Чи постарішає Львів на 16 років?

Стосовно дати заснування Львова історики сперечаються вже не один десяток, і навіть не одну сотню років. З плином років ця подія відсувається в глибину років. Здавалось би, до загальноприйнятої дати – 1256 рік, як року першої згадки вже усі звикли, понад те, саме вона фігурує у різноманітній рекламній продукції, класикою з поміж яких є горнятка з написом «Львів-1256». Власне про те, як історики «вирахували» цю дату я вже писав раніше. І хоча дата вже начебто усталилась, однак запитання в істориків таки залишились. Не так давно львівські науковці Іван Паславський та Ярослав Книш знайшли документи, які свідчать, що ймовірною датою заснування Львова є аж 1240 рік, ну а засновниками міста могли бути король Данило Галицький та його син Лев. 

Роль князя Лева Даниловича у заснуванні Львова незаслужено применшена. www.litopys.com.ua

Якщо це припущення вірне, то вже цього року ми мали б святкувати не 759-ту річницю, а 775-у, тобто невеликий ювілей. Зрештою, справа напевне не в ювілеї – зараз не та ситуація, а у встановленні істини. Я опитав кількох відомих львів’ян – і з числа істориків та гідів, і з числа представників влади – як діючих, так і колишніх – яку дату вони вважають ближчою до істини. І найперше, що варто відзначити – крапку у цьому питані ставити ще дуже рано, адже всі вони ставлять під сумнів і одну і іншу дату. Якщо узагальнювати – достеменної відповіді ми не отримаємо ніколи, бо ймовірно, такої одномоментної події і не було. Хіба-що раптом у пилюці якогось архіву (не обов’язково львівського) знайдеся указ короля Данила (а можливо і якогось іншого князя) з повеління закласти місто на схилах Високого замку.

На думку львівського екскурсовода Петра Радковця 1256 рік є датою не заснування, а першої письмової згадки про місто. 6767 рік від створення світу було зазначено в літописі. Це відповідає 1259 року. Натомість 1256 рік – дата, яку вивели на основі інших документів. Насправді коли було засновано Львів – це не знає ніхто – зазначив Петро Радковець. Натомість львовознавець Ігор Мельник ввважає, що першою згадкою про Львів є таки 1240 рік, однак припускає, що насправді місто могло виникнути ще у Х столітті.

У цьому документі ймовірно міститься перша згадка про Львів. www.gazeta.lviv.ua

Колишній виконувач обов’язків бургомістра Львова Зеновій Сірик припускає, що Львову понад 800, а можливо і понад 900 років. Якщо місто згадується у 1256 році, то початок його будівництва був на 100-200 років раніше. Очільник львівської області Олег Синютка, який багато років працював першим заступником львівського магістрату вважає, що це питання повинні вирішити науковці, хоча й зізнається, що й сам має історичну освіту.

Василь Куйбіда, який 8 років поспіль обіймав посаду міського голови вважає, що нова дата заснування Львова, яку встановили львівські історики Іван Паславський та Ярослав Кнш є приводом до фахової дискусії, яка і дасть відповідь на це запитання, відтак дату мають визначити фахівці.

Засновник галереї «Дзига» Маркіян Іващишин з великим зацікавленням поставився до інформації про 1240 рік, як ймовірну дату заснування Львова: «Якщо факт , заснквання Львова в 1240 є незаперечним (визнаним більшісттю наукового середовища) - то безперечно чим довша історія міста , тим краще.»

Художник Ігор Гавришкевич є прихильником класичної дати заснування Львова: «В історієграфї існує міжнародний принцип визначення дат заснування тих чи інших міст. Його суть полягає у тому, що датою заснування міста може вважатися тільки та, яка є найдавнішою його згадкою.Для м. Львова такою згадкою є відповідний запис 1256р. в Літописі, де наше місто згадується в контексті пожежі в Холмі. Тут варто зауважити, що інші згадки виявлені пізніше і за межами літописних записів не можуть рівнятися з вищезазначеним навіть якщо там фігурують такі дати, як 1240р. чи 1247р. та. Тому нічого сенсаційного з досліджень початку 18ст.французького історика Мішеля Лє Кієна що до заснування Львова у 1240р. не випливає. Зрозуміло і без цього, що Львів як великий населений пункт існував значно раніше.Про це засвідчують декілька факторів з яких незаперечними є археологічні дослідження, які підтведжують наявність тут поселень ще у 5ст. Зрозуміло, що поняття заснування Львова ,які інших міст є відносним.Є фактори за якими можна припустити, що коли народився син Князя Данила Лев то Львів ( приблизно 1225р) вже був достатньо великим і красивим на той час містом тому і сподобався батькові, який укріпивши його та надавши княжого статусу привернув до нього увагу купців іноземних держав.Напевно це і дало змогу поширити і формацію про заснування і назву Міста Лева. Але так як на цей час принціпи визначення дати заснування міст не змінилися то і відома нам дата 1256р. як заснування м. Львова залишиться незмінною. Що до виклю чення у цьому питанні, то воно стосується поки тільки м. Києва, для якого дату заснування було визначено за результатами археологічних розкопок ще у радянські часи.»

Одне з найдавніших зображень Львова. www.gazeta.lviv.ua

Найвідоміший львівський батяр та бард Віктор Морозов хоча й не чув про нову дату заснування Львова, однак вважає, що коли ця інформація є достатньо вірогідною, то цього року слід було відзначати 775-у річницю першої згадки про Львів. 

Врешті історик та львовознавець Ігор Лильо вважає обидві дати достатньо умовними, ну а археологи, на його думку, швидко доведуть що поселення на цій території існували і раніше. 

До речі, про археологів я вже писав раніше (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_15.html) експедиція під керівництвом Олега Осаульчука на вулиці Веселій (це район ринку «Добробут») знайшла залишки поселення празько-корчакської культури, яке вони датують 7 століття. Втім сам Олег Осаульчук це поселення із Львовом, як містом, не пов’язує. Для археологів таке явище не є чимось дивним, коли на одній ділянці вони знаходять поселення, які належать до різних часових періодів. Але це свідчить про інше – місце, на якому виник Львів дійсно настільки вигідне, що до нього повертались люди у різні епохи. 

Львівські школи можна обвішати меморіальними таблицями

Історія Львова робиться також і в школах міста – чимало з них можуть похвалитись учнями, які згодом прославили своє місто. Зрештою і самі шкільні приміщення, особливо у центральній та навколо центральній частині міста переважно є визначними пам’ятками архітектури. Для львівських екскурсоводів – це один з обов'язкових пунктів їх екскурсій. Зокрема львівський екскурсовод Петро Радковець розповів мені, що деякі школи у Львові можна обвішати меморіальними таблицями буквально від фундаменту до даху. Найперше йдеться про розташовану на вулиці Підвальній, 2 середню школу N8 з поглибленим вивченням німецької мови. Найпарадоксальніше, що на фасаді цієї школи немає жодної меморіальної таблиці. І це при тому, що йдеться про найстрарішу в Україні школу – вона булла заснована ще у 1818 році і відтоді незмінно знаходилась в одному приміщенні. Отож за якихось три роки «восьма» відзначить своє 200-річчя. Можливо з цієї нагоди на її фасаді з'явиться перша меморіальна таблиця…

Львівська СШ N8 удостоїлась окремої статті у Вікіпедії

Ось лише короткий список її відомих учнів – Станіслав Лем, Маркіян Шашкевич, Омельян Огоновський, Василь Щурат. Окрім того, за словами Петра Радковця існує версія, що саме у цій школі навчався і Леопольд фон Захер-Мазох. Втім Петро Радковець, який так само із своїм братом є випускником «восьмої» оповів мені історію, як у повоєнні роки учні цієї школи зустрілись з українськими партизанами. У ті часи школи переважно опалювались дровами, тож СШ N8 мали свою вантажівку – з її допомогою і возили паливо для обігріву приміщень. Зазвичай із вчителем до лісу вирушали старшокласники, які й вантажили дрова на автомобіль. Машина до вечора мала повернутися до міста, однак зимового вечора її так і не дочекались. Треба зрозуміти хвилювання вчителів та батьків, адже тоді навіть із стаціонарними телефонами були проблеми, а тут така надзвичайна пригода з дітьми. Лише наступного дня автомобіль із здоровими та неушкодженими школярами повернувся до Львова. Як з’ясувалось згодом, у лісі автомобіль застряг, саме у цей момент і підійшли українські партизани – дітей і вчителів вони не зачепили, а от весь автомобіль обліпили листівками.

Але повернемось до шкільних пам’ятників та меморіальних таблиць. Звісно, шукаючи їх ми можемо орієнтуватись на діючі в наш час школи, але при тому слід пам'ятати, що у центрі Львові є чимало будинків, які виконували шкільні функції раніше. Наприклад у старому корпус Української академії друкарства на вулиці Підвальній колись була польська школа, про що свідчить таблиця на його фасаді. Корпуси НУ «Львівська політехніка» на вулиці Князі Романа – це колишня школа Франца-Йосифа. Власне сучасна середня школа N35, яка розташована на вулиці Шухевича – це лише частина колись великого шкільного приміщення. На фасаді колишньої школи збереглося до 8 скульптур видатних людей – Оссолінського, Коперніка, Жижки. 

Петро Радковець Знимка: tripua.info

Одним із символів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу, який розташований на однойменній площі. Однак насправді на честь геніального польського поета у Львові встановлено аж два пам’ятники, просто другий не є такий відомий, хоч і знаходиться у надзвичайно людному місці – на фасаді середньої школи N62, що на вулиці Театральній, 15 – це колишня школа імені Міцкевича. Власне тут Петро Радковець показує туристам ще один пам’ятник Міцкевичу у повний зріст. Втім «шістдесять друга» теж школа з довгою і захоплюючою історією, адже в одному із її корпусів колись знаходилась єзуїтська колегія в якій свого часу гриз граніт науки майбутній гетьман України Богдан-Хмельницький.

Якщо говорити про колишні львівські школи, то одна з таких знаходилась на вулиці Ковжуна – про це свідчить меморіальна таблиця, яка говорить про те, що у цьому приміщенні навчалась актриса Лариса Шепітько (1938-1979). Таблиця виконана у стилі совіцького реалізму, але якщо не звертати увагу на її художню вартість, інформаційну роль вона таки виконує.

А от ще одна цікава львівська школа з російською мовою навчання це середня школа N52 імені М. Лобачевського на вулиці Гоголя. Саме тут вчився Сергій Кузьмінський – засновник та лідер культового львівського гурта «Брати Гадюкіни». «Вони наші, львівські жиди» -- так сказав про їх походження Петро Радковець. Втім сумніваюсь що на фасаді школи колись з’явиться меморіальна таблиця на честь рок-музиканта – дітей треба вчити високого, доброго та духовного, ну а яким прикладом стане для підростаючого покоління Кузя з його «Наркоманами на городі»?

Ще одна історія про те, що першого директора Львівської середньої школи N75 імені Лесі Українки Леськіва (на жаль, не знаю його імені) зняли з роботи за те, що хтось повісив на шкільному приміщенні синьо-жовтий прапор. Переповідали також, що це був надзвичайно добрий педагог і директор, який поставив новозбудовану школу на високий рівень. Вже тепер пригадуючи цю історію розумію, що таки вона мала під собою грунт – адже на шкільному подвір’ї у 1971 році було встановлено чудове погруддя Лесі Українки авторства Луки Біганича. 

Пам'ятник Лесі Українці на подвір'ї СШ N75 імені Лесі Українки

Втім цей пам’ятник можна вважати найцікавішим з поміж шкільних монументів та меморіальних таблиць. І це при тому, що часто до їх створення залучались найвідоміші львівські скульптори, як Ярослав Чайка. Загалом, як свідчить довідка, яку є отримав у Львівському магістраті у нас є 22 шкільних пам’ятники та меморіальні таблиці. І на жаль кількісний принцип таки переважив. Наприклад у 1988 році на подвір’ї середніх шкіл N 31 (вулиця Княгині Ольги, 104) та N51 (вулиця Скісна,1) було встановлено погруддя Івана Франка. Найпарадоксальніше, що в обидвох випадках у довідці зазначено «Автор невідомий».

Натомість драматичною є історія ще одного погруддя Івана Франка, яке у 1956 році було встановлено на подвір’ї середньої школи N47, що у Винниках. 1973 року за наказом директора тютюнової фабрики Лариси Вербицької пам’ятник було зруйновано та заховано у складське приміщення. І лише у 1978 році його було повторно відкрито. 

Те, що кількісний принцип переважає при відкритті нових меморіальних таблиць підтверджує і меморіальна таблиця, яку 1 грудня 2014 року було відкрито на фасаді середньої школи N27 на вулиці Іларіона Свєнціцького, 15. Вона сповіщає що «Тут навчався Герой Небесної Сотні Ю. Вербицький. Слава героям України». Спонсором цієї таблички стала одна з партійних організацій. Найприкріше, що у цій делікатній ситуації вони пішли найдешевшим шляхом – меморіальна таблиця із габро судячи по всьому зроблена на одній із фірм, які займаються надмогильними пам’ятками. Хочеться вірити, що з часом цю ситуацію таки виправлять. 

Занадто висока, як для школи

На початку вулиці Зеленою важко не звернути увагу на вельми цікаву та доволі високу будівлю, яка розташована під номером 22. Витянута догори струнка п’ятиповерхова будівля із трикутним дахом та величезним годинником у піддашшю. А ви врахуйте, що 5 поверхів у австрійському будинку, це вам не 5 поверхів у «хрущовці». Власне ця обставина може легко збити з пантелику, якщо ви спробуєте дивлячись здалеку визначити функціональне призначення цієї будівлі. А мова йде про одну з найстаріших львівських шкіл, яка з повоєнних років носить порядковий номер 6. У 2012 році ця школа відзначила своє 100-річчя, адже у 1911 році тут, на місці зруйнованого палацу графів Замойських було збудовано приватний навчальний заклад для дівчат імені Софії Стшалковської. І до його спорудження були залучені кращі львівські архітектори Юзеф Сосновський та Альфред Захаревич.

Знимки: http://school6.lviv.ua (5)

І хоча вона була збудована з використанням усіх досягнень архітектури в царині будівництва шкіл, все ж один недолік відомий львівський екскурсовод Петро Радковець зауважив – ця будівля є занадто високою, як для шкільного. 

Ну а те, що школа ця була модерною, як на свій час говорить лише один факт – на даху було обладнано астрономічну обсерваторію. Можливо цим і пояснюється така незвична висота шкільної будівлі. До речі, власною обсерваторією зараз не може похвалитись жодна львівська школа, отож і думайте, чи то ми маємо прогрес у будівництві шкіл, чи, навпаки, регрес.

За свою історію школа на початку вулиці Зеленої фактично лише один раз зазнала реорганізації – у 1939 році, одразу після приходу в Галичину совіцької влади вона була перекваліфікована на хлопчачу школу з російською мовою викладання. У роки німецької окупації тут діяв військовий госпіталь, ну а з приходом других совітів тут знову залунали дитячі голоси, і лише у 50-х роках, коли було скасовано роздільне навчання хлопців та дівчат, тут з’явились змішані класи. Статус російськомовної вона зберегла і в роки незалежності України. Власне через російську мову викладання ставлення до неї завжди було специфічним – у совіцькі часи саме у школі N6 вчилось чимало дітей із сімей партійних функціонерів. Втім це вже – історія. 

До речі, про історію, у 2008 році у ході реставрації шкільного приміщення на фасаді вдалось відкрити раніше приховані зображення гербів Польщі, Литви та України. Вони виготовлені із смальти та венеційського скла – вони реставровані і тепер їх можна вільно оглянути зайшовши на подвір’я школи. Не менш цікавими колись були і приміщення актового залу та їдальні – вони були оформлені розписами Костянтина Стефановича та декоровані Зигмундом Вальком – на жаль протягом довгих років всі ці шедеври не збереглися. Натомість на другому та третьому поверхах збереглися старовинні вітражі.

Шоста школа за понад 100-літню історію переживала злети і падіння – у 30-х роках минулого століття у ній навчалось 800 учениць, однак вже у 1985 році тут навчалось 420 учнів. Протягом понад століття школа N6 писала свою історію, яка охоплює дві світові війни, совіцький період та роки незалежності – у 2012 році тут було відкрито шкільний музей, де її можна бачити вже наочно.

Сьогодні у Львові перепоховають найвидатнішого українського друкаря Івана Федорова

Тлінні останки найвидатнішого українського видавця книг Івана Федорова нарешті знайшли спочинок – сьогодні у Львові відбулось перепоховання останків Івана Федорова – ракія з останками Івана Федорова сьогодні вранці була перенесена з музею історії книги на вулиці Коперніка, де вона досі зберігалась до православної Святоуспенської церкви де священики відслужили панахиду, а після того вулицями міста її перенесли до греко-католицького монастиря святого Онуфрія, де вона буде похована. 

ladaportal.com

Справа у тому, що саме поруч з Успенською церквою знаходилась друкарня Івана Федорова, натомість його було поховано у монастирі святого Онуфрія, однак після того, як Львів увійшов до складу Австрії цвинтарі навколо храмів було ліквідовано, ракію з останками Івана Федорова неодноразово переносили, врешті, вона опинились на зберіганні в музеї історії книги, що на вулиці Коперніка. За словами дослідника історії Львова Петра Радковця все це нагадувало детектив, врешті переміг принцип, за яким останки християнина повинні бути поховані в освяченій землі, у даному випадку – на території монастиря. Також, за словами Петра Радковця була потреба провести експертизу останків, яка є дуже дорогою, однак вона підтвердила, що в музеї справді зберігаються останки Івана Федорова. «Довго не робили перепоховання, тому-що аналіз дорогий. Тепер його вже провели і підтвердилось, що це справді його останки» -- пояснив мені Петро Радковець. Також, свого часу колишній мер Москви Юрій Лужков хотів забрати ці останки до російської столиці, аби там перепоховати – однак цього, на щастя, не сталось.

Варто зауважити, що в історії українського книгодрукування Іван Федоров є однією з найвидатніших постатей. І хоча насправді він не був першодрукарем, як це часто розповідають, однак він надзвичайно високо підняв планку якості у книгодрукуванні. Петро Радковець пояснив, що друкарські форми, які використовував Іван Федоров були настільки високої якості, що 200 років після його смерті ворни використовувались за прямим призначенням.

Іван Федоров є найвидатнішим книгодрукарем 16 століття – в Україну він втік після того, як у Москві спалили його друкарню. Працював у Львові та Острозі, зокрема він видав ряд релігійних книг, серед них «Апостол», Острозьку Біблію а також азбуку за якою діти могли навчатись грамоті. Всі його книги зараз вважаються особливо цінними раритетами.