Тролейбус N7 більше не буде їздити на станцію Скнилів

Сьогодні, 5 січня, тролейбус N7 відновив свою роботу, однак він працюватиме у вкороченому варіанті — на станцію Скнилів “рогатий” більше не їздитиме. Це випливає з повідомлення прес-служби ЛМР — від нині тролейбусний маршрут N7 їздитиме за маршрутом "Університет ім. І. Франка - вул. Городоцька - Церква Воскресіння (льотне поле)".

При цьому на маршруті курсуватиме один тролейбус за таким графіком:

відправлення від Університету ім. І. Франка: 8:11, 9:15, 10,17, 11:17, 13:03, 14:02, 15:05, 16:06, 17:07

відправлення від Церкви Воскресіння (льотне поле): 8:45, 9:47, 10:47,11:48 (до площі Кропивницького), 13:33, 14:35, 15:36, 16:37

Тролейбусний маршрут N7 за маршрутом пл. Кропивницького — ст. Скнилів функціонував вже у 1960 році. У 2013 році його було продовжено до університету. Минулого року у зв'язку з реконструкцією вулиці Городоцької роботу тролейбусного маршруту було зупинено. Про плани припинити тролейбусний рух на станцію Скнилів міська влада публічно ніколи не заявляла.

На світлина прес-служби ЛМР тролейбус під Скнилівським мостом. Тепер це історичне фото

Ударна будова капіталізму

Щоб там не говорили скептики, а будівництво пам’ятника Андрею Шептицькому та реконструкція площі Святого Юра, де він стоятиме, йде ударними темпами. Уже перерито практично весь периметр святоюрського майдану, і лише посеред його, самотнім острівцем стоїть знаменитий сквер. Церковники кажуть, що вони своє зобов’язання вчасно відлити у бронзі скульптуру митрополита Андрея Шептицького таки зможуть. Отож можна сподіватись, що в акурат до 29 липня – дня 150 річного ювілею Андрея Шептицького таки вдасться скинути біле полотно із пам’ятника авторства галицького скульптора Андрія Коверка. Скульптура була зроблена ще за життя митрополита, він її бачив – розповів мені прес-секретар Львівської єпархії УГКЦ о. Павло Дроздяк. Тим самим можна вважати, що митрополит благословив цю скульптуру. Щоправда митрополит не міг бачити плану реконструкції Святоюрського майдану, тож, чи благословив би він такі роботи – цього ми ніколи не дізнаємось. Натомість цим займаються і благословляють наші сучасники.

Також отець Павло Дроздяк розповів, що сама скульптура є відносно невеликою – трошки менша, аніж фігура Божої Матері, яка встановлена у центрі міста. За його словами, зараз для Церкви найважливіше – проголошення митрополита Блаженним. Тож до реконструкції площі святого Юра УГКЦ не має жодного стосунку, цим, мовляв, займається місто. Найбільше, що дивує священика – це постійні конфлікти навколо майбутнього пам’ятника. 

Особливість цього конфлікту полягає у тому, що до нього у тій чи іншій мірі причетні одразу декілька сторін, при цьому тут є як церковний, містобудівний та політичний аспекти. Щодо політичного, подейкують, що до нього причетна одна з політичних сил. Ще одна сторона – стурбована громадськість, яка уже впродовж кількох місяців поспіль намагається зупинити незаконну, на їх думку, реконструкцію площі. І, врешті, ще одна сила – міська влада, яка із завзятістю вартою кращого застосування, взялася провадити реконструкцію. 

Антон Савіді, один з громадських активістів розповів мені, що вони не проти будівництва пам’ятника, а проти непотрібної, на їх думку, реконструкцію площі. Їхні аргументи, якщо підсумувати Антона Савіді, зводяться до кількох пунктів: 1. Мова йде про історичний сквер, який заклав найвидатніший ландшафтний архітектор за всю історію Львова Арнольд Рьорінг, де росте ряд червонокнижних дерев, окрім того поєднання ряду дерев є для Львова унікальним і зустрічається хіба-що в ботанічному саду. Єдине, на що погодились громадські активісти – вирубка хворих дерев, що було зроблено під контролем громадськості ще навесні. 2. Незрозуміле витрачання понад 30 млн. грн. на реконструкцію площі. 3. Питання, що буде з рухом електротранспорту, оскільки міська влада так і не дала чіткої відповіді на питання, чи збережеться рух електротранспорту після завершення реконструкції площі.

Аргументи міської влади коротко можна звести до наступних пунктів: 1. Все буде добре, 2. Після завершення реконструкції на площі буде висаджено вдвічі більше дерев, ніж зрубали.

Звісно, хочеться вірити в те, що «все буде добре», однак практика життя показує, що як правило так не є. Почнемо з того, про що навіть стурбована громадськість не згадала. Адже собор Святого Юра входить у зону охорони ЮНЕСКО. Святоюрська гора, на якій розташовано собор – одне з найунікальніших місць Львова, і напевно неправильно її розглядати окремо, від однойменної площі. Адже 1648 року тут таборував Богдан Хмельницький із військом запорозьким низовим. Тут козаки готувались до штурму Львова. А раз так, то в землі мусіли залишитись сліди перебування козаків. Іншими словами – перед тим, як розпочати будівельні роботи, тут мали відбутись археологічні розкопки. Єдина організація, яка уповноважена проводити такі дослідження – Рятівна Археологічна Служба. Однак її керівник – Олег Осаульчук розповів, що такі розкопки він не проводив, більше того – йому настійно не рекомендували це робити. Хто саме -- уточнювати не став. Востаннє археологічні розкопки на Святоюрській горі проводились ще до ІІ Світової війни Ярославом Пастернаком. Зауважимо, що тоді головою церкви був митрополит Андрей Шептицький. Тобто Андрей Шептицький розумів значення археології, а люди, які намагаються його прославити – ні. 

Святоюрський парк -- закрита територія в центрі Львова

Просто перед собором Святого Юра розташовано митрополичий сад влаштований на зразок ватиканського Бельведеру. Однак за совіцької влади сади було конфісковано, там поставили «глушилки». Вже за української влади сади повернули під опіку церкви, однак він так і залишився закритою територією. При цьому, що найгірше – невпорядкованою. Але до теми митрополичих садів ми ще повернемось.

Натомість перейдемо до суто мирських аспектів. Не будемо доскіпуватись до суми, яка буде використана на реконструкцію майдану – 20 – 30 чи 40 млн., в будь-якому разі ці кошти залишаться в місті. Натомість виникає зовсім схема руху – тепер через вулицю Карпінського, тобто через Львівську Політехніку. А от щодо тролейбусів – міська влада обіцяє застосувати електробуси. Або ж, тролейбуси частину шляху будуть проходити на акумуляторах. Втім громадськість підозрює, що тролейбуси тепер взагалі в центр не будуть ходити. Тож давайте порахуємо. Зараз біля Львівського університету є кінцеві зупинки тролейбусних маршрутів NN2, 7, 9, 10, 12 та 20. Якщо припустити, що на кожному маршруті працює 8 машин та врахувати, що нещодавно місто придбало електробус за 9 млн. грн., то повна заміна тролейбусів на електробуси на цих маршрутах обійдеться у 432 млн. грн.. У нас є такі гроші? Звісно, можна цю частину дороги проїхати на акумуляторах, однак для цього кожного разу доведеться знімати та ставити на місце штанги. Можна це доручити водіям, які щоразу будуть згадувати того, хто задумав цю реконструкцію, а можна винайняти хлопчиків, які виконуватимуть цю роботу. Приблизно так, як це роблять у столиці Таджикістану Душанбе: 

У підсумку ми отримуємо величезну площу на якій ніщо не заважатиме духовним отцям думати про високе. Ми отримуємо понівечений сквер і залишаємо закритий парк перед собором Святого Юра. Який, між іншим, з нагоди такого величавого ювілею можна було зробити як лялечку, поставити в його центрі пам’ятник Митрополиту Шептицькому, лавочки, де б гуляли мами з дітьми, розповідали малюкам про Андрея Шептицького, про церкву. Але на жаль цього уже у нашому місті не буде. 

«Рогаті» знову на проспекті Свободи

Сьогодні знову відновлено рух тролейбусів проспектом Свободи – тролейбусний маршрут N 13 відтепер має кінцеву зупинку біля пам’ятника Шевченкові. Понад 38 років головна вулиця міста залишалась без тролейбусного сполучення. Тим часом рух тролейбусів головними вулицями центру міста має свою історію і навіть був зафіксований у кінематографі. Отож у 1952 році, коли у Львові було започатковано рух «рогатих» найперше вони з’єднали головний залізнличний вокзал міста із площею Міцкевича –вони заїжджали у центр міста зі сторрони сучасної вулиця Гнатюка і розвертались біля пам’ятника Адамові Міцкевичу. А вже 1955 року тролейбусну лінію продовжили через проспект Шевченка на вулицю Шота Руставелі, а відтак на Стрийську. Зауважимо, що тоді центром міста рухалились тролейбусні маршрути N1, 2, 3, 4, 5. До речі момент руху тролейбусів через проспект Шевченка потрапив у совіцьку кінокомедію «Старики-розбійники» яка, як відомо, робилася у Львові. 

А коли тролейбус повернеться на Академічну? Знимка svobodnijlemberg.blogspot.com

Знимка: transphoto.ru

Тролейбус таки повернувся на проспект Свободи (2)

Вже у 1960 році тролейбусна лінія проходила через весь проспект Свободи. 

«Рогаті» у центрі міста їздили доволі тривалий час – лише у 1972 році було розірвано єдину тролейбусну мережу Львова на окремі складові і тролейбусна мережа залишилась лише на ділянці від Оперного театру до площі Підкови, а до 1977 року рух тролейбусів через проспект Свободи було припинено. Точніше сказати – регулярний рух тролейбусів, адже тут залишилась частина контактної мережі з допомогою якої тролейбуси виходили з парку на маршрут. 

Повернення «рогатих»

Один транспортний експерт колись мені сказав: «Рано чи пізно приватних маршрутників викинуть із міста». Тоді це вже не здавалося чимось фатастичним, оскільки було сказано після знаменитої транспортної реформи в місті, яка начисто змінила уже звичну транспортну схему, суттєво скоротивши кількість маршрутів. Власне, основним недоліком старої транспортної схеми була надто велика кількість маршрутів. Якщо для роботи вам необхідно часто їздити у різні райони міста, запам’ятати майже 100 маршрутів надто складно. Так само її важко назвати усталеною: схеми маршрутів і електротранспорту, й, щобільше, автобусні у Львові постійно змінювались. Іноді революційно і кардинально, набагато частіше – поступово та еволюційно.

www.lviv.travel

Власне, кардинально транспортна схема у місті змінилась лише раз – на початку 90-х років минулого століття, коли маршрутні таксі витіснили електротранспорт на задвірки. Після цього він став транспортом для пенсіонерів та студентів, які хочуть заощадити невелику суму.

Втім, в історії Львова відбулася вельми цікава подія, про яку згадаємо згодом. Історики транспорту кажуть, що ще у довоєнні роки в місті була ідея започаткувати тролейбусний рух. «Рогаті» мали підніматись із центру до підніжжя Високого Замку. З різних причин цей проект не вдалося реалізувати. Тодішня влада не ризикнула започаткувати рух нового виду транспорту по доволі крутому підйому, що веде на Високий Замок. До тролейбусної ідеї повернулися вже після війни. 1952 року в місті започатковано рух тролейбусів з Головного залізничного вокзалу до центру міста. «Рогаті» заїжджали з вулиці Листопадового чину на проспект Свободи і розвертались навколо пам’ятника Міцкевичу. Згодом кількість тролейбусних маршрутів у центрі міста зросла, і вже 1960 року проспектом Свободи здійснювався наскрізний рух тролейбусів. Однак, за інформацією сайта http://www.lvivtrans.net/, 1 вересня 1971 року наскрізний рух по проспекту Свободи припинено. Фактично це призвело до того, що цілісна тролейбусна мережа, яка вже існувала у місті, розпалась на кілька фрагментів. До такого кроку міську владу спонукало, зокрема, те, що тролейбусний напрям, який сполучав Головний залізничний двірець із центром міста, фактично дублював трамвайні маршрути. Отож з 1 серпня 1972 року тролейбуси перестали заїжджати на вокзал.

Цікаво, що міська влада ніколи не додумалась організувати пряме тролейбусне сполучення вокзалу ані з Левандівкою, ані з Богданівкою, Боднарівкою та Кульпарковом, хоча особливих затрат на цей проект, окрім купівлі нових машин, не потрібно.

Ось так колись виглядав тролейбус на проспекті Свободи www.vidviday.com.ua

А ось повернути тролейбус на проспект Свободи таки додумались – для цього буде продовжено тролейбусний маршрут N13, який тепер рухатиметься до пам’ятника Шевченкові. Зауважимо, що проект не такий складний, тому що на парному боці проспекту Свободи є технічна тролейбусна мережа, якою тролейбуси маршруту N13 виходять на маршрут, їдучи з депо. Тролейбусна мережа знову отримує цілісність, і це, напевне, головний позитив цієї реформи.

Звісно, тролейбуси таки змінять вигляд головної вулиці міста, можливо, поліпшать її екологію. Хоча щодо останнього можна посперечатись. Адже головний недолік «рогатого» принаймні у його львівському варіанті – повільність та неповороткість. Отож це означатиме більше заторів та «тягучок», які виникатимуть внаслідок незграбної їзди тролейбуса. Зрештою, порівняно з 1970-ми роками кількість автомобілів у місті суттєво зросла, а темп життя прискорився.

Тролейбус Київ-4 у центрі Львова www.vidviday.com.ua

Якось мені довелось брати інтерв’ю у Любомира Крайника, який знає про технічні особливості громадського транспорту у Львові чи не найбільше. Отож він тоді сказав: «Наявним парком тролейбусів більше рейсів не зробиш, вони просто розсиплються, адже на них більше шпаклівки і фарби, ніж металу» (http://www.gazeta.lviv.ua/economic/2013/03/15/9226). Той факт, що міська влада купує нові тролейбуси (зрештою, і трамваї), ситуації не міняє, адже вони рухаються разом зі старими. І, відповідно, за їх графіком. Зважаючи на темпи закупівлі нових машин, цей процес може затягнутись на роки, упродовж яких новенькі «Електрони» вкриватимуться все товщим шаром фарби та шпаклівки. Тролейбуси, може, і вирішують транспортні проблеми, однак повертають нас у повільні 70-ті.