100 львівських кав’ярень із Гансом (6)

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває
Від «Жоржа» йдемо до популярного магазину, який по-народному зветься «протяг», звідки повертаємо направо, на вулицю Чайковського, де є демократична кав’ярня, відома як «Зелена брама». Її завсідниками є дуже талановиті люди, але вона якась непривітна. Тому в ній зупинятись не будемо, а пройдемо ще буквально кілька десятків метрів, де на перехресті з вулицею Ковжуна вже, мабуть, півстоліття працює «Червона калина» -- один з небагатьох зразків доброї совіцької забігайлівки, які збереглися досі. Сюди, між іншим, полюбляють заходити артисти з філармонії. Єдина біда, зараз у «Червоної калини» немає ліцензії на алкоголь, тож його доводиться приносити з собою. Однак кельнерки там не міняються роками, вони розуміються на музиці і добре знають постійних клієнтів, тож коли туди заходиш, то пані Галя каже, що можна приносити з собою, але не більше літри на трьох.

"Червона калина" таки зберігає творчий дух

У артистів філармонії була ще одна мистецька кнайпа на другому поверсі їхньої установи.
Втім, повернемось до «Жоржа», адже навпроти нього була ще одна легендарна львівська кнайпа «Домовина», або ж «Домовуха», яка мала офіційну назву «Домова кухня», тепер це «МакДональдс». Не знаю жодного львівського митця, який би не побував у «Домовині». Її директором був дуже цікавий чоловік на ім’я Аркадій, єврей із походження. Аркадій був дуже порядним директором, а що там був величезний оборот грошей, виникали величезні спокуси, то, щоб дівки, які там працювали, не чудили, він час від часу влаштовував їм ревізії. І якщо виявляв у одній-двох порціях недокладені вареники, то звільняв за це відразу. Після того, як «Домовину» закрили, він перейшов на Личаківську і там, за військовим госпіталем відкрив заклад подібного типу, здається, «Українські вареники».

Той самий "Жорж"

Власне, з цим закладом пов’язана наступна історія. У «Молодій Галичині» я вів рубрику «Кажуть люди». Саме у ній якось написав приблизно таке: о такій-то годині з «домовини» вийшов народний Лєнін України Сергій Павлович Кустов, провідний актор Першого українського театру для дітей та юнацтва (звання народного йому присвоїли за виконання ролі Лєніна), до нього підійшли двоє, і вони кудись разом подались, певне, «на Разлів» (Разлів – штучне озеро у курортному передмісті Санкт-Петербурга на березі якого у курені з липня по серпень 1917 року переховувався Владімір Ленін). Після цієї публікації Сергій Кустов на мене чомусь страшенно образився, і ми майже рік не розмовляли.

Мак-Дональдс прийшов -- творчі люди пішли

Подібна історія в мене була і з Дмитром Герасимчуком, з яким я тривалий час так само не спілкувався після того, як написав, що дружина йому раніше давала рубель на дорогу, щоб він міг проїхати туди й назад, а тепер видає лише 50 копійок, кажучи: «Тебе і так дураки назад відправлять». Він чомусь на мене образився.
З «Домовини» зазвичай ішли на десерт, цебто в «Шоколадку», вона містилася в магазині «Світоч» на Академічній (тепер «Пузата хата» -- О. С.).
(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-5.html Далі буде цікавіше)

100 львівських кав’ярень із Гансом (4)

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває

На початку вулиці Коперніка, де зараз розміщено нічний клуб «Спліт», у совіцькі часи був знаменитий ресторан «Москва». Там, окрім великого загального залу, був ще невеликий для тих, хто хотів випити лише кави. У ті часи я зі Святославом Яворівським працював у відділі студентської молоді газети «Ленінська молодь». Шукали нові форми роботи, а щоб ліпше дізнатися про проблеми молоді, часто їздили у гуртожитки. Відтак часто заходили в «Москву». То був гоноровий заклад, у якому нас традиційно пригощали, тож ми там засиджувались допізна, а вранці треба було їхати на редакційну «летючку». Це, звісно, було складно, тож зранку ми заходили в «Москву», де нам, окрім кави, приносили гарячу страву з нирками, що коштувала 1 рубель 20 копійок. Ми пили по 100 грамів і вирушали на вулицю Володимира Великого, або, як вона тоді називалась, Артема.

Колись на місці Split був знаменитий ресторан "Москва"

Отож, вийшовши з вулиці Коперніка та минувши пам’ятник Міцкевичу, повертаємо направо на сучасну вулицю Вороного, де ще й досі є така легонька кнайпа, яка має клієнтів. Це знаменитий «Апендицит», у якому каву п’ють лише стоячи, тому що зал дуже маленький.

В одному із помешкань будинку, який розташований справа міг бути нелегальний бордель. Знимка galnet.org

Від «Апендициту» повернемось трохи назад і перейдемо проспект Свободи. На парній стороні проспекту зараз є кафе «Bianko Rosso». У совіцькі часи це був проспект Леніна, а на тому місці – знаменитее кафе «Червона шапочка». Насправді з відомою казкою ця назва не мала нічого спільного. У помешканнях над кафе був нелегальний бордель, тож назва закладу була своєрідним знаком, «червоним ліхтарем» для тих хлопців, які їхали до Львова.

Тепер повернемо до «України». Це унікальне місце перед «Жоржем», де була пристойна кнайпа з харчевнею, кавою та напоями. Керував нею колишній відставник, який пильнував ту кнайпу, однак коли будинок завалився, то у нього відібрали цей бізнес. Зазвичай кожне творче угруповання мало певні уподобання, але вся богема збиралася в цій кнайпі. Серед її завсідників був наш друг та унікальний письменник Дмитро Костьович Герасимчук, дуже делікатний чоловік: якщо він запрошував двох колег на 50 грамів, то це не означало, що у нього немає більше грошей, це означало, що лише ці двоє мають право сидіти з ним за столом. Звісно, в кав’ярню у цей час могли заходити й інші його колеги. А у нас народ такий, що коли бачать вільний стілець, мають звичку підсідати до компанії. У такому разі він дуже делікатно, але наполегливо казав: «Встань! Негайно! Геть звідси!».

Дмитро Герасимчук був чоловіком делікатним. Знимка www.gazeta.lviv.ua

Із Дмитром Костьовичем пов’язана ще одна історія, про яку не можу не згадати. Тоді на Піонерській (це поблизу цирку, сучасна «Бернарда Меретина» – О. С.) була письменницька хата-кавалєрка, яка переходила від одного письменника до іншого, отож там оселився і Дмитро Герасимчук. Власне тоді він укотре одружився, привів свою кралю до хати, каже їй: «Іди, Олюню, душик прийми, я небавом прийду». Якраз тоді до них зайшов у гості колега, з яким вони засиділися за північ. Оскільки час був пізній, він постелив гостеві на кухні розкладачку. Серед ночі прокидається, заходить на кухню і бачить там дружину на розкладачці. Він скипів не на жарт: «Геть звідси навіки обоє!». Отож, він дуже любив цей заклад і часто запрошував туди хлопців. Втім, якщо йшлося про гонорових гостей, то зазвичай ми йшли в «Жорж» (тоді «Інтурист» -- О. С.).

(Див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/100-3.html Далі буде цікавіше)