Пам’ятники, які окультурять Сихів

(Завершення розмови з львівським архітектором Михайлом Ягольником )

Якщо подивитись на те, як на карті Львова розташовані пам’ятники, то можна зауважити цікаву закономірність – більшість із них знаходиться у центральній частині міста, або ж районах, які прийнято звати ближнім центром. Щодо спальних районів, то маємо хіба-що пам’ятник Папі Римському Іванові Павлу ІІ на Сихові та кілька незрозумілих пам’ятних знаків, що залишились ще з совіцьких часів, як то знак на вулиці Виговського на честь не то Валентини Терешкової, не то просто космонавтові, знамениту композицію, яка відома під народною назвою «Тікаючі із бару» на Науковій. Можливо вдасться пригадати ще кілька пам’ятних знаків. На жаль спальні райони не мають свого обличчя в монументалістиці – про це ми продовжили розмову з львівським архітектором Михайлом Ягольником.

Про те, чи залишились у Львові агресивні пам’ятники

На жаль у Львові достить багато агресивних пам’ятників, однак я не буду їх називати. Я в політику не бавлюсь, я не політик і не хочу розхитувати цей маятник.

Про пам’ятники в спальних районах

Звичайно, у спальних районах потрібні пам’ятники, наприклад у місті-герої Сихові. Це культурний простір, він повинен мати свій розвиток і тяглість. Я би зробив скульптуру, яку не варто ставити в центрі міста. Я колись лобіював ідею відкриття академії дизайну на Сихові – молоді художники і дизайнери мають його наповнювати артефактами, а не тулитись в центрі. Там треба зробити мистецьку галерею. Натомість там тулять торгово-зневажальні центри. Це абсолютне бабло, а де культура, де вищі навчальні заклади, де музеї? Я робив такі речі, наприклад музей сучасної скульптури Дзиндри у Брюховичах.

Сихову бракує свого обличчя Знимка vgolos.com.ua

Про окультурення торгових центрів на прикладі «Південного»

Якщо у торгівельних центрах намагаються робити якісь культурні осередки, то що в кінцевому підсумку там переважає? Який дух? Так, я Петра Писарчука підтримую, це нормальна, інтелігентна людина, але напевне його консультанти не вміють правильно розставляти акценти та пріоритети. Де є торгівля – там має бути торгівля, я противник коли торгівельні об’єкти поєднували із сакральнимими – це величезна неповага до останніх.

Про фігуру Матері Божої на вокзалі

Я є членом містобудівної ради і на одному із засідань хтось запропонував встановити на головному залізничному вокзалі Львова фігуру Матері Божої. Мотивація була дуже благородна – щоб кожен хто приїжджає чи їде з міста міг помолитись. Я виступив проти: ви розумієте, яка це постать? Ви хочете поставити в один ряд Пальму Мерцалова, Матір Божу та пивний кіоск? Де тут пріоритет? Найцікавіше, що є хороший варіант – просто треба розчистити сквер, який є на Двірцевій площі від біг-мордів, зробити там гарне освітлення і в центрі цієї оази встановити фігуру Матері Божої. І вона буде на вокзалі, і при вокзалі, і одразу видно, що у нас з ідеологією все гаразд.

Є ще один приклад зневажливого ставлення до храмів. Колись я сфотографував дорогу, яка веде до Сихівського храму – вона вся була заставлена рекламою з поміж якої найхарактернішою була агресивна реклама горілки «Вожак» «Тримай свою територію». Тут дуже чітко видно пріоритет бабла, про який храм тут можна говорити. Це все складові думки, простору, який програмує людину. На відсутності ідеології міцно утвердився комерційний тоталітаризм, де чітко розставлені пріоритети. Починаючи з «Південного»

Торговці та храм. Знимка hram.lviv.ua

Про загальну тональність львівського середовища

Так не може бути, на жаль наше місто не має загальної партитури простору. Це стосується і численних фігур Матері Божої. На жаль священики у нас часто перетворюються на комерсантів, які просто мітять свою територію. Львів, як місто, не визнає великих просторів, свого часу тут площі навмисно розбивались на клаптики, щоб тут не могли збиратись люди, а це формує певним чином свідомість. Адже громадянське суспільство формується на площі. Натомість ми маємо велику кількість фігур Матері Божої, а це девальвує її постать. Вона може бути в інтер’єрах, а не де попало на перехрестях. Є історична фігура Матері Божої в центрі міста – і в радіусі двох кілометрів не повинно бути інших фігур, інакше вона втрачає свою значимість.

Про львівську швейкіану

Особа бравого вояка Швейка симпатична, але тут справа не в Швейку, а в сентименті до австрійського періоду Львова. Австрійська імперія тут заклала дуже серйозний пласт культури. Наприклад, нижній університет, первісно це була будівля Галицького парламенту. На жаль у нас не вміють читати фасадів будівель. Натомість у цьому випадку закладена глибока символіка. Зліва від входу можна бачити такі символи, як глобус, книгу та ліру, іншими словами це означає культуру. З правого боку бачимо шестерню, овечку та сніпок, тобто економіку. І кожен парламентар, який заходив до Сейму таким чином читав, що без культури не буває успішної економіки. Навпроти університету маємо парк, який був закладений ще у середньовіччі, коли люди, які вміли будувати суспільство усвідомили, що повинен бути спільний незабудований простір. Таким чином маємо пам’ять, як розуміння стратегії держави: куди йдем.

Див. також

http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_7.html

http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_14.html 

Передвеликодня екскурсія дерев’яними церквами Львова

На жаль вже багато років поспіль то з одного, то з іншого районів Львівщини надходять сумні повідомлення, які починаються словами: «У селі такому-то згоріла стара дерев’яна церква, пам’ятка архітектури…» Величезне надбання, яке пережило лихоліття совіцьких часів ризикує зникнути у часи, коли вірити та відвідувати церкву не є заборонено, понад те, держава дуже лояльно ставиться до того. Чому горять дерев’яні церкви – побутують різні версії, навіть подейкують, що паліями є самі члени громади, які хочуть на місці старої дерев’яної церкви збудувати нову, гарну, яскраву та велику кам’яну. Не буду стверджувати це. Зрештою сьогоднішня розмова про дерев’яні церкви, які будують у різних дільницях Львова.

Церква святої Трійці на Сихові -- найстаріша дерев'яна церква Львова. Знимка blog.uu-travel.com

Однак щоб завершити остаточно тему дерев’яних церков, мушу згадати єдину стару споруду такого типу, що є у Львові – церкву святої Трійці на Старому Сихові (церкви, які є у Шевченківському гаї не в рахунок). Вона датована 1654 роком, її парохом до 1941 року був отець Андрій Іщак проголошений папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році блаженним. Останки священика покояться поруч із церквою на Старосихівському цвинтарі (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2014/07/blog-post_15.html). 

Звісно, після того дерев’яне сакральне будівництво у Львові велось, однак інші храми не збереглись – позначилось і недовговічність цього матеріалу і напевне те ж таке бажання церковних громад замінити старі дерев’яні церкви на нові муровані.

Розписи на дереві в церкві Святої Трійці роблять її неповторною. Знимка podoroziaib.org.ua

Сакральне будівництво відродилось у Львові наприкінці 1980-х років, у тому числі і будівництво дерев’яних церков. Однак на відміну від мурованих воно мало одну особливість – переважно вони сприймались як тимчасові, мовляв громада збере гроші та збудує нову, велику та пишну церкву, звісно із цегли. Цьому сприяла й відносна дешевизна дерев’яної церкви – за оцінкою архітектора Ігоря Подоляка при такому будівництві можна вкластись в мільйон гривень. Але часом спрацьовує істина, що ніщо не є таким постійним, як тимчасове. 

Є ще один важливий момент, пов’язаний з дерев’яними церквами, надто якщо вони є старі – вони також є більш намоленими, тому віряни в них почувають себе комфортніше, атмосфера у них інша. 

На "Південному" переконані, що зробили церкву у лемківському стилі

Щодо матеріалу, то дерево має дві переваги – відносну дешевизну та легкість в обробці. Саме це дозволяє архітекторові зосередитись на формі, краще проробити деталі церкви, що складніше зробити у мурованій церкві. І саме цією можливістю сучасні послідовники Левинського нехтують. Дерев’яні церкви потребують надзвичайно кваліфікованого архітектора. Як приклад таких ліпших дерев’яних церков, які з’явились у Львові Ігор Подоляк наводить роботи Романа Сулика – храм біля Львівського Лісотехнічного Університету та дерев’яну церкву споруджену Українським Католицьким Університетом біля будинку податкової служби.

Дерев'яна церква на вулиці Пилипа Орлика

На жаль у більшості випадків нові дерев’яні церкви тяжіють до стилю кіч, і це при тому, що дерево є цілком сучасним матеріалом, не обов’язково працювати із традиційними брусами, можна використовувати клеєні матеріали, як це зараз роблять в Європі. Крім того сучасні технології дозволяють суттєво подовжити термін придатності дерев’яних конструкцій попередньо обробивши їх антисептиками чи розчинами, які запобігають пожежам.

Напевне найвідомішою з сучасних дерев’яних церков є Церква Покрови Пресвятої Богородиці на ринку Південному. Вважається, що вона була збудована на зразок церкви у родинному селі її фундатора і власника ринку Петра Писарчука у лемківському стилі. Щодо останнього є чимало запитань, адже Петро Писарчук народився у селі Чемеринці Перемишлянського району, а це зовсім не Лемковина. Зрештою сама церква двічі перебудовувалась – спочатку вона була тридільна, а потім до неї добудували два крилоси. Врешті до дерев’яного стилю зовсім не пасують розсувні скляні двері – явно придбані на тому ж таки Південному.

На жаль сучасні дерев’яні церкви Львова так і не сформувались у якийсь модерний стиль, хоча у місті їх є доволі багато. Ось лише деякі дерев’яні церкви Львова (список не є вичерпним і може доповнюватись): церква святого Володимира на вулиці природній біля Лісотехнічного університету, дерев’яна церква збудована коштом УКУ на вулиці Стрийській поблизу ДПА, дерев’яна церква у Студентському парку поблизу гуртожитків Львівського політехнічного університету, дерев’яний храм поблизу перехрестя вулиць княгині Ольги та Сахарова, церква на вулиці Виговського біля ринку «Південний», дерев’яна церква на вулиці Пилипа Орлика (найбільша дерев’яна церква у Львові), дерев’яна церква на перехресті проспекту Чорновола – вулиці Підголоско.