«Рогаті» знову на проспекті Свободи

Сьогодні знову відновлено рух тролейбусів проспектом Свободи – тролейбусний маршрут N 13 відтепер має кінцеву зупинку біля пам’ятника Шевченкові. Понад 38 років головна вулиця міста залишалась без тролейбусного сполучення. Тим часом рух тролейбусів головними вулицями центру міста має свою історію і навіть був зафіксований у кінематографі. Отож у 1952 році, коли у Львові було започатковано рух «рогатих» найперше вони з’єднали головний залізнличний вокзал міста із площею Міцкевича –вони заїжджали у центр міста зі сторрони сучасної вулиця Гнатюка і розвертались біля пам’ятника Адамові Міцкевичу. А вже 1955 року тролейбусну лінію продовжили через проспект Шевченка на вулицю Шота Руставелі, а відтак на Стрийську. Зауважимо, що тоді центром міста рухалились тролейбусні маршрути N1, 2, 3, 4, 5. До речі момент руху тролейбусів через проспект Шевченка потрапив у совіцьку кінокомедію «Старики-розбійники» яка, як відомо, робилася у Львові. 

А коли тролейбус повернеться на Академічну? Знимка svobodnijlemberg.blogspot.com

Знимка: transphoto.ru

Тролейбус таки повернувся на проспект Свободи (2)

Вже у 1960 році тролейбусна лінія проходила через весь проспект Свободи. 

«Рогаті» у центрі міста їздили доволі тривалий час – лише у 1972 році було розірвано єдину тролейбусну мережу Львова на окремі складові і тролейбусна мережа залишилась лише на ділянці від Оперного театру до площі Підкови, а до 1977 року рух тролейбусів через проспект Свободи було припинено. Точніше сказати – регулярний рух тролейбусів, адже тут залишилась частина контактної мережі з допомогою якої тролейбуси виходили з парку на маршрут. 

Про що писали львівські газети у травні

Свій огляд старої львівської преси ми розпочнемо з 1946 року. Минув рік після завершення війни, однак совіцька держава не поспішає полегшувати життя своїх громадян, а навпаки їхнім коштом відбудовує свою економіки. Про це свідчить бадьорий рапорт у газеті «Вільна Україна» за 4 травня 1946 року

«Львів закінчив передплату протягом 6 годин

Трудящі м Львова знову продемонстрували свою глибоку любов до радянської Вітчизни і відданість партії Леніна-Сталіна – протягом шести годин до 10 години вечора 3 травня була завершена передплата на Позику Відбудови і Розвитку Народного Господарства.

Передплатою охоплені всі робітники і службовці підприємств і установ. Сума передплати складає 105,8 проценти до місячного фонду зарплати.

Попереду Сталінський район, де до 8 год вечора передплата була завершена і становила 109,4 процента до місячного фонду заробітної плати, Червоноармійський район – до 9 години вечора 107,2 проценти, Залізничний – до 10 години вечора 106 процентів, Шевченківський район – до 10 години вечора 100 процентів.»

Водночас газета хвалиться тим, що місцеві кадри тепер можуть працювати на керівних посадах. Щоправда подаючи вражаючі цифри газета не уточнює ані посад, ані прізвищ «висуванців». Отож «Вільна Україна» за 17 травня 1946 року.

Знимки uamoderna.com (3)

«Місцевий актив

У Жовківському районі висунуто на керівну роботу понад 150 чоловік з місцевого населення. Серед них на партійно-комсомольській роботі працює 11 чоловік, на господарських та торговельних посадах –45, працівників культури і мистецтва – 27, на промислових підприємствах і в сільському господарстві – 17».

1967 рік для совіцької держави був ювілейним – їй виповнилось 50 років і її керівники були переконані, що то вже назавжди. Про що свідчить ось ця бадьора замітка від 16 травня у «Вільній Україні»

«Сяють Леніна зорі

Святковими , молодіючими вулицями древнього Львова іде наша зміна. Іде бадьорим маршем, з піснями до центральної площі. Квіти. Білі, червоні, сині – найкращі квіти весни лягають у цей день до підніжжя пам’ятника Іллічу.

Зведені піонерські колони крокують до стадіону СКА. Багатолюдні вулиці прислухаються до їх чіткої ходи.

Рівно об 11 годині звучать фанфари: «Слухайте всі»…

Сорок п’яте свято на честь народження піонерської організації ім. В.І.Леніна почалось.

Дітвора звітує про свої хороші справи партії, Іллічу. Ось він на прикрашеній машині в оточені юних комунарі виїжджає на урочисту лінійку. Піонери слухають запис його пристрасної промови (у ролі В.І,Леніна – П.Зозуляк).»

Українська культура у її радянському форматі таки почала бурхливо розвиватись. Однак хиба таких творів її штучність, надуманість  сюжетів та ситуацій. Однак тоді це подавалось на повному серйозі. Наприклад, 30 травня 1967 року.

«Це було на Івана Купала

У Львівському театрі ім. Марії Заньковецької відбулась прем’єра п’єси Михайла Стельмаха «На Івана Купала»

З радістю можна відзначити: нова вистава пройшла з успіхом, її гаряче і щиро прийняв глядач. Зумовлене це, насамперед обранням для постановки хорошого твору. Адже добрий репертуар – половина успіху. А п’єси Стельмаха – це репертуар високого класу. В сучасній драматургії вони продовжують лінію філософського та інтелектуального, поетичного твору.

… Чесний і правдивий голова колгоспу колишній учитель Бондаренко залишається непримиренним до пристосуванця прокурора Ступача та обмеженого, але небезпечного підлабузника і наклепника Стьопочки Магазинника, хоч за це йому загрожує арешт. Потім у страшні роки війни Бондаренко самовіддано бореться з фашизмом, стає легендарним партизаном Морозенком і гине, а Стьопочка, до решти втративши людську подобу, йде служити німцям.»

У травня 1991 року у центрі Львова розпочалась будова, яка докорінно змінити вигляд головної вулиці міста – проспекту Свободи, смтане одним із її основних акцентів – почалося будівництво пам’ятника Тарасові Шевченку. Про це і пише «За вільну Україну» 16 травня

«Кобзар у Львові

Вчора розпочалося спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку

Сто років виборювали львів’яни заповітну мрію – вклонитися своєму Тарасу. Позаду мітинги, запальні дискусії, конкурси. Авторитетна художня рада і оргкомітет зробили остаточний вибір. Пам’ятник будуватиметься за проектом скульпторів Володимира і Андрія Сухорських, архітекторів Юрія Хромея та Юрія Диби.

Із визначною подією львів’ян привітав голова Львівської міської ради Василь Шпіцер.

Робота йтиме у надзвичайно складних умовах, адже у зоні будівництва знаходиться магістральний водопровід, каналізаційний колектор, численні підземні комунікації»

Тема закриття сміттєзвалища у Грибовичах і будівництва сміттєспалювального заводу – з бородою. Мені вдалось знайти одну з перших згадок про пікет мешканців села Грибовичі, які вимагали закрити сміттєзвалище. Зрештою ви можете самі оцінити наскільки просунулась наша влада у вирішенні цієї проблеми від 24 травня 1991 року, коли у «За вільну Україну» з’явилась ця публікація:

«Готелі, валюта і «золоте» сміття

Це ж треба – такий збіг: спеціалісти австрійської фірми, яка виготовляє обладнання для спалювання сміття, приїхали у Львів якраз в той день, коли жителі села Грибовичі пікетували міське сміттєзвалище і вимагали його закриття. Гості побачили це пікетування і відчули усю гостроту проблеми.

Заступник голови Львівського міськвиконкому Анатолій Риборак і керівник технічного бюро фірми Фрідріх Бауер підписали протокол намірів, яким передбачено спорудження у Львові заводу зі спалювання сміття потужністю 150 тисяч тонн на рік. Підприємство екологічно чисте.

Оскільки валюти в нас немає, австрійці пропонують збудувати у Львові два готелі і певний час брати собі валютні надходження.

-- Наші наміри, -- сказав пан Риборак – не залишаться на папері. Проблема наскільки гостра, що будемо займатися нею щодня. Але нам не обійтися без допомоги облвиконкому. Для заводу необхідно виділити 25 гектарів землі. Нам запропонували декілька варіантів, але на відстані близько 60 кілометрів. Якщо возити тули сміття, воно стане золотим…»

Львівські школи можна обвішати меморіальними таблицями

Історія Львова робиться також і в школах міста – чимало з них можуть похвалитись учнями, які згодом прославили своє місто. Зрештою і самі шкільні приміщення, особливо у центральній та навколо центральній частині міста переважно є визначними пам’ятками архітектури. Для львівських екскурсоводів – це один з обов'язкових пунктів їх екскурсій. Зокрема львівський екскурсовод Петро Радковець розповів мені, що деякі школи у Львові можна обвішати меморіальними таблицями буквально від фундаменту до даху. Найперше йдеться про розташовану на вулиці Підвальній, 2 середню школу N8 з поглибленим вивченням німецької мови. Найпарадоксальніше, що на фасаді цієї школи немає жодної меморіальної таблиці. І це при тому, що йдеться про найстрарішу в Україні школу – вона булла заснована ще у 1818 році і відтоді незмінно знаходилась в одному приміщенні. Отож за якихось три роки «восьма» відзначить своє 200-річчя. Можливо з цієї нагоди на її фасаді з'явиться перша меморіальна таблиця…

Львівська СШ N8 удостоїлась окремої статті у Вікіпедії

Ось лише короткий список її відомих учнів – Станіслав Лем, Маркіян Шашкевич, Омельян Огоновський, Василь Щурат. Окрім того, за словами Петра Радковця існує версія, що саме у цій школі навчався і Леопольд фон Захер-Мазох. Втім Петро Радковець, який так само із своїм братом є випускником «восьмої» оповів мені історію, як у повоєнні роки учні цієї школи зустрілись з українськими партизанами. У ті часи школи переважно опалювались дровами, тож СШ N8 мали свою вантажівку – з її допомогою і возили паливо для обігріву приміщень. Зазвичай із вчителем до лісу вирушали старшокласники, які й вантажили дрова на автомобіль. Машина до вечора мала повернутися до міста, однак зимового вечора її так і не дочекались. Треба зрозуміти хвилювання вчителів та батьків, адже тоді навіть із стаціонарними телефонами були проблеми, а тут така надзвичайна пригода з дітьми. Лише наступного дня автомобіль із здоровими та неушкодженими школярами повернувся до Львова. Як з’ясувалось згодом, у лісі автомобіль застряг, саме у цей момент і підійшли українські партизани – дітей і вчителів вони не зачепили, а от весь автомобіль обліпили листівками.

Але повернемось до шкільних пам’ятників та меморіальних таблиць. Звісно, шукаючи їх ми можемо орієнтуватись на діючі в наш час школи, але при тому слід пам'ятати, що у центрі Львові є чимало будинків, які виконували шкільні функції раніше. Наприклад у старому корпус Української академії друкарства на вулиці Підвальній колись була польська школа, про що свідчить таблиця на його фасаді. Корпуси НУ «Львівська політехніка» на вулиці Князі Романа – це колишня школа Франца-Йосифа. Власне сучасна середня школа N35, яка розташована на вулиці Шухевича – це лише частина колись великого шкільного приміщення. На фасаді колишньої школи збереглося до 8 скульптур видатних людей – Оссолінського, Коперніка, Жижки. 

Петро Радковець Знимка: tripua.info

Одним із символів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу, який розташований на однойменній площі. Однак насправді на честь геніального польського поета у Львові встановлено аж два пам’ятники, просто другий не є такий відомий, хоч і знаходиться у надзвичайно людному місці – на фасаді середньої школи N62, що на вулиці Театральній, 15 – це колишня школа імені Міцкевича. Власне тут Петро Радковець показує туристам ще один пам’ятник Міцкевичу у повний зріст. Втім «шістдесять друга» теж школа з довгою і захоплюючою історією, адже в одному із її корпусів колись знаходилась єзуїтська колегія в якій свого часу гриз граніт науки майбутній гетьман України Богдан-Хмельницький.

Якщо говорити про колишні львівські школи, то одна з таких знаходилась на вулиці Ковжуна – про це свідчить меморіальна таблиця, яка говорить про те, що у цьому приміщенні навчалась актриса Лариса Шепітько (1938-1979). Таблиця виконана у стилі совіцького реалізму, але якщо не звертати увагу на її художню вартість, інформаційну роль вона таки виконує.

А от ще одна цікава львівська школа з російською мовою навчання це середня школа N52 імені М. Лобачевського на вулиці Гоголя. Саме тут вчився Сергій Кузьмінський – засновник та лідер культового львівського гурта «Брати Гадюкіни». «Вони наші, львівські жиди» -- так сказав про їх походження Петро Радковець. Втім сумніваюсь що на фасаді школи колись з’явиться меморіальна таблиця на честь рок-музиканта – дітей треба вчити високого, доброго та духовного, ну а яким прикладом стане для підростаючого покоління Кузя з його «Наркоманами на городі»?

Ще одна історія про те, що першого директора Львівської середньої школи N75 імені Лесі Українки Леськіва (на жаль, не знаю його імені) зняли з роботи за те, що хтось повісив на шкільному приміщенні синьо-жовтий прапор. Переповідали також, що це був надзвичайно добрий педагог і директор, який поставив новозбудовану школу на високий рівень. Вже тепер пригадуючи цю історію розумію, що таки вона мала під собою грунт – адже на шкільному подвір’ї у 1971 році було встановлено чудове погруддя Лесі Українки авторства Луки Біганича. 

Пам'ятник Лесі Українці на подвір'ї СШ N75 імені Лесі Українки

Втім цей пам’ятник можна вважати найцікавішим з поміж шкільних монументів та меморіальних таблиць. І це при тому, що часто до їх створення залучались найвідоміші львівські скульптори, як Ярослав Чайка. Загалом, як свідчить довідка, яку є отримав у Львівському магістраті у нас є 22 шкільних пам’ятники та меморіальні таблиці. І на жаль кількісний принцип таки переважив. Наприклад у 1988 році на подвір’ї середніх шкіл N 31 (вулиця Княгині Ольги, 104) та N51 (вулиця Скісна,1) було встановлено погруддя Івана Франка. Найпарадоксальніше, що в обидвох випадках у довідці зазначено «Автор невідомий».

Натомість драматичною є історія ще одного погруддя Івана Франка, яке у 1956 році було встановлено на подвір’ї середньої школи N47, що у Винниках. 1973 року за наказом директора тютюнової фабрики Лариси Вербицької пам’ятник було зруйновано та заховано у складське приміщення. І лише у 1978 році його було повторно відкрито. 

Те, що кількісний принцип переважає при відкритті нових меморіальних таблиць підтверджує і меморіальна таблиця, яку 1 грудня 2014 року було відкрито на фасаді середньої школи N27 на вулиці Іларіона Свєнціцького, 15. Вона сповіщає що «Тут навчався Герой Небесної Сотні Ю. Вербицький. Слава героям України». Спонсором цієї таблички стала одна з партійних організацій. Найприкріше, що у цій делікатній ситуації вони пішли найдешевшим шляхом – меморіальна таблиця із габро судячи по всьому зроблена на одній із фірм, які займаються надмогильними пам’ятками. Хочеться вірити, що з часом цю ситуацію таки виправлять. 

У Львові розповідатимуть про «Біографію вулиць»

У суботу, 21 березня, з 15.00 до 17.00 год на проспекті Свободи проведуть перформенс «Біографії вулиць», під час якого учасники проведуть короткий історичний екскурс по перейменуваннях та пояснюватимуть, чому саме ті чи інші назви були присвоєні проспекту Свободи – про це розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка tvoemisto.tv

«Ви знали, що проспект Свободи перейменовувався щонайменше 11 разів? І що 5 із них відбулися лише за період Другої світової війни? Аналіз перейменувань є більше, ніж «документацією» політичних та історичних змін. У назвах вулиць можна побачити місто як нашарування, стирання та відкривання різних символів і значень, перетинання різних ідеологій та культур, як місце можливого переосмислення минулого», - зазначають організатори.

Проект організовується за сприяння Центру міської історії

Геть з хідників! У центрі Львова продовжать масове встановлення обмежувальних стовпчиків

Цього року у центрі Львова встановлять близько 1280 стовпців, які обмежують паркування автомобілів на хідниках. Зокрема, планується встановити стовпці на вул. Крушельницької, Словацького, на пр. Свободи та на пр.Шевченка, на частині вул.Коперника, Куліша, Грушевського, Гнатюка, Григоровича та Стефаника – про це мені розповіли у прес-службі Львівського магістрату з посиланням на начальника відділу комунального господарства Галицької районної адміністрації Миколу Захарківа. Загалом на це буде витрачено близько 1 млн грн., тобто один стовпчик обійдеться у 780 грн. Стовпці встановлюватимуть декоративні чавунні та металеві. За прийнятим у Львові стандартом висота металевих стовпчиків становить 90 см, чавунних 100 або 130 см.

Ось так раніше паркувались навпроти університету. Знимка zaxid.net

Минулого року, щоб унеможливити паркування автотранспорту на тротуарах було встановлено 674 металевих та 937 чавунних стовпчика.

100 львівських кав’ярень із Гансом (4)

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває

На початку вулиці Коперніка, де зараз розміщено нічний клуб «Спліт», у совіцькі часи був знаменитий ресторан «Москва». Там, окрім великого загального залу, був ще невеликий для тих, хто хотів випити лише кави. У ті часи я зі Святославом Яворівським працював у відділі студентської молоді газети «Ленінська молодь». Шукали нові форми роботи, а щоб ліпше дізнатися про проблеми молоді, часто їздили у гуртожитки. Відтак часто заходили в «Москву». То був гоноровий заклад, у якому нас традиційно пригощали, тож ми там засиджувались допізна, а вранці треба було їхати на редакційну «летючку». Це, звісно, було складно, тож зранку ми заходили в «Москву», де нам, окрім кави, приносили гарячу страву з нирками, що коштувала 1 рубель 20 копійок. Ми пили по 100 грамів і вирушали на вулицю Володимира Великого, або, як вона тоді називалась, Артема.

Колись на місці Split був знаменитий ресторан "Москва"

Отож, вийшовши з вулиці Коперніка та минувши пам’ятник Міцкевичу, повертаємо направо на сучасну вулицю Вороного, де ще й досі є така легонька кнайпа, яка має клієнтів. Це знаменитий «Апендицит», у якому каву п’ють лише стоячи, тому що зал дуже маленький.

В одному із помешкань будинку, який розташований справа міг бути нелегальний бордель. Знимка galnet.org

Від «Апендициту» повернемось трохи назад і перейдемо проспект Свободи. На парній стороні проспекту зараз є кафе «Bianko Rosso». У совіцькі часи це був проспект Леніна, а на тому місці – знаменитее кафе «Червона шапочка». Насправді з відомою казкою ця назва не мала нічого спільного. У помешканнях над кафе був нелегальний бордель, тож назва закладу була своєрідним знаком, «червоним ліхтарем» для тих хлопців, які їхали до Львова.

Тепер повернемо до «України». Це унікальне місце перед «Жоржем», де була пристойна кнайпа з харчевнею, кавою та напоями. Керував нею колишній відставник, який пильнував ту кнайпу, однак коли будинок завалився, то у нього відібрали цей бізнес. Зазвичай кожне творче угруповання мало певні уподобання, але вся богема збиралася в цій кнайпі. Серед її завсідників був наш друг та унікальний письменник Дмитро Костьович Герасимчук, дуже делікатний чоловік: якщо він запрошував двох колег на 50 грамів, то це не означало, що у нього немає більше грошей, це означало, що лише ці двоє мають право сидіти з ним за столом. Звісно, в кав’ярню у цей час могли заходити й інші його колеги. А у нас народ такий, що коли бачать вільний стілець, мають звичку підсідати до компанії. У такому разі він дуже делікатно, але наполегливо казав: «Встань! Негайно! Геть звідси!».

Дмитро Герасимчук був чоловіком делікатним. Знимка www.gazeta.lviv.ua

Із Дмитром Костьовичем пов’язана ще одна історія, про яку не можу не згадати. Тоді на Піонерській (це поблизу цирку, сучасна «Бернарда Меретина» – О. С.) була письменницька хата-кавалєрка, яка переходила від одного письменника до іншого, отож там оселився і Дмитро Герасимчук. Власне тоді він укотре одружився, привів свою кралю до хати, каже їй: «Іди, Олюню, душик прийми, я небавом прийду». Якраз тоді до них зайшов у гості колега, з яким вони засиділися за північ. Оскільки час був пізній, він постелив гостеві на кухні розкладачку. Серед ночі прокидається, заходить на кухню і бачить там дружину на розкладачці. Він скипів не на жарт: «Геть звідси навіки обоє!». Отож, він дуже любив цей заклад і часто запрошував туди хлопців. Втім, якщо йшлося про гонорових гостей, то зазвичай ми йшли в «Жорж» (тоді «Інтурист» -- О. С.).

(Див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/100-3.html Далі буде цікавіше) 

Ліхтарі 1908 року з проспекту Свободи забрали на реставрацію

13 ліхтарів, які ще у 1908 році встановили на проспекті Свободи забрали на реставрацію. Ці ліхтарі містять автентичні деталі. З них є кілька пошкоджених – їх треба буде скріплювати. В усіх втрачені дверцята для ревізії. В процесі реставрації їх розчистять від нашарувань фарб, з під яких уже погано видно орнамент. Також планується доробити втрачені верхні частини ліхтарів, відповідно до фотографій», - розповіла Лілія Онищенко, начальник управління охорон історичного середовища ЛМР – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка: uk.wikipedia.org

Потреба у реставрації виникла через те, що на проспекті Свободи планують відновити рух тролейбусів, для чого там буде встановлено опори для контактної мережі. Щодо ліхтарів, то їх реставруватимуть не спішно – до кінця року їх мають встановити на нові опори.

Загалом на проспекті Свободи є 33 історичні ліхтарі.

Донбаський вертеп та льодові скульптури – у Львові завершився Шостий Різдвяний Ярмарок

Традиційний Різдвяний ярмарок, який цими днями проходив на проспекті Свободи та площі Ринок завершив свою роботу і зараз там демонтують тимчасові павільйони, а організатори підводять підсумки.

Власне його програма суттєво не відрізнялась від минулорічної – відкрився він традиційним «Празником на Андрія», 8 січня стометрівкою пройшла святкова Хода звіздарів, також на ярмарку відбувся Фестиваль вертепів. Втім цього року вертепи були таки зі всієї України, адже в останній день роботи ярмарку спеціальним гостем ста Донбаський вертеп – розповіли у пресовій службі магістрату. Також організатори підвели підсумки конкурсу льодових скульптур. Цього року переможницею стала львівська скульпторка Дарія Альошкіна, яка зробила з льоду фігуру риби – символу християнства. (Докладніше про конкурс льодових фігур див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_18.html). Шкода лише, що ці чудові роботи швидко розтануть. Зрештою все хороше в житті швидко минає… як льодові скульптури.

Знимка пресової служби Львівського магістрату (2)

У Різдвяному ярмарку беруть участь не лише львівські підприємці, загалом до участі у ньому долучилося понад 150 підприємців з 19 областей. «До нас активніше приєднуються учасники зі сходу. Після Великоднього Ярмарку, вдруге приїхали підприємці зі Слов’янська. Вже декілька років поспіль участь беруть харків’яни та дніпропетровці. Цьогоріч вперше учасниками стали кримські татари, які зараз мешкають у Львові. Їхня кухня стала однією з родзинок Різдвяного Ярмарку. Для нас важливо, аби окрім європейських практик, які ми застосовуємо, учасники з різних регіонів України привносили якусь свою автентику», - розповідає Ігор Фіняк, один з організаторів ярмарку.

Коляда під зірками

Центром Львова пройшли звіздарі

Великі та маленькі, рухомі й такі, що не обертаються навколо осі, але неодмінно яскраві та барвисті різдвяні зірки сьогодні заполонили центральні вулиці Львова. Близько трьохсот учасників традиційного Фестивалю звіздарів подарували львів’янам та гостям міста неповторне дійство. Вони вишикувалися у святкову колону біля церкви Пресвятої Євхаристії (колишнього Домініканського костелу), далі з колядуванням, музикою, численними вертепами вирушили на площу Ринок, відтак на площу Яворського, де напередодні встановили ще один різдвяний символ – дідух, а вже звідти на проспект Свободи, де пройшли «стометрівкою», де зараз вирує святковий ярмарок, до майдану перед Львівською оперою, на якому стоїть головна міська ялинка. 

Знимка: lviv.vgorode.ua

І вже тут свято досягло апогею з колядками у виконанні професійних артистів, серед яких Назар Савко та хор «Вірли». Годі й казати, що ця подія збирає дуже багато львів’ян і туристів, які спостерігають за дійством, фотографують та фільмують кожен крок святкової колони.

Ось так ця хода рухається вулицями міста:

Цей фестиваль зазвичай організовують другого дня Різдва, 8 січня. Тут можна побачити зірки-«ветерани», які нагадують про події, що відбувалися в місті. Одну з них виготовили 2012 року з нагоди футбольного чемпіонату «Євро-2012». Водночас у цій ході можна побачити нові різдвяні зірки, серед них є й мистецькі відгуки на трагічні події в Україні. Львівська художниця Оксана Добош цього року представила на фестивалі чотири нові роботи, однак найцікавішою з-поміж них стала різдвяна зірка, присвячена пам’яті Небесної сотні.

Пані Оксана розповіла, що виготовляє різдвяні зірки вже 9 років, свого часу її полонила надзвичайна енергетика цих зовні простих художніх виробів.

Повернення «рогатих»

Один транспортний експерт колись мені сказав: «Рано чи пізно приватних маршрутників викинуть із міста». Тоді це вже не здавалося чимось фатастичним, оскільки було сказано після знаменитої транспортної реформи в місті, яка начисто змінила уже звичну транспортну схему, суттєво скоротивши кількість маршрутів. Власне, основним недоліком старої транспортної схеми була надто велика кількість маршрутів. Якщо для роботи вам необхідно часто їздити у різні райони міста, запам’ятати майже 100 маршрутів надто складно. Так само її важко назвати усталеною: схеми маршрутів і електротранспорту, й, щобільше, автобусні у Львові постійно змінювались. Іноді революційно і кардинально, набагато частіше – поступово та еволюційно.

www.lviv.travel

Власне, кардинально транспортна схема у місті змінилась лише раз – на початку 90-х років минулого століття, коли маршрутні таксі витіснили електротранспорт на задвірки. Після цього він став транспортом для пенсіонерів та студентів, які хочуть заощадити невелику суму.

Втім, в історії Львова відбулася вельми цікава подія, про яку згадаємо згодом. Історики транспорту кажуть, що ще у довоєнні роки в місті була ідея започаткувати тролейбусний рух. «Рогаті» мали підніматись із центру до підніжжя Високого Замку. З різних причин цей проект не вдалося реалізувати. Тодішня влада не ризикнула започаткувати рух нового виду транспорту по доволі крутому підйому, що веде на Високий Замок. До тролейбусної ідеї повернулися вже після війни. 1952 року в місті започатковано рух тролейбусів з Головного залізничного вокзалу до центру міста. «Рогаті» заїжджали з вулиці Листопадового чину на проспект Свободи і розвертались навколо пам’ятника Міцкевичу. Згодом кількість тролейбусних маршрутів у центрі міста зросла, і вже 1960 року проспектом Свободи здійснювався наскрізний рух тролейбусів. Однак, за інформацією сайта http://www.lvivtrans.net/, 1 вересня 1971 року наскрізний рух по проспекту Свободи припинено. Фактично це призвело до того, що цілісна тролейбусна мережа, яка вже існувала у місті, розпалась на кілька фрагментів. До такого кроку міську владу спонукало, зокрема, те, що тролейбусний напрям, який сполучав Головний залізничний двірець із центром міста, фактично дублював трамвайні маршрути. Отож з 1 серпня 1972 року тролейбуси перестали заїжджати на вокзал.

Цікаво, що міська влада ніколи не додумалась організувати пряме тролейбусне сполучення вокзалу ані з Левандівкою, ані з Богданівкою, Боднарівкою та Кульпарковом, хоча особливих затрат на цей проект, окрім купівлі нових машин, не потрібно.

Ось так колись виглядав тролейбус на проспекті Свободи www.vidviday.com.ua

А ось повернути тролейбус на проспект Свободи таки додумались – для цього буде продовжено тролейбусний маршрут N13, який тепер рухатиметься до пам’ятника Шевченкові. Зауважимо, що проект не такий складний, тому що на парному боці проспекту Свободи є технічна тролейбусна мережа, якою тролейбуси маршруту N13 виходять на маршрут, їдучи з депо. Тролейбусна мережа знову отримує цілісність, і це, напевне, головний позитив цієї реформи.

Звісно, тролейбуси таки змінять вигляд головної вулиці міста, можливо, поліпшать її екологію. Хоча щодо останнього можна посперечатись. Адже головний недолік «рогатого» принаймні у його львівському варіанті – повільність та неповороткість. Отож це означатиме більше заторів та «тягучок», які виникатимуть внаслідок незграбної їзди тролейбуса. Зрештою, порівняно з 1970-ми роками кількість автомобілів у місті суттєво зросла, а темп життя прискорився.

Тролейбус Київ-4 у центрі Львова www.vidviday.com.ua

Якось мені довелось брати інтерв’ю у Любомира Крайника, який знає про технічні особливості громадського транспорту у Львові чи не найбільше. Отож він тоді сказав: «Наявним парком тролейбусів більше рейсів не зробиш, вони просто розсиплються, адже на них більше шпаклівки і фарби, ніж металу» (http://www.gazeta.lviv.ua/economic/2013/03/15/9226). Той факт, що міська влада купує нові тролейбуси (зрештою, і трамваї), ситуації не міняє, адже вони рухаються разом зі старими. І, відповідно, за їх графіком. Зважаючи на темпи закупівлі нових машин, цей процес може затягнутись на роки, упродовж яких новенькі «Електрони» вкриватимуться все товщим шаром фарби та шпаклівки. Тролейбуси, може, і вирішують транспортні проблеми, однак повертають нас у повільні 70-ті.