«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов (3)

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html) виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Сьогодні продовжуємо цю розмову, і говоримо про весільну музику із Юрієм Шаріфовим.

Знимка wz.lviv.ua

Раніше майже у кожному ресторані виступали музиканти, ресторанна музика була дуже популярною, однак зараз «живу» музику в ресторанх можна нечасто почути. У чому причина? Чи, може, власники ресторанів банально заощаджують на тому, адже музикантам треба плати, натомість купити диски є набагато дешевше?
Не думаю, що причина у тому, що власники ресторанів таким чином хочуть заощадити, хоча це могло співпасти з іншими, більш вагомими причинами. Фактично музикантів вижили з ресторанів, однак це сталось внаслідок зміни музичних уподобань. У ресторанах виступають колективи, які відтворюють репетуар відомих виконавців. Однак навіть у такому випадку вони не можуть виконувати все поспіль – щось у них виходить краще, щось – гірше. Отож раніше вони відтворювали пісні Алли Пугачової, Валерія Леонтєва та інших російських виконавців. Однак мода на них все ж пройшла, зараз люди віддають перевагу західній музиці, а відтворити репертуара Майкла Джексона таким музикантам, на жаль, не під силу, отож воно і зійшло на нуль. Втім мені, як музиканту, колективи, які виконують кавер-версії є нецікавими. Краще б вони робили щось своє, нехай навіть і гірше. І все ж, якщо говорити про ресторанну музику – «жива» музика звучить таки натуральніше.

На Вашу думку, які помилки найчастіше роблять власники, коли вирішують питання музичного оформлення свого закладу?
Помилки йдуть від неправильного розуміння музики та стратегії закладу. Зараз у нас дуже багато спеціалізованих закладів, тож логічно, коли у вірменському ресторані звучить вірменська музика, якщо ресторан оформлено у стилі кантрі, то мусить бути відповідна музика, якщо українська музика, то мусить бути українська музика. Однак керівники та власники ресторанних закладів часто ігнорують професійні знання і роблять це невпопад.
Насправді ресторан цілком може бути осередком живої музики, адже не конче, щоб жива музика звучала тільки у спеціалізованих закладах. Адже філармонія може робити концерти різної музики: і простої, і складної, то чому це не можуть робити ресторани? Втім тут все залежить від того, наскільки інтелектуально розвинутим є керівник закладу, який у нього смак. Не буду називати місце, скажу тільки, що свідком цієї сцени я став у Львові, у ресторані, де є жива музика. Причому те, що вони грали голосно, це був лише один із недоліків. Врешті коли музиканти сказали, що виконують останню пісню вечора, то люди, які були в ресторані з полегшенням зітхнули: «Нарешті!». Але ж проблема не в музикантах, а у власниках закладу, які не розуміють, що погана музика тільки шкодить репутації їхнього закладу та відлякую клієнтів, які туди більше не прийдуть.

У такому випадку хто повинен виховувати цей смак?
Я люблю всіх музикантів – і тих, які добре грають, і тих, у кого це виходить не дуже добре. Але смак треба дійсно виховувати. Зізнаюсь – я не прихильник квотування частки української музики в ефірі радіостанцій, адже наявність квот не повинна бути підставою усіляким бездарностям вимагати щоб в ефірі крутили їх пісні. Держава повинна виховувати такий смак, створювати конкуренцію, адже не можна примушувати людей слухати конкретну радіостанцію.

Осередком живої музики часто залишаються весілля де виступають здебільшого аматорські колективи. Чи всі з них роблять це якісно?
Там є різні колективи, у весільній музиці також є поняття професійності та непрофесійності. Але любов до фольклорної музики від того не минає, мелодії там залишаються незмінними, незалежно від того, чи їх виконують якісно чи ні. Втім серед колективів, які виступають на весіллях дуже гостра конкуренція, одні колективи популярні, натомість інших запрошують рідко. Адже люди переживають за репутацію свого весілля і що потім будуть говорити та як згадуватимуть. Втім фольклорна музика, яку там виконують є вельми проста, там не треба «випендрюватись», адже 90% репертуару таких колективів це вальси та польки. І звісно, це музика, яку легко слухати. До речі, з тої ж причини люди часто люблять слухати класичну музику, наприклад Моцарта. І не тому, що вони добре розбираються в музиці, а тому, що струнний оркестр зовсім не тисне на вуха. Втім класичною ми її називаємо тепер, а колись вона мала так само статус популярної, адже писалась для різноманітних масових заходів або якихось нагод, наприклад прибуття якоїсь баронеси на бал.

Однак на весіллях часом виступають і відомі виконавці. Що їх приваблює у таких концертах, і що спонукає багатих людей запрошувати на такі події знаменитостей?
Найперше зауважу, що на весіллях так само бувають розумні люди, і вони хочуть не лише подьоргати ногами, а й послухати концертну програму, долучитись до мистецтва. Блюзовий колектив, в якому я працюю, так само запрошують. На весіллях виступає і Софія Ротару, і Хуліо Іглесіас та Елтон Джон. Причомуь саме там вони можуть отримати найвищі у своєму житті гонорари. Звісно, тут є момент показухи з боку організатора весілля, мовляв, дивіться який я крутий, кого зумів купити.

(Закінчення. Див також http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/blog-post_15.html)

«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов (2)

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html)виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Про це у продовженні розмови з відомим українським музикантом Юрієм Шаріфовим.

Знимка uajazz.com

Часто виникають суперечки до якої культури належать Пісні львівських вулиць, адже зараз вони існують у двох мовних версіях – українській та польській

100% до польської культури, адже навіть українські версії цих пісень є перекладом з польської. Все ж таки вони сформувались у період, коли Львів належав до Польщі і творили їх таки поляки виходячи із власного розуміння та відчуття польської культури.

Однак їх зміст та стиль не суперечить українській культурі, тим більше що тоді у Львові жили люди різних національностей. І саме місце проживання впливало на їх ментальність, об’єднувало. Наприклад євреї, які жили у Львові відрізнялись від тих, які жили у Німеччині. У Львові було спільне життя людей різних національностей, а це породжувало спільні ідеї, врешті спільні мелодії, які западали у вухо. Окрім того для мелодичних обертів пісень львівських вулиць притаманна польськість, її чутно. Тож я сприймаю їх як частину польського фольклору з домішками українського, адже у Львові разом жили українці та поляки. Натомість німецьких відтінків там немає, і це при тому, що тривалий час Галичина перебувала у складі Австрії.

Чи варто тоді було перекладати їх українською?

А чому б ні, адже для нас вони є так само близькими, це розширює наш кругозір. Власне це і зробив Віктор Морозов, який записав українські версії цих пісень, хоча раніше вони ніколи не співались українською. Однак у всьому світі вони відомі саме як пйосенки львувскі – вони є пам’яттю про польський період Львова. І якщо говорити про польський міський фольклор, то вони відрізняються від фольклору інших міст цієї держави, як Варшави чи Познані. Пісні центральної Польщі сильно відрізняються від львівських, це відразу чути за їх стилістикою. Це такий хитрий тип пісні, яка була тільки тут, тільки у Львові. І це є феномен, якого немає в інших містах заходу України. Наприклад, я 10 років жив у Чернівцях, однак ніколи не чув, щоб там було аналогічне явище чернівецьких пісень. Адже тоді люди не відрізнялись великою мобільністю, більшість людей постійно жила в одному місті і рідко виїжджала за його межі, це було привілеєм тільки найбагатших.

А можливість виїжджати за межі свого міста чи регіону щось міняє в культурі.

Звісно, інша справа, що ці виїзди не завжди є добровільними. Однак такі масові міграції іноді дають несподівані результати. Наприклад таким стало насильницьке вивезення негрів в Америку. Явище, безумовно негативне, однак саме завдяки цьому і виник джаз. І якби не це, то хто зна, може б і зараз в Америці в музиці панували б польки та вальси.

Якщо подивитись на ТОП-10 найпопулярніших пісень про Львів, то в ньому не так вже й багато сучасних пісень про Львів, найпопулярніша серед них «То є Львів» Скрябіна. Однак тут напевно переважила популярність самого виконавця. 

Значить і справді зараз не пишуть про Львів. Водночас я думаю, що все розвивається хвилями – популярна пісня з часом забувається, а потім її можуть заново відкрити. Наприклад так сталось з піснями Богдана Веселовського які вже, здавалось, всі забули. А потім хто згадав про них і виявилось, що вони дуже класні, тепер вони переживають нову популярність. Так само колись популярною була пісня Мирослава Скорика «Не топчіть конвалій», а потім вона втратила популярність. Взагалі застій є неприроднім явищем для суспільства і тому повинно відбуватись постійне оновлення.

Однак працюючи над ТОП-10 зауважив, що деякі пісні мають чудові слова, однак за кількістю переглядів вони не є популярними. Наприклад у мій рейтинг не потрапила пісня на слова Василя Симоненка про Львів «Український лев»

Значить вона не має яскравої мелодії. Взагалі на один вірш може бути багато мелодій, натомість на одну мелодію різних віршів не напишеш, оскільки в пісні головне – мелодія. І дуже часто на вірші відомих поетів пишуть багато мелодій. Наприклад в Росії таким поетом був Сергій Єсенін – у нього, що важливо, дуже прості тексти. На жаль поети часто це забувають і пишуть дуже складні поезії, як поетичний твір вони сприймаються, а от для пісні не надаються. 

Як приклад, повернусь до ранніх пісень Володимира Івасюка. У нього слова йдуть короткими фразами: «Ти признайся мені» -- закінчена фраза. «Звідки в тебе ті чари» -- друга фраза. Натомість поети часто є літературно налаштовані і пишуть довгими фразами, вони розтягуються, зміст рветься і слухач не може зрозуміти про що ця пісня. Або ж слова у ній такі, що не завжди заспіваєш – не всі поетичні тексти притаманні для співу. У цьому таємниця бельканто – всі текти там італійською, яка добре надається для співу і, відповідно, їх легко співати. Натомість попробуйте заспівати слово Армстронг – п’ять приголосних підряд і тільки два голосні звуки.

Але є мови, які мають малу кількість голосних, наприклад грузинська має тільки три голосних звуки. Або ж мови, для яких притаманні збіги приголосних, наприклад чеська. Однак це не завадило Карелу Готту стати популярним співаком 

Це ми так сприймаємо грузинську мову, а для них це нормально. Взагалі такі речі варто докладніше проаналізувати. У чехів дійсно є чимало збігів приголосних, однак у випадку Карела Готта це компенсувалось його голосом (лірико-драматичний тенор, діапазон дві октави – О.С.) та манерою виконання – все це дозволяло завуальовувати ці проблеми.

Мовні особливості пісень – це доволі давня тема, наприклад ще у 60-х роках минулого століття була дискусія, чи можна співати рок-музику польською мовою. Навіть багатьом полякам вона здавалась непридатною для цього через велику кількість шиплячих звуків – це створює не дуже благозвучний ефект. Саме тому чимало польських джахових виконавців перейшли на англійську. Одна з причин – там не має таких проблем. Втім цю проблему на користь польської розв’язав Чеслав Немен, який знайшов способи подолати надмірну кількість шиплячих. Зауважу, що його музичні експерименти не всіма сприймались у Польщі, навіть казали, що він вносить щось чужородне у польську культуру.

Якщо ж говорити про українську мову, то нам таки пощастило – українська мова не має якихось акустичних ускладнень, які заважають сприйняттю пісень.

І все таки, на англійську чи російську переходили тільки з тієї причини?

Звісно, що це не був єдиний мотив переходу на ці мови, передусім важила поширеність англійської. Так само в Совіцькому Союзі співаки із союзних республік намагались співати на російській не лише через пропаганду цієї мови, а й для того, щоб їх зрозуміли за межами рідної республіки. Бо хто ха межами Узбекистану знає, що Учкудук означає три колодязі. Всі хотіли бути популярними, тому й перекладали грузинські та молдавські пісні, навіть такі, як «Тбілісо». Мова виконання у популярній пісні є дуже важливою. Саме тому так складно прорватись полякам у світ з польськомовними піснями. Чи хто в світі може зрозуміти болгарські пісні.

Наприклад перші пісні АВВА були на шведській мові, однак коли вони захотіли просунутись далі, то мусіли перейти на англійську. Найпопулярніший німецькомовний гурт Рамштайн вибився завдяки своїм мелодіям, тож їх слухачі вимушені слухати німецькою. Натомість інший цікавий німецькомовний колектив ERC популярний переважно в Німеччині та Австрії, а за межами цих двох країн їх мало хто знає. Також чимало африканських музикантів співають французькою – завдяки поширеності цієї мови. Конкурувати з англійською пісням національними мовами може лише дуже яскравий фольклор, який нема сенсу перекладати, наприклад грецький. Загалом я вважаю, що нерозумно співакам адміністративно обмежувати мову виконання, адже це стримує розвиток якісного музичного продукту. Водночас зараз, коли Таїсія Повалій чи Ані Лорак валять по російськи це виглядає дивним, у такій ситуації краще вже співати англійською. Втім тут є своє пояснення – вони виконують пісні радянської традиції і свою кар’єру вони роблять в Росії.

(початок http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/blog-post_8.html. Далі буде...)

«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html )виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Про цю пісню, як і про те, чому одні пісні десятиліттями залишаються популярними говоримо з відомим львівським музикантом та композитором Юрієм Шаріфовим.

Знимка kameniar.lnu.edu.ua

Пане Юрію, а що для Вас особисто стало несподіванкою у цьому ТОП-10 найпопулярніших пісень про Львів? 

У ньому є кілька пісень, які я досі нечасто чув, наприклад «Личаківське танго» у виконанні Chór Dana. Натомість є речі, які тебе оточують практично все життя, як «Тільки у Львові» -- зараз мені навіть важко пригадати, коли я вперше почув цю пісню, напевне я тоді ще був дуже молодим. Здебільшого там дуже прогнозовані пісні, як «Старенький трамвай» -- її співають мої колеги і на радіо «Львівська хвиля», де я колись працював це дуже шанована пісня, вона завжди на верхніх позиціях. До речі, це українське радіо з переважно українським репертуаром, натомість польські пісні там помітно менше крутять в ефірі. 

Чому «Тільки у Львові» залишається популярною протягом 80 років?

Вона є беззаперечним лідером за всіма параметрами. А причиною цього є яскрава мелодія. Натомість тематика тут відіграє другорядну роль. Її мелодія входить в голову, запам’ятовується, при цьому текст можна і не знати. Саме тому її грають і на весіллях, і на забавах. Часом складається враження, що ця пісня була вічно.

Напевне тому, що наступного року їй буде 80 років, тобто це молодість навіть не дідусів, а для багатьох навіть роки молодості прадідусів. І наступного року матимемо її ювілей.

Популярних пісень такого віку мало. Зрештою у більшості випадків люди навіть не знають, скільки років пісням, які вони слухають. Оскільки ж «Тільки у Львові» є яскравішою, тож їй і вдалось заполонити вуха любителів музики. А для того, щоб пісня пережила кілька поколінь, то вона повинна постійно звучати, інакше нові покоління її забуватимуть. Тут маємо унікальну, неймовірно яскраву мелодію. А для того, щоб пісня стала популярною, вона повинна складатись з певних стандартних конструкцій. Навіть якщо це 2-3-4 ноти, то вони не повинні шокувати вухо і сприйматись як своє, рідне. Натомість складні мелодії не мають великих шансів запам’ятатись. Як приклад може навести пісні Володимира Івасюка – його найкращі пісні мають яскраві мелодії. Натомість коли він вже почав вчитись в консерваторії, він почав робити складніші пісні і ці мелодії вже не мали такої популярності. Дуже часто кажуть, що чим простіша мелодія, тим вона популярніша. Адже більшість слухачів все ж не є фахівцями у музиці та не мають музичної освіти. Водночас проста мелодія не означає, що вона примітивна

І тут все залежить від автора пісні, від композитора – він мусить її зробити простою, оригінальною та небанальною. А це, насправді, дуже велика проблема, яка виникла ще із винайденням пісень і супроводжуватиме людство доки воно співатиме. Таку мелодію дуже складно створити, понад те, навіть композитор, який написав 100 симфоній не зможе написати бодай одної доброї пісні, натомість композитор, який спеціалізується на піснях не здатен написати бодай одну сонату. 

Пане Юрію, до ТОП-10 пісень про Львів увійшли доволі різні пісні. Що їх об’єднує, чи може це бути один жанр?

Тут не може бути одного жанру, це надзвичайно різні пісні, і за часом, і за стилем, об’єднує їх тільки тематика Львова а також те, що об’єднує всі пісні – можливість заспівати їх разом, у компанії завдяки невеликому музичному діапазону, що не тисне на вуха.

Справа у тому, що є певні традиції у сприйнятті пісень залежно від національності людини. Саме тому є поняття польської чи німецької пісні. Ментальність людей, яка залежить від її національності накладає свої особливості на пісні. Наприклад африканцю легко заспівати свою мелодію, вона йому звучатиме дуже природно, натомість нам вона може видатись немилозвучною. Все це залежить від виховання та культури.

Також пісня має свою соціалізацію, як, приміром, шансон, де є задана мелодійність, певні оберти та гармонія, також він має свою соціальну скерованість. І він існує в рамках певних комплексів, які і задають його розвиток. Водночас завжди знаходяться колективи, які знаходять нові шляхи розвитку в жанрі, у якому вони працюють. Наприклад, таке новаторство притаманне The Beatles – вони відрізнялись від того, що робилось у рок-музиці до них, вони мають унікальний ритм, не завжди на чотири четвертих, ряд інших музичних елементів.

Якщо повернутись до Пісень львівських вулиць, то це є міський фольклор, причому створений людьми освіченими, у них відображається характер людини, її ментальність. Водночас вони є рідними, бо подібні на те, що нам знайоме віддавна. Дуже зле, коли пісні не є подібними на щось нам знайоме віддавна. Дуже важлива ритміка пісень, якщо вона співпадає із звичною нам, то сприймається як рідна. Взагалі на  цю тему можна писати дисертації.