Нещодавно погортав рекламний збірник, який нещодавно випустила в світ
Львівська міська рада. Втім йдеться не так про саме видання, в якому місцева влада
рекламує іноземцям львівські конференц-зали, як про карту міста, яку додали до
книжки. Його упорядники розмістили на
карті історичні назви дільниць і таки ляпонулись, адже дільницю на перехресті
Наукової-Стрийської назвали Богданівкою. Насправді ця місцина називається
Боднарівкою, про що, зокрема, свідчить і назва тамтешнього парку. А сама
Богданівка – це район сучасних вулиць Окружної та Любінської. Про це нагадують
назви тутешнього ЛКП – «Богданівка», а також одного з магазинів. Але зрозуміти
упорядників можна – в побуті цей топонім уже майже не вживають. Можливо, тому,
що у повоєнні роки тут кардинально змінився склад населення, та й від колишніх
сіл мало що залишилось, хіба що дільниця особняків у старій частині Богданівки.
Зараз уже рідко називають місцевість навколо вулиці Степана Бандери Новим
Світом – цю назву успадкувала невеличка вулиця неподалік «Львівської політехніки».
Вуличка, яку знають в основному її мешканці та яка вже не є важливим орієнтиром
для більшості львів’ян, як та ж таки Політехніка, пам’ятник Бандері чи костел
Ельжбети або, по-новому, Єлизавети.
Власне у цих старих назвах львівських дільниць, як і в багатьох назвах
вулиць, зберігся суто львівський шарм та історія, те, що ми називаємо «тільки
ві Львові». Цих назв немає в жодному іншому місті, тож вони творять неповторний
образ Львова та його культуру. Ту культуру творили і численні ватаги батярів,
які шпацерували Клепаровом чи Личаковом та жили на суто львівських рогачках.
Також, сподіваюсь, не буде втрачено неповторний колорит львівських фраз про
Кульпарків та його потенційних мешканців…
А тим часом туристам таки показують цілком глянцевий Львів, як, наприклад,
у Кривій Липі – чудесному провулку з суто львівською назвою і добрим десятком
кав’ярень. Але це вже, як казав один мій знайомий, гламурна Крива Липа.
Чи потрібно зберігати старі львівські топоніми і як вони впливають на
міське середовище, ми запитали також відомих львів’ян. І ось що вони розповіли.
Михайло Мишкало:
-- У Львові забагато міфів і казок. І
я погоджуюсь з вами, що вони зникають безслідно, особливо зараз, коли створюють
туристичний диснейленд.
Юрій Винничук:
-- Я вважаю, що треба
залишити старі назви там, де це можливо. В жодному разі не можна рухати такі
назви, як Під Дубом. Водночас за совєтів чимало назв вулиць неправильно
переклали з польської. Так з'явилася
вулиця Городнича. Польською вона називалася Оґрудніча. Але оґруд – це сад.
Відтак мала б називатися Садова. А неподалік вулиця Перекопська, на якій я жив.
Це теж совєтський покруч, який до Перекопу не мав жодного стосунку. Більшість
давніх міст мають центральну площу, присвячену Богородиці. І в нас така була, і називалася Марійська. За
совєтів її перейменували на Міцкевича. Треба це виправити, бо вулиця Міцкевича
і так є. Також треба відновити назви вулиць на честь різних християнських
орденів: Єзуїтська, Францисканська і т. д. Деколи повальна українізація вулиць
просто перешкоджає сприймати це місто давнім. Досі, наприклад, багато львів’ян
називають проспект Шевченка Академічною. З такою назвою її оспівали поети і музиканти. Вулиця Шевченка є. Навіщо ще й проспект? До речі, академіками за Польщі
називали студентів.
