100 львівських кав’ярень із Гансом-7

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває
   На першому поверсі там був кондитерській магазин, окрім того, там були два зали – невелике кафе на першому поверсі, тобто верхній зал, і нижній, який називали «Шоколадкою». Власне, з цим пов’язана неофіційна назва закладу. Саме у верхньому залі працював дуже цікавий кельнер пан Аркадій. Він був єдиним у Львові майстром, який умів зробити правдивий коктейль. Тоді з коктейлями не заморочувались – просто зливали горілку з соком, мовляв, і так перебовтається. Однак пан Аркадій все це робив вишукано-делікатно. Якщо для коктейлю слід було використати 7 компонентів, він брав саме сім, і у тих пропорціях, які найліпше смакували. Скажімо, сік, вода, лікер, горілка, коньяк і що ще, вже не пригадую. Одне слово, як книжка пише.

Проспект Шевченка (Академічна). Знимка ibigdan.livejournal.com

Натомість нижній зал мав репутацію дорогого, тож там була жива музика, грали джаз. Це додавало закладу популярності, однак публіка там збиралась близька до криміналу. Іноді туди заходили фарци, однак вони зазвичай багато не пили – пильнували бізнес. Це були початки комерції, потім з того середовища вийшли рекетири, а згодом і деякі депутати. Але це мої суб’єктивні міркування, чомусь так думаю. Ми в той час були студентами, однак іноді туди також заходили
Але, якщо вже говорити про музику у львівських кав’ярнях, то мушу згадати ще одну історію. Жива музика тоді була не лише у «Шоколадці» -- вона взагалі була поширеною у багатьох львівських кнайпах, звісно, ліпших. У готелі «Дністер» були одразу 2 ресторани та 5 барів, на другому поверсі у їхніх ресторанах виступав гурт «Львів». Тепер багато його учасників роз’їхались по світах. Музиканти, окрім того, що отримували зарплату, не тільки безкоштовно харчувались у цих кнайпах, а й могли пригощати на кошти закладу друзів. Оскільки музиканти гурту «Львів» були моїми приятелями, то нам робили столик поруч зі сценою. Звісно, нам було це цікаво. Наприклад, у «Дністрі» я вперше попробував правдиві американські дзигари. Тоді то був неабиякий дефіцит.
«Дністер» дуже любив мій приятель, народний артист України Іван Гаврилюк, який тоді вже набув слави, популярності та трохи грошей. Батьки його мешкали на вулиці Декарта (біля цирку). Коли він приїжджав до Львова, то зупинявся не в них, а гонорово винаймав апартаменти у «Дністрі». Гаврилюку завжди подобалось, коли я брав у нього інтерв’ю. Але він любив показати, що він правдивий пан, тому йшов у валютний бар (тоді було й таке), брав там блок правдивих американських дзигарів «Кемел» та дві пляшки шотландського віскі – інтерв’ю тривало, доки не випивали віскі та не викурювали всі дзигари. Я тоді багато курив, і мені було цікаво – якось таке інтерв’ю тривало чотири доби.
Зауважу, що з Гаврилюком мене познайомив Ігор Білозір, який, як відомо, жив неподалік від проспекту Шевченка, на вулиці Фредра (тоді вона називалась на честь українського письменника-публіциста Олександра Гаврилюка – О. С.).
(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-6.html Далі буде ще цікавіше)

Поїздка трамваєм з вітерцем та Бахом

2 березня, вулицями Львова курсуватиме незвичайний трамвай, в якому звучатиме музика композитора, запрошуючи львів`ян та гостей міста відвідати подію світового масштабу – «Бах Маратон» який відбудеться 21 березня – саме цього дня Львів долучиться до всесвітньої ініціативи «Bach in the Subways» до якої у нашому місті долучаться Львівська філармонія, Органний зал, Палац Потоцьких – розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

uk.wikipedia.org

«Бах Маратон» у Львові стане внеском у всесвітню культурно-соціальну ініціативу – наймасштабнішу подію в історії класичної музики, що відбудеться в День народження Баха і покликана донести безсмертні творіння композитора до якомога більшої кількості слухачів. 

В цей день твори Й.С. Баха звучатимуть у кав’ярнях, ресторанах, готелях та інших громадських місцях міста. 

21 березня – День народження легендарного композитора Йоганна Себастьяна Баха. В цей день увесь світ об`єднається у святкуванні визначної дати – 330-річчя з Дня народження генія музики.

Бери сім’ю – гайда в музей на вихідні

Музеї міста Львова з 1 березня до 1 травня, в рамках проекту «На вихідні з сім’єю у музей», пропонують для сімей цікаві та корисні для особистого та дитячого розвитку програми – про це розповіди у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка lvivtour.com.ua

«У ці весняні дні, коли усе навколо повертається до життя, ласкаво запрошуємо до музеїв Львова. Маємо надію, що програма, яку пропонуємо, сподобається як дітям, так і дорослим. Сподіваємось, що відвідини усіх організованих в рамках проекту заходів та пропозицій, сприятимуть творчому єднанню та стануть ще одним теплим, сонячним промінчиком надії на хороше майбутнє українських родин», – зазначає Софія Легін, вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського. 

Проект розпочався з червня 1 червня та триватиме до 1 травня 2015 року  і передбачає безкоштовний вхід, екскурсію чи майстер-клас у окремо визначений музеєм вихідний день тижня, для сім’ї з дітьми. Кількість учасників проекту - 28 закладів культури.

Кожний музей індивідуально пропонує час та програму проведення даної акції, з якою Ви можете ознайомитись на сайті: Туристично-інформаційного центру (http://www.touristinfo.lviv.ua), офіційному туристичному сайті міста (http://lviv.travel) та на сторінці Facebook (https://www.facebook.com/lvivtravel).

Олександр Божик відкриє львів’янам інструментальну музику Волоидимира Івасюка

3 березня на сцені Львівської Опери о 17.30 та 19.30 відбудеться «Проект Івасюк. Перезавантаження. Пісні відомого українського композитора Володимира Івасюка прозвучать по-новому з елементами джазу та електроніки, музичні експерименти доповнять сценографією та медіа артом. Уперше на Проекті виконають інструментальні твори Івасюка, про це повідомили організатори під час відкритої репетиції – про це мені розповілаPR-менеджер компанії Дік-Арт Зоряна Владика.

Знимка razommedia.com

Мало хто знає, що Володимир Івасюк окрім пісень написав 53 інструментальні твори. Серед них є як великі оркестрові твори, так і мініатюрні на 20—30 секунд.

«Мені вдалося розшукати декілька тактів Івасюка, коротких, але дуже шалених. У нас буде презентація цих творів, одна із них коломийка Івасюка. Ми взяли декілька тактів і «роздмухали» у 3-4 хвилинний твір. Ми станемо першими в Україні, хто відтворить ці твори у Львівській опері», - розповів Олександр Божик.

На Проекті віртуоз виконає 4 інструментальні твори Володимира Івасюка, деякі з них буде відтворено в оригіналі, а частину скрипаль виконає у сучасній інтерпретації.

«Проект Івасюк. Перезавантаження» стане своєрідним творчим майданчиком, на якому експериментуватимуть. У Проекті візьмуть участь Піккардійська терція, Оксана Муха, Олександр Божик, Брія Блессінг, джаз-гурт ShockolaD, MANU. Артисти презентують глядачам нового Івасюка у сучасному виконанні.

У Львівській філармонії звучатиме Штраус та Джорж Енеску у виконанні українки із Швейцарії

27 лютого у Львівській обласній філармонії звучатимуть музичні шедеври «Від класики до сучасності» -- так називається програма, яка звучатиме в концертному залі. Це Симфонія Ре мажор op. 24 Яна Вацлава Воржишека, Sonnenlieder Вікторії Польової, енергійна й напрочуд колористична Румунська рапсодія Джордже Енеску, «Чотири останні пісні» для сопрано з оркестром Штрауса, де сольну партію виконуватиме українська оперна співачка, яка мешкає у Швейцарії Христина Далецька. Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії виступить під батутою швейцарського маестро Сімона Камартіна – про це розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка: www.mapia.ua

«Розпочне концертну програму Симфонія Ре мажор op. 24 чеського композитора, піаніста і органіста Яна Вацлава Воржишека. Твір порівнюють із першими симфоніями Бетховена. На жаль більше симфоній Воржишек не встиг написати, адже відійшов у вічність у 34 роки.

Твори Вікторії Польової мають у своїй забарвленості елементи естетики авангарду та полістилістики, згодом стиль композитора можна розглядати крізь призму симфо-мінімалізму та втіленням у музиці богослужебних текстів.

У «Румунській рапсодії» Джордж Енеску передає румунський фольклор.

Завершуватиме концертну програму «Чотири останні пісні» для сопрано з оркестром Штрауса. Цей твір, мабуть, є найбільш відомим з усіх композицій композитора у цьому жанрі, і найбільш  виконуваним. Штраус наповнює цей твір  філософськими роздумами про пройдений шлях  і втому від життя. 

Нагадаємо, слухачі зможуть почути на концерті гостю із Швейцарії Христину Далецьку. Виконавиця  є однією з найзахоплюючих і найрізнобічніших співачок (мецо-сопрано) свого покоління», - зазначають у Львівській філармонії. Вечір у філармонії розпочнеться 27 лютого о 19 годині.

Площа, якої нема

Планування міського простору трохи дивує, коли юридичний стан речей не збігається з фактичними звичками містян. Є на картах велике перехрестя вулиць Франка та Вітовського. Юридично воно є лише перехрестям вулиць, хоча насправді площа, майдан чи пляц – як кому до вподоби. Однак загальновідомо, що то пляц Пруса, хоча це ніде і не вказано. От вам перша і далеко не остання неправильність цієї трикутної площі. Хоча, якщо уважно до неї придивитись, то фактично йдеться про два складні перехрестя, де можна нарахувати шість вулиць, які з’єднано у химерний транспортний вузол – явище для Львова, надто його центральної частини, доволі типове. Саме звідси стартує одна з найважливіших вулиць Львова – Стрийська, яка, попетлявши вздовж пагорбів Стрийського парку, переходить у пряму, з якої, своєю чергою, починається стрийське шосе. Втім, можна сказати, що вона приєднується до траси Київ – Чоп. 

Але повернімось до пляцу Пруса. Попри всі перипетії, у Львові досі пам’ятають деякі польські назви вулиць, що перетворилися на фантоми. Наприклад, вулицю Івана Франка, яку не раз перейменовували, штучно утворено з багатьох інших вулиць та площ. Штучно, бо вулиця, яка починається у центрі міста, виходить саме на ту трикутну площу, навколо якої ми крутимось, і тут різко повертає вліво. Було б логічно, якби вона пішла прямо, однак у тому напрямку пролягла інша вулиця – Дмитра Вітовського. Зигзаги вулиці Івана Франка на тому не завершуються. Повз Стрийський ринок вона виходить до польського консульства і далі знову починає петляти пагорбами Софіївки. 

Стару назву пляц Пруса львів’яни пам’ятають, напевно, тому що тут мала би бути площа, не обов’язково на честь Пруса, можливо, на честь іншого, українського діяча. Втім я таки помилився, сказавши, що цю назву ніяк не закріплено офіційно. Донедавна на початку вулиці Зарицьких, яка починається від цієї ж площі, було невелике кафе «Пляц Пруса». На жаль, мусимо говорити про нього вже у минулому часі, тому що зараз на цьому місці триває будівництво – назва остаточно перетворилась на фантом. 

Напевне, пляц Пруса також цікавий любителям трамвайного руху, адже до нього прилягає одне з найбільших трамвайних перехресть Львова. Саме це робить площу нестандартною. Минулого року міська влада вирішила нарешті впорядкувати автомобільний рух, облаштувавши тут щось на кшталт кільця. Однак з цього чіткого правила, яке неабияк полегшує життя автомобілістам, є виняток, якому нереально дати раду – трамваї, які рухаються своїми звичними коліями.

Як правило, важливі площі у всіх містах відомі пам’ятниками – для архітекторів це завжди виграшне місце, де величавий монумент стає центром майдану. У крайньому разі в центрі майдану не ставлять нічого, і площа чекає, коли до когось із геніальних архітекторів прийде натхнення. Пляцу Пруса в цьому плані просто не пощастило – замість пам’ятника в центрі майдану -- громадський кльозет. І навіть те, що зверху його замаскували кіосками, не міняє функціонального призначення цієї споруди. Звісно, у місті громадські кльозети теж потрібні, іноді відчуваєш у них дуже гостру потребу, але зазвичай ці шедеври сантехнічного мистецтва намагаються ставити десь подалі, орієнтуючи всіх, кому конче потрібно, вказівниками. 

Відійшовши за межі пляцу Пруса, натрапляю на ще одну цікаву споруду – Стрийський ринок. Втім, зараз він, зважаючи на все, переживає не найліпші часи, тож і продавців тут негусто, більша частина торгових місць взагалі порожня, і лише продавець-азербайджанець українсько-російським суржиком запевняє, що у нього є все: пахлава, мандарини, апельсини та інші дари субтропіків.

У Львові відбудеться фотовиставка Шевченкіани та презентація книжки Юрія Горліса-Горського

26 лютого у фойє Національного університету «Львівська політехніка» відкриється фотовиставка «Монументальна Шевченкіана» Руслана Теліпського, яка завершає ювілейний рік 200-ліття Тараса Шевченка, зібрані кошти підуть на потреби бійців АТО. Виставка є найбільшою у світі колекцією світлин пам’ятників Кобзаря (понад 1000 монументів), які Руслан Теліпський зробив особисто. Загалом він зафіксував пам’ятники Шевченку на чотирьох континентах світу.

Пам'ятник Шевченку у Прилуках. Знимка zelenogaj-nvk.org.ua

Окремий розділ експозиції присвячений маловідомим пам’яткам на окупованих територіях України — в Автономній Республіці Крим, у містах та селах Донецької і Луганської областей – розповіди мені у прес-службі НУ «Львівська політехніка». Виставка відкриється о 13.45
На сьогодні у світі нараховується 1384 пам’ятники Шевченку, з них 128 – за межами Украъни у 35 державах
Також 26 лютого о 17 годині у Королівському залі Львівського історичного музею за адресою м. Львів, площа Ринок, 6 відбудеться презентація нових видань творчої спадщини відомого українського письменника Юрія Горліс-Горського (Городянина-Лісовського).
Серед презентованих видань – такі репринти, як «У ворожому таборі», «Отаман Хмара. З таємниць ГПУ»,  «Avedictator!», а також автентичне видання  роману у двох частинах «Холодний Яр», що з’явилося друком у Києві на початку 2015 року у серії «Бібліотека націоналіста».

Важливо, щоб церква Святого Духа була у нашому місті – Стефан Сим

Ідея відбудови церкви Святого Духа на вулиці Коперника таки знайшла відгук серед читачів мого сайта. Про це свідчить не лише те, що інтерв’ю львівського архітектора Ігоря Подоляка (див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/blog-post_12.html), в якому він висловив цю ідею, потрапило у топ найчитабельніших постів за місяць. Ідею підтримали й інші львів’яни, які вважають, що ця справа має стати однією з основних у духовному житті міста найближчим часом. Наприклад, міркуваннями з цього приводу поділився Стефан Сим – львівський митець. Нині він займається громадсько-політичною роботою, водночас, як розповів, постійно читає Біблію, намагаючись знайти в ній відповіді на питання, проблеми та виклики, які виникають у нашому житті. І в тому, що цю церкву зруйнували, і в тому, що її, ймовірно, відбудують, вбачає особливі знаки. Зважаючи на важливість проекту, я ще повертатимусь до цієї теми, передусім хотілося б почути думку фахівців із департаменту містобудування, які нашому магістраті відповідають за архітектуру міста. А нині послухаємо, що говорить з цього приводу Стефан Сим.

Дзвіниця церкви Святого Духа та фундаменти церкви -- усе, що  залишилось від храму. Знимка Михайла Дашковича

Про те, чому Україна повинна ставити перед собою надзавдання
Сьогодні велика світова криза довіри, а це питання ідеї моралі. Відсутність в незалежній Україні державної миротворчої ідеології призвела до напруженості в суспільстві. Внаслідок облудної риторики влади та її дій виникли протестні тренди і діяння мас. Брехлива риторика політиків Росії стала причиною воєнних дій між нашими народами. З непутящою сусідкою розберемось – перемога буде за нами! А далі питає священик–духівник: дасть Бог мир – що з ним робити будемо? І маємо тут переосмислити життя через одкровення духовних цінностей. Нам потрібні легенди, оповіді, завіти та святі пророцтва щодо нашої землі та людей, нам потрібно стати дотичними до головних Книг нашого Буття.
Треба будувати церкву у власній душі: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись». Отже, Завіти Творця слід не лише розуміти, а й відчувати душею, пізнавати і тлумачити Його вчення для здійснення Божого промислу, а не спокус диявола. Наше покликання – славити Господа.

Про те, що Біблію необхідно вивчати у школі
Шкода, але, як наслідок матеріалістичних діянь, маємо кризу моралі в українському суспільстві, що особливо відчутно нині. Щоб подолати цю кризу, необхідно реформувати гуманітарну освіту. Пропоную в школах, коледжах та вишах вивчати Старий та Новий Завіти. Та наголошую, не з погляду релігійних доктрин, не як церковні реліквії, а як духовні сказання нашого Буття, сповнені пророчих одкровень. Тлумачити Святе Письмо варто неупереджено, зважаючи на те, що Україна стала батьківщиною більше ста національних меншин. Для цього необхідно підготувати викладачів, залучити священиків.

Про те, чому слід відбудувати церкву Святого Духа
Маю тверде переконання, що випадкових речей не буває: і те, що ця церква у нас постала ще за часів Австро-Угорщини, і те, що у роки Другої світової війни її знищили – це великі знаки. Церкву слід було відбудовувати відразу після війни. Нині землі рясніють новобудовами церков. Це благо. Та ті, чиїми іменами названо новітні Храми, були б за те, щоб спершу відновити церкву Святого Духа. Її відбудова – це повернення Божої Благодаті. І не лише нашому місту.

Про те, як має виглядати новий храм
Мені не так важливо, як з архітектурного погляду вирішать цю проблему – довіряю славним будівничим наших святинь. Але, що швидше у церкві я позбудуся буденної суєтності в душі, натомість віддаючись службі Божій для умиротворення, то більший буде вплив на мене Літургії… Звичайно, цікаво побачити її такою, якою вона була перед війною, однак нині можливо, зберігши візуальну подібність, застосувати технологічні новації. Та важливіше, щоб ця церква була в нашому житті – її відродження буде великим знаком. Не забуваймо, що це був храм Львівської духовної семінарії Святого Духа. Потому граф і митрополит Андрей Шептицький і тодішній ректор Йосип Сліпий розбудували її до Греко-католицької богословської академії. Церква Святого Духа стане духовним осередком, вплив якого пошириться на всю Україну. Вірю, що УГКЦ відіграє визначальну роль у об’єднанні всіх християн в Єдину Святу Апостольську Церкву. Отже, наша мета – свята турбота во ім’я Творця – спільно з церквами інших конфесій, за підтримки всього народу ми відбудуємо у Львові церкву Святого Духа і реалізуємо надреформу в гуманітарній освіті новими діяннями на благо людини і народу во ім’я нашого Творця. Наостанок: І «як немає більшої любови, коли як хто душу свою покладе за друзів своїх», так немає більшого гріха, коли як хто в невігластві перебуває до знань, що від Творця». Примітка: (неві-глас-тво) -- це акронім від смислового «невідомий Глас Твій, Отче…»

У березні гурт «AtmAsfera» обіцяє відірвати своїх шанувальників від земного тяжіння

Музичний гурт «AtmAsfera» планує 20 березня організувати музичний інтерактив «MantraDiving» в ході якого гості зможуть не тільки слухати, а й брати активну участь та взаємодіяти з музикантами. Кожен може бути собою і може дозволити собі відірватись від земного тяжіння та зануритись у хвилі дивовижних звуків. Нові композиції, нові враження, нові пережиття. Територія вільна від алкоголю та поганих думок. Сюрпризи і цікаві несподіванки від музикантів – ось так організатори описують атмосферу, яка пануватиме в залі – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка: uk.wikipedia.org

«Події, які відбуваються в нашій країні, наштовхнули нас на створення нового проекту. Відчуваючи сьогоднішній внутрішній стан людей, ми вирішили зробити свій внесок і поділитися чимось дуже цінним», - Калінді, вокаліст гурту «АтмАсфера».

«Ми хотіли б підтримати людей, об’єднати їх, поділитись теплом та надзвичайними звуками, що здатні відновити рівновагу, піднести над всіма неприємностями та турботами, наповнити серце радістю та надихнути на щось позитивне», - Андрій Шадій, вокаліст гурту «АтмАсфера».

Відрив від земного тяжіння відбуватиметься 20 березня в одному із залів у центрі міста.

Гурт «АтмАсфера» дебютував на сцені ще у 2005 році, коли взяв участь у фестивалі «Червона рута» та відбірковому турі Євробачення. Гурт виконує пісні в стилі world та contemporary music, а також комбінує класичні форми з джазовими імпровізаціями, експериментує з фольковими та етномотивами світу.

100 львівських кав’ярень із Гансом (6)

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває
Від «Жоржа» йдемо до популярного магазину, який по-народному зветься «протяг», звідки повертаємо направо, на вулицю Чайковського, де є демократична кав’ярня, відома як «Зелена брама». Її завсідниками є дуже талановиті люди, але вона якась непривітна. Тому в ній зупинятись не будемо, а пройдемо ще буквально кілька десятків метрів, де на перехресті з вулицею Ковжуна вже, мабуть, півстоліття працює «Червона калина» -- один з небагатьох зразків доброї совіцької забігайлівки, які збереглися досі. Сюди, між іншим, полюбляють заходити артисти з філармонії. Єдина біда, зараз у «Червоної калини» немає ліцензії на алкоголь, тож його доводиться приносити з собою. Однак кельнерки там не міняються роками, вони розуміються на музиці і добре знають постійних клієнтів, тож коли туди заходиш, то пані Галя каже, що можна приносити з собою, але не більше літри на трьох.

"Червона калина" таки зберігає творчий дух

У артистів філармонії була ще одна мистецька кнайпа на другому поверсі їхньої установи.
Втім, повернемось до «Жоржа», адже навпроти нього була ще одна легендарна львівська кнайпа «Домовина», або ж «Домовуха», яка мала офіційну назву «Домова кухня», тепер це «МакДональдс». Не знаю жодного львівського митця, який би не побував у «Домовині». Її директором був дуже цікавий чоловік на ім’я Аркадій, єврей із походження. Аркадій був дуже порядним директором, а що там був величезний оборот грошей, виникали величезні спокуси, то, щоб дівки, які там працювали, не чудили, він час від часу влаштовував їм ревізії. І якщо виявляв у одній-двох порціях недокладені вареники, то звільняв за це відразу. Після того, як «Домовину» закрили, він перейшов на Личаківську і там, за військовим госпіталем відкрив заклад подібного типу, здається, «Українські вареники».

Той самий "Жорж"

Власне, з цим закладом пов’язана наступна історія. У «Молодій Галичині» я вів рубрику «Кажуть люди». Саме у ній якось написав приблизно таке: о такій-то годині з «домовини» вийшов народний Лєнін України Сергій Павлович Кустов, провідний актор Першого українського театру для дітей та юнацтва (звання народного йому присвоїли за виконання ролі Лєніна), до нього підійшли двоє, і вони кудись разом подались, певне, «на Разлів» (Разлів – штучне озеро у курортному передмісті Санкт-Петербурга на березі якого у курені з липня по серпень 1917 року переховувався Владімір Ленін). Після цієї публікації Сергій Кустов на мене чомусь страшенно образився, і ми майже рік не розмовляли.

Мак-Дональдс прийшов -- творчі люди пішли

Подібна історія в мене була і з Дмитром Герасимчуком, з яким я тривалий час так само не спілкувався після того, як написав, що дружина йому раніше давала рубель на дорогу, щоб він міг проїхати туди й назад, а тепер видає лише 50 копійок, кажучи: «Тебе і так дураки назад відправлять». Він чомусь на мене образився.
З «Домовини» зазвичай ішли на десерт, цебто в «Шоколадку», вона містилася в магазині «Світоч» на Академічній (тепер «Пузата хата» -- О. С.).
(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-5.html Далі буде цікавіше)

Влітку Львів отримає пряме авіасполучення з Тель-Авівом та ще з чотирма містами

Літня навігація 2015 року у Міжнародному аеропорту «Львів» імені Данила Галицького відзначиться відкриттям одразу кількох нових авіасполучень до Італії, Ізраїлю та Іспанії – про це розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату з посиланням на виконавчого директора аеропорту В’ячеслава Чеглатонєва. Окрім того, літня чартерна програма зазнає змін: традиційні напрямки до Анталії, Ларнаки та Хургади доповняться новим напрямком до Енфіди (Туніс). Якщо говорити про внутрішні перевезення, то влітку з’явиться авіарейс до Одеси а також буде збільшено кількість вильотів до Києва (Бориспіль). Цсі ці рейси виконуватиме одна з вітчизняних авіакомпаній.

Знимка donpsp.dn.ua

Так, з 20 травня планується відкриття регулярного рейсу до Тель-Авіва, що здійснюватиметься щосереди. Відправлення зі Львова відбуватиметься о 17.40 год, а прибуття до Тель-Авіва – о 21.00 год. У зворотному напрямку виліт відбуватиметься о 22.00 год., прибуття – о 01.30 год. Ціни на квитки за напрямком до Тель-Авіва коливаються від 3491 грн. в одну сторону.

19 травня заплановано розпочати новий регулярний рейс до Одеси, який здійснюватиметься двічі на тиждень у понеділки та п’ятниці. Виліт зі Львова здійснюватиметься о 22.05 год, приліт до Одеси – о 23.25 год., у зворотному напрямку – о 00.15 виліт та о 01.30 год приліт. За інформацією Авіаперевізника, ціни на квитки за цим напрямком стартують від 901 грн. 

Початок виконання регулярного  прямого рейсу  Львів – Мадрид заплановано з 21 червня. Виліт зі Львова здійснюватиметься щонеділі о 22.00 год, прибуття до Мадрида – о 00.40 год., а в зворотному напрямку – о 01.35 год та  о 06.05 год відповідно. Вартість квитка в обидва напрямки становить 7070 грн.

Перший регулярний рейс зі Львова до Болоньї відбудеться 25 червня та здійснюватиметься щочетверга. Час вильоту зі Львова – о 22.05 год., приліт до Болоньї – о 23.15 год., в зворотному напрямку – о 00.15 год. та о 03.15 год відповідно. Вартість квитка в обидві сторони становить 3306 грн.

Також 27 червня стартує суботній прямий регулярний рейс зі Львова до Риму. Виліт зі Львова відбуватиметься о 22.45 год., приліт – о 00.05 год., та в зворотному напрямку – о 01.05 год. виліт та о 06.05 год приліт. Вартість – 1580 грн. в одну сторону.

Як я раніше повідомляв минулого року львівське летовище обслужило 585,2 тисяч пасажирів, з них 479,6 тисяч – на міжнародних рейсах. Найпопулярнішими напрямками минулого року були Бориспіль (Київ), Стамбул, Мілан, Варшава та Мюнхен.

У неділю можна буде вибрати собі чотирилапого друга

22 лютого з 10.00 до 14.00 в ЛКП «Лев» відбудеться день відкритих дверей в ході якого можна буде вибрати і забрати додому собаку, яка перебуває у вольєрах цього підприємства. До акції також долучаться досвідчені ветеринари та кінологи які надаватимуть безкоштовні консультації щодо утримання та виховання тварин – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. Під час минулих вихідних на підприємстві було прилаштовано 3 собаки.

ЛКП «Лев» займається відловом безпритульних собак і їх тимчасовим утриманням. Підприємство знаходиться за адресою вулиця Промислова, 56.

На каву теж є мода – бариста Юлія Сайчук

Кава -- це не так напій, як засіб спілкування. В цьому кожного разу переконуєшся, коли, зустрівши знайомого чи знайому, після кількох фраз промовляєш звично: «Давай зайдемо на каву». І хоча у цій ситуації головне – змістовна розмова, але ж хочеться і доброї кави. Зрештою, добру каву хочеться пити і вдома. А найліпшим порадником у виборі цього напою є той, хто робить це досконало. Такою приємною співрозмовницею виявилась бариста однієї з найпопулярніших львівських кав’ярень «Світ кави» Юлія Сайчук. Та й привід до розмови з нею був неабиякий: цього місяця Юля повернулася з Греції, де взяла участь у чемпіонаті світу з приготування кави у джезві, на якому посіла почесне 5-е місце. Отож із Юлею Сайчук ми говорили про чемпіонат світу серед бариста, таємниці приготування доброї кави, про те, як вибрати джезву, і навіть про кавову моду.

Про чемпіонат світу з приготування кави у джезві

Для участі у світовій першості спочатку потрібно було перемогти у національному чемпіонаті, який відбувся у вересні минулого року. Я здобула звання чемпіона України з приготування кави у джезві. Кілька днів, як повернулася з Греції. Рівень чемпіонату та його організації був фантастичним, про що свідчить хоча б список країн, із представниками яких мені довелося конкурувати: Італія, Туреччина, Румунія, Великобританія, Росія, Австрія… Своїм 5-м місцем задоволена. Люди, які в тому розбираються, кажуть, що це дуже круто. Але наступного року ставлю собі за мету потрапити у трійку призерів. Правда, поки не знаю, де відбуватиметься наступний чемпіонат.

Юлія Сайчук на Чемпіонаті світу у Греції. Знимки "Світу кави" (4)

Про авторську каву, яку Юля Сайчук представила на чемпіонаті світу

За регламентом світового чемпіонату потрібно протягом 15 хвилин приготувати класичну каву у джезві та дві авторські – теплу та холодну. Їх оцінюють двоє суддів. Звісно, потрібно не лише приготувати та подати каву, а й презентувати і напій, і себе, розповісти з якою мотивацією, заради чого приїхала на чемпіонат.

Для авторської кави я вибрала зерно сорту коста-ріка. У теплу каву додала мигдалеве молоко, яке збила франч-пресом до пінки, мускатний горіх. У холодну – відвар із синього винограду сорту ізабелла та лаймовий сироп. Коста-ріку обрала тому, що вона мені подобається кислинкою, яка додає каві благородства. Обираючи сорт кави, треба прислухатись до себе, зважати не лише на свої уподобання, а й на смаки суддів. Мені особливо смакує холодна кава, у якій є лаймова кислинка, водночас вона природно солодка. Це чудовий баланс кислинки та солодкого. Після такого напою лишається смак цукрового сиропу. Це фантастично!

Про джезву як дитячий спогад

Звісно, кожен рецепт приготування кави має певні особливості й тонкощі. Це не так просто, як виглядає, особливо, коли починаєш цим професійно цікавитись та вивчати різні способи приготування кави, наприклад за допомогою паперового фільтра чи автомата еспресо. Саме тому це завжди цікаво, адже я професійно готую каву вже 8 років. Джезва для мене асоціюється з нашими традиціями, зі спогадами про дитинство, коли наша сім’я збиралася за столом і батьки завжди готували каву у джезві. Звичайно, на технологічний процес впливають усі сторони нашого буття, однак не хочеться, щоб зник традиційний спосіб приготування кави. Зрештою, клієнтам така кава до смаку, а це завжди підбадьорює. Тож будемо підтримувати цю традицію. Хоча на каву еспресо більший попит, однак біля машинки еспресо стоїть маленька пісочниця для гурманів. Мені здається, що зараз вона знову набуває популярності й  через кілька років у кожній львівській кав’ярні стоятиме пісочниця з джезвою.

Про те, скільки хвилин треба готувати каву в джезві

Звісно, є основні правила приготування кави, яких потрібно дотримуватися, наприклад, джезва не повинна закипіти. Ці правила дуже важливі для професіоналів, і особливо ретельно за цим слідкують судді на чемпіонатах. Натомість у себе вдома ви можете встановлювати власні правила. І так само це залежить від сорту кави. Наприклад, коста-ріку найліпше заварювати три хвилини, для іншого сорту достатньо і двох. Якщо вам удома смакує кава, яка вариться чотири хвилини, а не дві, то її і треба варити чотири хвилини, адже це ваша кава. Так само можна експериментувати і з додатками до кави. Тут кожен сам собі експериментатор, і якщо я щось змінюю у звичному рецепті, то роблю так, як буде добре мені, й не можу це нав’язати вам. У приготуванні кави кожен сам собі майстер.

Про моду на каву

Моду на певні сорти кави диктують, напевне, переможці чемпіонатів. Якщо перемагає якийсь сорт кави, то одразу зростає інтерес до нього. Саме тому кожен чемпіонат світу – це знайомства і новий досвід, який ти переймаєш там. Втім, мода на каву – це не мода на одяг, про який усі говорять. Цю тему ми більше обговорюємо у професійних колах. Так само є мода на додаткове устаткування для приготування кави. Також споживання кави залежить від сезону. Наприклад, взимку хочеться чогось теплішого, тому більший попит на каву зі спеціями: імбиром, корицею, мускатним горіхом. Натомість влітку хочеться чогось легшого, тому в цей час варто додати ягоди, але забрати осад. Втім, попри моду, найголовніше у каві – це смаковий баланс, хоча нині переважає кислинка. Власне, ознакою доброї кави є збалансований смак, тому ні кислинка, ні солодкуватість, а гіркуватість і поготів, не повинні переважати. Для цього й переймаєш різноманітні техніки приготування кави та рецепти: а раптом піде. Загалом мені подобається в каві кислинка, вона додає напою благородства і є критерієм якості. Натомість гіркуватість є ознакою неякісного продукту: чи то погане зерно, чи невдале приготування.

Про те, як правильно вибрати джезву

Власне, у приготуванні кави найвідповідальнішим моментом є вибір джезви. Найліпшими в усьому світі вважають мідні джезви, вони бувають з покриттям всередині або без нього.  Найпрестижнішим вважають срібне, хоча дуже популярне лудження з харчового олова. Звісно, для домашнього приготування можна взяти і керамічну джезву, однак вона має кілька недоліків. Найперше – глина вбирає запахи, тож, якщо ви любите каву зі спеціями і часто їх міняєте, то кожна кава буде віддавати спеціями із попереднього заварювання. І, звісно, з такою джезвою слід обережно поводитись через крихкість. Натомість мідна джезва, якщо ви її вдало купите, служитиме ще вашим дітям. Звісно, можна купити джезву в магазині, хоча я чула, що у Львові є фахівці, які роблять їх на замовлення. Щоправда, до них ще не зверталася. Раніше я користувалась джезвою турецького виробника СОІ, яка була виготовлена з суцільного листа міді зі срібним покриттям товщиною 2 мм. Однак після чемпіонату в Греції зрозуміла, що це не ідеал, принаймні для мене. Привезла кілька джезв грецького виробництва з лудженням із харчового олова. Вони фантастично варять каву, і тепер у «Світі кави» будемо експериментувати з ними.

Про традицію кавування серед літніх людей, яку хочеться запровадити у Львові

У Греції я була не в туристичний сезон, тож могла побачити тамтешнє життя. До речі, Афіни у лютому – це плюс 18 градусів. В Україні кав’ярні відвідує переважно молодь, пенсіонери у нас не є частими клієнтами. Натомість у Греції до обіду в кав’ярнях сидять чимало літніх чоловіків, переглядають газети чи просто про щось мріють та насолоджуються життям, і на кожному столику стоїть джезва. Власне, цю традицію хотілось би започаткувати у нас, адже кава – це передусім задоволення.

Про те, яку каву п’є вдома чемпіон України з приготування кави у джезві

Каву п’ю зранку. Вдома стоїть пісочниця з джезвою, а каву вибираю залежно від настрою. До чемпіонату віддавала перевагу коста-ріці, тепер вирішила перейти на африканські сорти. Готую дві кави в одному горнятку – тільки так і прокидаюсь. Звісно, найпростіший і найліпший рецепт – це вода і кава. Дехто любить додавати цукру, однак я – прихильниця традиційної кави, без жодних додатків, як-то цукру чи молока. Так найліпше відчуваєш натуральний смак. На мою думку, каву слід пити тільки без цукру.

У Львові зроблять велетенську коробку цукерок розміром 4 на 7 метрів

Головною подією запланованого на 6-8 березня чергового Національного Свята Шоколаду стане презентація велетенської шоколадної коробки цукерок розміром 4 на 7 метрів та шестиметровий Шоколадний млин які будуть виставлені у холі Львівського Палацу мистецтв – про це мені розповіли у компанії «Дік-Арт», яка є організатором свята.

Знимка www.shokolad.lviv.ua

«Жодне Свято Шоколаду не відбувається без ярмарку шоколадних виробів, галереї скульпторів, дитячої шоколадної країни, майстер-класів для дорослих та малих, і, звісно, різноманітних розіграшів. Але ми щороку намагаємося вигадати щось нове і особливе, аби потішити та приємно здивувати гостей Свята», - розповів Андрій Сидор, організатор Національного Свята Шоколаду та директор компанії «ДікАрт».

Свято шоколаду триватиме три дні, зокрема у другий день Національного Свята Шоколаду пройде IV Чемпіонат кондитерів-аматорів «Домашній кондитер». Будь-хто з непрофесійних кондитерів, які знають оригінальні рецепти страв із шоколадною складовою, зможуть презентувати свої вміння та поборотися за звання найкращого кондитера-аматора. 

У галицькому Червонограді виставка галлійської готики

Протягом лютого в Червонограді, в Палаці Потоцьких, поціновувачі мистецтва можуть оглянути різноманітні пам’ятки готичного стилю архітектури Франції, дивовижних і унікальних водночас, починаючи з невеличких капличок і закінчуючи величними соборами. Усього представлено 56 фоторобіт. Тут і фрагменти фігур кафедральних соборів Нотр-Дам у Реймсі (тимпан зі сценами мучеництва св. Нікасія, хрещення Хлодвіга, чудес св. Ремігія, історії Йова; фігури св. Діонісія і ангелів у північному отворі північного порталу; Благовіщення в південному отворі центрального порталу) та Шартрі (Христос на троні в центральному тимпані королівського порталу; сцена Коронації Марії; тимпан зі сценою Страшного суду), і інші цікаві фрагменти архітектурних споруд – про це мені розповіли у Львівському музеї історії релігії.

Знимка http://www.museum.lviv.ua/

Всіх їх демонструють у рамках виставки «Gallia gothica (Готика Галлії). Фрагменти», яка стала можливою завдяки співпраці Львівського музею історії релігії та Музею становлення Польської держави в Гнєзні (Польща). 

«Для нас, галичан, виставка «Gallia gothica (Готика Галлії). Фрагменти» є цікавою та пізнавальною, – розповідає завідувачка Червоноградської філії ЛМІР Галина Гриник. – Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції, готика отримала загальноєвропейське поширення. Вона пройшла ряд самостійних етапів еволюції та національних версій і навіть утвердилася на наших українських землях. Яскравими зразками цього стилю є келії монастиря домініканців у Львові, костели у Дрогобичі та Стрию. Одним з останніх зведено у 1538 року готичний костел Св. Миколая у Куликові». Виставка працюватиме до кінця лютого 2015 року.Червоноградський Палац Потоцьких є філією Львівського музею історії релігії.

Що несе Львову дерев’яна коза?

19 лютого нас чекає ще один Новий рік, цього разу за китайський календарем – того дня у свої права вступає дерев’яна коза, яка змінює іншу тварину – дерев’яного коня. І хоча в гороскопі сказано, що для дерев’яного коня притаманно такі риси, як активність, радість, незалежність, витривалість, життєлюбство, а також нетерплячість, марнославство та егоїзм рік виявився таки аж надто складним, можливо навіть за всю його історію, якщо не рахувати років світових воєн. Найпарадоксальніше,  що минулого року Львів став таким собі осередком спокою – у нашій розбурханій та розтерзаній державі сюди приїжджають у пошуку притулку люди, які потерпіли внаслідок окупації українського Криму та Донбасу. 

Знимка ukr.media

Щодо кози, то для цієї кумедної тварини притаманні щирість, великодушність, сором'язливість, миролюбність, доброта і м'якість, але, з іншого боку, нерішучість, безхарактерність і примхливість. Але це, напевне, стосується, китайських кіз. Навряд чи в Україні 2015 рік відзначиться такими пацифістськими рисами, тут швидше потрібні натиск та рішучість. Коза – тварина начебто миролюбна, але ж для чогось природа таки наділила її рогами, себто зброєю. Так що краще не дратувати її зайвий раз.

Однак історія Львова йде в глибину 13 століття, коли за даними істориків король Данило чи то один, чи то в парі із своїм сином Левом заснували наше місто. Тривалий час історики одностайно казали, що це сталось у 1256 році, однак не так давно львівські вчені засумнівались у цій даті. Приводом до цього стали знахідки істориків, які знайшли документи, що називають іншу, давнішу дату. Зокрема ймовірною датою заснування Львова є 1247 рік, між іншим – рік кози. Так принаймні стверджує всезнаюча Вікіпедія. Однак і така поважна структура може помилятись, принаймні зараз львівські науковці називать іншу дату – 1240 рік. Не так давно львівський історик Іван Паславський знайшов документи, які свідчать, що ймовірною датою заснування Львова є аж 1240 рік, ну а засновниками міста могли бути король Данило Галицький та його син Лев. Отож заснування Львова оповите таїною, може то був рік кози, а може якоїсь іншої тварини за гороскопом, який вигадали давні китайці. Піди, зрозумій та визнач характер міста. Однак вже наступний рік кози – 1259 став для міста трагічним – на веління ординського воєначальника Бурундая дерев’яні укріплення міста довелось поруйнувати. До речі, того ж роки Бурундай примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у спільному поході на Польщу.

Втім місто швидко відновлюється і вже у 1283 році (знову ж таки рік кози) відбувається оборона Львова від військ хана Телебуги.

Знимка lviv.afisha-city.com.ua

1379 року у Галичині завершилось правління намісника – сілезького князя Володислава ІІ Опольського, яке розпочалось у 1372 році. Втім він не діяв на користь підвладної йому території, наприклад заохочував німецьку колонізацію, наприклад передав у вічну власність шляхтичу Денгарту село Дунаїв. Ну а себе він оточив німцями, які  й лобіювали вигідні для їх громади рішення.

Таке ганебне явище, як кіндепінг – не є сучасним винаходом. У середньовічному Львові так само була злочинність, і навіть траплялись такі важкі злочини, як викрадення людей. 1427 року у Львові засідав суд у складі львівського судді, шляхтича та військового діяча польської держави Станіслава (Осташко) з Давидова а також міських райців, який розглянув скаргу вірменської громади щодо викрадення доньки рицаря та купця Григорія Вірменина.

1439 року у хроніках вперше згадується Львівське Успенське братство – організація, яка відіграє визначальну роль у гуртуванні руської (української) громади у середньовічному Львові, його діяльність буде зосереджена навколо однієї з найвизначніших споруд Львова – Успенської церкви.

1511 рік виявився для Львова трагічним. Це зараз Молдова – невелика держава між Дністром та Прутом, а у Середньовіччі вона хоч і була васалом Порти, однак амбіції молдаван сягали далеко за межі етнічних молдовських територій. Того року війська молдовського господаря Богдана ІІІ Сліпого взяли в облогу Львів – саме внаслідок цього і згорів дерев’яний монастир Бернардинців. Однак на цьому нещастя Львова не завершились – того ж року у місті сталась велика пожежа (втім це була явище доволі поширене) а також вилив Полтви. Тоді ця річка була повноводою, тож для Львова це була неабияка проблема. І вже через кілька століть норовлива Полтва настільки зміліє, що її доведеться загнати під землю. 

Наші предки мусіли завжди бути готовими до війни – чи то відбивати ворожі напади, навіть з таких далеких країв, як Молдовське князівство, чи  то самим нападати на чужі володіння. Отож 1547 року агент великого коронного гетьмана та засновника Тернополя Яна Амора Тарновського купив у Львівських міщан Вольфа та Януша Шольців «21 віз «броні січної», 17 возів «залізива», 115 штук «броні пальної», аркебузу, ручні мушкети». Між іншим – то були не такі вже й прості міщани – Вольф Шольц 1543 року був обраний райцем, а згодом бургомістром Львова. Ну і при тому не покидав свого давнього ремесла – купецтва. При тому торгував він не будь чим, а як можна здогадуватись – зброєю. Уявіть собі подібну ситуацію із теперішнім очільником Львова, Андрієм Садовим, який спочатку був депутатом (райцем), а відтак міським головою (бургомістром) і при тому б торгував «калашами»… А у Середньовіччі це вважалось нормою

Однак повернемось до Успенського братства 1595 року року завершився судовий процес між братством та магістратом за право дзвонити – так нашим предкам-українцям доводилось відстоювати свої права. Ворожнеча братства і Львівського магістрату була величезною – того ж року райці заборонили православним міщанам святкові та похоронні процесії через площу Ринок. Понад те, найвизначніші братчики, які нехтували цією забороною були заарештовані та опинились у в’язниці. Середньовічний магістрат не церемонився з мешканцями міста. Це вже зараз ситуація змінилась на протилежну, коли розлючені мешканці, можуть навіть заблокувати депутатів у сесійній залі. 

Рік кози був для нашого міста переважно неспокійним, хоча траплялись тут і винятки. Наприклад 1619 року завершилась чергова реставрація ратуші – її ініціював видатний бургомістр Марцін Кампіан. Ця ратуша простояла до 1826 року, а 1827 року розпочалось будівництво нової – власне до цієї будівлі ми вже звикли.

25 вересня – 8 листопада 1655 року відбулась друга облога Львова військами Богдана Хмельницького.

Але повернемось до теми Львівської ратуші. З одного боку, можливо тоді будівельні технології не були настільки розвинутими, з іншого – будували тоді справжні шедеври, які й зараз є візитівками міста. Отож нову ратушу будували аж 8 років і освячення її відбулось знову ж таки у рік кози, а саме у 1835 рік.

1883 рік увійшов в історію Львова та України двома надзвичайно позитивними подіями – цього року у Львові створили перший в Україні Інститут географії. Однак найголовніше – у нашому місті вперше в Україні започатковано міський телефонний зв’язок. Саме це переверне подальший спосіб життя людей, дозволивши спілкуватись їм на великій відстані. Звісно, спочатку в межах одного міста, а потім наближаючи країни та континенти.

1895 року українська громада міста отримала ще один здобуток – того року вперше в Україні вулицю було названо іменем Тараса Шевченка.

Трагічним для Львова виявився 1979 рік – саме тоді у Брюховицькому лісі знайшли повішеним тіло Володимира Івасюка, а його похорон перетворився на величезну антисовіцьку демонстрацію. 

Врешті неспокійним виявився і 1991 рік – масові демонстрації та протести, що охопили всю Україну, одним із центрів протесаного руху став Львів, який відтоді зажив славу українського П’ємонту. Втім 1991 рік завершився на оптимістичній ноті – проголошенням незалежності України.

І ось маємо черговий рік кози – 2015. Його історія лише пишеться…

Двоколісним по Львову

Амстердам цілком обгрунтовано вважають столицею велосипедистів. Близько 60 відсотків його жителів пересуваються на велосипедах. Звичайно, там створені всі умови для людей, котрі вибирають такий спосіб пересування. Та не всі можуть дозволити собі таку розкіш --відвідати це місто, щоб лише насолодитись їздою на велосипеді. Але це не привід засмучуватись!

Знимка stud-times.com.ua

Є інша чудова пропозиція, де можна з комфортом покататись на ровері. Це Львів – лідер України у розвитку веломережі. Останнім часом місто активно розвивається. Зокрема, місцева влада створює нову велоінфраструктуру. Довжина велосмуг в місті становить вже 40 кілометрів, а до 2020 року планують добудувати ще майже 230 кілометрів. Але варто зауважити, що Львів приваблює не тільки протяжністю, але і якістю велосмуг та їх різноманітністю: будують велосмуги та контрсмуги (рух велосипедів проти руху машин). Для комфортного перетину дороги створюють велопереїзди. Коло багатьох закладів харчування, сфери послуг та університетів встановлюються велостійки, щоб можна було залишити велосипед. Або ж створюють спеціальні каси, які обслуговують двоколісних клієнтів.
Для тих, хто не має власного ровера, у Львові вже працюють пункти велопрокату, де за невелику плату можна взяти в оренду велосипед. Пропонують не тільки стандартні двоколісні одномісні велосипеди, але й дитячі, або ж зі спеціальним дитячим кріселком, а для пар -- двомісні ровери. Також німецька компанія Nextbike планує відкрити у Львові 50 автоматизованих пунктів велопрокату. Вони зроблять пересування велосипедом найшвидшим та найпростішим способом не тільки для львівян, але і для туристів.
Для тих, хто погано орієнтується в місті або ж навіть вперше відвідує його, у Львові встановлено спеціальні карти, на котрих позначені головні архітектурні пам’ятки, назви вулиць, площ, та необхідні для туриста заклади: кафе, готелі і великі торговельні центри. Крім карт, на стендах зображено спеціальні QR-коди, в котрих прихована не тільки сама карта, але і інформація про позначені на ній об’єкти. Завдяки цьому, навіть від’їхавши від карти, можна знову на неї подивитись, ця функція не дасть вам загубитись у невідомому місті.
Ще одна вагома причина відвідати Львів -- це його архітектурні споруди. Безліч старовинних будівель з рідкісною ліпниною, чи скульптурами, пам’ятники видатним особам та фонтани.. Протягом поїздки можна насолоджуватись цією красою, а потім навідатись у один із парків та поринути у лоно природи і спокою.
Львів -- це чудовий варіант для тих, хто любить пересуватись велосипедом. У Львові можна не тільки з комфортом відпочити, але і отримати естетичну насолоду, споглядаючи дивовижну архітектурну та природну красу.

Аня Прончатова

http://porteuropa.eu/ua/ukraina/ukraina/2229-velolviv

Весна буде вже за чотири тижні – бабак Мишко + відео

Хоча цього року зима в Україні була аномально теплою і майже безсніжною вона також і доволі швидко закінчиться – вже за чотири тижні, тобто в середині березня можемо очікувати на справжнє весняне тепло – так сьогодні розтлумачив поведінку львівського бабака Мишка, який за звичаєм щороку прогнозує настання весни, директор Львівського еколого-натуралістичного центру Ігор Антахович.

Для молодого бабака Мишка прогнозування весни стало неабияким стресом Знимки Михайла Дашковича (2)

Зауважимо, що цього року прогноз погоди робив молодий бабак, який як і його попередник називається Мишком. Тваринка ще не має і року, тож у ролі телезірки виступала вперше, тож помітно хвилювалася – таку кількість людей бабак бачив вперше. Однак, коли працівники Центру відкрили клітку з бабаком той одразу почав свистіти, оскільки ж день сьогодні видався похмурий, поведінка бабака вказала на ранній прихід весни.

Зараз у Львівському еколого-натуралістичному центрі разом з. Бабаком Мишком живуть ще дві його подружки – усіх їх минулого року привезли з Харківської області де є спеціальна ферма на якій вирощують бабаків – їх жир зцілює від сухот. Щодо самок, то вони ще навіть не мають імен – це мають вирішити діти, які займаються у цьому Центрі.

День Бабака в Україні відзначається у двох містах – у Харкові, де бабак Тимко прогнозує весну 2 лютого, що відповідає американській традиції, та у Львові, де бабак Мишко із своїми подругами прогнозує прихід весни на Стрітення, тобто 15 лютого. Таким чином між львівським та харківським бабаками постійно йде неофіційне змагання на точність прогнозу, саме тому популярність цього дійства постійно зростає.

100 львівських кав’ярень із Гансом (5)

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває
Про «Жорж» можна розповідати без кінця-краю. Там були два зали: невеликий справа від входу, де стоячи можна було випити келишок доброго коньяку, і круглий, у якому грала оркестра, чимало відвідувачів мали персональні столики, наприклад Станіслав Людкевич. Всі знали, що такого-то дня о такій-то годині приходив Людкевич і, хоча під дверима закладу міг стояти натовп охочих туди потрапити, персональний столик Людкевича мав бути вільним і шість годин очікувати знаменитого відвідувача.

Знимка www.real-estate.lviv.ua

У малому залі «Інтуриста» дозволяли курити, але каву там пили лише стоячи. Саме з цим залом пов’язані мої спогади. Я працював тоді на Львівському обласному радіо. Його очолював Путій, який, звісно, був членом обкому комсомолу. Мене він знав ще з «Ленінської молоді». Хоча тоді вибори були безальтернативними, однак передвиборча агітація таки була. Вже не пригадую точно, коли оголосили чергові вибори до Верховного Совіту СССР. У Львові висунули робітницю з «Кінескопу», пригадую тільки, що її звали Галина. Симпатична, цікава дівчина. До виборів про неї треба було написати статтю, тож уже нині покійний Зельцер (відповідальний секретар газети – О.С.) а також Володя Дубас (фотожурналіст Володимир Дубас -- О.С.) сказали Путію, що такий нарис найліпше напише Ганс. У підсумку серед інших моїх зворотів, які вийшли в газеті, було таке: «Ось вона підходить до будинку обкому партії (тепер будівля Львівської обласної ради), їй морозно, сніжинки падають на її обличчя, змивається ленінградська туш, вона зупиняється в роздумах: «А чи достойна я бути там, у Верховній Раді»?» Через кілька днів після того, як нарис вийшов, вона приїжджає до мене в редакцію, щоб подякувати, каже, що їй все дуже сподобалось, однак є неточність: до обкому партії вона йшла в липні, тож сніжинки не могли падати. Попри це, я отримав фантастичний гонорар – 36 рублів, адже зарплата тоді становила 100 рублів.

Великий зал у "Жоржі" Знимка lvivposter.com

Власне, через деякий час після того Путій забрав мене у молодіжну редакцію обласного радіо, де я вів кілька програм: для молоді, дитячу «Піонер» та армійську «Служу народу». Останню треба було вести російською, а для мене це було великою проблемою, чимало мучився з тим «язиком». Але то була не єдина проблема, пов’язана з тією програмою. Всі сюжети треба було розшифровувати, роздруковувати й везти на Персенківку, де у видавництві «Слава Родіни» (тепер «Армія України» -- О.С.) працював військовий цензор. Отож цей полковник читав і казав: «Вот это нельзя, а тут пусть скажет что-то другое». Спочатку я відчував безвихідь, не знав, що робити в цій ситуації, однак досвідчені радіожурналісти порадили не переживати, бо передачу вже записано і мусить іти як є.
О 15-й годині в ефір виходила моя програма «Львівський піонер». Щоб її підготувати, мав до 12-ї години прийти в студію та записати. Це було нескладно, адже до того часу відвідав якусь школу, записав там синхрони, тож залишалось це все «зліпити».
Як я вже казав, редактором радіо тоді був Путій, а головою Дертелерадіо -- Шайдецький, його заступником з радіомовлення -- Мирослав Скуратко.
Це було літом. Чудова погода, все навколо щебече, я йду мимо «Інтуриста» на радіо записувати передачу. Аж тут у відчиненому вікні малого залу бачу Олега Тарасовича Мигаля, нашого легендарного письменника, який кличе мене: «Зайди, поговоримо». На своє лихо я погодився, і у нас пішла така цікава балачка, що я дивлюсь на годинник, а вже 14-а. Записати програму я вже не встигаю, втім згадав, що там у холі є телефон, тож дзвоню на радіо. Тоді випусковою працювала пані Галина, кажу їй, що я заслаб і не можу прийти на запис, мовляв, рятуйте. Як на зло, саме у той час у Шайдецького відбувалася нарада, на якій Путій звітував про роботу радіо, зокрема, розказував, що там працюють молоді талановиті журналісти, шукають нові форми подачі матеріалу. На лихо хтось уже «капнув» Скураткові, що я сиджу в «Жоржі». Настала 15-а година, і він пропонує: що ж ми тут говоримо теоретично, давайте послухаємо цього цікавого журналіста. Отож увімкнули «колгоспник», там бамкає 15-а, і диктор Георгій Щербина говорить: «Дорогі піонери, а зараз ми передаємо концерт на ваше замовлення». Звісно, після того я мусів піти з радіо.

(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-4.html Далі буде цікавіше)

Львівські вокалісти з La VIVo підкорили китайську публіку

Учасники ансамблю La VIVo повернулися до Львова після двадцятиденного турне у Китаї. Унікальний та надзвичайно талановитий секстет взяв в участь у зйомках новорічних концертів у найбільших містах Китаю, а саме у Пекіні, Шиньяні та у провінції Хибей – про це розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату з посиланням на голову правління Культурно-дослідницький центр України і Китаю «Ланьхва» Юрія Котика.

Знимка www.poptop.fm

Гурт La VIVo пропагує українську культуру на території Китаю. Так до Дня Соборності України колектив виступив у посольстві України у Китаї. На концерті були присутні дипломати європейських країн, відомі люди Пекіну та впливові бізнесмени.

Мелодійне та унікальне виконання пісні «Пливе кача…» не залишила байдужим жодного гостя благодійного концерту.

Після концертної програми у холі Посольства усі гості змогли придбати диски з піснями La VIVo, а також українську символіку. Виручені кошти з продажу передали дітям, які постраждали у війні на Сході України.

«У Китаї українська діаспора налічує понад 20 тисяч осіб, які є надзвичайно активними та свідомими. Китай офіційно визнає суверенітет та неподільність нашої держави. Завдяки реальним діям української громади все більше китайців правдиво оцінюють ситуацію в Україні без впливу російської пропаганди», - зазначив Юрій Котик.

Завтра Львівська національна галерея мистецтв інтегруватуватиметься у сучасне візуальне мистецтво

У п’ятницю, 13 лютого, о 17.00 годині у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, що на вулиці Стефаника 3, у залах основної експозиції мистецтва ХІХ–ХХ ст. відбудеться відкриття проекту сучасного візуального мистецтва «Інтеграції» -- про це розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. 

Знимка wikimapia.org

«Це перша спроба у Львівській національній галереї оживити сталу класичну експозицію новими засобами виразності (відео-арт, аудіо-арт, інсталяція, новий підхід до скульптури та живопису) в стилі контемпорі арт. 

Опрацювавши подібний новітній досвід світового рівня музеїв, і результативність таких проектів для загальної освіченості громадян, ми вирішили впровадити такий «контемпорі» захід у нашу галерею.

Основна мета : внутрувати в класичний музейний простір новітні твори сучасного візуального мистецтва, залучаючи до музею ширше коло глядача, а, основне, молодь», -зазначають організатори.

«Цей проект готується до дня народження Львівської національної галереї мистецтв, а також він буде присвячений бійцям АТО», - додають у Галереї мистецтв

У 22 залах галереї буде розміщено 18 проектів 14-ох учасників – молодих митців, студентів Львівської національної академії мистецтв.

Відбудова церкви Святого Духа принесе Львову та Україні Божу благодать – архітектор Ігор Подоляк

Унаслідок Другої світової війни Львів зазнав чимало втрат. Зокрема, 1941 року зруйновано церкву Cвятого Духа на вулиці Коперника.  У храм тоді влучила авіабомба. На жаль, про колись величну споруду довоєнних часів нагадує лише дзвіниця, в якій зараз міститься музей «Русалки Дністрової», а також фундамент церкви. За німецької влади храм не вдалося відбудувати, за совєцької -- про це взагалі не йшлося. Втім, львів’яни не подбали про це і після проголошення української незалежності. Усе щось заважало: то економічна криза, то якісь інші справи, тепер війна. Отож важливу справу для нашого міста кожного разу відкладали на потім. Врешті, всі до того звикли – є дзвіниця, є фундамент, є доволі велика, простора та впорядкована площа, тож питання відбудови церкви нікого не цікавить. Втім нещодавно моїм гостем був львівський архітектор Ігор Подоляк. За його проектом відбудовано крипту в соборі Святого Юра для перенесення тлінних останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Також він є автором проекту каплиці Всіх Святих Українського Народу на  пам'ять про загиблих внаслідок Скнилівської трагедії. Архітектор пропонує реалізувати ідею відбудови церкви Святого Духа не як містобудівний проект, що можна було б очікувати від представника його фаху, а наводить аргументи передусім екзистенційні, одухотворені. Саме таким засадам мають відповідати архітектурні особливості проекту. Ця розмова мене зацікавила, тож пропоную її до вашої уваги.

Зараз залишки церкви Святого Духа мають такий сумний вигляд. Знимка Михайла Дашковича

Про те, що львів’яни та українці загалом робитимуть, коли завершиться війна…

Країна у війні, тож, звісно, нині не до будівництва. Але будь-яка війна завершується, і про це думає кожен притомний чоловік. Адже війна – це спосіб пришвидшити смерть, тобто вона є самовбивством. Однак навіть під час війни люди замислюються над тим, що робитимуть, коли настане мир. Коли стихають мінометні залпи, люди, опинившись серед руїн, не знають, як жити далі.

Суттю цієї проблеми є те, що людина має визнати своє походження від Бога, а не від мавпи. Якщо ми віримо в Творця, то маємо душу. Душа може бути одухотвореною. Відповідно до християнського вчення, Бог присутній у всьому. Це один із основних постулатів не лише християнства, а й інших релігій, зокрема буддизму чи мусульманства. Значить, душа розрізняє добро і зло, прагнення до моралі. Саме тому в будь-якій світовій релігії маємо моральні постулати, хоч їх подано в різних формах, наприклад апокрифів, одкровень чи прямих текстів, як Біблія. Саме моральні чесноти дають нам можливість відтворити одухотворений смисл нашого буття. З погляду моралі є три стани права: природного, звичаєвого та римського.

Природне право – це право людини користуватись повітрям, водою, сном, це право на відтворення. Так само природним правом людини є життя та смерть. Право звичаєве – це мова, культура, релігія, людські звички. І, врешті, римське право – це право власності, право націй та народів на самовизначення. Якби люди одухотворені, зважаючи на верховенство права, писали закони, то це були би Божі закони. І судді мусіли б слідкувати за їх дотриманням, інакше отримували б велику кару. 

Власне, філософія Європи базується на трьох китах: релігії, мистецтві та знаннях, це своєрідний триптих, який повертається обличчям до одухотвореного смислу буття. А Зішестя Святого Духа на людину відбувається під час Святої літургії. Саме під час літургії повніше відбувається акт одухотворення, тобто людина допускає до своєї душі Святого Духа.

Тож у Львові, як і в кожному європейському місті, має бути церква Святого Духа. Адже існує єдинородна і нероздільна Трійця – Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Дух Святий. Однак унаслідок війни, яка нині триває в Україні, ми стрімко втрачаємо одну з частин цієї Трійці. Минає час, ми перебуваємо на межі Третьої світової війни, однак так і не виправили становище, не відбудували церкву Святого Духа – Божий прихисток для Божого благословення. Це означає, що Львів і вся Україна не мають Божої благодаті.

Про символізм руйнування церкви Святого Духа

Є два феномени, які засвідчила історія. У роки війни у церкву Преображення Господнього на вулиці Краківській та у Римо-католицький кафедральний собор влучили снаряди, які так і не розірвались. Це є символом того, що воля сатани, якою б нищівною вона не була, і сила снаряду не здатні зруйнувати церкву, якщо вона в омофорі Святого Духа. Також є дуже трагічним є те, що бомбовим ударом 1941 року знищено церкву Святого Духа, що стало великим знаком для людей, оскільки позбавило їх одухотвореного смислу буття, а згодом сталися трагічні події з самою УГКЦ, яку заборонили і зруйнували. Тож це дуже символічна річ. І так само символічним буде відродження цієї церкви, саме тоді Божа благодать зійде на Львів та Україну. Ми наче й знаємо про Святу Трійцю, розуміємо, що в першому тисячолітті утверджено християнство від Отця, у другому, коли головними подіями були хрестові походи і утвердження християнства як світоглядно-соціальної парадигми, -- від Сина, а третє тисячоліття – від Духа Святого, і дуже важливо його розпочати з відродження церкви Святого Духа у Львові.

Зараз тривають воєнні дії. Але що ми можемо протиставити ворогу: доброї зброї у нас нема, економіка слабенька, уряд: який маємо, такий мусимо любити, державу зруйновано. Отож нічого, окрім власного духу і Божої благодаті, не маємо. А духовна сила незбагненно сильніша за фізичну. Навіть Наполеон та Олександр Македонський говорили, що найбільшою силою є любов, а вона може бути тільки в одухотвореному організмі. Наголошую, що лише одухотворені смисли буття були б великою благодаттю не лише для львів’ян, а й для всієї України.

Про реакцію впливових осіб в УГКЦ та у світській владі щодо сприяння відбудові Святодухівської церкви

Є повне розуміння цієї проблеми, вже є навіть громада. Щонеділі, о 13-й годині, у дзвіниці проводить службу Божу отець Роман. Я мав розмову з ректором УКУ отцем Богданом Прахом, він вважає, що церкву слід відбудувати, казав, що вже було кілька важливих кроків громади, церкви та можливих меценатів. Тобто розуміння в суспільстві є. Владики Ігор Возьняк та Богдан Дзюрах, блаженніший Святослав не раз клопоталися з цього приводу. Зауважу, що перші спроби відродити церкву були ще 1943 року, коли митрополит Андрей Шептицький оголосив конкурс на її відбудову, тоді надійшло 5 чи 6 проектів, зокрема проекти архітекторів Ярослава Грицая, Мирослава Даниліва-Німціва. Звісно, одразу постане питання, як саме її відроджувати і відбудовувати: чи будувати точну копію, чи з певними змінами. Не в тому річ, найважливіше – це намолене місце, церква була осердям семінарії Святого Духа, де навчали священиків УГКЦ. І навіть з цих міркувань її потрібно зберегти і відбудувати.

Про ймовірні технічні проблеми під час відбудови церкви

Вдалося зберегти дзвіницю та фундаменти, водночас є достатньо матеріалів, зокрема архівних, тож фахівці добре знають, як виглядала церква. Технічно цей процес не є надто складний, все більше залежить від політичної волі керівництва міста та області. Все мусить бути скеровано на правильне, раціональне і притомне виконання проекту.

Зараз у дзвіниці розташовано музей «Русалки Дністрової». Його, звісно, слід зберегти. Також на цій території тепер є величезна совєцька будівля «Укртелекому», однак нашим завданням не є позбуватися цієї будівлі, нам треба збудувати церкву. Звісно, що на цій ділянці чимало комунікацій, телефонних кабелів, які треба технічно забезпечити і перенести.

На місці, де стояла церква, вже були археологічні розкопки, науковці зробили звіт за підсумками експедиції. Однак ці розкопки слід продовжити, адже ймовірно, що там ще є крипти. Поки що не маємо відповіді на питання, чи вони є і в якому стані. І, звісно, потрібно провести архітектурний відбір, все має бути прозоро та відкрито. 

Тож до праці!

У Львові можна буде відкрити болгарську візу

На базі Почесного консульства Республіки Болгарія у Львові невдовзі планують відкрити Консульський офіс. Установа спростить видачу болгарських віз жителям Львівської, Закарпатської і Тернопільської областей. Про це йшлось під час зустрічі голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки та голови Львівської облради Петра Колодія із Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Болгарії в Україні Красіміром Мінчевим та Почесним Консулом Болгарії у Львові Віктором Нотевським – розповіли мені у прес-службі Львівської ОДА.

Знимка zaxid.net

Болгари кажуть, що мешканці Західної України складають 20% туристів, які приїжджають у Болгарію.

Почесне консульство Болгарії у Львові відкрилось 5 вересня 2014 року, воно розташовано у парку імені Івана Франка

Також зауважу, що попри таке полегшення для українських туристів наше місто поки не має регулярного авіасполучення з Болгарією.