На вихідних львів’янам покажуть історичні трамваї та депо

30 і 31 травня із 10:00 до 18:00 год ЛКП «Львівелектротранс» та громадська організація «Львів'яни за електротранспорт» запрошують львів'ян та гостей міста оглянути історичні трамваї та заглянути за лаштунки «життя» трамваїв у депо в рамках акції «Дні відкритих дверей у трамвайному депо» на вул. Городоцькій, 185 – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. 

Волонтери із числа активістів ГО «Львів'яни за електротранспорт» розкажуть усім охочим про історію електротранспорту Львова, а також про технічне обслуговування і ремонт трамвайних вагонів у депо.

Вхід на територію трамвайного депо вільний, але оскільки виробничі цехи є приміщеннями із підвищеною небезпекою, їх відвідування буде здійснюватися організованими групами в супроводі екскурсоводів-волонтерів.

31 травня 2015 року відбудеться парад трамваїв за маршрутом «Трамвайне депо - вулиця Городоцька - вулиця Чернівецька - Залізничний вокзал» та у зворотному напрямку.

Під час акції буде проводитися збір благочинних пожертв на відновлення історичних трамваїв Львова.

Станція, яка залишилась без пасажирів

Мандруючи малими залізничними станціями Львова швидко розумієш, що кожна з них має свій характер, і попри те, що функціонально вони виконують одну й ту ж функцію: обслуговування пасажирів та вантажів, на практиці кожна станція має свою специфіку. І вже зовсім відмінними є місцевості, які розташовані навколо них.

На початку ми ставили за мету розповісти передусім про малі залізничні станції міста, однак, якщо говорити про Клепарів, назвати її малою станцією якось і не випадає. І щоб це зрозуміти подорож варто почати з Левандівського моста. 

В Інтернеті можна знайти десятки форумів шанувальників залізничного транспорту – але одна справа обговорення в Інтернеті, інша – те, що ти бачиш на власні очі – численні колії, стрілки, тупики, вагони і т.д. і т.п. Власне кажучи мостів через залізничні колії, навіть поблизу станцій є чимало, але Левандівський міст, принаймні у Львові єдиний, звідки можна водночас бачити дві залізничні станції – Головний залізничний дверець, який є найбільшою пасажирською станцією Львова та Клепарів – найбільшу вантажну станцію Львова. До того ж саме цей міст є межею між цими двома станціями. 

І ще одне, суто психологічне відчуття людини, якій час від часу доводиться робити дальні подорожі потягом – коли поїзд минає Підзамче, приблизно від левандівського моста у потязі починається приємно-хвилююча метушня – з багажників дістаються валізи та клунки, пасажири вдивляються у вікно, впізнаючи знайомі вулиці та шикуються у чергу, аби пошвидше вийти на перон. Подорож завершується і вже минаючи численні колії Клепарова розумієш, що ти вже вдома.

Втім повернемось до Клепарова, який, як ми вже сказали, передусім є вантажною станцією, але так було не завжди – раніше це був доволі популярний напрямок, для пасажирів, надто у часи розквіту Брюхович як курортної зони – коли ще автомобільний транспорт не набув такого розвитку саме потяг був найкращим способом таких подорожей. Більше того ще зовсім недавно у розкладі львівського вокзалу значилась електричка… Львів-Клепарів. Напевно це був найкоротший маршрут елеткропотяга на Львівській залізниці. Втім тепер переглядаючи табло львівського вокзалу мені вже її не вдалось знайти – зараз тут зупиняються лише потяги на Рава-Руську – свого пасажира Клепарів втратив. За свідченням історика Олени Степанів ще в 40-роках минулого століття Клепарів був переважно пасажирською станцією, і ось така перекваліфікація.

Однак Клепарів цікавий не лише для любителів залізничних колій, а й трамвайних – паралельно до залізниці тут біжить трамвайна лінія N7, яка закінчується на вулиці Татарбунарській. Остання, що характерно для Клепарова – доволі занедбана і малолюдна, втім цікава тим, що нею пролягає ще одна трамвайна колія про яку більшість львів’ян мабуть і не здогадуються – пасажири нею точно не їздять. Втім якщо пройти вулицею Татарбунарською ви натрапите на шлагбаум з намальованою на ньому «цеглиною» -- колія йде далі, часом рейки зливаються з землею, втім за кілька метрів вони знову з’являються. Автомобілі тут практично не їздять, а колія врешті робить великий поворот наліво і продовжується за брамою гаражу «Львівелектротрансу». Тут окрім кількох автобусів та автомобілів у тупику стоїть старий та трохи поіржавілий вантажний трамвай – як не дивно, але він досі працює, щоправда електротранспортними використовують його переважно вночі. Власне ця колія і призначена для маневрів цього трамваю. 

Втім і сам Клепарів, принаймні його частина, прилегла до станції зараз таки інша, аніж описана і оспівана в батярувках «На Клепарові, за рогаткамі…». Клепарів має цікаве поєднання ключових об’єктів, які розташовані по обидві сторони вулиці Шевченка, або ж, за давнім звичаєм – Янівської. Власне станція розташована праворуч, натомість ліворуч маємо Янівський цвинтар, далі, за цвинтарем на вулиці Кирилівській заховалась нічліжка, ну якщо пройти далі, то потрапиш на ще один, вельми сумний об’єкт – «тридцятка», тобто Личаківська виправна колонія. Чому вона називається Личаківською – пояснення знайти не вдалось, хоча з погляду топографіки це є натуральним казусом. На жаль все інше, пов’язане з цією установою казусом ніяк не зазвеш, адже саме тут у роки війни знаходився Янівський концентраційний табір де за різними даними було вбито від 50 до 200 тисяч в’язнів. Однією з причин, чому саме тут було створено концтабір напевне було той факт, що він розташовано поруч із залізничною станцією. 

І напевне оцей ряд сумних споруд, де маємо і суму, і тюрму, і місце вічного спочинку, накладає свою печать на цю дільницю Львова – вельми сумне і непривітне місце у центрі якого є гомінка і метушлива вулиця Шевченка – транспорт тут мчить практично без зупинок, перехожих та пішоходів тут відносно мало і мимоволі це місце хочеться по швидше проїхати, аби вже чи то в Рясному, чи то в центрі Львова віддатись радощам життя.

Про що писали львівські газети у квітні

Газетні новини, надто в наш час старіють навіть швидше, аніж щойно віддрукована газета встигне з’явитись у кіосках – за плином життя традиційному друкові важко встигнути, тож їх працівникам доводиться вдаватись до розмаїтих хитрощів, аби бодай на день-два таки бути актуальними і цікавими для читача. Газети мінялись з плином часу – іноді вони більш реально описували життя, іноді в них переважала ідеологія. Те, що колись писалось на повному серйозі і на першій сторінці зараз читається як збірка анекдотів. Аби зрозуміти в якій атмосфері люджи жили кілька десятків років варто погортати підшивки старих газет. На жаль, якщо говорити про совіцькі газети, та й навіть газети початків незалежності – побутових деталей ви там не знайдете. І все ж певну атмосферу таки відчуєте – надто, як намагались виховати галичан у радянському дусі, і як повертались галичани до життя у незалежній державі, до того ж, в умовах молодого та дикого ринку.

Отож газета «Вільна Україна» за квітень 1946 року. В Галичині якраз повернулись другі совіти, які з допомогою свого бойового листка – «Вільної України» намагались прищепити галичанам любов до совіцької влади. Зауважимо що в ті роки «Вільна Україна» була розрахована в основному на мешканців села, відповідно там переважала колгоспна тематика. Для городских вже тоді існувала російськомовна «Львовская правда» -- попри декларативну рівність усіх націй та мов уже з перших кроків нова влада намагалась втілити звичний для себе поділ на «город ской язик», звісно, російський, та селянську мову, звісно, українську.

Попри декларовані нові принципи життя разом з совіцькою владою у Львові з’явилось дрібне крутійство та побутові незручності. Про що свідчить наступна інформація за 10 квітня 1946 року:

«Про здачі в трамвайних вагонах

Знимка lviv-online.com

До редакції газети «Вільна Україна»надійшло два листи, в яких автори повідомляють про те, що кондуктори в вагонах Львівського трамваю беруть з пасажира за проїзд в один кінець карбованець і не дають здачі.

Управління трамваю м. Львова повідомило, що ці листи обговорено на нарадах з кондукторами і вагоноводами. Кондукторам дано вказівку щоб вони, коли немає здачі дрібними грошима, давали здачі проїзними квитками. Якщо пасажир дасть кондукторові карбованця, він одержить п’ять квитків, з яких один погащається, а чотири інших видаються цілими для чотирьох проїздів»

Так само одразу совіцька влада одразу зайнялась монументальною пропагандою, і одним з перших кроків стала розбудова меморіалу Пагорб Слави на верхньому Личакові. Зауважимо, що основою цього меморіалу стали поховання російський солдат, які загинули поблизу Львова у роки Першої Світової війни. Однак про це совіцькі архітектори не згадують, як і про якесь громадське обговорення проекту – комуністичні архітектори між собою порадились, і партійні керівники вирішили, який тут проект найкращий. Отож інформація від 14 квітня 1946 року.

«Проект пам’ятника «Холм Слави»

Кабінет головного архітектора міста Львова А.В. Натальченка являє собою справжню виставку. Стіни його прикрашені численними проектами і ескізами майбутніх новобудов у місті, на столах, спеціальних підставках, на шафах, стоять різні фрагменти: макети й моделі величезної монументальної споруди «Холм Слави» -- пам’ятника воїнам героїчної Червоної Армії, які полягли в боях за честь і незалежність нашої Вітчизни.

З великим інтересом і увагою ми познайомились з тою кропіткою роботою, яку вже здійснили львівські архітектори і скульптори по увічненню пам’яті загиблих героїв. У мініатюрі створено прекрасний проект пам’ятника.

Тут, в стінах кабінету, один за одним зібрані окремі макети і моделі пам’ятника «Холм Слави». Вони виготовлені з гіпсу та інших будівельних матеріалів. На першому столі стоїть макет пам’ятника, який намічають установити на могилах вищого командного складу. За ним проект-модель генеральної алеї «Холм Слави» та дві бронзові моделі рельєфів. Тут же проект пам’ятника загиблим радянським громадянам.»

Втім, як ми вже казали, основною тематикою для «Вільної України» тих років була таки сільська. Це до приходу совітів галицькі селяни знали що і в яких кількості вирощувати у своїх обійстях та продавати на найближчому ринку чи заготівельникам «Маслосоюзу». Прийшла совіцька влада і ініціативні господарі зникли. Натомість тепер що і як вирощувати знає партія і її мудрі керманичі. Селяни тільки підтримують її мудрі заклики.

«26 квітня 1946

У відповідь на заклик олесців

Зрозуміли слова Хрущова

В нашому селі Острів є всі умови для того, щоб вирощувати гусей і качок: біля села гарний зелений берег, де гуси і качки можуть пастися, а поруч – невелика загата від річки – в ній гуси і качки можуть плавати.

На заклик олесців ми відповідаємо ділом: швидкостигле тваринництво і птахівництво ми будемо розвивати так, щоб план м’ясопоставок цього року виконати на 50% курми, гусьми і кролями.

Нещодавно ми прочитали в газеті промову голови нашого радянського українського уряду Микити Сергійовича Хрущова, де він говорив про розвиток швидкостиглого тваринництва і птахівництва.

Слова тов. Хрущова ми всі добре зрозуміли. Наша держава відчуває зараз гостру потребу в м’ясі, і трудящі фабрик, заводів і копалень одержать його. Разом з усіма селянами Львівщини ми гаряче підтримуємо олесьців і зобов’язуємося в кожному дворі мати не менше 50 курей, 15 гусей, 25 качок і до 20 кролів. Це допоможе зберегти молодняк худоби і розвинути тваринництво.»

Інтонації 1967 року вже дещо інші – вже трохи менше фанатизму, перший запал уже минув, війна уже в далекому минулому, однак проблеми таки не зникають. Про що свідчить наступна публікація за 15 квітня 1967 року:

«Щоб пасажир був задоволений

Недавно обласний комітет народного контролю заслухав питання про стан обслуговування пасажирів на станціях Львівського відділка залізниці та їх підготовку до літніх перевезень. Перевіркою встановлено, що з цим не все гаразд. Багато приміщень станцій потребують ремонту, а привокзальні площі утримуються в антисанітарному стані. Пасажирам не створено умов для відпочинку і безпеки руху.

Особливо незадовільно поставлено продаж пасажирам необхідних продуктів. У буфетах і ларках станції Львів-Головний виявлено факти обрахування, продажу недоброякісних продуктів.

Комітет зажадав від керівництва відділком залізниці вжити негайних заходів до усунення недоліків. Керуючий Львівським трестом залізничних ресторанів т. Тимофеєв і начальник відділу робітничого постачання відділення т. Мельниченко за погану організацію торгівлі на станціях і в поїздах попереджені. За допущення порушень правил радянської торгівлі директору ресторану станції Львів т. Дедовику оголошено догану.»

У цей період вже розуміють, що одними закликами комунізм не побудуєш, потрібно і українську культуру розвивати. Звісно, з додатком «радянська».

«16 квітня 1967 року

Окрилена пісня

Але хто буде заперечувати «Солов’їний романс», написаний для коларотурного сопрано, який звучить майже щодня по радіо? Кому не подобається повільний вальс «Коли заснули тихі гори», або танго «Білі троянди»?

Чимало романсів, написаних Кос-Анатольським співають П. Кармалюк, В.Кобржицький, Б.Руденко, Є.Чавдар, Є.Мірошниченко, Д.Петриненко і, звичайно, сестри Байко, які «Надбужанською баркалорою» не раз зачаровували серця львів’ян, москвичів… А «Зоряна ніч»?»

1991 рік за своєю напругою можна порівняти хіба-що з тими подіями, які відбуваються зараз. Втім у квітні того року ще зовсім не було відомо, чим все це завершиться. Наприклад про це свідчать публікації у газеті «За вільну Україну»

«19 квітня 1991

Пульс політичного життя

Деякі керівники львівських підприємств союзного значення роблять усе можливе, щоб не допустити у своїх вотчинах поширення вільнодумства. Наприклад у ВО «Полярон», яким керує Олександр Чаус, адміністрація постійно шантажує людей скороченням. Активісти товариства української мови Рудницький, Козій, Голиборада, Афоніна, Тандиряк, Ревуцький, Муштук та Шерідка які активно себе виявили у національно-пробудницькій праці, у хитрий спосіб були звільнені з роботи.

Працівники об’єднання, які 4 квітня взяли участь у 10-хвилинному мітингу на захист Степана Хмари, були повністю позбавлені премії.»

Втім тоді були сподівання, почасти наївні, що до економічного процвітання вдасться перейти дуже легко – економіка швидко перебудується на життя в умовах незалежності.

«25 квітня

Український телевізор

Цього року планується виготовити 2108 тисяч телевізорів, з них 1596 – кольорових. Зокрема, підкреслюю, 708 тисяч приймачів (196 тисяч кольорового зображення) має зробити Дніпропетровське об’єднання «Весна». В асортименті концерну також інші товари. Так, Львівський завод «Електропобутприлад» повинен дати у торгівлю 605 тисяч млинків для кави, 100 тисяч електрофенів. Підприємствами концерну буде також збільшено виробництво світильників, спорттоварів, інвентаря, заплановано налагодження випуску електроприладів для приготування страв тощо.»

Поїздка трамваєм з вітерцем та Бахом

2 березня, вулицями Львова курсуватиме незвичайний трамвай, в якому звучатиме музика композитора, запрошуючи львів`ян та гостей міста відвідати подію світового масштабу – «Бах Маратон» який відбудеться 21 березня – саме цього дня Львів долучиться до всесвітньої ініціативи «Bach in the Subways» до якої у нашому місті долучаться Львівська філармонія, Органний зал, Палац Потоцьких – розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

uk.wikipedia.org

«Бах Маратон» у Львові стане внеском у всесвітню культурно-соціальну ініціативу – наймасштабнішу подію в історії класичної музики, що відбудеться в День народження Баха і покликана донести безсмертні творіння композитора до якомога більшої кількості слухачів. 

В цей день твори Й.С. Баха звучатимуть у кав’ярнях, ресторанах, готелях та інших громадських місцях міста. 

21 березня – День народження легендарного композитора Йоганна Себастьяна Баха. В цей день увесь світ об`єднається у святкуванні визначної дати – 330-річчя з Дня народження генія музики.