Місто, в якому заблукав розвідник Віктор Суворов

Львів сприймають по-різному – залежно від місця проживання, професії, досвіду, естетичного смаку. Турист чи людина, яка приїхала до Львова у відрядження, бачить його по-своєму, часом вона помічає речі, які для нас є повсякденними, до яких ми звикли, над якими вже і не задумуємось. Наприклад, орієнтація у місті для львів’ян – річ елементарна. У цьому хитросплетінні вуличок нам важко заблукати, хіба що іноді, потрапивши в новий для тебе район можеш уточнити у випадкового перехожого напрям, а далі, як-то кажуть, самі розберемось. Натомість для мандрівників це елементарне питання часом стає неабиякою проблемою. Причому навіть для людей зі спецпідготовкою, зокрема в орієнтуванні на місцевості. Одного разу в такому становищі опинився молодий совіцький розвідник Віктор Суворов (Різун), який у нашому місті починав недовгу шпигунську кар’єру. Після кількох років роботи у Львові його направили в закордонне відрядження у женевську резидентуру ГРУ, звідки капітан найпотаємнішої розвідки у світі утік до Сполученого Королівства. І вже через багато років описав свій шлях у совіцьку військову розвідку та втечу з радянської амбасади до Великобританії у романі «Акваріум». Є там і рядки, в яких він описує перше враження від Львова, зокрема, як, незважаючи на знання, що здобув у таємній шпигунській академії, заблукав у столиці Галичини. Отож слово Віктору Суворову:

Десь тут заблукав совіцький розвідник Віктор Суворов (Різун). Вулиця Єрошенка, справа залізнична колія Знимка uk.wikipedia.org

«Львів – найзаплутаніше місто світу. Багато століть тому його будували так, щоб вороги ніколи не могли знайти центр міста. Природа зробила все для того, щоб допомогти будівельникам: пагорби, яри, урвища. Вулички Львова спіралями скручені та викидають непрошеного відвідувача то до прямовисного урвища, то в тупик. Напевне, я цьому місту також ворог. Центр міста я ніяк не можу відшукати. Серед каштанів видніються шатра собору. Ось він, поруч. Ось оминути кілька будинків. Але провулок веде мене догори, пірнає під міст, кілька разів круто ламається, і я більше не бачу собору, та й узагалі заледве уявляю, в якому напрямку його шукати. Повернемось назад та повторимо все спочатку. Але і це не вдається. Провулок веде мене у густе павутиння кривих, горбатих, але на диво чистих вуличок і нарешті викидає на гамірну вулицю з незвично маленькими, майже іграшковими трамвайчиками. Ні, самотужки мені не знайти, і вся моя диверсійна підготовка не допоможе. Таксі! Гей, таксі! До штабу округу! У Пентагон? Ну так, саме туди, в Пентагон.

Величезні корпуси штабу Прикарпатського військового округу збудовані недавно. Місто знає ці скляні глиби, які називають Пентагоном.

Львівський Пентагон – це велетенська організація, яка тисне на новачка величезною кількістю охорони, полковницьких погонів та генеральських лампасів.

Але насправді все не так складно, як здалося першого дня. У підпорядкуванні штабу військового округу приблизно така територія, як, наприклад, Західна Німеччина, з населенням сімнадцять мільйонів осіб. Штаб округу відповідає за збереження совіцької влади на цих теренах, за мобілізацію населення, промисловості та транспорту в разі війни. Крім того, штаб округу має в підпорядкуванні чотири армії: повітряну, танкову, дві загальновійськові. Напередодні війни штаб округу перетвориться у штаб фронту та буде керувати цими арміями».

Віктор Суворов, «Акваріум», глава V, частина 1