Російська окупація Львова. Перше знайомство

Продовження розмови з львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому

Про те, як галичани пробували захистити українську мову під російською окупацією

Оскільки у місті утвердилась російська влада, то галицькі діячі спробували знайти з нею порозуміння у справі збереження українських громадських організацій та мови. Отож їх делегація вирушила до коменданта міста, а ним був граф Шереметьєв з проханням зберегти українські установи. Втім російський чиновник до такого прохання поставився прохолодно і за короткий час галичани зрозуміли, що розмова була даремною. Українську мову російська влада сприймала як діалект, Шереметьєв сказав, що нема ані такої мови, ані такого народу. Зрештою росіянам йшлося про те, щоб знищити український рух в Галичині. Водночас до селян вони ставились добре, оскільки у цьому випадку не йшлося про якісь мовні вимоги.

Втім попри бажання російської влади відбувся інший процес, адже серед більше половини російських солдат були українцями, вони говорили тою ж мовою, співали тих же пісень. Тут у Галичині вони дізнались про «Кобзар» Тараса Шевченка і намагались розшукати цю книгу.

Знимка gazeta.ua

Про те, як мінялись стосунки між російськими військовими та галичанами

Це була війна в якій не можна нікого ідеалізувати, адже у ній було все, і жорстокість, і спалені хати, і згвалтуваання, хоча панічні настрої, які розповсюджувались спочатку таки не підтвердились. При цьому краще ставлення до місцевого населення було на початку, коли в Галичину увійшли передові загони російської армії які складались з кадрових офіцерів – вони набагато ретельніше слідкували за тим, щоб солдати дотримувались дисципліни. Зрештою офіцери, коли частина входила в село зупинялись переважно в хаті священика, де знаходили собі цікавого та розумного співрозмовника. Складнішою ситуація стала пізніше, коли армія зазнала втрат, коли сюди почали приходити інші російські військові частини укомплектовані народами імперії – туркменами, чеченцями – їх поведінка була набагато гіршою.

Втім тоді селяни ще й порівнювали армії різних народів, а тоді вони найбільше потерпіли не від росіян, а від угорських гонведів, які нещадно ставились до українців і навіть вбивали селян. Оскільки ж російська армія була добре забезпечена продовольством, то могла ділитись ним із селянами. Там працювали військово-польові кухні, було вдосталь тушонки та зерна. Тому такого негативу не було, навіть у Рудківському повіті з’явилось прислів’я, коли були мадяри – то всіх забирали, а коли прийшли москалі, то став хліб на столі.

На загал російська влада скористалась з такого сприятливого ставлення до себе, вони думали, що тут закріпляться, тому вже почали везти зерно, постачати селянам худобу, тобто вже думало про інвестиції. Водночас вони не сприймали українського руху та УГКЦ. Саме тому було інтерновано митрополита Андрея Шептицького який виступив проти російської окупації Галичини.

Знимка photo-lviv.in.ua

Про те, як росіяни відступали з Галичини

Боїв у Львові під час відступу російських військ так само не було, вони велися лише в околицях Львова, наприклад Брюховичах, де збереглися укріплення, які росіяни використовували для оборони. Також перед своїм відступом вони намагались показово вивезти галичан на російську територію. Для цього навіть був організований цілий потяг. Втім їм йшлося передусім про робочу силу, тож вони хотіли спонукати й інших до виїзду в Російську імперію де б галичани працювали в поміщицьких маєтках. 

Знимка school.xvatit.com

Про те, що змінила російська окупація Львова

Хоча російська окупація Львова була короткотерміновою, однак вона все ж мала певні наслідки, передусім у свідомості галичан, які побачили хто живе у російській імперії і що серед них є багато українців. Вони побачили що православна літургія нічим не відрізняється від уніатської.

Знимка zbruc.eu

Втім російська окупація також змінила і життя галичан, надто на Покутті та Гуцульщині де чи не в кожній другій хаті після їхнього відступу залишились новонароджені немовлята, і це стало трагедією для багатьох галицьких родин. Втім деякі галицькі дівчата за цей короткий час встигли вийти заміж за російських військових і коли ті відступали вони мусіли поїхати з ними. Російська армія, яка під час наступу намагалась добре поводитись з місцевим населенням під час свого відступу вже палила хати. Так само залишилося чимало військових цвинтарів – спочатку це були звичайні поховання, однак потім влада наказала їх впорядкувати і ставитись до них з належною повагою. Втім найголовніше, що галичани побачили, що в російській армії є дуже багато українців. 

(Див. також http://lvivreport.blogspot.com/2015/05/3.html )

Російська окупація Львова. Перше знайомство -- 3

Розмовляємо зі львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому

Про те, чому український рух не сподобався російським урядовцям

У часи Австро-Угорщини в Галичині українська мова мала статус напівдержавної. Її застосовували в суді, у Львові виходили українські газети. Однак для Росії це був виклик, адже український рух вважали мазепинством. Були навіть анекдотичні випадки ще до війни, коли австрійська влада вирішила відкрити у Львові український університет, це викликало лють у російській імперії, її міністерство закордонних справ виступило з нотою протесту, стверджуючи, що такого народу і мови немає, тому не можна створювати український університет.

Знимка: school.xvatit.com

Звісно, після того, як Львів окупували росіяни, в місті припинили свою діяльність всі українські громадські організації, НТШ, перестали виходити українські газети.

Одразу після вступу російських військ до Львова до міста прибув історик Євгеній Шмугло, , який мав звання генерала російської армії. Його завданням було здійснювати облік культурних пам’яток і визначати, що з них варто вивезти до столиці імперії. Отож, коли росіяни відступали, то забрали з собою частину архіву Шептицьких. Також є цікава історія, яка пов’язана з короною Данила Галицького, адже існувала легенда, що митра перемиських єпископів – це перероблена корона Данила Галицького. Це, звичайно, вигадка, однак хоча на той час митра була захована, росіяни все ж її розшукали та вивезли до Петербурга. Ця реліквія була для них символічною. І лише у 1920-х роках згідно з домовленостями СРСР із Польщею її повернуто.

Про те, як у Львові намагались запровадити навчання російською мовою

Російські окупанти відразу заборонили вивчати українську мову, однак виникла проблема – щоб запровадити вивчення російської мови, потрібно було мати відповідних фахівців. Саме тому у Львові та ще у кількох великих містах краю запровадили короткотермінові (1-2 місяці) курси російської мови для вчителів початкових класів. Росіяни вважали, що галичанам не буде складно її освоїти, тим паче, що москвофіли вже створили для цього всі передумови – мова, якою виходили їхні видання, була подібною до літературної російської. Ці курси прослухали близько ста вчителів, які далі розмовляли українською. Тому це викликало неабиякий скепсис.

Дмитро Марков, один з діячів москвофільського руху Галичини. Знимка uk.wikipedia.org

Про звинувачення галичан у москвофільстві

Звісно, що з приходом російських військ москвофіли опинились у фаворі. Такі галицькі діячі, як Дудикевич, Марков, вели цю роботу ще за Австрії. Звісно, коли австрійські війська почали відступати, то їх почали переслідувати, оскільки вважали причиною австрійських поразок. Ці звинувачення переносили на всіх галичан, яких підозрювали у москвофільстві, у тому, що вони шпигують на користь Росії, зрадили Австрійську імперію. Ці арешти вже після того, як російська армія відступила, саме тоді москвофілів відправили у концентраційний табір у Талергофі. Втім москвофільські настрої були і серед частини священиків, натомість у селян таких переконань не мали, хоча вони могли і послухати свого панотця. Внаслідок цих настроїв 50 парафій навіть перейшли у православ’я. Мешканці таких сіл, особливо у Жовківському повіті, коли російська армія почала відступ, разом з нею пішли на схід.

Однак недруги українців часто безпідставно звинувачували в москвофільстві деяких українських патріотичних діячів. Чимало з них засудили і навіть стратили. І це було чималою проблемою, адже, з одного боку, гинули невинні люди, з іншого – дискредитували українців.

Звісно, що москвофіли були серед галичан, колись ця течія була досить популярна, однак напередодні Першої світової війни їх рух почав згасати. Москвофільство було поширено на Покутті, в гірських районах. Навіть зараз парафії УПЦ МП розташовані смугою вздовж українсько-польського кордону від Турківського до Сокальського району. Саме в цих селах колись особливо популярними були москвофільські ідеї. Нині є інформація, що ця конфесія планує відкрити у Старосамбірському районі свій монастир. Це є такий форпост на прикордонних землях.

(Див. також http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_25.html Завершення розмови буде 9 травня)

Російська окупація Львова. Перше знайомство

Продовження розмови з львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому (Поч. див. тут: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_94.html Далі буде цікавіше)

Як австрійці здали Львів росіянам 

Росіяни увійшли до Львова 4 вересня 1914 року і відбулось це загалом дуже спокійно. Спочатку з міста виїхали всі австрійські чиновники, також місто покинула армія, залишились тільки службовці магістрату. Росіяни підійшли до міста із східного напрямку – президент міста вийшов на Личаківську рогачку де зустрів представників російського командування і передав їм ключі від міста. Спочатку до Львова заїхав російський розвідувальний автомобіль – їхні офіцери переконались що у місті не залишилося австрійських вояків і після того російська армія промарширувала містом без зупинки – з Личаківської на Городоцьку. У Львові залишився тільки гарнізон, натомість основне угрупування росіян вирушило на Городок переслідувати австріяків. Урочистої зустрічі росіян не було попри те, що у Львові були москвофіли. Оскільки в місті не було боїв, то відповідно не було й руйнувань. Основна битва була вже далеко за містом, біля Городка, через що увійшла в історію під назвою Городоцька битва. Бої були в районі Янова, сучасного Яворівського полігону, на ріці Верещиці. Адже завдяки болотистій місцевості там були добрі можливості для оборони.

Ось так закінчився шлях окупантів. Пам'ятник солдатам російської армії, загиблим в роки І Світової війни. Знимка relicfinder.info

Про антисемітизм в російській армії

Російська армія вважала що увійшла сюди назавжди, тож вони були переконані, що йдеться про приєднання Галичини до Росії. Саме тому російське командування намагалось справити добре враження. Втім практично одразу стало зрозуміло, хто в Галичині є її ворогом, адже російське командування не лише намагалось побороти австрійські звичаї, а й український рух який тут був добре розвинутий.

Також серед тих, хто опинився під загрозою опинились і євреї, вони боялись антисемітських настроїв. І варто сказати, що російська пропаганда зразу дала для цього грунт, адже в агітках, які вони розповсюджували, казали, що вони прийшли звільнити від німців та жидів. Натомість галичан вони вважали частиною єдиного російського народу, який «наконец сможет воссоединится». Євреї розуміли, що у цій ситуації їх нічого доброго не очікує, тож вони найбільше страждали. 

Про те, як вслід за російською армією в Галичину потягнулись російські купці 

Натомість польські поміщики швидко зав’язали нормальні стосунки з новою владою зрозумівши що ніхто їхніх маєтків відбирати не буде. Щодо підприємців, торговців, то вони дуже швидко зрозуміли, що треба починати ділові стосунки з Росією, відповідно тут одразу з’явились російські купці. Однак у тому, що економіка почала швидко переорієнтовуватись на Росію був передусім об’єктивний чинник, адже старі зв’язки з австрійськими територіями були втрачені, натомість місто мусіло жити, мусіла розвиватись економіка, торгівля. Іншого варіанту, ніж торгувати з Росією у цьому випадку не було.

Вояки "Дикої дивізії" безчинствували на Бойківщині. Знимка topwar.ru

Про те, чи були руйнування пам’яток культури

Ситуація була у кожному випадку індивідуальною, хоча звісно під час війни об’єктивно виникає загроза руйнуванню цінних пам’яток. Втім російська армія передусім намагалась нищити артефакти, які були пов’язані з українським рухом. Дуже часто йшлося про те, що солдати зайнявши якийсь старовинній палац просто пускали книги, які там були на розпал, нищили цінні речі не усвідомлюючи їх справжньої вартості. Це призводило до скандалів, один з них спалахнув коли в Галичину приїхали журналісти з держав – членів Антанти. Перед ними виступив відомий польський діяч Олександр Чоловський, який розповів, що російська армія руйнує пам’ятки. Оскільки така інформація дискредитувала російську армію, то її керівники дали вказівки підлеглим слідкувати за поведінкою своїх солдат, аби ті не нищили цінних речей.

Насправді найбільші руйнації відбувались там, де проходили бої, наприклад на Поділлі, натомість в інших районах їх було помітно менше. До того ж російська армія була добре оснащена зброєю і була добре забезпечена продовольством. Саме ця обставина дозволяла росіянам допомагати селянам продуктами, адже через війну ті залишились без запасів харчів, поля були понищені. Також австріяки перед відступом забрали до війська чоловіків, які могли носити зброю, тож працювати в полі не було кому. Натомість у росіян можливості мобілізувати галичан до війська вже не було. І ще одна обставина – і на Галичині, де росіяни були менше, і на Поділлі, де вони були довше, на час їхнього перебування ніхто не платив податків – стара фіскальна система зруйнувалась, а нової вони не встигли запровадити. Звісно це покращувало громадську думку про них. У цілому росіяни, особливо коли розгортався їхній наступ намагались поводити себе цивілізовано, відповідно до умов Гаагської угодти, яка регламентувала стосунки на окупованих територіях, змушуючи окупанта до гуманної поведінки. Проблеми виникали в районі Карпат, особливо Самбірському та Старосамбірському районах де була розквартирувана Дика дивізія, яка складалась з осетинів та чеченців – саме вона найбільше вдавалась до безчинств.

Російська окупація Львова. Перше знайомство

100 років тому галичани чи не вперше масово познайомились з росіянами. Знайомство це не було добровільним, радше внаслідок обставин, які склались у ході Першої світової війни – у вересні 1914 року російська імператорська армія окупувала Львів та Галичину переслідуючи австрійську армію, яка відступала на захід. Ця окупація тривала зовсім недовго, адже вже у червні 1915 року росіяни були вимушені покинути Галичину. Власне через коротко тривалість цей період не знайшов широкого розголосу навіть в історичній літературі – увага істориків, які досліджують часи Першої світової війни, зараз зосереджена на історії УСС та ЗУНР. І все ж, на мою думку, справа не лише у сотні років, які віддаляють нас від цих драматичних подій. Цей короткий відтинок історії на мою думку багато що змінив, з одного боку розвіявши міфи, які тоді існували, з іншого боку він таки сприяв пізнішій консолідації нашого народу, адже чи не вперше українці з обох берегів Збруча змогли майже вільно, наскільки це дозволяли умови військового часу, спілкуватись між собою. З іншого – можливо саме тоді були закладені певні моменти у стосунках двох народів. Трохи пізніше, у 1920 році відбудеться похід армії Семена Будьонного, однак це буде доволі короткотривале явище, адже його орда зайняла лише частину Галичини, та й то зовсім не надовго – швидко прийшовши бійці Будьонного ще швидше тікатимуть назад. І вже потім будуть перші та другі совіти, але то вже окрема історія, при тому докладно описана. З огляду на події, які зараз відбуваються в Україні тема російської окупації Львова набуває особливої актуальності. Власне про це я днями бесідував з кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним.

Андрей Шептицький Знимка ua.textreferat.com

Про те, що знали галичани про Російську імперію до початку Першої світової війни

Коли стало зрозуміло, що російські війська увійдуть до Львова, то в місті почалась паніка, адже тоді ходили різні неймовірні чутки про росіян, як, наприклад, людей з одним оком, чи якісь інші нісенітниці, які згодом не підтвердились. Поява таких чуток була дивною, адже попри кордон контакти між підданими двох імперії таки були. Чимало галичан не раз бували у Почаєві, куди їздили на прощі попри те, що він тоді належав до РПЦ, а північна Тернопільщина тоді входила до складу Російської імперії. Також наші культурні діячі неодноразово їздили до Києва. Паломництво до Почаєва було настільки масовим, що почало загрожувати поширенням москвофільства що загрожувало безпеці австрійської імперії через що його заборонили. Однак це не означало припинення контактів між мешканцями двох імперій. Зокрема чимало галичан їздило туди на заробітки на сільськогосподарські роботи. Врешті був чималий потік контрабандної торгівлі, особливо в районі Бродів. Тож галичани певне уявлення про російську імперію, принаймні про її прикордонну частину мали. 

Натомість мешканці протилежного боку Збруча інформації про галичан мали набагато менше, вони вважали, що тут живуть австріяки і особливо не цікавились цією темою.

Граф Володимир Дідушицький. Джерело uk.wikipedia.org

Про єдину самоназву українців та України

До Першої світової війни поняття україни в сучасному розмінні цього слова не було. Вважалось що Україна це територія на схід від Збруча, натомість тут є Галицька Русь, тож поняття Україна до Хахідноукраїнських земель не застосовувалось. І навіть якщо говорити про підросійські землі , то поняття Україна у ХІХ застосовувалось лише до невеликої території, приблизно в межах сучасної Київської та Черкаської областей, тоді географічні назви як Волинь, Поділля та Україна могли вживати як рівнозначні.

Щодо Західної україни, то тут було одразу кілька назв: Галицька Русь, Угорська Русь, Буковинська Русь, а якщо говорити про етнонім, то застосовувався терміни русини. І лише у 80-х роках ХІХ століття наші діячі дійшли до розуміння, що галицькі русини та надніпрянські українці – це один народ. І вже тоді заговорили про єдину самоназву – українці, ідея соборності українських земель лягла в основу ідеї про українську самостійність.

Якщо продовжити говорити про зв’язки між двома імперіями, то варто також згадати, що чимало польських поміщиків, які мали маєтки в Галичині мали також чималі володіння і по той бік кордону. Частина з них час від часу їздила особисто наглядати за своїми маєтками, частина це робила через управителів. Серед тих, хто мав маєтки на російській стороні кордону був граф Дідушицький, також маєтки в Російській імперії були і в Шептицьких. Щоправда останні мали їх навколо Любліна, який тоді входив до складу Королівства Польського яке перебувало під протекторатом Російської імперії.

(Захопливий початок. Далі буде ще цікавіше)

Остап Козак розповів як австро-німецькі війська звільняли Львів від російських окупантів

Репост публікації про історію Рясного (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_16.html) отримав резонанс серед моїх читачів, зокрема відомий громадський діяч Остап Козак запропонував його доповнити інформацією про те, як 100 років австро-німецькі війська звільняли Львів від російських окупантів: «До цього репортажу я б додав ще таку історію. Сто років тому 22-23 червня 1915 року австро-німецькі війська відбили у росіян Львів. На одній із ділянок, із боку Рясного (Руського і Польського), успішно штурмував віденський ляндштурм. Ця подія була зафіксована на поштовій листівці. окрім того цікавим могло бути те, що у Рясній Польській за австрійських часів були збудовані укріплення, які, здається не збереглись».

Знимка www.varianty.net

До речі, про російську окупацію Львова у 1915 році – про це я планую докладніше розповісти у кількох своїх наступних постах, перший з яких планую опублікувати 18 квітня у суботу, а останній – 9 травня.

Російських казнокрадів 18 століття у Львові досі пам’ятають

Російську державу погубить корупція – надто те, що вона у тій державі має вікові традиції. Наприклад історію про перебування російського окупаційного гарнізону у Львові на початку 18 століття, про що йдеться у книзі «Leopolis militans» львівського історика Андрія Козицького. Отож у міських архівах збереглися документи про перебування російського окупаційного гарнізону в нашому місті. Городяни мусіли утримувати гарнізон, однак невдовзі львів’яни зрозуміли, що це їм обходиться надто дорого. Тож вони почали давати офіцерам хабарі за те, щоб ті зменшували пайку своїм солдатам, тобто займались казнокрадством. В архівах збереглися документи хто з них скільки взяв печива, чоботів, золота чи інших цінних речей, що аж ніяк не впливало позитивно на боєздатність окупаційного війська. За рахунок цього львів’яни могли не виконувати якісь роботи, наприклад із зміцнення украплень. Те, що зараз відбувається з російською армією часто нагадує події, які вже були в історії – каже Андрій Козицький.