Легенди львівських рогачок

Є слова та поняття, які притаманні для Львова, ті, про які співають «Тільки у Львові». Наприклад, Рогачка – так зветься дільниця, яка розташована на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Волинської. Це перехрестя і справді нагадує рогач, і це пояснення можна було б прийняти, якби в літературі про Львів постійно не знаходив згадки про інші рогачки, які колись були у Львові – Клепарівську, Личаківську, Стрийську. Втім остання вулиця спочатку змією піднімається вздовж межі Стрийського парку і далі прямою стрілою йде аж до межі міста – перехресть подібних за формою на рогач на ній не має в принципі. Зрештою, якщо пам’ять про Жовківську рогачку, з якої я розпочав свою оповідь таки збереглася і ця назва доволі активно вживається у побуті львів’ян, то стрийська рогачка як явище відійшла у минуле. 

Залізничний райвідділ поліції (у народі також 7-ме відділення) -- єдине приміщення рогачки, що збереглося. Знимка ua.112.ua

З’ясувати це питання я спробував у відомого львовознавця Ілька Лемка. Отож найперше ми спробували розібратись з етимологією цього слова та історією їх виникнення. Як відомо середньовічний Львів був оточений фортечними мурами які водночас позначали і межі міста. Втім мури мали один суттєвий недолік – вони стримували розвиток міста, тож 1777 розпочалась їх ліквідація. Однак з ліквідацією міських мурів постала інша проблема – адже за ввіз товару до міста слід було платити мито. Таким чином на зміну міським мурам прийшли рогачки – які позначали вже нові міські межі, стояли на основних дорогах, що вели до Львова. Фактично це були блок-пости, якщо говорити сучасною мовою які виконували дві функції – митниці та поліцецького відділку, фактично вони були попередниками сучасних райвідділів міліції. Кожна рогачка мала власне приміщення – деякі з них навіть збереглися, але про це згодом. І тепер цілком зрозумілим є саме слово, яке походить від слова рогач – тобто захисна споруда, засіка, блок-пост. До речі в Росії подібні функції виконували застави, які знаходились на околицях великих міст. 

Якщо говорити про Львів, то загалом у нашому місті було 7 рогачок: Личаківська, Янівська, Клепарівська, Жовківська, Личаківська, Сихівська та Стрийська. Щоправда тут постає питання – що заважало тодішнім контрабандистам об’їхати рогачку та в’їхати до Львова польовими дорогами – можливо справа була у тодішньому бездоріжжі, коли іншого варіанту, аніж користуватись так би мовити шосейним шляхом не було. 

Розворотне кільце трамваюN2. Поруч із них знаходилась Личаківська рогачка. Власна знимка

У першій половині ХІХ століття рогачки перестали відігравати функції митниці, однак тривалий час за ними залишались поліційні функції. І лише після 1939 року із утвердженням совіцької влади втратили і цю функцію – нова влада спиралась на мережу райвідділів, які були організовані вже на інших засадах.

А тепер поговоримо про рогачки, які існували у Львові. Найдавнішою та найцікавішою з поміж них є Городоцька. Спочатку вона знаходилась приблизно на перетині сучасних вулиць Городоцької та Тобілевича, однак згодом її перенесли трохи далі і на карті 1931 року вона вже позначена на вулиці Городоцькій, 126. Найцікавіше – цей будинок чудово зберігся і навіть використовується за своїм безпосереднім призначенням – це Залізничний райвідділ міліції. Совіцька та українська влади у цьому випадку нічого не змінили, справа напевне у винятково зручному розташуванні райвідділу, адже якраз навпроти нього трамвайний парк і трипроменеве перехрестя звідки починаються вулиці Кульпарківська та Любінська.

Алмазінструмент, колишня фабрика Бачевських, Поруч із нею знаходилась Жовківська рогачка. Знимка www.travelua.com.ua

Район, де спочатку знаходилась Городоцька рогачка колись називався Копитковим. Справа у тому, що раніше мито брали залежно від кількості копит у коня, тому мито так і називалось копитовим, ця назва, відповідно, перейшла на дільницю, де те мито збирали. Можливо там знаходився і шлагбаум, яким перекривали в’їзд до міста.

Янівська рогачка знаходилась за Янівським цвинтарем – приблизно метрів сто, однак її будинок не зберігся. Натомість з лівого боку вулиці Клепарівської поруч із залізничним мостом зберігся ще один будинок, який колись виконував функції рогачки. 

Знаменита Жовківська рогачка знаходилась на перетині вулиць Волинської та Богдана Хмельницького, де тепер розташований завод Алмазінструмент. Цей район тоді мав славу бандитського – Ілько Лемко розповів, що зараз перекладає книгу, в якій описується кримінальне минуле Жовківської та Личаківської рогачки. 

Щодо останньої, то вона знаходилась на перехресті вулиць Личаківської та Пасічної, де трамвай повертає на розворотне кільце – тепер у цьому будинку знаходиться дитяча школа. Саме на Личаківській рогачці відбувались бійки між поліцією та бандитами, яких намагались заарештувати стражі порядку. До речі селяни, які везли до Львова збіжжя на продаж у місто не заїжджали, оскільки не хотіли мати справи з митниками, натомість львівські круп’ярі виїжджали за міську межу і там купували зерно.

Стрийської рогачки давно нема, але податки на Стрийській збирають і сьогодні. Знимка zik.ua

Приміщення Сихівської рогачки не збереглося, однак відомо, що воно було розташовано приблизно за 100 метрів до перетину вулиць Зеленої та Дністерської. 

І, врешті, остання, сьома за ліком рогачка – Стрийська. Вона розташовувалася на сучасній вулиці Стрийській якраз навпроти сучасної податкової. Приміщення її не збереглося, втім те, що через десятки років майже на тому ж місці з’явився розкішний офіс податкової служби випадковістю не назвеш. У цьому є щось закономірне. 

З плином часу рогачки зникли з міського життя – межі міста посунулись далі.

Російська окупація Львова. Перше знайомство

Продовження розмови з львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому (Поч. див. тут: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_94.html Далі буде цікавіше)

Як австрійці здали Львів росіянам 

Росіяни увійшли до Львова 4 вересня 1914 року і відбулось це загалом дуже спокійно. Спочатку з міста виїхали всі австрійські чиновники, також місто покинула армія, залишились тільки службовці магістрату. Росіяни підійшли до міста із східного напрямку – президент міста вийшов на Личаківську рогачку де зустрів представників російського командування і передав їм ключі від міста. Спочатку до Львова заїхав російський розвідувальний автомобіль – їхні офіцери переконались що у місті не залишилося австрійських вояків і після того російська армія промарширувала містом без зупинки – з Личаківської на Городоцьку. У Львові залишився тільки гарнізон, натомість основне угрупування росіян вирушило на Городок переслідувати австріяків. Урочистої зустрічі росіян не було попри те, що у Львові були москвофіли. Оскільки в місті не було боїв, то відповідно не було й руйнувань. Основна битва була вже далеко за містом, біля Городка, через що увійшла в історію під назвою Городоцька битва. Бої були в районі Янова, сучасного Яворівського полігону, на ріці Верещиці. Адже завдяки болотистій місцевості там були добрі можливості для оборони.

Ось так закінчився шлях окупантів. Пам'ятник солдатам російської армії, загиблим в роки І Світової війни. Знимка relicfinder.info

Про антисемітизм в російській армії

Російська армія вважала що увійшла сюди назавжди, тож вони були переконані, що йдеться про приєднання Галичини до Росії. Саме тому російське командування намагалось справити добре враження. Втім практично одразу стало зрозуміло, хто в Галичині є її ворогом, адже російське командування не лише намагалось побороти австрійські звичаї, а й український рух який тут був добре розвинутий.

Також серед тих, хто опинився під загрозою опинились і євреї, вони боялись антисемітських настроїв. І варто сказати, що російська пропаганда зразу дала для цього грунт, адже в агітках, які вони розповсюджували, казали, що вони прийшли звільнити від німців та жидів. Натомість галичан вони вважали частиною єдиного російського народу, який «наконец сможет воссоединится». Євреї розуміли, що у цій ситуації їх нічого доброго не очікує, тож вони найбільше страждали. 

Про те, як вслід за російською армією в Галичину потягнулись російські купці 

Натомість польські поміщики швидко зав’язали нормальні стосунки з новою владою зрозумівши що ніхто їхніх маєтків відбирати не буде. Щодо підприємців, торговців, то вони дуже швидко зрозуміли, що треба починати ділові стосунки з Росією, відповідно тут одразу з’явились російські купці. Однак у тому, що економіка почала швидко переорієнтовуватись на Росію був передусім об’єктивний чинник, адже старі зв’язки з австрійськими територіями були втрачені, натомість місто мусіло жити, мусіла розвиватись економіка, торгівля. Іншого варіанту, ніж торгувати з Росією у цьому випадку не було.

Вояки "Дикої дивізії" безчинствували на Бойківщині. Знимка topwar.ru

Про те, чи були руйнування пам’яток культури

Ситуація була у кожному випадку індивідуальною, хоча звісно під час війни об’єктивно виникає загроза руйнуванню цінних пам’яток. Втім російська армія передусім намагалась нищити артефакти, які були пов’язані з українським рухом. Дуже часто йшлося про те, що солдати зайнявши якийсь старовинній палац просто пускали книги, які там були на розпал, нищили цінні речі не усвідомлюючи їх справжньої вартості. Це призводило до скандалів, один з них спалахнув коли в Галичину приїхали журналісти з держав – членів Антанти. Перед ними виступив відомий польський діяч Олександр Чоловський, який розповів, що російська армія руйнує пам’ятки. Оскільки така інформація дискредитувала російську армію, то її керівники дали вказівки підлеглим слідкувати за поведінкою своїх солдат, аби ті не нищили цінних речей.

Насправді найбільші руйнації відбувались там, де проходили бої, наприклад на Поділлі, натомість в інших районах їх було помітно менше. До того ж російська армія була добре оснащена зброєю і була добре забезпечена продовольством. Саме ця обставина дозволяла росіянам допомагати селянам продуктами, адже через війну ті залишились без запасів харчів, поля були понищені. Також австріяки перед відступом забрали до війська чоловіків, які могли носити зброю, тож працювати в полі не було кому. Натомість у росіян можливості мобілізувати галичан до війська вже не було. І ще одна обставина – і на Галичині, де росіяни були менше, і на Поділлі, де вони були довше, на час їхнього перебування ніхто не платив податків – стара фіскальна система зруйнувалась, а нової вони не встигли запровадити. Звісно це покращувало громадську думку про них. У цілому росіяни, особливо коли розгортався їхній наступ намагались поводити себе цивілізовано, відповідно до умов Гаагської угодти, яка регламентувала стосунки на окупованих територіях, змушуючи окупанта до гуманної поведінки. Проблеми виникали в районі Карпат, особливо Самбірському та Старосамбірському районах де була розквартирувана Дика дивізія, яка складалась з осетинів та чеченців – саме вона найбільше вдавалась до безчинств.

Львів – місто кленів і магнолій

Учора працівники міського управління екології та благоустрою, ЛКП «Зелений Львів» та Галицької райадміністрації продовжили розпочаті торік роботи з озеленення вул. Городоцької. Так, на ділянці від вул. Наливайка до вул. Менцинського було висаджено 5 кленів кулястих. А вже завтра, силами ГО «Українські креативні реформатори», ГО «Мій шлях» та ГО «Екозахист» у Стрийському парку висадять 10 магнолій – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

В управлінні екології та благоустрою пояснюють: було обрано саме цей вид дерев, оскільки він є найбільш газостійким та пристосованим до життя в міському середовищі, а вул. Городоцька є однією з головних магістралей Львова, якою щоденно проїжджають тисячі авто та проходять десятки чи навіть сотні мешканців. Окрім того, висаджені клени є чи не найбільш вдалими за видами та якістю.

«Закликаємо усіх небайдужих громадян підтримувати ідею озеленення міста Львова та внести свою частку у наведення благоустрою, очищення довкілля та покращення стану рідного міста. З нашого боку буде підтримано будь-яку ініціативу громади та надано максимальне технічне сприяння», – зазначають в управлінні.

Парк, що пахне залізницею

Серед численних львівських топонімів трапляються назви, не притаманні для галичан. Найімовірніше, вони виникли в совітські часи. Яскравого ідеологічного забарвлення не мали, тож збереглися як неофіційні. Наприклад, 7-ме відділення. Їдучи маршруткою по Городоцькій, ви не заблудитеся: водій вас висадить якраз навпроти Залізничного відділення міліції. У повоєнні роки це було справді 7-ме відділення міліції. Назва якимось дивом збереглася, хоч поруч є трамвайне депо.

Вулиця Вільхова

Втім ця назва неофіційна і з часом львів’яни про неї таки забудуть. А якщо їхати Городоцькою далі, то обабіч цієї найдовшої львівської вулиці можете побачити місцевість з доволі дивною назвою -- 5-й Парк. Причому йдеться одразу про чотири об’єкти, головним з яких є моторвагонне депо N5 (залізничники його називають 5-м Парком), тут розташований зупинний пункт «5-й Парк», депо межує із невеличкою вулицею 5-й Парк. Усе це оточено лісопарковим масивом, який так само зветься 5-й парк. Здається, у Львові більше ніде немає такого щільного поєднання промислової та зеленої зон – залізничне депо наче розсікає величенький парк на дві частини.

Цей підземний перехід пішоходи оминають 

Втім потрапити сюди можна двома шляхами: з Левандівки (компактного місця поселення залізничників) та з вулиці Широкої, що тягнеться від тильного боку Головного львівського вокзалу через усю Левандівку і завершується критим міні-ринком. Власне звідси починається стежка через парковий масив, якою можна потрапити до залізничної платформи «5-й Парк» та пасажирського депо. Інший шлях – з Городоцької через невеличку вулицю Вільхову, забудовану особняками, з суто сільським укладом життя посеред міста й чималими табунами великих гусей на подвір’ях. Втім із Вільхової ви потрапите на залізничну колію Львів – Мостиська. Тут є два варіанти – перетнути колію підземним переходом, втім більшість людей не ризикують спускатись під землю, переходячи колію зверху. Вздовж колії -- автомобільна і не дуже доглянута вулиця Курмановича. Вона, як і колія, веде до промислової зони, де першим є колишній завод «Біофізприлад» (що там зараз – не скажу, бо не знаю), за ним цехи «Львівтеплоенерго», далі інші промислові споруди, врешті Скнилівський міст і численні залізничні розвилки, коли одна колія повертає на Скнилів і далі на Самбір та Стрий, інша, навпаки, -- на Рудно.

Колія на Скнилів

Втім, якщо повернути направо – картина не набагато веселіша – вулиця Курмановича приведе до Левандівського моста. Зрештою, якщо ви захоплюєтесь техногенними пейзажами, то це – саме те місце, яке вам потрібно.

Це більше нагадує стежку, яка веде до лісу

Однак для роздоріжжя годиться три дороги: наліво підеш… на право підеш… Ми це вже з’ясували, тож залишається прямо – а там лише одна дорога – через парк (звісно, 5-й) стежкою у вагонне депо N5. Зазвичай парки є місцем відпочинку. Колись таким місцем відпочинку був і 5-й Парк. Мабуть, тоді він був чистішим, а, може, совіцькі люди були не такими вибагливими. У вічному змаганні природи й техніки тут перемогла техніка і людське недбальство. Замість лавочок повалені дерева, а навколо -- натюрморти з порожніх пляшок. Але головне, що відрізняє цей парк – стійкий запах залізниці. Дерева не здатні перебити стійкий запах мастил та мазуту. До того ж залізниця ділить парк на дві частини. Цікаво інше. Кілька років тому у Львові розгорілась дискусія щодо облаштування у місті зоопарку. Дехто пропонував поселити звірів і птахів саме у 5-му Парку. Не впевнений, що це була хороша ідея.

Залізнична платформа 5 Парк

Суперництво залізниці та парку триває вже більше 150 років, адже це найстаріша ділянка львівської залізниці. Рух по колії Перемишль – Львів відкрито ще 4 листопада 1861 року. Залізничну платформу «5-й Парк», де зупиняються електропотяги Мостиського напрямку, відкрито не пізніше 1962 року.

Для 5-го Парку характерні притаманні техногенні пейзажі

Залізничники шанують Матір Божу

У цьому парку трапляються дивні конструкції