Про культуру на районі (1)

Що не вихідні - то у Львові фестиваль. Натовпи туристів змішуються з львів'янами, які приїздять сюди і з Хуторівки, і з Левандівки, і з Замарстинівської, і з інших районів міста. У результаті - ні пройти, ні сісти, ні морозива з'їсти. Святкування перетворюється на гарячковий пошук вільних місць у кав'ярнях. Які не факт, що знаходяться. 

Хоча, якби "масові гуляння" можна було "децентралізувати" по районах, центр можна було б трохи розвантажити. Зрештою, історичний центр у нас не такий вже й великий та гумовий, а кількість туристів постійно зростає. А раз так, то постає проблема культурного відпочинку у «своєму» мікрорайоні - про що управління культури Львівської міськради почало говорити ще роки два тому. А також нових центрів культурного життя. Власне, з останніх ми і почнемо наш огляд потенційних місць відпочинку львів’ян.

Кing Cross Leopolis та "Південний"

Модерні часи -- модерна культура. Знимка k-alliance.com.ua

Формально King Cross Leopolis можна було б назвати заміським відпочинком, адже торгівельний центр розташовано у селі Сокільники Пустомитівського району. Однак на практиці цю межу мало хто помічає, або ж не надає їй значення. Головне – тут на відносно невеликій площі поєднались десятки магазинів та бутиків і, що нас в даному разі цікавить, потужна відпочинкова зона з численними кафе та ресторанами, ковзанкою, кінотеатрами, в тому числі у форматі 5D, боулінг-клубом. Іншими словами – повна альтернатива історичному центру міста.

Його поява цілком вписується у концепцію створення нового центру Львова, який перебере на себе ряд функцій, які зараз виконує історичний центр міста. Фактично львів’янам пропонують вибір – чи їм поїхати відпочити у історичний центр, чи у торгівельний. Хоча, це не дуже годиться для тих, хто хоче відпочивати біля дому. Та й, як показує досвід, на вихідних і там вже не проштовхнешся - ковзанка забита, діти ледь вміщаються на відведеній їм території Леопарку, фуд-корти також ледь встигають обслужити всіх охочих. Львів явно потребує відкриття ще кількох таких центрів у різних районах міста.

Другим таким великим торгівельним центром є «Південний». Хоча керівництво і намагається позиціонувати його як торгово-виробничий комплекс, та для львів'ян, які пам'ятають кілька десятків яток на пустирі, він все-одно лишається базаром. Хоча тут можна і по магазинах походити, і дітей розважити, і кави попити. Навіть нічний клуб з'явився, вкупі з готелем, спортзалами та церквою. Мінус - надто велика територія, усе розкидано по різних куточках, не допомагають навіть дороговкази.

Ще одна така велика торгівельно-відпочинкова зона у Львові утворилась вздовж вулиці княгині Ольги – від Наукової до Володимира Великого. Щоправда, якщо у King Cross Leopolis та «Південному» ми маємо все під одним дахом, то тут є просто велетенська дільниця, яка складається з низки великих супермаркетів: «Арсену», «Сільпо» та інших, поміж яких є кілька об’єктів, які пов’язані з відпочинком. І хоча супермаркети, які тут знаходяться і мають кафе, однак це швидше такі собі модерні забігайлівки, де можна кілька хвилин перепочити після продуктових закупів перед тим, як сісти у власний автомобіль чи у маршрутку.

Головним об’єктом відпочинку тут, все ж є «Аквапарк Пляж», куди багато львів'ян та й гостей міста також приїжджають на вихідні. У місті без річки, а й подекуди без гарячої води, це непоганий варіант відпочити.

Залишки ставка в Горіховому гаю. Знимка ukrmap.biz

Сихів

За кількістю населення Сихів цілком можна порівняти з невеликим обласним центром, наприклад, Ужгородом. Що цікаво, фактичним центром Сихова є чимала площа між «Довженко Кінопалацом» та церквою Різдва Пресвятої Богородиці. І вже вздовж його головної осі – проспекту Червоної Калини та вулиці Сихівської розташовано всі основні об’єкти цього житлового масиву. Тобто все компактно і зрозуміло для орієнтації. Саме кінотеатр є основним осередком відпочинку на Сихові – тут не тільки показують кіно, а й відбуваються концерти.

Начебто на Сихові є куди піти, але враховуючи кількість його населення – вибір не такий вже й великий. Звісно, добре, що тут вже з’явився парк імені Папи Римського Івана Павла ІІ. Але парк заклали лише у 2007 році, тож говорити про повноцінну паркову структуру тут ще зарано – все ж таки дерева повинні підрости, і лише років за 20 він зможе повноцінно виконувати паркові функції. Звісно, якщо хтось про це подбає. На жаль, повноцінної відпочинкової зони Сихів так і не отримав

Сихів -- це не лише церкви, як твердять деякі екс-чиновники, а й кіно. Знимка lvivposter.com

Кінотеатр імені Довженка - не єдиний у Львові, який може відігравати роль центру відпочинкової зони. Приблизно таку ж роль міг би виконувати розташований у Горіховому гаю на вулиці Володимира Великого кінотеатр «Сокіл». Цьогоріч з бюджету виділили 200 тисяч гривень на фінансування кінотеатру. На ці гроші планують замінити старі вікна, перекрити та утеплити дах, а також відремонтувати фасад. Поруч – дитячі майданчики. Для сімейного відпочинку – майже ідеальне місце, якби не «але». Справа у тому, що поруч із кінотеатром свого часу було два чудові ставки. На жаль, мусимо говорити про них в минулому часі, оскільки одне озеро висохло повністю: тепер про нього нагадують хіба що зарослі очерету. Друге зміліло наполовину. Якщо раніше в цих озерах можна було купатись, то тепер там хіба песики роблять запливи.

(Завершення колись буде)

http://kava.lviv.ua/ua/article/5629/~pro-kulturu-na-rajoni

Про Козельники у рік кози

Коза – тварина несерйозна, сільська, разом з тим максимально пристосована до умов великого міста. Принаймні мешканці деяких львівських садиб таки тримають на своїх подвір’ях цих тварин. І не лише на околицях міста, а й навіть доволі близько до центру. Наприклад, якщо ви їздите ячи ходите по вулиці Антоновича, а це у місцевості Новий Світ, то на одному з подвір’їв можете часом зауважити козу, яка щипає зелену травичку. Про якість ї молока можемо сперечатись, все таки рух по тій вулиці йде надзвичайно інтенсивний, але факт є фактом. 

Однак зараз коза стала ще й символом 2015 року, а у нашому місті є принаймні дві географічні назви, які пов’язані з цією милою тваринкою – вулиця Козельницька та дільниця Козельники.

Спочатку ми вирушимо на вулицю Козельницьку. Загалом у Львові доволі мало вулиць, які не мають жодних поворотів – чим довша вулиця, тим вона звивистіша та закручена. Переважно це маленькі та короткі за довжиною вулиці до яких вона не належить. Втім, не назвеш її і великою – фактично її роль зводиться до сполучної між вулицями Панаса Мирного та гомінкою Луганською, яка більше нагадує трасу з інтенсивним рухом десь на околиці міста. 

Козельницьку, попри те, що на ній не має надто інтенсивного руху автомобілів не назвеш затишною, головним чином через те, що там відсутні житлові будинки. З основних споруд – Західний науковий центр, який стоїть вдалині від дороги та відокремлений від неї чималим пустирем. Через це його приналежність до цієї вулиці виглядає суто формальною – кожен будинок мусить мати якусь адресу, от і приписали до найближчої вулиці, дарма що до неї добрих 300 метрів. 

Більша частина Козельницької – це різноманітні енергетичні підприємства, при цьому всі вони розташовані з непарної сторони вулиці, але найцікавішим з них – і суто з економічної, і з історичної точки зору – Львівська ТЕЦ-1, яка входить до складу ЛКП «Львівтеплоенерго» та забезпечує теплом 60% житлового фонду міста. 

Потреба у електричній енергії виникла з будівництвом ліній електричного трамваю, однак з часом потреби міста зростали – електроенергія давала більше комфорту городянам, тож 1907 року було виконано проект нової електростанції змінного струму. Проект був втілений у життя доволі швидко вже до 1910 року  було зведено електростанцію потужністю 4500 кВт – власне про неї ми і говоримо. Щоправда тоді вона називалась «Електровня Персенковка». Зауважимо, що збудували її за найновішими на той час технологіями, ну а головним інвестором був Львівський магістрат. Згодом електровня неодноразово вдаосоналювалась, збільшувалась її потужність. Зараз, як ми вже говорили, від неї залежить теплопостачання більшої частини міста.

Дещо несподіваною є парна сторона вулиці – саме тут можна побачити … теплиці, які належать підприємству «Агрокультура». Сільськогосподарське підприємство посеред міста – явище саме по собі дивне – тут вирощують квіти для зовнішнього та внутрішнього озелення – ті самі вазонки, які прикрашають львівські балкони, які встановлюють на ліхтарні стовпи. Підприємство, яке вирощує красу наших вулиць, однак на цьому етапі вона прихована від стороннього ока.

Оце й уся вулиця Козельницька, Луганську ми просто перейдемо – залишивши цю гомінку трасу позаду. Далі ми попадаємо на територію залізничної станції Персенківка – про неї можна докладніше прочитати в одному з попередніх постів: http://lvivreport.blogspot.com/2014/07/blog-post_3.html. 

І вже за цією станцією, пройшовши кілька сот метрів дорогою вздовж колії потрапляємо в сільську частину Козельник – вулиці Рахівську та Бережанську. Власне слово «сільська» тут пасує не лише з огляду на те, що тут повністю садибна забудова. Козельники відносно недавно увійшли до складу Львова – частина Козельник увійшла до складу Львова увійшла у 1931 році, решта – лише у 1955 році. 

Історично Козельники були польським поселенням – за переписом 1921 року тут мешкало 841 людина з них 774 римо-католиків, 30 греко-католиків та 37 іудеїв. Звісно зараз національний та й конфесійний склад Козельник змінився, хоча окремої статистики зараз ніхто не веде. А от щодо характеру забудови – Козельники напевне більше за інші дільниці Львова зберегли свою автентичну сільську забудову. Тут можна навіть побачити дерев’яні будиночки віком у кілька десятків років. Натомість нових, 2-3 поверхових будиночків «з наворотами» тут відносно небагато. 

Звичайна сільська вулиця, мінімум автомобільного руху де, як то кажуть, «чужі тут не ходять». Вдалині можна побачити корпуси Українського католицького університету. Ще в іншій стороні – багатоповерхівки на вулиці Чукаріна, але це вже Сихів. Околицею Козельник проходить частина проспекту Червоної Калини, поміж Козельниками та Сиховом – величезна транспортна розв’язка з автостоянкою на нижньому рівні. Власна ця ділянка вражає своєю невпорядкованістю – можливо за кілька років ця ділянка матиме зовсім інший вигляд. Ну і звідси вже один крок до Сихівського моста, звідки відкривається панорамний вигляд і на Козельники з їх малоповерховою забудовою та сільським виглядом, і на промислову забудову Персенківки і на саму станцію Персенківка, і на колію, яка йде за обрій.

Пам’ятники, які окультурять Сихів

(Завершення розмови з львівським архітектором Михайлом Ягольником )

Якщо подивитись на те, як на карті Львова розташовані пам’ятники, то можна зауважити цікаву закономірність – більшість із них знаходиться у центральній частині міста, або ж районах, які прийнято звати ближнім центром. Щодо спальних районів, то маємо хіба-що пам’ятник Папі Римському Іванові Павлу ІІ на Сихові та кілька незрозумілих пам’ятних знаків, що залишились ще з совіцьких часів, як то знак на вулиці Виговського на честь не то Валентини Терешкової, не то просто космонавтові, знамениту композицію, яка відома під народною назвою «Тікаючі із бару» на Науковій. Можливо вдасться пригадати ще кілька пам’ятних знаків. На жаль спальні райони не мають свого обличчя в монументалістиці – про це ми продовжили розмову з львівським архітектором Михайлом Ягольником.

Про те, чи залишились у Львові агресивні пам’ятники

На жаль у Львові достить багато агресивних пам’ятників, однак я не буду їх називати. Я в політику не бавлюсь, я не політик і не хочу розхитувати цей маятник.

Про пам’ятники в спальних районах

Звичайно, у спальних районах потрібні пам’ятники, наприклад у місті-герої Сихові. Це культурний простір, він повинен мати свій розвиток і тяглість. Я би зробив скульптуру, яку не варто ставити в центрі міста. Я колись лобіював ідею відкриття академії дизайну на Сихові – молоді художники і дизайнери мають його наповнювати артефактами, а не тулитись в центрі. Там треба зробити мистецьку галерею. Натомість там тулять торгово-зневажальні центри. Це абсолютне бабло, а де культура, де вищі навчальні заклади, де музеї? Я робив такі речі, наприклад музей сучасної скульптури Дзиндри у Брюховичах.

Сихову бракує свого обличчя Знимка vgolos.com.ua

Про окультурення торгових центрів на прикладі «Південного»

Якщо у торгівельних центрах намагаються робити якісь культурні осередки, то що в кінцевому підсумку там переважає? Який дух? Так, я Петра Писарчука підтримую, це нормальна, інтелігентна людина, але напевне його консультанти не вміють правильно розставляти акценти та пріоритети. Де є торгівля – там має бути торгівля, я противник коли торгівельні об’єкти поєднували із сакральнимими – це величезна неповага до останніх.

Про фігуру Матері Божої на вокзалі

Я є членом містобудівної ради і на одному із засідань хтось запропонував встановити на головному залізничному вокзалі Львова фігуру Матері Божої. Мотивація була дуже благородна – щоб кожен хто приїжджає чи їде з міста міг помолитись. Я виступив проти: ви розумієте, яка це постать? Ви хочете поставити в один ряд Пальму Мерцалова, Матір Божу та пивний кіоск? Де тут пріоритет? Найцікавіше, що є хороший варіант – просто треба розчистити сквер, який є на Двірцевій площі від біг-мордів, зробити там гарне освітлення і в центрі цієї оази встановити фігуру Матері Божої. І вона буде на вокзалі, і при вокзалі, і одразу видно, що у нас з ідеологією все гаразд.

Є ще один приклад зневажливого ставлення до храмів. Колись я сфотографував дорогу, яка веде до Сихівського храму – вона вся була заставлена рекламою з поміж якої найхарактернішою була агресивна реклама горілки «Вожак» «Тримай свою територію». Тут дуже чітко видно пріоритет бабла, про який храм тут можна говорити. Це все складові думки, простору, який програмує людину. На відсутності ідеології міцно утвердився комерційний тоталітаризм, де чітко розставлені пріоритети. Починаючи з «Південного»

Торговці та храм. Знимка hram.lviv.ua

Про загальну тональність львівського середовища

Так не може бути, на жаль наше місто не має загальної партитури простору. Це стосується і численних фігур Матері Божої. На жаль священики у нас часто перетворюються на комерсантів, які просто мітять свою територію. Львів, як місто, не визнає великих просторів, свого часу тут площі навмисно розбивались на клаптики, щоб тут не могли збиратись люди, а це формує певним чином свідомість. Адже громадянське суспільство формується на площі. Натомість ми маємо велику кількість фігур Матері Божої, а це девальвує її постать. Вона може бути в інтер’єрах, а не де попало на перехрестях. Є історична фігура Матері Божої в центрі міста – і в радіусі двох кілометрів не повинно бути інших фігур, інакше вона втрачає свою значимість.

Про львівську швейкіану

Особа бравого вояка Швейка симпатична, але тут справа не в Швейку, а в сентименті до австрійського періоду Львова. Австрійська імперія тут заклала дуже серйозний пласт культури. Наприклад, нижній університет, первісно це була будівля Галицького парламенту. На жаль у нас не вміють читати фасадів будівель. Натомість у цьому випадку закладена глибока символіка. Зліва від входу можна бачити такі символи, як глобус, книгу та ліру, іншими словами це означає культуру. З правого боку бачимо шестерню, овечку та сніпок, тобто економіку. І кожен парламентар, який заходив до Сейму таким чином читав, що без культури не буває успішної економіки. Навпроти університету маємо парк, який був закладений ще у середньовіччі, коли люди, які вміли будувати суспільство усвідомили, що повинен бути спільний незабудований простір. Таким чином маємо пам’ять, як розуміння стратегії держави: куди йдем.

Див. також

http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_7.html

http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_14.html 

«Віртуози Львова» виконають «Страсті Христові» у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці

Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» знайшов ідеальне місце для виконання духовної музики у Великодній час – храм Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ (проспект Червоної Калини, 70) де прозвучать концертні програми із творів, які мають глибокий сакральний зміст. Перша програма – концерт-містерія «Страсті Христові» – відбудеться у неділю, 5 квітня, о 19:00 год. у храмі. Вхід на концерт вільний – повідомили мені у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка www.philharmonia.lviv.ua

Як розповів диригент проекту Мирон Юсипович, такий концерт-містерія за участю оркестру відбувається щорічно: «У минулі рази такі концерти відбувалися під відкритим простором у центрі міста. Цьогоріч вперше концерт відбудеться в іншому районі міста – на Сихові, і це добра ініціатива, адже переважно концерти відбуваються у центральній частині міста», - зазначив Мирон Юсипович.

Концерт-містерія «Страсті Христові» – це особлива композиція, де глибоке слово поєднається з піднесеною музикою найкращих зразків світової та української класики. Серед композиторів, чиї твори прозвучать під час концерту: Гендель, Бах, Брітенн, Барвінський та ін. Це музика, яка змушує зосередитися, задуматися та підносить дух людини.

Цьогоріч акція присвячена 150-річчю від дня народження Митрополита Андрея Шептицького, тож прозвучать фрагменти з його промов. Цитати прочитає настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Орест Фредина.

Другий концерт-містерія з цього циклу – молитва у музиці Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» «У тінях часу…» – відбудеться у Львівській обласній філармонії у середу, 8 квітня, о 19:00 год. 

Учасниками концертної програми є лауреат міжнародних конкурсів, виконавиця, яка володіє унікальним мецо-сопрано, солістка Національної опери України Дарія Князєва. Інша солістка, Оксана Потапова – скрипалька, яка веде сольну концертну діяльність в Україні та за кордоном. Третім виконавцем у концерті є артист Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова», камераліст і соліст, який активно концертує Україною та за її межами, Ярема Павлів. 

Концерт відбудеться під батутою Ірини Вакуліної.

Серед творів, які прозвучать на концерті – Антоніо Вівальді «Stabat Mater» для мецо-сопрано та камерного оркестру, твори Арво Пярта «Fratres» для струнних та ударних інструментів, «Tabula rasa» для двох скрипок, камерного оркестру та підготовленого фортепіано, «Silouans Song» для камерного оркестру.

Твори цих двох композиторів є абсолютно різними за стилем, за музичною мовою, однак, те, що об’єднує їх, і, зрештою, нас усіх в цей Великий тиждень перед Світлим Воскресінням, це прагнення відірватися від усього земного і хоча б на деякий час залишитися наодинці з собою.

Водії свої три гривні не подарують

«Вартість проїзду – 3 гривні, незалежно від відстані» -- таке оголошення я недавно побачив у одній з маршруток. Зрозуміти водія можна – надто багато розумних, хто пропонує гривню за одну зупинку чи дві гривні за дві зупинки. Це ж вам не таксі, де все залежить від відстані, а маршрутка, тож якщо всі почнуть так платити, то водій залишиться без улюбленої канапки з маслом, а власник автобуса – без канапки з чорною ікрою. Ну не можна ж людей позбавляти харчів, тож водії свої 3 гривні нікому не подарують.

Крім того, є ще всілякі пенсіонери та пільговики, які на законних підставах не платять за проїзд. Тож ситуація, у яку потрапляють перевізники, зовсім кепська.

Однак, з іншого боку, чому ми, пасажири, повинні так дбати про добробут перевізників. Зрештою, у багатьох цивілізованих містах вартість проїзду залежить від відстані, на яку плануєте їхати. Якщо мені насправді слід проїхати дві зупинки, то чому я повинен платити так, ніби я зібрався їхати із Сихова у Рясне-2?

З іншого боку, проведімо історичні аналогії. У старих львівських трамваях (у досовіцькі часи) вагони були поділені на два класи – перший, де пасажири їхали винятково сидячи, ну а в кінці вагону був невеликий відсік другого класу, де вже пасажири їхали як оселедці в бочці. Але ж і платили вони відповідно. Отож-бо я і питаю: якщо вже у наших маршрутках, всупереч усім приписам, пасажири їздять навстоячки, то чому ми повинні платити ті самі 3 гривні? Щоб власники маршруток могли намащувати на свої канапки товстіший шар чорної ікри? А, може, справедливіше платити за відсутність комфорту 2 гривні? І тоді у порожній маршрутці пасажири їздитимуть винятково навстоячки, аби заощадити гривню?J

Якщо ж без жартів, то у комунальному транспорті у нас так і немає реальної конкуренції за клієнта. Звичайно, водії можуть між собою влаштовувати перегони, аби першими приїхати на зупинку та вихопити пасажирів з-під носа у не таких спритних колег. Але так само вони можуть стояти 15 -- 20 хвилин на кінцевій, а подекуди й на проміжній зупинці, аби щільніше напакувати автобус уже на старті. Якщо будете обурюватись, водій пояснить, що у нього такий графік. Однак сей найважливіший документ, що регламентує рух громадського транспорту, надзвичайно секретний, тож водію доводиться банально вірити на слово.

Можливо, ці ідеї надто радикальні, але досі всі зміни у тарифах на проїзд у комунальному транспорті закінчувалися банальним підвищенням вартості послуги, анітрохи не впливаючи на якість. Чи не час міняти ці підходи, адже перевізники повинні змагатись за нашу прихильність, а не навпаки.

Мандрівки Божої Матері

Львів’яни можуть жити на Сихові чи Левандівці, а працювати у центрі міста чи на Привокзальній, кожного дня прямуючи з однієї архітектурної епохи в іншу. Це стає таким звичним та природним, що ми не помічаємо цих трансформацій. Втім одна спільна деталь чи, точніше, деталі, таки супроводжують нас у будь-якому куточку Львова. Це численні фігури Матері Божої. Скільки їх у нашому місті, ще не порахував ніхто.

Найбільша в Україні Фігура Матері Божої

Звісно, найвідоміша з них розташована на проспекті Свободи, а от найбільша, і не лише у Львові, а й у всій Україні – на Сихові, на вулиці Ігоря Антонича. І розташована вона поруч з дерев’яною церквою Благовіщення УПЦ КП. Точніше, храм ще не добудований. Уже майже завершено спорудження його каркасу, а поруч на землі лежить шатро, яке робітники ще не встигли встановити. Пан Ігор, який керує будівництвом, розповів, що сподівається найближчим часом завершити будівництво, та зізнався, що сам є греко-католиком. «Але це не має принципового значення, все одно це Богоугодна справа», -- каже будівничий. Дерев’яний храм тут стоятиме два -- три роки, аж поки неподалік не зведуть муровану церкву. Місце під неї вже вибрано, там встановили хрест. «За той час тут сформується громада, а вже коли завершимо будівництво мурованої церкви, то дерев’яну перенесемо в інше місце», -- ділиться планами чоловік.

Ось тут біля руїн церкви св. Михаїла  мала стояти фігури Матері Божої. Фото uk.wikipedia.org 

Втім фігура Божої Матері таки вражає розмірами – з постаментом вона заввишки 15 -- 16 метрів, а власне скульптура має 6 метрів. Автором її проекту є відомий львівський скульптор Юліан Савка. Однак первісно вона мала стояти не у Львові, а на… Яворівському полігоні. Саме там, на території колишнього села Вишеньки, знаходяться залишки славетної церкви святого Михаїла. Свого часу цю церкву особисто освятив митрополит Шептицький. Однак її доля виявилась трагічною – після ІІ Світової війни радянська влада розширила полігон, тож жителів Вишеньки переселили, а кам’яна церква опинилась на танковій директрисі. Під час численних маневрів вона стала мішенню для танкістів. Вже в незалежній Україні танкістам заборонили стріляти по церкві, однак про відродження храму не йшлося. Саме біля розстріляної церкви і мала стояти ця велична фігура, однак цьому перешкодили керівники районної адміністрації. Таким чином фігура Матері Божої опинилась на Сихові. І тепер вона стала захисницею житлового кварталу,  в якому невдовзі постане храм. А заодно і свідченням галицького екуменізму.