей: тут є різні гуртки та секції, які діють в позаурочний час. Для дорослих мешканців району є приватний спортивно-оздоровчий комплекс.

Післямова 

Для мешканців Рясного є важливим будь-який медіа-резонанс, оскільки про їх потреби переважно згадують напередодні виборів.

Тепер ситуація потроху змінюється. Однак не культурою єдиною варто шукати шлях до сердець мешканців північно-західної околиці Львова. Тут є маса інших проблем, які вряди-годи громада вирішує самотужки чи з допомогою делегованих нею політиків.
Пригадую історію, що трапилась з моїм татом. Це була субота і він ремонтував домашню сантехніку, до якої йому потрібен був патрубок ще радянських "стандартних" розмірів.
Такі нелегко відшукати в звичайних магазинах сантехніки і мама вже вирішила, що тут не обійдеться без поїздки на блошиний ринок "Торпедо". Однак один друг-рясненець порадив батькові піти в магазин автозапчастин, де й продавали саме такий патрубок та хомутик до нього. Завдяки тому, що в нашому районі є усе найнеобхідніше, то тато висловив припущення, що якщо у Львові й станеться якась вселенська катастрофа, то Рясне обов'язково виживе.
Рясне, якщо й з чим асоціюють поміж усіх львівських районів, то хіба що, з чимось далеким та відірваним від світу, і тому малодосліженим. Географічно, можливо, воно так і є, але не ментально. Тамтешні мешканці не відрізняються від решти львів’ян. Це така собі "Рясненська народна республіка" на маргінесі міста: з своїми торговими центрами, розвагами, героями, транспортом, інфраструктурою, топонімами, історією.
Тільки тут  ніхто не просить "Почуйте Рясне!", а тихо-мирно робить свою справу.

http://www.varianty.net/24217-bytva-za-riasne

Див. також: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/2.html  http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_16.html

Битва за Рясне (2)

Знимки: http://www.varianty.net/ (3)

Інфраструктура

У Рясне-1 і Рясне-2 є свої ЛКП, котельні тощо. Однак для мешканців Брюховицької та Лукасевича нагальним питанням стає водогін та каналізація. Вони переймаються тим, що незабаром не матимуть доступу до питної води.

У приватному секторі Рясної-Польської досі не має звідки регулярно діставати воду, хіба що з криниць, які катастрофічно міліють.

Наразі в бюджеті розвитку міста закладено мільйони гривень, однак, чи будуть вони реалізовані на потребу ряснянців – невідомо.

Одним з недопрацьованих напрямів роботи міських служб є велоінфраструктура: наразі закладено спорудження в Рясне-1 велодоріжку довжиною близько 800 метрів, однак вона й досі не завершена. Велодоріжку відділили від дороги бордюром, а асфальт так і не проклали.

Її будують з 2011 року, хоча біля місцевого ЛКП-402, великого супермаркету і відділення одного з комерційних банків вже встановлені велопарковки.

Для наймолодших мешканців району споруджено ясла-садок і комплекс №94. До 2000 року тут діяла школа естетичного виховання в дитсадку "Веснянка", але через демографічну ситуацію заклад закрили і зараз тут пекарня, зал для шейпінгу, меблева майстерня, приватна лабораторія. У Рясній-Польскій збудовано школу №94, у Рясне-2 – школу №100, діти з Рясне-1 – вчаться в школі №92.

На обидва мікрорайони є один дільничний відділок міліції та книжковий магазин. Рясне-1 та Рясне-2 мають власне відділення пошти та "Ощадбанку".

Безкоштовних закладів охорони здоров’я тут декілька, дитяче та доросле відділення Третьої міської комунальної лікарні туляться на перших поверхах житлових будинків. Також є колись відомча "електронівська" поліклініка на подвір'ї якої розташована пам’ятна плита (1988 рік), що нагадує про початок співпраці "Електрону" та японської компанії Toshiba.

Досить непогано ряснянці забезпечені торгівлею: в мікрорайоні є два ринки (продуктовий та промисловий), вдосталь аптек, супермаркетів. У Рясному багато впорядкованих подвір’їв під будинками: є лавочки, пісочниці, турніки для любителів воркінг ауту, столи. Їх, через недостатню кількість ресурсів у місцевого ЛКП, облаштували власними силами самі мешканці. Є кілька невеличких футбольних та баскетбольних майданчиків.

Дитячих майданчиків у районі також вдосталь. Коли міська влада декілька років тому провадила кампанію з їх встановлення в усьому місті, то місцеві активісти власними силами шукали гроші та матеріали для того, щоб їхні діти мали де бавитись.

Більшість з дитмайданчиків обладнані лавочками для батьків.

Транспортне сполучення

Ця болюча тема для ряснянців

1. Вранці з Рясного важко виїхати, а ввечері – повернутись. Багато пасажирів заходять в автобус на кінцевій зупинці (одразу для кількох автобусних маршрутів кінцевою є зупинка на вулиці Величковського в Рясне-2). Тому до Рясне-1 та Кам’янки автобуси приїздять вранці заповненими вщерть. Ввечері усе навпаки – багато пасажирів їде в Рясне-1 і Рясне-2.

2. Залізничний переїзд на Клепарові суттєво вносить корективи в час проїзду вулицею Шевченка. Якщо він закритий і автомобілі чекають поки проїде товарняк, то створюється корок, часом, більше, ніж сто метрів в обидва боки. Так блокується перехрестя Шевченка-Винниця, Шевченка-Брюховицька.

3. Водії не бажаючи "возити повітря" не дотримуються графіку і вже до 22-ї години автобусів на різних маршрутах стає суттєво менше, а о 23-й годині добратися у Рясне з інших районів міста майже неможливо.

Часто, щоб дістатись до вокзалу чи перехрестя вулиць Шевченка-Городоцька (чи навпаки, звідти додому), мешканці Рясного їдуть автобусами міжміського напрямку, що курсують повз мікрорайон в Яворівському напрямку. Невеличка автостанція біля Янівського кладовища також сприяє такому способу добирання.

На вулиці Величковського є велика кінцева зупинка маршрутів №217а, 12, 11, 30, 49, 50, де водіям не облаштовано жодних умов для WC, і тому, як стверджують місцеві мешканці, тут нерідко можна відчути неприємні запахи.

Повз Рясне проїжджають також маршрути №131 (з Рясної-Польської), 144 (з Бірок, вулицею Брюховицькою) та недавно запроваджений 54 (з Брюхович, вулицею Брюховицькою до Сихова). 

Рясне розташоване близько до залізниці, тут є своя залізнична станція, де чотири рази на добу зупиняється електричка "Львів-Рава-Руська". Раніше, за рахунок потяга "Львів-Рудно", вона мала сполучення з платформою "Рясне-2", але наприкінці 90-х, у зв'язку нерентабельністю, цей невеличкий залізничний маршрут закрили. Його намагались відновити на початку 2000-х, навіть відбулось урочисте відкриття старого-нового маршруту, однак це виявився лише дешевий піар на декілька тижнів від якогось кандидата в народні депутати. Зараз колією, що сполучає Рясну-Польську та Білогорщу, їздять лише товарняки і це негативно вплив на рівень шумового забруднення прилеглих до залізниці житлових будинків. 

У 2010 році під шляхопроводом між Рясне-1 та Рясне-2 сталась катастрофа –перекинулось кілька вагонів потяга. Колія вивернулась, зникла невеличка бетонна платформа якою пішоходи переходили через колію, і тепер люди просто перестрибують через рейки.

До слова, в серпні 2014 року представники міської влади та активісти провели зустріч присвячену пішохідному сполученню Рясного-1 і Рясного-2, де було обговорено бачення пішохідної доріжки між мікрорайонами, а також засновано тематичну групу в Facebook. Силами місцевої "Самооборони" закрили питання освітлення одної з небезпечних ділянок пішохідного шляху з Рясного-1 в Рясне-2.

Багато років на магістральній дорозі бракувало світлофорів. На пішохідних переходах щороку траплялось кілька ДТП, інколи з летальними наслідками. У 2009 році було встановлено перший світлофор поруч з перехрестям Шевченка-Томашівська, а восени 2014 року – поряд з зупинкою "Електрон". Мешканці Рясного-1 сподіваються, що це підвищить безпеку руху пішоходів.

http://www.varianty.net/24217-bytva-za-riasne

(Інтригуючий початок див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_16.html Далі буде цікавіше)

Остап Козак розповів як австро-німецькі війська звільняли Львів від російських окупантів

Репост публікації про історію Рясного (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_16.html) отримав резонанс серед моїх читачів, зокрема відомий громадський діяч Остап Козак запропонував його доповнити інформацією про те, як 100 років австро-німецькі війська звільняли Львів від російських окупантів: «До цього репортажу я б додав ще таку історію. Сто років тому 22-23 червня 1915 року австро-німецькі війська відбили у росіян Львів. На одній із ділянок, із боку Рясного (Руського і Польського), успішно штурмував віденський ляндштурм. Ця подія була зафіксована на поштовій листівці. окрім того цікавим могло бути те, що у Рясній Польській за австрійських часів були збудовані укріплення, які, здається не збереглись».

Знимка www.varianty.net

До речі, про російську окупацію Львова у 1915 році – про це я планую докладніше розповісти у кількох своїх наступних постах, перший з яких планую опублікувати 18 квітня у суботу, а останній – 9 травня.

Битва за Рясне

Це монументальне полотно присвячується мешканцям Рясного, які тільки стали на тернистий шлях самоідентифікації.

Як і в будь-якому іншому районі Львові тут вирує життя, активна громада змінює простір довкола себе і робить це – віддавна й дотепер, регулярно та часто.

Історія

Рясне -- новий мікрорайон з великою історією

Північно-західна околиця Львова була заселена ще в Середньовіччі. На це вказує пам’ятник у селі Рясна-Польська, що нагадує про рік заснування села – 1433.

За багато століть тут встигли пожити українці, поляки, євреї та німці. Не дивно, що поділ населених пунктів північно-західного передмістя ведеться за етнічним принципом: є Рясна-Руська (зараз – Яворівський район Львівської області) та Рясна-Польська (Львів, Шевченківський район). Про останню є згадка в географічному словнику Королівства Польського (1889 рік).

Про польську присутність тут нагадують як мінімум два об'єкти.

Перший – пам’ятник полякам-учасникам міжетнічних україно-польських збройних конфліктів (1918-1919 рр.) споруджений в 1932 громадою села (скульптор Броніслав Маріан Солтис та архітектор Вітольд Вінцент Равський).

За ним доглядають польські харцери, які періодично прикрашають пам'ятник червоно-білими стрічками. Територія довкола нього довкола нього доглянута, а монумент потроху відреставрують.

Навпроти, другий об'єкт – костел Божого Милосердя РКЦ (збудований в 2003 році).

Як повноцінний житловий масив Рясне почало розвиватись за часів СРСР. У 1949 було відведено землі (140 га) під колгосп ім. Т. Шевченка. У 1957 році село Рясне було приєднано до Івано-Франківського району Львова. 17 вересня 1959 року на спільній сесії сільрад села Рясне і Рясна-Руська були об'єднані в Рясненьку сільську раду. У селі був один медпункт, поштове відділення та клуб. Колгосп ім. Т. Шевченка об’єднали з колгоспом ім. Маленкова і це стало початком колгоспу 40-річчя Великого Жовтня.

У 60-х роках минулого століття розпочалось спорудження "хрущовок" (будинки 364, 366, 366а, 366б, 368) та подальша розбудова традиційного спального району для проживання будівників соціалізму та підйому промисловості СРСР.

Звичайне Рясне

Дуже символічним є офіційне приєднання житлового масиву до Львова. Указ Президії ВР Української РСР підписаний 9 березня (день народження Тараса Шевченка) Головою Президії Верховної Ради Української РСР Валентиною Шевченко. Так як це сталось у 1988 році, то мікрорайон й справді можна назвати одним з "наймолодших" у Львові. Донедавна дорожній знак, що вказував на межу міста стояв поряд з зупинкою громадського транспорту на вулиці Т. Шевченка, 370.

Промислова гордість околиці

Чи не найстарішими промисловими об’єктами північно-західної окраїни Львова є фанерний завод. Заснований в 1917 році як частина АТ "Ойкос", він був одним з центрів деревообробної промисловості Львова.

Хоча географічно він розташований на Кам’янці (Баторівці), тут працювали й мешканці Рясного.

За СРСР непарний бік вулиці Шевченка був відведений під величезну промзону. Тут були споруджені заводи: «Електрон», "Конвеєр», "Автонавантажувач", "Львівхімсільмаш" та Торфобрикетний завод. Для регулярної роботи промислової зони збудували енергокомплекс і невеличку пожежну частину.

З усіх перелічених підприємств, наразі, активними можна вважати лише "Електрон" і "Конвеєр". Перший, зокрема, "збагачує" вулиці Львова трамваями, електробусами і тролейбусами. За часів СРСР наукову базу та молоді кадри телевізійного флагману Львова забезпечував Львівський електромеханічний технікум (1947 р.), який за свою довгу історію зазнавав усіляких змін і зараз називається Навчально-науковим інститутом екології, природоохоронної діяльності та туризму імені В'ячеслава Чорновола (наймолодший з інститутів Національного університету "Львівська політехніка").

Загалом рясненці сприймають сусідню промзону двояко: негативним фактором є шкідливий вплив на екологію мікрорайону, позитивним – наявність там хоч якихось робочих місць поблизу дому. Наразі в найвищій будівлі "Електрону" (своєрідний рясненський хмарочос) є офісні приміщення різних комерційних організацій, інший хмарочос (власність "Автонанатажувача") пусткою стоїть поряд з межею Львова й Рясної-Руської.

Частина приміщень "Конвеєра" також зайнята різними малими підприємствами, де працевлаштовані мешканці району.

Контрасти Рясного

Кілька років тому піднімалось питання про заснування асфальтового заводу в цій промзоні, однак місцеві мешканці вийшли на пікет, адже таке підприємство негативно вплинуло б на їхнє здоров’я.

Нове життя промзони може настати з пришестям сюди інвесторів, оскільки Львівська міська рада ініціює тут створення індустріального парку "Рясне-2" площею 23,5 га на більш ніж 6000 робочих місць.

Однак амбітний план наразі є лише планом, про що й нагадує біг-борд поряд з територією "Автонанатажувача".

Спальний район 

З якого боку не їхати в Рясне, звідусіль на горизонті несподівано постають "коробки" району постають: чи то минаючи особняки Кам’янки, чи то проїхавши Рясну-Руську, чи заїжджаючи в Львів з Брюхович. Майже звідусіль типову радянську забудову оточує сільський пейзаж.

Більшість багатоповерхівок Рясного-1 та Рясного-2 споруджені як відомче житло вищезгаданих заводів і про це й досі нагадують радянські "графіті" на стінах будинків, та лексикон рясненців: "електронівська лікарня" (вул. Шевченка, 313), "будинок від конвеєрного" (вул. Шевченка, 358б).

Багато мешканців району працювали на заводах, і отримали житло поблизу. Всі багатоквартирні будинки в Рясне-1 (їх близько п’ятдесяти) розташовані на парному боці вулиці Шевченка, а ціле Рясне-2 (близько тридцяти багатоповерхівок) – на вулиці Величковського.

Щоправда тут залишились й цілі вулички забудовані приватним сектором: Річицька, Нестора Літописця, Томашівська, Маршалківка, Осикова тощо. Місцями можна побачити "висотки", що споруджені за кільканадцять метрів від подвір'я, яке нагадує про те, що мікрорайон вийшов з села.

За останні 10-12 років у Рясне-1 і Рясне-2 збудовано кілька сучасних житлових багатоквартирних будинків. Вони дуже дисонують яскравими кольорами з сірими радянськими "коробками" і, подекуди, відрізняються від решти "сусідів" більшою кількістю поверхів. Поряд з магістральною дорогою вже збудовано цілий квартал новобудов (вул. Шевченка, 418) "Львівська брама".

(Захоплюючий початок. Далі буде цікавіше…)

http://www.varianty.net/24217-bytva-za-riasne

Сергій Жадан сподівається, що його поезію оцінять у Рясному

У суботу, 7 лютого, о 15 годині в актовій залі школи №92, що на вул. Т. Шевченка, 390, відбудеться зустріч із відомим поетом та громадським діячем Сергієм Жаданом. Це вже другий захід у дільниці Рясне, який в рамках програми децентралізації культури організовує управління культури Львівської міської ради. Першим проектом було свято «Різдво під спільним дахом», яке відбувалося за підтримки туристичного клубу «Манівці», -- розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка www.doslidy.org.ua

«Сергій Жадан читатиме для ряснівчан вірші та прозу про любов, війну та віру, а також спілкуватиметься з жителями Рясного. Запрошуємо всіх, кому небайдужа сучасна література та цікаве спілкування», -- зазначили в управлінні культури ЛМР.

Втім організатори зустрічі зі Львівського магістрату не впевнені, що у Рясному багато поціновувачів творчості Сергія Жадана. Тому нагадують, що до СШN92 можна дістатись маршрутними таксі N50 та 6А.

Сергій Жадан – один із провідних сучасних українських поетів та письменників. Народився 1974 року в Старобільську Луганської області. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія».

Рясне – північно-західна околиця Львова, активну забудову якої багатоповерхівками розпочали у 70-х роках минулого століття, а 1988 року її офіційно приєднали до Львова.

Водії свої три гривні не подарують

«Вартість проїзду – 3 гривні, незалежно від відстані» -- таке оголошення я недавно побачив у одній з маршруток. Зрозуміти водія можна – надто багато розумних, хто пропонує гривню за одну зупинку чи дві гривні за дві зупинки. Це ж вам не таксі, де все залежить від відстані, а маршрутка, тож якщо всі почнуть так платити, то водій залишиться без улюбленої канапки з маслом, а власник автобуса – без канапки з чорною ікрою. Ну не можна ж людей позбавляти харчів, тож водії свої 3 гривні нікому не подарують.

Крім того, є ще всілякі пенсіонери та пільговики, які на законних підставах не платять за проїзд. Тож ситуація, у яку потрапляють перевізники, зовсім кепська.

Однак, з іншого боку, чому ми, пасажири, повинні так дбати про добробут перевізників. Зрештою, у багатьох цивілізованих містах вартість проїзду залежить від відстані, на яку плануєте їхати. Якщо мені насправді слід проїхати дві зупинки, то чому я повинен платити так, ніби я зібрався їхати із Сихова у Рясне-2?

З іншого боку, проведімо історичні аналогії. У старих львівських трамваях (у досовіцькі часи) вагони були поділені на два класи – перший, де пасажири їхали винятково сидячи, ну а в кінці вагону був невеликий відсік другого класу, де вже пасажири їхали як оселедці в бочці. Але ж і платили вони відповідно. Отож-бо я і питаю: якщо вже у наших маршрутках, всупереч усім приписам, пасажири їздять навстоячки, то чому ми повинні платити ті самі 3 гривні? Щоб власники маршруток могли намащувати на свої канапки товстіший шар чорної ікри? А, може, справедливіше платити за відсутність комфорту 2 гривні? І тоді у порожній маршрутці пасажири їздитимуть винятково навстоячки, аби заощадити гривню?J

Якщо ж без жартів, то у комунальному транспорті у нас так і немає реальної конкуренції за клієнта. Звичайно, водії можуть між собою влаштовувати перегони, аби першими приїхати на зупинку та вихопити пасажирів з-під носа у не таких спритних колег. Але так само вони можуть стояти 15 -- 20 хвилин на кінцевій, а подекуди й на проміжній зупинці, аби щільніше напакувати автобус уже на старті. Якщо будете обурюватись, водій пояснить, що у нього такий графік. Однак сей найважливіший документ, що регламентує рух громадського транспорту, надзвичайно секретний, тож водію доводиться банально вірити на слово.

Можливо, ці ідеї надто радикальні, але досі всі зміни у тарифах на проїзд у комунальному транспорті закінчувалися банальним підвищенням вартості послуги, анітрохи не впливаючи на якість. Чи не час міняти ці підходи, адже перевізники повинні змагатись за нашу прихильність, а не навпаки.