Мандруючи малими залізничними станціями Львова швидко розумієш, що кожна з них має свій характер, і попри те, що функціонально вони виконують одну й ту ж функцію: обслуговування пасажирів та вантажів, на практиці кожна станція має свою специфіку. І вже зовсім відмінними є місцевості, які розташовані навколо них.
На початку ми ставили за мету розповісти передусім про малі залізничні станції міста, однак, якщо говорити про Клепарів, назвати її малою станцією якось і не випадає. І щоб це зрозуміти подорож варто почати з Левандівського моста.
В Інтернеті можна знайти десятки форумів шанувальників залізничного транспорту – але одна справа обговорення в Інтернеті, інша – те, що ти бачиш на власні очі – численні колії, стрілки, тупики, вагони і т.д. і т.п. Власне кажучи мостів через залізничні колії, навіть поблизу станцій є чимало, але Левандівський міст, принаймні у Львові єдиний, звідки можна водночас бачити дві залізничні станції – Головний залізничний дверець, який є найбільшою пасажирською станцією Львова та Клепарів – найбільшу вантажну станцію Львова. До того ж саме цей міст є межею між цими двома станціями.
І ще одне, суто психологічне відчуття людини, якій час від часу доводиться робити дальні подорожі потягом – коли поїзд минає Підзамче, приблизно від левандівського моста у потязі починається приємно-хвилююча метушня – з багажників дістаються валізи та клунки, пасажири вдивляються у вікно, впізнаючи знайомі вулиці та шикуються у чергу, аби пошвидше вийти на перон. Подорож завершується і вже минаючи численні колії Клепарова розумієш, що ти вже вдома.
Втім повернемось до Клепарова, який, як ми вже сказали, передусім є вантажною станцією, але так було не завжди – раніше це був доволі популярний напрямок, для пасажирів, надто у часи розквіту Брюхович як курортної зони – коли ще автомобільний транспорт не набув такого розвитку саме потяг був найкращим способом таких подорожей. Більше того ще зовсім недавно у розкладі львівського вокзалу значилась електричка… Львів-Клепарів. Напевно це був найкоротший маршрут елеткропотяга на Львівській залізниці. Втім тепер переглядаючи табло львівського вокзалу мені вже її не вдалось знайти – зараз тут зупиняються лише потяги на Рава-Руську – свого пасажира Клепарів втратив. За свідченням історика Олени Степанів ще в 40-роках минулого століття Клепарів був переважно пасажирською станцією, і ось така перекваліфікація.
Однак Клепарів цікавий не лише для любителів залізничних колій, а й трамвайних – паралельно до залізниці тут біжить трамвайна лінія N7, яка закінчується на вулиці Татарбунарській. Остання, що характерно для Клепарова – доволі занедбана і малолюдна, втім цікава тим, що нею пролягає ще одна трамвайна колія про яку більшість львів’ян мабуть і не здогадуються – пасажири нею точно не їздять. Втім якщо пройти вулицею Татарбунарською ви натрапите на шлагбаум з намальованою на ньому «цеглиною» -- колія йде далі, часом рейки зливаються з землею, втім за кілька метрів вони знову з’являються. Автомобілі тут практично не їздять, а колія врешті робить великий поворот наліво і продовжується за брамою гаражу «Львівелектротрансу». Тут окрім кількох автобусів та автомобілів у тупику стоїть старий та трохи поіржавілий вантажний трамвай – як не дивно, але він досі працює, щоправда електротранспортними використовують його переважно вночі. Власне ця колія і призначена для маневрів цього трамваю.
Втім і сам Клепарів, принаймні його частина, прилегла до станції зараз таки інша, аніж описана і оспівана в батярувках «На Клепарові, за рогаткамі…». Клепарів має цікаве поєднання ключових об’єктів, які розташовані по обидві сторони вулиці Шевченка, або ж, за давнім звичаєм – Янівської. Власне станція розташована праворуч, натомість ліворуч маємо Янівський цвинтар, далі, за цвинтарем на вулиці Кирилівській заховалась нічліжка, ну якщо пройти далі, то потрапиш на ще один, вельми сумний об’єкт – «тридцятка», тобто Личаківська виправна колонія. Чому вона називається Личаківською – пояснення знайти не вдалось, хоча з погляду топографіки це є натуральним казусом. На жаль все інше, пов’язане з цією установою казусом ніяк не зазвеш, адже саме тут у роки війни знаходився Янівський концентраційний табір де за різними даними було вбито від 50 до 200 тисяч в’язнів. Однією з причин, чому саме тут було створено концтабір напевне було той факт, що він розташовано поруч із залізничною станцією.
І напевне оцей ряд сумних споруд, де маємо і суму, і тюрму, і місце вічного спочинку, накладає свою печать на цю дільницю Львова – вельми сумне і непривітне місце у центрі якого є гомінка і метушлива вулиця Шевченка – транспорт тут мчить практично без зупинок, перехожих та пішоходів тут відносно мало і мимоволі це місце хочеться по швидше проїхати, аби вже чи то в Рясному, чи то в центрі Львова віддатись радощам життя.
