«Після завершення своєї подорожі хочу створити у Львові осередок океанічного веслування» -- ось такі плани озвучив нещодавно Дмитро Резвой, який у листопаді 2016 року планує вирушити у свою першу трансатлантичну подорож. Перетнути цей океан він планує на веслах, стартувавши з іспанського узбережжя і фінішувавши на острові Барбадос. Про свої наміри він оголосив на прес-конференції у готелі «Асторія». Прес-конференцію проводив разом із своїм батьком – Павлом Резвим, який уславився тим, що став найстарішою людиною, яка коли-небудь перетинала Атлантику на веслах. Отож Львів, який, як відомо розташований на Великому європейському вододілі може отримати справжню династію морських вовків. Не знаю, правда, чи хтось реєструє подібні династичні рекорди. Втім Дмитро зізнався, що він не ставить собі за мету встановлювати під час подорожі будь-які рекорди. Мовляв, плистиме в своє задоволення насолоджуючись морем та чистим повітрям. Щоправда задоволення доволі дороге, про що послухаємо самого Дмитра та його батька Павла Резвого.
 |
| Знимка з архіву Павла Резвого. http://gazeta.ua/ |
Павло Резвой про свої океанічні подорожі
Перша моя океанська подорож була в складі регати, потім я залишився на Барбадосі, де готував човни до відправки в Англію – чистив їх, викидав зайве. Оскільки в мене залишилось багато їжі, то я вирішив піти на човні далі – спочатку на Кубу, потім на Ямайку. А там вже попросив капітана філіппінського корабля взяти мене на борт до Англії. На тому кораблі чудово годували – філіппінська кухня – це справді казка. Потім мій другий завдяки одеським спонсорам відправив човна до Австралії, звідки відплив до Кокосових островів, однак далі він відмовився виходити в море, тож на весла вже сів я. Ми тоді якось нашкребли грошей і спочатку моєю метою було дійти до Мадагаскару. Однак яхтсмени, який я зустрічав у дорозі відрадили мене від тієї затії. Пояснили, що на Мадагаскарі небезпечна криміногенна ситуація – човна не можна залишити навіть на 15 хвилин, причому вкрадуть все. І тоді і вирішив повернути на Сейшельські острови – це цілком цивілізоване курортне місце, до того ж така подорож зараховується як трансокеанський перехід. На Сейшелах зустрів чимало українців, які там відпочивали, займались підводним плаванням. Ну а з Сейшел мені допомогли вибратись веслярі, які придбали мені квиток, і ось я тут, у Львові. Кожна моя подорож обходилась без грошей. Просто мені так хотілось подорожувати, що було плювати на те, що в кишенях немає грошей. І мені щастило. Але я б не хотів, щоб Дмитро опинився у такій ситуації, як я на Сейшелах, адже там можна було так і залишитись бомжем. Звісно, робота там завжди знайдеться, наприклад мити посуд в готелі.
Павло Резвой про те, де найзасміченіший океан і хто псує екологію Дністра.
Після таких плавань починаєш розуміти, наскільки маленька наша земна куля. Такі подорожі вчать нас бережно ставитись до навколишнього середовища. На карті Індійський океан виглядає махіною, однак на практиці його можна пройти за два місяці. Правило, яке виводиш з подорожей – не можна викиду вати будь-де пластикові пляшки, можливо їх взагалі слід замінити скляною тарою. На Карибських островах майже відсутнє сміття – вони привчені грамотно поводитись з побутовими відходами. Натомість Куба – це є жах. Наприклад, щоб в Сантьяго-де-Куба викупатись в морі треба їхати далеко на автобусі, потім довго спускатись до пляжу, оскільки залив у самому місті є загиджений пластиком. Так само поля плаваючого сміття, хоч і у меншій кількості ніж на Кубі, я зустрічав біля острова Ява.
Ну а хто бував на Новодністровській ГЕС, то напевне бачив, що там біля греблі утворюються цілі острови із пляшок. І для того, щоб ГЕС могла нормально працювати час від часу там з катера викидають невод, який витягує все сміття на берег. Однак це допомагає тільки на короткий час – незабаром острови сміття з’являються знову. А це все те, що ми скинули в річку тут – у Самборі, Старому Самборі. До того ж люди мають таку звичку – порожню пластмасову пляшку обов’язково закоркувати, тож вона пливе собі за течією аж до греблі. Напевне за це треба запроваджувати величезні штрафи.
Дмитро Резвой про те, чи буде нудьгувати на човні
Навіть не уявляю, з ким би я міг піти в таку подорож в одному човні – я самодостатня людина. А нудьгувати я не буду, оскільки у мене постійно буде якась робота. Щоправда вдень веслувати навряд чи вдасться – там стоїть спека і буде потрібно ховатись від неї. Причому навіть не уявляю який крем від цього допоможе. Також матиму із собою аудіо книжки. Справа у тому, що навіть при невеликій хвилі читати книгу в човні неможливо.
Павло Резвой про свої пригоди в Індійському океані
Я здебільшого веслував вночі. Однак у Індійському океані треба було поспішати, тому я мазався кремом і не носив жодної одежі. На цьому, власне, і погорів. На кожному човні стоїть прилад, який при наближенні корабля починає пищати. Однак я сховався від спеки в кабіну і не почув цих сигналів, аж поки чую – наді мною людські голоси. Спочатку я подумав, що у мене почались галюцинації. Отож я як був, так і виходжу на палубу і бачу, що над мною нависає борт величезного корабля. А там – купа людей, серед них жінки. А я стою, перепрошую, як Адам. Отож я в кабіну, там безлад, поки я знайшов шорти. Вони вирішили, що мене потрібно рятувати, тож пропонували допомогу. Я переконував їх, що не потребую допомоги, що спортсмен я йду на Мадагаскар. Це в них викликало сміх, адже до Мадагаскару ще було далеко. Потім я віднайшов серед них чоловіка, який розмовляв англійською і пояснив, що в мене достатньо їжі та є всі необхідні прилади. Врешті я їх переконав у тому, що можу самостійно дійти до мети своєї подорожі, однак на прощання їх капітан сказав, що якщо я передумаю, то в радіусі 30 км вони ще зможуть повернутись і забрати мене. Вони пішли, а після того у мене в човні з’явився тарган – я цілий тиждень мусів його ловити.
Про те, як берегова охорона США прийняла Павла Резвого за контрабандиста
Ще одна пригода була коли я йшов на Кубу через Карибське море – раптом наді мною почав літати літак подібний на наш Л-2. Мені було незручно, адже він спускався на невелику висоту, я навіть бачив льотчика, показував йому морське радіо, кричав: чого ви над мною літаєте. Врешті він полетів, однак незабаром з’явився червоний вертоліт. Він довго літав навколо мого човна, а оператор знімав все на кінокамеру. Потім він відповів на моє звернення, я сказав, що є спортсменом і йду з Барбадосу та продиктував йому телефон Товариства океанічних гребців , щоб він переконався, що я не контрабандист. Через якийсь час мені подзвонили з Англії, де базується Товарство океанічних гребців і сказали, що зараз до мене підійдуть два катери берегової охорони США які базуються в Пуето-Ріко, оскільки я викликав у них величезну підозру.
І ось я маленький стою на своєму човні, а до мене підходять два трипалубні кораблі, на одному із них стоїть вертоліт. Я, звісно, припинив веслувати, вони спустили на воду гумового човна і з нього на мій човен зійшов доволі приємний американський капітан, він запитався, чи може увійти на борт човна і ми з ним близько години розмовляли, я сказав, що він може оглянути човен і переконатись, що я ніякий не контрабандист. Виявилось, що капітан якогось сухогруза, який проходив поруч зі мною вирішив, що в мене хитрий швидкісний човен, який везе, звісно, наркотики. Отож американський капітан обшуку на човні не робив, ми з ним тільки побесідували і на прощання він дав мені свою адресу – він живе у Флориді. Через два дні, коли я пройшов протоку між Гаїті та Ямайкою в сторону Куби побачив, що до мене стрімко наближається судно. Він сповільнив хід, на палубі вишикувалась команда і капітан почав зі мною розмову через гучний зв’язок, питався хто я, звідки і куди йду. Після цього він показуючи на мене пальцем вчинив рознос своїй команді – ось подивіться, цей чоловік в одиночку йде через океан, а ви тут ниєте. Після того він запитав, чи мені потрібна якась допомога, я сказав, що у мене все є і ми урочисто розійшлись.
(Закінчення. Поч.. див. http://lvivreport.blogspot.com/2015/09/2.html)
