Шляхами Колумба – Дмитро Резвой розповів, як він підкорятиме Атлантику (3)

«Після завершення своєї подорожі хочу створити у Львові осередок океанічного веслування» -- ось такі плани озвучив нещодавно Дмитро Резвой, який у листопаді 2016 року планує вирушити у свою першу трансатлантичну подорож. Перетнути цей океан він планує на веслах, стартувавши з іспанського узбережжя і фінішувавши на острові Барбадос. Про свої наміри він оголосив на прес-конференції у готелі «Асторія». Прес-конференцію проводив разом із своїм батьком – Павлом Резвим, який уславився тим, що став найстарішою людиною, яка коли-небудь перетинала Атлантику на веслах. Отож Львів, який, як відомо розташований на Великому європейському вододілі може отримати справжню династію морських вовків. Не знаю, правда, чи хтось реєструє подібні династичні рекорди. Втім Дмитро зізнався, що він не ставить собі за мету встановлювати під час подорожі будь-які рекорди. Мовляв, плистиме в своє задоволення насолоджуючись морем та чистим повітрям. Щоправда задоволення доволі дороге, про що послухаємо самого Дмитра та його батька Павла Резвого.

Знимка з архіву Павла Резвого. http://gazeta.ua/

Павло Резвой про свої океанічні подорожі

Перша моя океанська подорож була в складі регати, потім я залишився на Барбадосі, де готував човни до відправки в Англію – чистив їх, викидав зайве. Оскільки в мене залишилось багато їжі, то я вирішив піти на човні далі – спочатку на Кубу, потім на Ямайку. А там вже попросив капітана філіппінського корабля взяти мене на борт до Англії. На тому кораблі чудово годували – філіппінська кухня – це справді казка. Потім мій другий завдяки одеським спонсорам відправив човна до Австралії, звідки відплив до Кокосових островів, однак далі він відмовився виходити в море, тож на весла вже сів я. Ми тоді якось нашкребли грошей і спочатку моєю метою було дійти до Мадагаскару. Однак яхтсмени, який я зустрічав у дорозі відрадили мене від тієї затії. Пояснили, що на Мадагаскарі небезпечна криміногенна ситуація – човна не можна залишити навіть на 15 хвилин, причому вкрадуть все. І тоді і вирішив повернути на Сейшельські острови – це цілком цивілізоване курортне місце, до того ж така подорож зараховується як трансокеанський перехід. На Сейшелах зустрів чимало українців, які там відпочивали, займались підводним плаванням. Ну а з Сейшел мені допомогли вибратись веслярі, які придбали мені квиток, і ось я тут, у Львові. Кожна моя подорож обходилась без грошей. Просто мені так хотілось подорожувати, що було плювати на те, що в кишенях немає грошей. І мені щастило. Але я б не хотів, щоб Дмитро опинився у такій ситуації, як я на Сейшелах, адже там можна було так і залишитись бомжем. Звісно, робота там завжди знайдеться, наприклад мити посуд в готелі.

Павло Резвой про те, де найзасміченіший океан і хто псує екологію Дністра.

Після таких плавань починаєш розуміти, наскільки маленька наша земна куля. Такі подорожі вчать нас бережно ставитись до навколишнього середовища. На карті Індійський океан виглядає махіною, однак на практиці його можна пройти за два місяці. Правило, яке виводиш з подорожей – не можна викиду вати будь-де пластикові пляшки, можливо їх взагалі слід замінити скляною тарою. На Карибських островах майже відсутнє сміття – вони привчені грамотно поводитись з побутовими відходами. Натомість Куба – це є жах. Наприклад, щоб в Сантьяго-де-Куба викупатись в морі треба їхати далеко на автобусі, потім довго спускатись до пляжу, оскільки залив у самому місті є загиджений пластиком. Так само поля плаваючого сміття, хоч і у меншій кількості ніж на Кубі, я зустрічав біля острова Ява.

Ну а хто бував на Новодністровській ГЕС, то напевне бачив, що там біля греблі утворюються цілі острови із пляшок. І для того, щоб ГЕС могла нормально працювати час від часу там з катера викидають невод, який витягує все сміття на берег. Однак це допомагає тільки на короткий час – незабаром острови сміття з’являються знову. А це все те, що ми скинули в річку тут – у Самборі, Старому Самборі. До того ж люди мають таку звичку – порожню пластмасову пляшку обов’язково закоркувати, тож вона пливе собі за течією аж до греблі. Напевне за це треба запроваджувати величезні штрафи.

Дмитро Резвой про те, чи буде нудьгувати на човні

Навіть не уявляю, з ким би я міг піти в таку подорож в одному човні – я самодостатня людина. А нудьгувати я не буду, оскільки у мене постійно буде якась робота. Щоправда вдень веслувати навряд чи вдасться – там стоїть спека і буде потрібно ховатись від неї. Причому навіть не уявляю який крем від цього допоможе. Також матиму із собою аудіо книжки. Справа у тому, що навіть при невеликій хвилі читати книгу в човні неможливо.

Павло Резвой про свої пригоди в Індійському океані

Я здебільшого веслував вночі. Однак у Індійському океані треба було поспішати, тому я мазався кремом і не носив жодної одежі. На цьому, власне, і погорів. На кожному човні стоїть прилад, який при наближенні корабля починає пищати. Однак я сховався від спеки в кабіну і не почув цих сигналів, аж поки чую – наді мною людські голоси. Спочатку я подумав, що у мене почались галюцинації. Отож я як був, так і виходжу на палубу і бачу, що над мною нависає борт величезного корабля. А там – купа людей, серед них жінки. А я стою, перепрошую, як Адам. Отож я в кабіну, там безлад, поки я знайшов шорти. Вони вирішили, що мене потрібно рятувати, тож пропонували допомогу. Я переконував їх, що не потребую допомоги, що спортсмен я йду на Мадагаскар. Це в них викликало сміх, адже до Мадагаскару ще було далеко. Потім я віднайшов серед них чоловіка, який розмовляв англійською і пояснив, що в мене достатньо їжі та є всі необхідні прилади. Врешті я їх переконав у тому, що можу самостійно дійти до мети своєї подорожі, однак на прощання їх капітан сказав, що якщо я передумаю, то в радіусі 30 км вони ще зможуть повернутись і забрати мене. Вони пішли, а після того у мене в човні з’явився тарган – я цілий тиждень мусів його ловити.

Про те, як берегова охорона США прийняла Павла Резвого за контрабандиста

Ще одна пригода була коли я йшов на Кубу через Карибське море – раптом наді мною почав літати літак подібний на наш Л-2. Мені було незручно, адже він спускався на невелику висоту, я навіть бачив льотчика, показував йому морське радіо, кричав: чого ви над мною літаєте. Врешті він полетів, однак незабаром з’явився червоний вертоліт. Він довго літав навколо мого човна, а оператор знімав все на кінокамеру. Потім він відповів на моє звернення, я сказав, що є спортсменом і йду з Барбадосу та продиктував йому телефон Товариства океанічних гребців , щоб він переконався, що я не контрабандист. Через якийсь час мені подзвонили з Англії, де базується Товарство океанічних гребців і сказали, що зараз до мене підійдуть два катери берегової охорони США які базуються в Пуето-Ріко, оскільки я викликав у них величезну підозру.

І ось я маленький стою на своєму човні, а до мене підходять два трипалубні кораблі, на одному із них стоїть вертоліт. Я, звісно, припинив веслувати, вони спустили на воду гумового човна і з нього на мій човен зійшов доволі приємний американський капітан, він запитався, чи може увійти на борт човна і ми з ним близько години розмовляли, я сказав, що він може оглянути човен і переконатись, що я ніякий не контрабандист. Виявилось, що капітан якогось сухогруза, який проходив поруч зі мною вирішив, що в мене хитрий швидкісний човен, який везе, звісно, наркотики. Отож американський капітан обшуку на човні не робив, ми з ним тільки побесідували і на прощання він дав мені свою адресу – він живе у Флориді. Через два дні, коли я пройшов протоку між Гаїті та Ямайкою в сторону Куби побачив, що до мене стрімко наближається судно. Він сповільнив хід, на палубі вишикувалась команда і капітан почав зі мною розмову через гучний зв’язок, питався хто я, звідки і куди йду. Після цього він показуючи на мене пальцем вчинив рознос своїй команді – ось подивіться, цей чоловік в одиночку йде через океан, а ви тут ниєте. Після того він запитав, чи мені потрібна якась допомога, я сказав, що у мене все є і ми урочисто розійшлись.

(Закінчення. Поч.. див. http://lvivreport.blogspot.com/2015/09/2.html)

До 1939 року у Львівському університеті було 35 східних мов, тепер – п’ять (2)

А чи знаєте ви, скільки іноземних мов вивчають у Львові? Питання складне лише на перший погляд, оскільки основним місцем, де львів’яни можуть вивчити іноземні мови є Львівський національний університет імені Івана Франка. Звісно, є численні мовні курси, однак зазвичай вони не виходять за рамки того, що пропонують у Франковому університеті. Зараз в університеті пропонують вивчення 27 іноземних мов, серед них майже всі слов’янські, романські, мови Північної Європи та країн Балтії, кілька східних мов. Чи можуть львів’яни при бажанні можуть цілком стати поліглотами -- про це розмова з проректором університету з науково-педагогічної роботи та міжнародної співпраці Марією Зубрицькою.

Знимка tsn.ua

Про те, де в Україні вивчають більше іноземних мов

Я думаю, що лише Київський національний університет пропонує ширший перелік іноземних мов, адже там вивчають також мови Південно-Східної Азії, в Індонезії, Філіппінах, Таїланді та Малайзії – вони вивчають тамтешні мови. Ми, на жаль, не маємо ще академічної спроможності вивчати мови і культуру цього регіону. Можу сказати, що в Україні є дві потужні школи вивчення іноземних мов – Київський та Львівський університети. 

Втім, я не знаю, чи в Києві викладають норвезьку мову. У нас для цього є ряд причин, і передусім історичних, які пов’язані з постаттю лауреата Нобелівської премії, норвезького поета та драматурга Бйорнстьєрне Бйорнсона, лауреата Нобелівської премії, котрий став на захист наших студентів, які домагались права навчатися українською мовою в університеті. Норвезький письменник, автор національного гімну, тоді написав відкрите звернення до європейських політиків та розмістив його у французьких, німецьких та італійських газетах, і в шансу вчитися рідною мовою, не має майбутнього. Це спричинило велику дискусію із Генриком Сенкевичем, який відповів, що той не достатньо поінформований про ставлення поляків до української мови. У дискусію вступив Іван Франко. Інша історія – студент нашого університету Лесь Курбас переклав вірш Бйорнстьєрне Бйорнсона «Березіль», пізніше він назвав свій театр саме так. І саме Лесь Курбас виносив тіло вбитого студента Адама Коцка, який був лідером студентського руху. Ось таке культурно-історичне запліччя, чому ми пишаємося, що наші студенти сьогодні вивчають норвезьку мову. І, звичайно, величезна заслуга в цьому Наталії Іваничук, оскільки вона створила школу викладання норвезької. Також у нас представлені балтійські мови, є викладачі з естонської, латвійської та литовської мов.

Про те, яких іноземних мов у Львівському університеті нема, але хотілось би…

Якщо говорити про академічну розкіш, то мала б бути представлена Африка. Особливо, якщо ми повноцінно вступаємо на ринок освітніх послуг і хочемо допомагати нашому бізнесу освоювати нові ринки. А для цього треба знати локальні мови. Якщо говорити про Африку, то передусім це суахілі. Я навіть знаю одну родину у Львові, де батько придбав для своєї доньки граматику суахілі.

Також ми думаємо про викладання португальської мови, адже зараз у нас її немає. Ми взагалі думали про Інститут іберійських студій. Однак у нас немає викладачів, які б могли викладати португальську. Також не вистачає коштів, аби запросити такого викладача. На жаль, ситуацію ускладнює економічна криза. Є інша альтернатива – викладати навіть рідкісні мови на факультативній основі. Саме через брак коштів і невисокий інтерес до низки мов окремі мовні курси мусимо чергувати по роках, наприклад, один рік набираємо словацьку групу, наступного – чеську. Але держава, яка хоче повноцінно працювати на ринку освітніх послуг повинна мати кілька базових університетів, які на академічному рівні дають змогу особам, які навчаються, пропонувати широкий діапазон мовного вибору.

Про те, які іноземні мови найчастіше обирають для ЗНО

Якщо дивитись на статистику, то 92% випускників шкіл здають ЗНО з англійської мови, 4-5% -- німецьку, 2% -- французьку. Тож про жодну конкуренцію мови нема сенсу говорити. Однак таке домінування англійської не є добрим, хоча я розумію, що вона є lingua franca сучасності. 

Про найпопулярніші іноземні мови Львівського університету

Останнім часом у нас зростає інтерес до вивчення німецької мови, але це має прагматичне пояснення – бажання наших студентів продовжувати навчання у Німеччині або ж влаштуватись там на роботу. Так само можна простежити суттєве зростання інтересу до польської. Причому причини ті самі. Я би навіть сказала, що найдинамічніше зростає інтерес до польської, на другому місці – німецька. Щодо решти мов, то динаміка доволі млява, якихось особливих змін я не бачу. Англійська, німецька та польська – ось трійка мовних лідерів серед нашого студентства, решта мов суттєво відстають за популярністю. 

Про те, чому у Львівському університеті не викладають білоруської мови

У нас були спроби налагодити її викладання бодай на факультативному рівні – років 10 тому. Тим більше, що у нас для цього була можливість, адже наш викладач Іван Денисюк та його учениця Лариса Боднар були великими прихильниками запровадження такого факультету. На жаль, він не користувався попитом у студентів – ми не могли набрати достатньої кількості слухачів. А що ви, зрештою, хочете, коли навіть у Білоруському державному університеті мова викладання російська. Та й президент їхньої держави не розмовляє білоруською, тож кому за кордоном буде цікава така мова, якщо вони в своїй державі не підтримують її розвиток.

Про те, де випускники факультету іноземних мов можуть знайти собі застосування.

Є принаймні три сфери на ринку послуг, де вони затребувані, зокрема фахівці з рідкісних мов. Зокрема це туристичні агенції, бізнес-середовище спільних підприємств, де вони можуть працювати референтами та перекладацькі агенції. Той, хто хоче вивчати їх академічно, мусить залишатись в університетському середовищі. Втім для багатьох людей іноземна мова сама по собі не є заробітком, а способом знайти роботу за якимось фахом.

Про поліглотів

Скільки викладачів Львівського університету знають багато іноземних мов – такої статистики в мене немає, однак про кількох поліглотів я знаю достеменно. Передусім, це Наталія Іваничук для якої першою мовою була німецька, потім вона вивчила англійську. А після того захопилася скандинавськими мовами – вона чудово знає норвезьку, шведську та фінську. Це рекорд, коли людина може викладати та листуватись одразу 5-ма іноземними мовами. А ще вона є перекладачем-синхроністом.

Ще один викладачем-поліглотом є Петро Білинський, який спочатку вивчив німецьку та англійську, потім вчився на магістратурі історичного факультету, потім навчався у Вільнюському університеті, переклав «Історію Литви», згодом вивчив ще естонську та латвійську.

Ну а рекордсменом був і залишається колишній директор Наукової бібліотеки нашого університету Іван Гарасим, який зараз живе у Канаді – офіційно він знає 14 мов, його переклади можна знайти у журналі «Всесвіт». Причому він любить вивчати рідкісні у нас мови, зокрема баскську, курдську тощо.

(Поч.. див. http://lvivreport.blogspot.com/2015/09/1939-35.html)

Шляхами Колумба – Дмитро Резвой розповів, як він підкорятиме Атлантику (2)

«Після завершення своєї подорожі хочу створити у Львові осередок океанічного веслування» -- ось такі плани озвучив нещодавно Дмитро Резвой, який у листопаді 2016 року планує вирушити у свою першу трансатлантичну подорож. Перетнути цей океан він планує на веслах, стартувавши з іспанського узбережжя і фінішувавши на острові Барбадос. Про свої наміри він оголосив на прес-конференції у готелі «Асторія». Прес-конференцію проводив разом із своїм батьком – Павлом Резвим, який уславився тим, що став найстарішою людиною, яка коли-небудь перетинала Атлантику на веслах. Отож Львів, який, як відомо розташований на Великому європейському вододілі може отримати справжню династію морських вовків. Не знаю, правда, чи хтось реєструє подібні династичні рекорди. Втім Дмитро зізнався, що він не ставить собі за мету встановлювати під час подорожі будь-які рекорди. Мовляв, плистиме в своє задоволення насолоджуючись морем та чистим повітрям. Щоправда задоволення доволі дороге, про що послухаємо самого Дмитра та його батька Павла Резвого.

Ну куди ж ти дінешся від акул в оекані. Фото Павла Резвого zaxid.net

Павло Резвой про те, як він захопився трансокеанічною греблею

Це сталось завдяки моєму братові Іванові, який старший за мене на 18 років. Вчився у Львові у школі із поглибленим вивченням англійської. Йому був потрібен перекладач, оскілки він пішов у гори із групою іноземців, які мандрували Паміром і планували спуститись льодовиком Федченко в сторону Душанбе. Це був дуже небезпечний перехід і я був проти, однак він все таки пішов, саме там я познайомився з океанічним веслярем Пітером Бьордом. Згодом протягом 3 років я проводжав його у Владивостоку, звідки він вирушав у транс океанічні подорожі, аж поки не втонув. Власне тоді я дізнався про транс океанічні плавання.

Втім пройшло ще чи мало часу, коли мій другий син Федір не опинився на Канарських островах з моєю першою дружиною – там йому дістався човен російського весляра Кавченка, який відмовився від плавання і подав сигнал SOS. Весляр протримався кілка днів в океані, поки його не забрав вертоліт. За правилами цей човен мали спалити, аби він не заважав кораблям, однак якраз підійшла яхта, екіпаж якої і підібрав човен і таким чином він дістався Федору. З цим човном він став першим українцем, який перетнув Атлантику на веслах. Хоча він живе в Одесі, де мав непоганих спонсорів, які забезпечували його переходи, однак справа у нього не пішла. Спочатку він збудував інший човен, яким хотів перейти північним шляхом з Нью-Йорку в Іспанію, однак в нього це не вийшло, потім відправився в Австралію, звідки хотів вирушити у подорож через Індійський океан, однак дійшов тільки до Кокосових островів де відмовився від подальшого плавання. Натомість човен дістався мені – ось таким боком я увійшов у цю справу.

Кожного разу я проводжав Федора у подорож, таким чином познайомився із багатьма океанічними веслярами. Врешті мені захотілось самому попробувати. Всі казали, що я занадто старий, щоб починати такі переходи. Однак вік мені і допоміг, адже всім було цікаво: такий старий – зможе чи ні? Після того зі світу по нитці мені почали допомагати готуватись до подорожі. Веслялрський клуб на Темзі віддав мені човен, який мені допомагав відремонтувати Дмитро – для цього він спеціально приїхав до Англії. Ремонтували ми його на території фірми, яка займалась пошивом одежі. На човні не було жодного устаткування, тож ті самі веслярі допомогли зібрати його, передусім опріснювач. Після того, як я зайняв друге місце на регаті, яка стартувала з острова Гомера, то французькі веслярі принесли мені харчі для десантників. Ось так випадково я став океанічним веслярем. А тепер так само випадково цим захопився і Дмитро, тепер він будує човни і думає про маршрути.

Дмитро Резвой про те, чим займатиметься після завершення подорожі

У мене є ідея, яку сподіваюсь втілити після завершення переходу – створити у Львові маленьке океанічне товариство. Сподіваюсь, що у нашому місті знайдуться люди, які захочуть спробувати себе у цьому виді спорту.

Перехід через Атлантику буде для мене початком, це свого роду перший клас в транс океанічних плаваннях. Потім хочу перейти Тихий та Індійський океани. Щодо Індійського, то його могли здолати тільки 4 чи 5 веслярів, він є найскладнішим.

Про конкретну дату старту

Старт буде наприкінці наступного року – до цього часу я маю завершити будівництво та випробування човна. Справа у тому, що цим маршрутом треба виходити напередодні Нового року, адже там є «вікно» коли протягом кількох місяців в Атлантиці мінімум штормів, це вікно є сталим. А вже безпосередньо перед стартом дивитимусь прогноз погоди, тому конкретна дата може коливатись на тиждень в ту чи іншу сторону.

Про вартість подорожі

Мені нема потреби її підраховувати, адже я точно знаю, скільки це коштує – близько 100 тисяч доларів. Звісно, те, що я сам робитиму дизайн та сам човен дещо здешевить вартість подорожі.

Досвід трансокеанських подорожей у мене є – я ходив на яхті підтримки через Атлантику. Найголовніше – я знаю з чого складається човен, можу його самостійно відремонтувати, адже сам його робив. Опріснювач можу розібрати із заплющеними очима, адже в Англії проходив відповідні курси. А це, на мою думку. Одна з найголовніших деталей човна. Невдачі не може бути – якщо я сяду за весла, то на берег вийду лише на протилежному боці Атлантики.

(Початок: http://lvivreport.blogspot.com/2015/09/blog-post_15.html Далі буде цікавіше)

До 1939 року у Львівському університеті було 35 східних мов, тепер – п’ять

А чи знаєте ви, скільки іноземних мов вивчають у Львові? Питання складне лише на перший погляд, оскільки основним місцем, де львів’яни можуть вивчити іноземні мови є Львівський національний університет імені Івана Франка. Звісно, є численні мовні курси, однак зазвичай вони не виходять за рамки того, що пропонують у Франковому університеті. Зараз в університеті пропонують вивчення 27 іноземних мов, серед них майже всі слов’янські, романські, мови Північної Європи та країн Балтії, кілька східних мов. Чи можуть львів’яни при бажанні можуть цілком стати поліглотами -- про це розмова з проректором університету з науково-педагогічної роботи та міжнародної співпраці Марією Зубрицькою. Однак приводом до цієї розмови став візит посла Ірану до Львова, у ході якого той заявив, що його держава готова допомогти у розширенні ви вчення перської мови. Власне з цієї екзотичної для нас мови ми й розпочали розмову.

Знимка osvita.ua

Про те, скільки східних мов вивчали у Львівському університеті до ІІ світової війни і скільки тепер

Кафедра сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича розпочала свою роботу у нашому університеті з викладання перської мови чи фарсі. Ініціатива створення кафедри належала відомому сходознавцю, перекладачеві та дослідникові перської літератури Яремі Полотнюкові, одному із співавторів «Малої антології перської поезії». На кафедрі працює учень Яреми Полотнюка, лауреат літературної премії імені Максима Рильського Роман Гамада, автор перекладів із перської мови «Захоплюючі розповіді» Алі Сафі та «Бахтіяр-наме», що вийшли у 2011 та 2012 роках у тернопільському видавництві «Богдан». У процесі свого розвитку кафедра сходознавства запровадила викладання арабської мови та літератури, потім – японської мови та літератури, турецької мови та літератури, а з навчального 2015-2016 року ми починаємо навчати  студентів китайської мови та літератури. Таким чином маємо 5 східних мов. Однак до 1939 року у нас викладали 35 східних мов на 9 кафедрах. Зокрема викладали рідкісні групи алтайських та памірських мов.

Для того, щоб започаткувати викладання іноземної мови повинні бути висококваліфіковані викладачі, які досконало володіють цієї мовою, мають досвід спілкування цією мовою. Для прикладу, традиції викладання японської мови в Університеті закладала викладачка Олена Горошкевич, котра мала змогу вивчити цю мову і удосконалити свої мовні знання в Японії. Велике значення для підвищення рівня викладання східних мов мають академічні обміни, стажування, технічна допомога з боку країн, мову і культуру яких ми пропонуємо студентам для фахового вивчення. Зразковим прикладом є наша співпраця з японським урядом та японськими університетами. Практично, викладання всіх східних мов відбувалося еволюційно – від факультативу до спеціальності.

Щодо китайської мови, то ми так само розраховуємо на підтримку китайського посольства. Зокрема нещодавно у нас був посол Китаю і ми клопотали про відкриття в університеті Інституту Конфуція. Ця установа функціонує за моделлю Ґете-Інституту, Британської Ради та інших програм академічного обміну. До речі, посол Китаю пригадав, що у каплиці Боїмів екскурсовод йому розповів, що один із Боїмів, а саме Міхал Боїм як місіонер поширював християнство в Китаї. Міхал Боїм першим переклав твори китайських філософів - зокрема Конфуція. Збереглись також його щоденники з описами тварин і рослин, тибетської та китайської медицини. Так що зв’язки Львова із Китаєм сягають ще у середньовіччя.

Якщо повернутись до іраністики, то ще починаючи з 90-х років минулого століття наші студенти та викладачі регулярно їздили до Ірану для поглиблення знання фарсі. Отож посол Ірану зауважив, що його країна завжди пропонує можливості для підвищення рівня володіння фарсі, тому можна говорити і про розширення викладання фарсі. Проблема у тому, що у нас, на жаль, ринок послуг, на якому затребувані східні мови, не такий вже й широкий, хоча конкурс на східні мови у нас завжди був високий. Саме тому ми домовились, що хоча ми зацікавлені у підвищенні рівня викладання, але нас цікавлять також спільні проекти з технічних та природничих наук. Тож посол пообіцяв допомогти підшукати нам партнера в Ірані, який за профілем своєї діяльності найкраще відповідатиме нашому університетові, з яким ми і укладемо угоду про співпрацю. А вже після того будемо подаватись на гранти, які пропонує іранський уряд. Таким чином перську мову зможуть вивчати не лише філологи, а й хіміки, біологи, математики, політологи та програмісти.

Що стосується українсько-китайської академічної співпраці, то ми прагнемо відразу розвивати міжінституційну співпрацю за посередництвом Інституту Конфуція. Посол Китаю наголосив, що без знання китайської мови, нюансів локальної культури повсякдення нам буде складно динамізувати економічні стосунки з цією країною.

(Далі буде ще цікавіше)

Шляхами Колумба – Дмитро Резвой розповів, як він підкорятиме Атлантику

«Після завершення своєї подорожі хочу створити у Львові осередок океанічного веслування» -- ось такі плани озвучив нещодавно Дмитро Резвой, який у листопаді 2016 року планує вирушити у свою першу трансатлантичну подорож. Перетнути цей океан він планує на веслах, стартувавши з іспанського узбережжя і фінішувавши на острові Барбадос. Про свої наміри він оголосив на прес-конференції у готелі «Асторія». Прес-конференцію проводив разом із своїм батьком – Павлом Резвим, який уславився тим, що став найстарішою людиною, яка коли-небудь перетинала Атлантику на веслах. Отож Львів, який, як відомо розташований на Великому європейському вододілі може отримати справжню династію морських вовків. Не знаю, правда, чи хтось реєструє подібні династичні рекорди. Втім Дмитро зізнався, що він не ставить собі за мету встановлювати під час подорожі будь-які рекорди. Мовляв, плистиме в своє задоволення насолоджуючись морем та чистим повітрям. Щоправда задоволення доволі дороге, про що послухаємо самого Дмитра та його батька Павла Резвого.

Дмитро Резвой про маршрут та човен

Маршрут буде проходити від Іспанії до Барбадосу, така подорож займає зазвичай 2-3 місяці, іноді вона затягується на 4 місяці. Орієнтовно я пройду 5500-6000 кілометрів. Човен буде класичної форми, подібний використовував мій батько. Однак мій човен буде із кевлару та карбону. Разом з батьком працювали над проектом його дизайну, переробляли його деякі деталі, однак остаточно його розробляв голандський майстер, який займається дизайном яхт та човнів. Довжина човна складатиме 7 метрів 40 сантиметрів, ширина 1,8 м. Довжина основної кабіни складатиме 2 метри, вона слугуватиме за спальню, передня кабіна, яку використовуватиметься для багажу буде трохи меншою.

Про обладнання, яке Дмитро бере в подорож

Найголовніше з обладнання – це опріснювач, адже я не можу взяти з собою достатнього запасу води. Баласту в мене буде 200 кг і його треба буде постійно поповнювати. Буде морське радіо для зв’язку з кораблями. Зараз океанічні веслярі використовують пристрій, який постійно повідомляє координати човна, малює карту маршруту, тож зайшовши в інтернет можна побачити розташування човна. Звісно, буде тривожна кнопка та супутниковий телефон «Ірідіум». Крім того в дорогу беру пеліканкейс – герметичний чемодан у який можна заховати документи, якусь техніку. Додатково він має такі необхідні в океанічній подорожі властивості, як водонепроникність, також він не тоне у воді тримаючись на поверхні, як поплавок.

На борту будуть сонячні панелі, які забезпечуватимуть роботу опріснювача, радіо, заряджатимуть телефон. У човен буде вмонтований GPS, однак про запас беру ще ручний GPS.

Про їжу, яку Дмитро братиме в дорогу

Є спеціальна туристична їжа сухої заморозки. Вона дуже легка – її досить залити окропом. Зараз є дуже багато фірм, які займаються виготовленням туристичного харчування, батько використовував американське. Можливо мені вдасться знайти українську фірму, яка робить таке харчування. Потужності опріснювача – 3 літри води на годину цілком вистачить для моїх потреб. Для її приготування беру невеликий газовий балон, його можна використовувати як на палубі, так і в кабіні, також на ньому можна готувати юшку.

Про будівництво човна та фізичну підготовку до подорожі.

Будівництво човна я розпочну сам, згодом до роботи підключиться мій батько. Думаю, що це займе пів року. У мене немає можливості задля цього взяти відпустку, тому буду поєднувати будівництво та основну роботу. Треба враховувати, що будь-який акумулятор, що пройшов океан можна викидувати у сміття, тому нема сенсу використовувати надто дорогий. Наприклад мій батько в дорозі користувався звичайним автомобільним акумулятором. Спорядження буде мінімум, оскільки це зайвий вантаж.

Так само не маю часу на справжню фізичну підготовку до подорожі. Деякі веслярі спеціально набирають вагу, оскільки у будь якому випадку худнеш на 10-20 кілограм.

Про транспортування до Іспанії та підготовку в морі

Транспортуватиму до Іспанії човен контейнером, або ж доведеться причепити до моєї машини – все залежить від того, які кошти в мене будуть. Підготовка відбуватиметься в Англії, де буду виходити човном у море на кілька днів, щоб перевірити роботу обладнання, опріснювача. Ночуватиму також у човні – жодних готелів, адже треба звикнути жити у човні.

(Далі буде цікавіше)

Про Козельники у рік кози

Коза – тварина несерйозна, сільська, разом з тим максимально пристосована до умов великого міста. Принаймні мешканці деяких львівських садиб таки тримають на своїх подвір’ях цих тварин. І не лише на околицях міста, а й навіть доволі близько до центру. Наприклад, якщо ви їздите ячи ходите по вулиці Антоновича, а це у місцевості Новий Світ, то на одному з подвір’їв можете часом зауважити козу, яка щипає зелену травичку. Про якість ї молока можемо сперечатись, все таки рух по тій вулиці йде надзвичайно інтенсивний, але факт є фактом. 

Однак зараз коза стала ще й символом 2015 року, а у нашому місті є принаймні дві географічні назви, які пов’язані з цією милою тваринкою – вулиця Козельницька та дільниця Козельники.

Спочатку ми вирушимо на вулицю Козельницьку. Загалом у Львові доволі мало вулиць, які не мають жодних поворотів – чим довша вулиця, тим вона звивистіша та закручена. Переважно це маленькі та короткі за довжиною вулиці до яких вона не належить. Втім, не назвеш її і великою – фактично її роль зводиться до сполучної між вулицями Панаса Мирного та гомінкою Луганською, яка більше нагадує трасу з інтенсивним рухом десь на околиці міста. 

Козельницьку, попри те, що на ній не має надто інтенсивного руху автомобілів не назвеш затишною, головним чином через те, що там відсутні житлові будинки. З основних споруд – Західний науковий центр, який стоїть вдалині від дороги та відокремлений від неї чималим пустирем. Через це його приналежність до цієї вулиці виглядає суто формальною – кожен будинок мусить мати якусь адресу, от і приписали до найближчої вулиці, дарма що до неї добрих 300 метрів. 

Більша частина Козельницької – це різноманітні енергетичні підприємства, при цьому всі вони розташовані з непарної сторони вулиці, але найцікавішим з них – і суто з економічної, і з історичної точки зору – Львівська ТЕЦ-1, яка входить до складу ЛКП «Львівтеплоенерго» та забезпечує теплом 60% житлового фонду міста. 

Потреба у електричній енергії виникла з будівництвом ліній електричного трамваю, однак з часом потреби міста зростали – електроенергія давала більше комфорту городянам, тож 1907 року було виконано проект нової електростанції змінного струму. Проект був втілений у життя доволі швидко вже до 1910 року  було зведено електростанцію потужністю 4500 кВт – власне про неї ми і говоримо. Щоправда тоді вона називалась «Електровня Персенковка». Зауважимо, що збудували її за найновішими на той час технологіями, ну а головним інвестором був Львівський магістрат. Згодом електровня неодноразово вдаосоналювалась, збільшувалась її потужність. Зараз, як ми вже говорили, від неї залежить теплопостачання більшої частини міста.

Дещо несподіваною є парна сторона вулиці – саме тут можна побачити … теплиці, які належать підприємству «Агрокультура». Сільськогосподарське підприємство посеред міста – явище саме по собі дивне – тут вирощують квіти для зовнішнього та внутрішнього озелення – ті самі вазонки, які прикрашають львівські балкони, які встановлюють на ліхтарні стовпи. Підприємство, яке вирощує красу наших вулиць, однак на цьому етапі вона прихована від стороннього ока.

Оце й уся вулиця Козельницька, Луганську ми просто перейдемо – залишивши цю гомінку трасу позаду. Далі ми попадаємо на територію залізничної станції Персенківка – про неї можна докладніше прочитати в одному з попередніх постів: http://lvivreport.blogspot.com/2014/07/blog-post_3.html. 

І вже за цією станцією, пройшовши кілька сот метрів дорогою вздовж колії потрапляємо в сільську частину Козельник – вулиці Рахівську та Бережанську. Власне слово «сільська» тут пасує не лише з огляду на те, що тут повністю садибна забудова. Козельники відносно недавно увійшли до складу Львова – частина Козельник увійшла до складу Львова увійшла у 1931 році, решта – лише у 1955 році. 

Історично Козельники були польським поселенням – за переписом 1921 року тут мешкало 841 людина з них 774 римо-католиків, 30 греко-католиків та 37 іудеїв. Звісно зараз національний та й конфесійний склад Козельник змінився, хоча окремої статистики зараз ніхто не веде. А от щодо характеру забудови – Козельники напевне більше за інші дільниці Львова зберегли свою автентичну сільську забудову. Тут можна навіть побачити дерев’яні будиночки віком у кілька десятків років. Натомість нових, 2-3 поверхових будиночків «з наворотами» тут відносно небагато. 

Звичайна сільська вулиця, мінімум автомобільного руху де, як то кажуть, «чужі тут не ходять». Вдалині можна побачити корпуси Українського католицького університету. Ще в іншій стороні – багатоповерхівки на вулиці Чукаріна, але це вже Сихів. Околицею Козельник проходить частина проспекту Червоної Калини, поміж Козельниками та Сиховом – величезна транспортна розв’язка з автостоянкою на нижньому рівні. Власна ця ділянка вражає своєю невпорядкованістю – можливо за кілька років ця ділянка матиме зовсім інший вигляд. Ну і звідси вже один крок до Сихівського моста, звідки відкривається панорамний вигляд і на Козельники з їх малоповерховою забудовою та сільським виглядом, і на промислову забудову Персенківки і на саму станцію Персенківка, і на колію, яка йде за обрій.

Про що писали львівські газети у версні

11 вересня 1946, «Вільна Україна»

Про товари ширвжитку і недбайливих директорів

Ось виставлені без смаку зроблені гребінці – продукція цеху ширвжитку Львівського м’ясокомбінату (директор т. Арзамасов), відстрашуючого вигляду чоловічі головні убори і т.д. З 500 штук головних уборів, що надійшли нещодавно до магазинів від Львівської фабрики обллегпрому (директор т. Галушко), 150 є з браком.

З 23 виробів, виготовлених фабрикою індивідуального пошиву, 15 відійшло у брак . Систематично недодають взуття в асортименті фабрики обллегпрому, зовсім не надходить до магазинів дитяче взуття. Фасони – застарілі, взуття зроблене на поганих колодках.

14 вересня 1946, «Вільна Україна»

Знимка forum.lvivport.com

Каїнове плем’я

Останнім часом на Львівщині органи радянської влади за безпосередньою допомогою селян викрили і знешкодили кілька активних членів бандерівської зграї з решток розгромлених банд українсько-німецьких націоналістів.

Матеріали допиту бандитів і численні розповіді свідків, місцевих жителів, ще раз з усією наочністю показали, що більшість спійманих головорізів служила у німецькій та інших ворожих нашому радянському народові іноземних арміях. Частина цих дітовбивць, підпалювачів і шпигунів в роки чорної німецької окупації активно працювала в поліції і гестапо.

На догоду своїм гітлерівським хазяям українсько-німецькі вовкулаки грабували свій край, мордували мирне населення, угонили на німецьку каторгу юнаків і дівчат.

20 вересня 1946, «Вільна Україна»

Знимка hotlviv.at.ua

Вперше в Радянському Союзі

На базі Львівського лікеро-горілчаного заводу N1 в наступному році розпочнеться будівництво великого масложиркомбінату.

Цей комбінат складатиметься з масло-екстраційного, миловарного, генізаційного і газового заводів, на яких буде вироблятися щодоби 70 тонн рослинного масла, 86,5 тонн різного мила і 15 тисяч кубометрів водню.

Особливий інтерес матиме газовий завод по добуванню водню для гідрогенізації рослинного масла. На цьому заводі вперше в Радянському Союзі водень буде добуватися з метану, що здешевить вартість водню приблизьмо в сім разів

25 вересня 1946, «Вільна Україна»

Знимка lvivexpres.com

Спасибі великому Сталіну

На збори, присвячені обговоренню постанови партії та уряду, прибуло багато колгоспників артілі ім. Шевченка Сокольницького району.

Після заслухання постанови колгоспники тепло дякували партії й уряду, великому Сталіну за батьківське піклування про дальше зміцнення колгоспів.

Колгоспник т. Макара, виступаючи на зборах, сказав:

-- Я з великою увагою вислухав цю постанову. Скажу від душі, що вона є чудовим документом, який намічає шляхи до покращення нашого колгоспного життя. Постанова партії і уряду суворо карає порушників Статуту сільськогосподарської артілі і заохочує всіх нас ще більше дбати про колгоспне добро. І у нас в колгоспі є ще окремі порушення Статуту сільськогосподарської артілі, ще не налагоджено як слід охорону колгоспного майна. В цьому році наша артіль мала б немалий прибуток від врожаю колгоспного саду, але його не доглядали, як слід.

-- Постанова партії і уряду – сказав колгоспник Степась, -- зобов’язує нас ще більше працювати на колгоспних ланах, ще активніше боротися за вирощування високого врожаю.

«Спасибі великому Сталіну за піклування про нас!» -- так записали в своїй резолюції колгоспники, і в цій резолюції намітили ряд конкретних заходів, спрямованих на успішне проведення всіх польових робіт цього року. Колгоспники зобов’язали голову колгоспу та ревізійну комісію найближчим часом зробити звіт перед ними про свою роботу.

Знимка forum.lvivport.com

3 вересня 1967, «Вільна Україна»

Передплата почалася

З 1 вересня розпочалася передплата газет і журналів на 1968 рік. Вона проходитиме напередодні святкування знаменної дати – 50 річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Це накладає на розповсюджувачів преси високу відповідальність за стан поширення радянської преси серед населення області.

Зараз, коли насиченість пресою становить на Львівщині 900 примірників, а в деяких промислових центрах 1200-1300 примірників на кожну тисячу чоловік населення, прийняти і оформити в строк передплату силами одних тільки працівників «Союзпечати» без участі громадськості неможливо. Ось чому у нас значно збільшився громадський актив розповсюджувачів преси.

13 вересня 1967, «Вільна Україна»

Етюди оновленого Львова

На краю площі Івана Підкови стоїть невеликий сірий будинок з прикріпленою на його фронтальній стіні табличкою «Гауптвахта ХІХ століття». Це в довільному перекладі на нашу мову – Постерунок австро-угорської жандармерії. Тут колись озвірілі жандарми катували бідних людей, яких вони з презирством волоцюгами звали.

Сьогодні на прилавках і підвіконні колишньої катівні – море різнокольорових квіток. Бо радянські люди, так як і хліб, люблять квітки, і так, як пшеницю, вирощують їх. Бо люблять красу. Великий учитель такий заповіт залишив. І вони свято зберігають той заповіт Ілліча, як і всі його заповіти…

10 вересня 1991 року, «За вільну Україну»

Кобзар прийшов до Трускавця

Наче з довгих мандрів по Україні прийшов Тарас Шевченко до Трускавця і присів відпочити. Таким зобразили нашого національного пророка львівський скульптор Роман Романович, архітектори Орест Скоп, Роман Домінко і Михайло Марафіян. Минулої неділі монумент поета відкрито в центрі курортного міста перед палацом культури його імені. Велике мозаїчне панно «Гайдамаки» Володимира Олексюка на фасаді будинку вдало доповнює образ Кобзаря в бронзі.