Маркіян Іващишин: "Ми хочемо епатувати публіку"

Кожен час і кожне покоління мають свої знаки та символи, за якими ще довго ідентифікуватимуть людей, які жили у той час. Для Львова, якщо говорити про культурне життя 90-х років минулого століття, таких «точок» було кілька, а серед них найперше згадується культовий клуб «Лялька». Згодом він припинив своє існування, і, напевне, це теж одна з прикмет того, що той період закінчився: Львів та львів’яни стали іншими, львівська культура протягом цих двох десятків років змінилась. 

У нашому місті є чимало речей, які уособлюють певну культурну тяглість. Серед них - вулиця Вірменська, яка відігравала значну роль у житті мультикультурного Львова, а у часу соціалістичного застою стала одним із символів бунтарського міста. Ну а людиною, яка поєднує ці два поняття, є Маркіян Іващишин – засновник низки культових львівських проектів, серед яких і розташована у тихому закутку вулиці Вірменської «Дзиґа». Ото,ж з ним ми і бесідуємо про Львів, про його специфіку у 90-ті роки минулого століття і тепер – що змінилось у місті за той час.

Знимка ipress.ua

Маркіяне, перше питання буде можливо трохи далеке від теми нашої розмови. Чи немає у Вас відчуття втоми від того, що вже зроблено, і якщо так, то як Ви її долаєте?

Напевне, є, адже я свідомий того, що будь-яка організація функціонує по синусоїді зі своїми підйомами та спадами. Однак коли з’являється почуття втоми чи старості матеріалу, то для цього є молодше покоління, яке інвестує свою енергію. Втім моє категоричне почуття втоми стосується політичної та громадської діяльності, натомість, якщо говорити про культуру, то тут завжди є чим підживитись, тож почуття втоми від культури немає – там не тільки віддаєш, але й чимало береш. Щодо політики, то уточню, що йдеться про ту її форму, яка існує в нас принаймні останні 15 років – повертатись в неї немає жодного бажання. Я б навіть не назвав це втомою, а, швидше, розчаруванням, його було забагато. Втім, туди я можу повернутись, якщо буде потреба, але це вже буде швидше як громадський вчинок.

Якщо ж говорити безпосередньо про культурне життя Львова у перші роки незалежності, саме тоді був пік популярності «Ляльки». Це було за рахунок того, що вона не мала серйозної конкуренції?

Можливо, тоді і справді було менше таких проектів, але справа не лише у їх кількості. Тоді світ був зовсім інший, ще не було Інтернету, мобільного зв’язку, тож «Лялька», окрім іншого, була місцем комунікації, обміну інформацією, можливість зустрітись, поспілкуватись, побути на спільному мистецькому проекті. Натомість зараз для комунікації є чимало альтернативних способів, у тому числі електронних.

І все-таки, чому «Лялька» закрилась? Вона мала померти так би мовити «природною смертю», чи, банально, закінчились гроші на проект?

Швидше перше, це була втома внутрішня та втома середовища. Адже за той час змінилось покоління, і молодші цю справу не підхопили. Тож «Ляльку» ми закрили свідомо, щоб не вбити ідею, щоб не опуститись, як це сталось з багатьма закладами. Ми вирішили, що краще закритись на піку підйому. І після того мистецькі середовища почали розвиватись кожне своїм шляхом. Джазове середовище через клуби та фествалі, етносередовище – своїм шляхом.

Звісно, можна було і не закривати «Ляльку», вона могла безпроблемно існувати ще 2-3 роки, вона заробляла гроші, але робити це просто задля заробляння грошей було вже нецікаво. Натомість проект ставав все нудніший та нудніший, ми пробували робити якісь ремонти, однак драйву, який був на початку, вже не було.

Ляльковий театр у Львові. Колись у його пивницях містилась славетна "Лялька". Зниимка lviv.afisha-city.com.ua

Отож, це було покоління, яке умовно можна назвати «90-ками». Які риси були для нього характерними?

Кожне середовище складається з конкретних людей, а це були люди, яких можна назвати ровесниками Незалежності. Точніше, це були люди, які творили цю Незалежність. Саме тому цьому поколінню був притаманний гіперпатріотизм та гіпербажання свободи з одного боку, з іншого – відчуття сучасности та вміння модерно мислити.

Закуток Вірменської де крутиться "Дзига". Знимка forum.pravda.com.ua

Однак модерну культуру ви творили у старому місті . Чи не було відчуття контрасту між тим, що ви робите і зовнішнім середовищем?

Контраст не є поганим явищем, хоча, звісно, має бути і тяглість. Якщо ми робимо модерний проект – чи то музичний, чи літературний, то дуже важливо, де він робиться. Якщо ми говоримо про вулицю Вірменську, то тут є елемент мультикультуральности, адже ми пам’ятаємо, що була така громада в житті Львова, історія якої тягнеться в глибину сторіч. Водночас вулиця Вірменська - це був такий закуток міста, куди не доходили руки влади. І це не є взаємозаперечуючі речі. Якщо старе місто має перетворитись на музей, то воно ним стане. Однак минулим можуть жити тільки музейники. Натомість місто повинно мати своє, сучасне життя. І якщо в місті немає людей, якщо воно перетворилось на музей, то з часом воно перестає бути цікавим туристам. Воно стає мертвим, або ж такою велетенською декорацією.

(Далі буде цікавіше...)

http://kava.lviv.ua/ua/article/5653/~markiyan-ivaschyshyn-my-khochemo-epatuvaty-publiku

У Львові письменники з 4 країн протягом місяця читатимуть свої твори

4 липня Львів вперше долучиться до Місяця авторського читання – це є найбільший літературний фестиваль Центральної Європи. Справа у тому, що цього року Україна стала спеціальним гостем цього фестивалю, тому у ньому найширше будуть представлені як відомі українські письменники, серед яких Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко так і молоді письменники. Найцікавішими авторами з інших слов’янських країн є Ришард Криницький з Польщі, Міхал Айваз з Чехії та словак Марош Крайняк – розповів Григорій Семенчук, системний директор Форуму видавців у Львові – саме ця організація стала організатором з українського боку.

Знимка dailylviv.com

Власне головна особливість цього фестивалю полягає у тому, що він відбуватиметься одночасно у містах Брно, Кошице, Острава, Вроцлав та Львів – письменники постійно курсуватимуть між цими містами влаштовуючи там авторські читання у парі українським автором та письменником з Польщі,Чехії чи Словаччини. Григоія Семенчук розповів, що вибір цих міст був не випадковий: це другі міста у своїй країні які,водночас, відіграють значну роль у культурному житті.

Що дуже важливо – із творчістю іноземних авторів, у тому числі і українських у кожній з цих держав зможуть знайомитись і своєю рідною мовою: перед початком кожного заходу слухачам роздаватимуть невеличкі збірки авторів відповідно українською, польською, чеською чи словацькою мовами, залежно від того, в якому місті відбуватимуться виступи.

Більшість львівських заходів літературного фестивалю відбудеться у приміщенні мистецького об’єднання «Дзига»

Літературний фестиваль Місця авторських читань був започаткований 16 років назад чеським видавництвом «Vetrne mlyny», тобто «Млин» і кожного року одна з країн бере участь в якості почесного гостя, раніше такими гостями були Франція, Канада, Білорусь, Словенія, Німеччина.

Чи постарішає Львів на 16 років?

Стосовно дати заснування Львова історики сперечаються вже не один десяток, і навіть не одну сотню років. З плином років ця подія відсувається в глибину років. Здавалось би, до загальноприйнятої дати – 1256 рік, як року першої згадки вже усі звикли, понад те, саме вона фігурує у різноманітній рекламній продукції, класикою з поміж яких є горнятка з написом «Львів-1256». Власне про те, як історики «вирахували» цю дату я вже писав раніше. І хоча дата вже начебто усталилась, однак запитання в істориків таки залишились. Не так давно львівські науковці Іван Паславський та Ярослав Книш знайшли документи, які свідчать, що ймовірною датою заснування Львова є аж 1240 рік, ну а засновниками міста могли бути король Данило Галицький та його син Лев. 

Роль князя Лева Даниловича у заснуванні Львова незаслужено применшена. www.litopys.com.ua

Якщо це припущення вірне, то вже цього року ми мали б святкувати не 759-ту річницю, а 775-у, тобто невеликий ювілей. Зрештою, справа напевне не в ювілеї – зараз не та ситуація, а у встановленні істини. Я опитав кількох відомих львів’ян – і з числа істориків та гідів, і з числа представників влади – як діючих, так і колишніх – яку дату вони вважають ближчою до істини. І найперше, що варто відзначити – крапку у цьому питані ставити ще дуже рано, адже всі вони ставлять під сумнів і одну і іншу дату. Якщо узагальнювати – достеменної відповіді ми не отримаємо ніколи, бо ймовірно, такої одномоментної події і не було. Хіба-що раптом у пилюці якогось архіву (не обов’язково львівського) знайдеся указ короля Данила (а можливо і якогось іншого князя) з повеління закласти місто на схилах Високого замку.

На думку львівського екскурсовода Петра Радковця 1256 рік є датою не заснування, а першої письмової згадки про місто. 6767 рік від створення світу було зазначено в літописі. Це відповідає 1259 року. Натомість 1256 рік – дата, яку вивели на основі інших документів. Насправді коли було засновано Львів – це не знає ніхто – зазначив Петро Радковець. Натомість львовознавець Ігор Мельник ввважає, що першою згадкою про Львів є таки 1240 рік, однак припускає, що насправді місто могло виникнути ще у Х столітті.

У цьому документі ймовірно міститься перша згадка про Львів. www.gazeta.lviv.ua

Колишній виконувач обов’язків бургомістра Львова Зеновій Сірик припускає, що Львову понад 800, а можливо і понад 900 років. Якщо місто згадується у 1256 році, то початок його будівництва був на 100-200 років раніше. Очільник львівської області Олег Синютка, який багато років працював першим заступником львівського магістрату вважає, що це питання повинні вирішити науковці, хоча й зізнається, що й сам має історичну освіту.

Василь Куйбіда, який 8 років поспіль обіймав посаду міського голови вважає, що нова дата заснування Львова, яку встановили львівські історики Іван Паславський та Ярослав Кнш є приводом до фахової дискусії, яка і дасть відповідь на це запитання, відтак дату мають визначити фахівці.

Засновник галереї «Дзига» Маркіян Іващишин з великим зацікавленням поставився до інформації про 1240 рік, як ймовірну дату заснування Львова: «Якщо факт , заснквання Львова в 1240 є незаперечним (визнаним більшісттю наукового середовища) - то безперечно чим довша історія міста , тим краще.»

Художник Ігор Гавришкевич є прихильником класичної дати заснування Львова: «В історієграфї існує міжнародний принцип визначення дат заснування тих чи інших міст. Його суть полягає у тому, що датою заснування міста може вважатися тільки та, яка є найдавнішою його згадкою.Для м. Львова такою згадкою є відповідний запис 1256р. в Літописі, де наше місто згадується в контексті пожежі в Холмі. Тут варто зауважити, що інші згадки виявлені пізніше і за межами літописних записів не можуть рівнятися з вищезазначеним навіть якщо там фігурують такі дати, як 1240р. чи 1247р. та. Тому нічого сенсаційного з досліджень початку 18ст.французького історика Мішеля Лє Кієна що до заснування Львова у 1240р. не випливає. Зрозуміло і без цього, що Львів як великий населений пункт існував значно раніше.Про це засвідчують декілька факторів з яких незаперечними є археологічні дослідження, які підтведжують наявність тут поселень ще у 5ст. Зрозуміло, що поняття заснування Львова ,які інших міст є відносним.Є фактори за якими можна припустити, що коли народився син Князя Данила Лев то Львів ( приблизно 1225р) вже був достатньо великим і красивим на той час містом тому і сподобався батькові, який укріпивши його та надавши княжого статусу привернув до нього увагу купців іноземних держав.Напевно це і дало змогу поширити і формацію про заснування і назву Міста Лева. Але так як на цей час принціпи визначення дати заснування міст не змінилися то і відома нам дата 1256р. як заснування м. Львова залишиться незмінною. Що до виклю чення у цьому питанні, то воно стосується поки тільки м. Києва, для якого дату заснування було визначено за результатами археологічних розкопок ще у радянські часи.»

Одне з найдавніших зображень Львова. www.gazeta.lviv.ua

Найвідоміший львівський батяр та бард Віктор Морозов хоча й не чув про нову дату заснування Львова, однак вважає, що коли ця інформація є достатньо вірогідною, то цього року слід було відзначати 775-у річницю першої згадки про Львів. 

Врешті історик та львовознавець Ігор Лильо вважає обидві дати достатньо умовними, ну а археологи, на його думку, швидко доведуть що поселення на цій території існували і раніше. 

До речі, про археологів я вже писав раніше (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_15.html) експедиція під керівництвом Олега Осаульчука на вулиці Веселій (це район ринку «Добробут») знайшла залишки поселення празько-корчакської культури, яке вони датують 7 століття. Втім сам Олег Осаульчук це поселення із Львовом, як містом, не пов’язує. Для археологів таке явище не є чимось дивним, коли на одній ділянці вони знаходять поселення, які належать до різних часових періодів. Але це свідчить про інше – місце, на якому виник Львів дійсно настільки вигідне, що до нього повертались люди у різні епохи.