Місто секонд-хенду

Львів завжди був торговим містом, однак я не впевнений, що головним товаром над Полтвою упродовж століть були вживані речі. Заморський крам – так, модні речі – так, різноманітні смаколики із далеких країв – так, а от ношені речі – навряд. Зрештою, то була станова держава з чітким розподілом на багатих і бідних, шляхту і посполитих. Втім шляхта так само могла бути ходачковою, але від того не менш гоноровою. Потім воно якось добровільно-примусово зрівнялося за совітів, і врешті все стало на круги своя, до поділу на багатих та бідних, але вже без шляхти й посполитих. Після кількох економічних криз Львів повернув собі славу торгового центру, щоправда, доволі специфічного.

З одного боку, є красива вітрина. Це -- «Південний», «Кінг-Крос», численні супермаркети й бутики. З іншого – торгове обличчя Львова зараз визначають стихійні, напівстихійні ринки, секонд-хенди, магазини єдиних цін, ломбарди та аптеки. Навколо кожного ринку можна зустріти десятки людей, які торгують усіляким дріб’язком, а також молочком, сиром, курми, розклавши все те добро просто на землі. Часті міліцейські рейди мало допомагають, і річ, мабуть, не лише в тім, що міліціонери можуть самі з того годуватись (не спійманий – не хабарникJ), а й у тім, що насправді це війна з вітряками – довга, нудна і заздалегідь приречена на поразку. Бо ж в основі цього лежить економіка, а міліція – це, так би мовити, допоміжний варіант для особливо нетямущих.

Мабуть, найбільше це помітно на вулиці Шпитальній. Тим, хто ходить по місту, не звертаючи уваги на таблички з назвами, нагадаю, що це невеличка вулиця, яка з’єднує «Магнус» із Краківським ринком.

Так сталося, що найстаріший львівський супермаркет тепер вабить око дорогими та престижними бутиками, натомість Краківський зупинився в розвитку десь на межі 90-х років. Втім завдяки цьому тут збереглися порівняно божі ціни, а зручне розташування змушує забути про певну невлаштованість цього ринку. Отож одразу за «Магнусом», на початку Шпитальної, ще можна побачити кілька дорогих ювелірних салонів, а за ними починається царство секонд-хендів, ломбардів та вуличної торгівлі. Щодо останньої, то викорінити її тут, здається, неможливо, адже ліпшого місця, аніж по дорозі на ринок, для цього нехитрого заняття годі шукати. Просто йдеш між прилавків, і якщо навіть нічого не плануєш купувати, рука таки кілька разів смикнеться до гаманця, коли побачиш недорогі шкарпетки чи інший дрібний крам. З вуличною торгівлею можуть конкурувати лише магазини секонд-хенду, яких на Шпитальній та навколо неї таки чимало.

Є в цьому один не вельми приємний нюанс. З одного боку, ці генделики, напевне, допомагають багатьом людям вижити в скрутні часи, забезпечуючи дешевим одягом. Байдуже, що здебільшого його вистачає на один сезон. З іншого -- секонд-хенд лише закріплює почуття вторинності, а з такою рисою навряд чи вдасться успішно вийти з кризи. Особливо, коли навколо ломбарди та аптеки.

Торговиця на цвинтарі

Отож продовжуємо бесіду з моїм гостем Мейлахом Шейхетом, юдейським культурним діячем. Минулого разу ми говорили про те, чи зберігся у Львові ідиш та які перспективи відродження цієї мови. Тема сьогоднішньої розмови -- матеріальні пам’ятки єврейської культури у Львові.

www.varianty.net

Про те, якою мірою у Львові вдалося зберегти єврейську культурну спадщину

Чи можна було б зберегти єврейську культурну спадщину, якби не українська толерантність? У мультикультурному Львові можна побачити унікальні пам’ятки архітектури, які створили євреї.

Водночас багато об’єктів культурної спадщини постійно перебувають під загрозою знищення, ми маємо великі проблеми з їх збереженням. Хто міг би уявити, що галичанин може мати торговицю на похованні! Проте на колишньому єврейському цвинтарі збудовано Краківський ринок, який до того ж приватизований, тобто його власники отримали в міськраді дозвіл на приватизацію. Українське законодавство в галузі охорони пам’яток дуже добре, зокрема заборонена приватизація поховань, однак це не врятувало колишнє єврейське кладовище. Для нас це святе місце, адже на цьому кладовищі поховані світочі єврейської культури, філософії, це одне з найвідоміших кладовищ у світі після Оливкової гори в Єрусалимі. Юдеї в усьому світі відзначають дні пам’яті цих людей, а у Львові на місці їхніх поховань – Краківський ринок. Він займає всю територію кладовища. Свого часу був скандал, пов’язаний з надгробками, які знаходили на цій території – чорні бізнесмени скидали їх по чужих обійстях на околиці міста. Після того люди скаржилися, що від надгробків, які опинились на їхніх подвір’ях йде погана аура. Є підпірні стінки, складені з надгробків. Мене не раз кликали українські робітники, які знаходили такі надгробки, однак що я можу зробити.

Про те, звідки у Львові взялися євреї

Євреї живуть в Галичині понад тисячу років. Однак особливо активно вони почали сюди переселятись внаслідок релігійних переслідувань в Європі. Ми належимо до групи євреїв-ашкеназі, яка походить з Німеччини. Натомість інша велика група європейських євреїв-сефардів походить переважно з Іспанії.

Євреїв запрошували до багатьох країн допомогти розвинути ремесла та комерцію, адже вони це вміють робити. Так було у Львові на початках української незалежності. Водночас бізнес, який створювали нащадки колишніх комуністів, відчував з боку євреїв конкуренцію, тому почали з’являтись антиєврейські статті, особливо у виданнях МАУП. Тому багато євреїв виїхали зі Львова. Вони не живуть там, де почуваються зайвими. На жаль, у підсумку ми так і не отримали бізнесу, який сприяв би розвитку держави.

… і куди вони зникли

Ті, що вижили після Другої світової війни, здебільшого виїхали до Польщі, а звідти до Ізраїлю. В ті роки у Польщі діяла програма «Червоної Ванди», названа на честь польської письменниці Ванди Василевської. Також у Львові тоді можна було дістати фальшиві документи, з якими можна було виїхати через Польщу до Ізраїлю. У Львові з галицьких євреїв тоді залишилось кілька дітей. Зараз це вже літні люди. Однак вихідці зі Львова, незалежно від того, де вони опинились, все одно вважають себе львів’янами. Є товариство львів’ян-євреїв, яке має осередки у США, Бельгії. Вони пам'ятають про унікальне минуле львівської єврейської громади.

Про радянських євреїв

Євреї пережили другий Голокост – знищення єврейської культури і духовності в роки радянської влади. Зрештою, вони зазнали і фізичних поневірянь, адже однією з найчисленніших груп серед в’язнів ГУЛАГу були євреї. Напередодні Другої світової війни у Львові проживали близько 160 тисяч євреїв, однак після 1 вересня 1939 року їх значно побільшало, адже чимало втікачів з інших частин Польщі намагались врятуватись від нацистських переслідувань. Однак після війни залишилося 827 старих галицьких євреїв. Вижили ті, яких переховували місцеві християни.

Натомість Сталін сюди скеровував вояків Радянської армії, які брали участь у бойових діях проти нацизму, та фахівців, намагаючись змінити соціальну структуру місцевого населення. Це були представники різних національностей, зокрема євреї, які вже понад 20 років перебували під радянською системою та втратили єврейську ідентичність, передусім молодь. Вони часто навіть змінювали прізвища, адже хотіли розчинитися в радянському соціумі. Ще Ленін писав, що найліпший спосіб позбутися антисемітизму – це асиміляція всіх євреїв.

Про те, що у Львові жодну єврейську пам’ятку не відреставрували від А до Я

У Львові немає жодної єврейської пам’ятки, яку б вдалося відреставрувати від А до Я. Водночас галичани часто говорять про те, як вони разом росли з євреями. Мені одна жінка в Нових Стрілищах розказувала, як жиди її бавили в дитинстві, вона виросла в них на колінах, такі ж історії мені розповідали в Перемишлянах. Світлої пам’яті Ірина Калинець хотіла видати книжку про ці унікальні моменти взаємовідносин наших народів.