Про бомжів-книгоманів та ображеного Дмитра Павличка

– Війна війною, а Форум за розкладом, – сказав Ілько Лемко Леву Львовичу, який його цими днями здибав на Форумі видавців, а заодно й розкрив деякі секрети форумівського маркетингу. За словами відомого львовознавця, п’ятниця – то найударніший день на Форумі, на другому місці – субота, на третьому – четвер і на останньому – неділя. Що б не говорили про Форум, однак його основа – таки великий базар. Правда, інтелектуальний і подекуди з великими амбіціями. Отож про амбіції. Лев Львович, гуляючи у тому форумівському натовпі, зустрів Дмитра Павличка в печалі. Поет і колишній політик був неймовірно засмучений тим, що йому не дали слова на Форумі, не дали провести письменницький мітинг, не захотіли говорити про проблеми російсько-української війни, а, крім усього, якась невихована і малокультурна особа наступила йому на ногу. Я не знаю, що там відбулось між Дмитром Павличком і Олександрою Коваль, але не зовсім розумію, чому на Форумі повинні обговорювати тему війни. Це ж не засідання генштабу і навіть не тусовка політологів, а захід, в принципі, культурний. Зрештою, що заважало Дмитрові Павличку подати заяву в міську раду про проведення письменницького мітингу в певний час. Чи це якось вплинуло б на долю Донбасу, сумніваюсь, але, мабуть, класик ходив би не такий насуплений. Цікаво, що, попри гнівні філіппіки, Дмитро Павличко пропустив іншу подію, якій, на скромну думку Лева Львовича, точно не місце на такому поважному зібранні, як Форум видавців. Власне, не так події, як особі, адже 13 вересня, і не де-небудь, а в Палаці Потоцьких автографи роздавав канадійський професор Пол Роберт Магочій. Нагадую, той самий Магочій, який є ідеологом політичного русинства. Там би ще поруч Гіркіна зі Стрєлковим поставити – компанія була б ще та. І наостанок ще одне спостереження зі львівських вулиць – книгоманія у ці дні справді захоплює, як-то кажуть, найширші верстви населення разом із бомжами і ромами. Отож по дорозі з Форуму Лев Львович надибав на проспекті Свободи молодого безпритульного цигана зі Закарпаття, якого звуть Коля. Юнак сидів на тротуарі під «Гранд-готелем», просив на харчування і… читав книжку Гарафими Маковій – ясновидиці і монахині. Розповів, що надзвичайно захоплюється релігійною літературою, а також детективами, любить читати українські книжки – часом їх знаходить, а часом і купує. Ось такий ром-книгоман. Культура переможе!

1 – 7 вересня в хронописі Лева Львовича

Історія останнього тижня

Вони усі таки повернулись в один день. 3-4 вересня Лев Львович спостерігав, як на Стрийську повертались Вої з 80-ї десантної бригади. То було видовище і краса ще та – десантники захоплюються зовнішніми ефектами, тим паче, коли для того є добрий привід – наші герої не осоромили своїх предків і таки втримали Луганський аеропорт, доки не надійшов їм наказ відійти. Щира гратуляція і шанування.

Лев Львович також спостерігав за поверненням до Яворова бійців 24-ї (колишньої «Залізної») бригади. Вони без наказу полишили позиції та розказували, що їх там обстрілювали москальські війська. Потім прийшли їх батьки і пробували щось доводити. Недарма з їхньої назви зникло слово «залізна».

Ще древні греки, виряджаючи своїх мужів на війну, наказували їм повертатись зі щитом або на щиті. Наша десантура таки повернулась зі щитом. А мобілізовані у Яворів – узагалі без щита.

Історія зовсім недавня

2 вересня 1987 року в Москві почався суд над німецьким пілотом Матіасом Рустом. Сучасна молодіж, може, і не чула про цього вельми цікавого чоловіка, але він перший довів, що ніякої всесильної оборони в совітів немає. Нагадаю, у травні того ж року німець, стартувавши на спортивному літаку «Сесна» у Фінляндії, обійшов усі системи ПВО й зумів приземлитись просто на Красній площі, ще й красиво вирулив до собору Васілія Блаженного. «Залізну завісу» Матіас таки пробив, а Красну площу після того ще довго називали «Шереметьєво-3».

Лев Львович дивується паралелям, які трапляються часом в історії. 2 вересня 1990 року в Тирасполі сепаратисти проголосили Придністровську Молдавську Республіку, а через рік -- її повну незалежність від Молдови. Приблизно в той же час Владімір Путін розказав, якою він бачить подальшу долю Донбасу. «Самостійне» Придністров’я живе 23 роки, однак нічого путнього з того не вийшло.

Історія нерідко повертається у протилежному напрямку – 2 вересня 1943 року совіцькі війська зайняли Комунарськ (тепер Алчевськ) та Лисичанськ. Тепер же ці міста знову звільнили, але вже від московської наволочі та місцевих бандитів.