Школа Зиморовича та Шевченка

Якщо піти уверх по Личаківській, то з лівого боку вулиці, на території школи № 63, можна побачити невеличкий бюст Тараса Шевченка. Кажуть, що ця непримітна скульптура -- найстаріший пам’ятник Кобзареві у нашому місті. Давніші є тільки у Винниках та Лисиничах. Стосовно того, який із них найстаріший в Україні, триває дискусія. 

Знимка wikimapia.org

Пам’ятник на вулиці Личаківській, як свідчить шкільний сайт, збудовано 1960 року з ініціативи батьків та завдяки наполегливому клопотанню вчителя географії Василя Наливайка. На території школи встановлено погруддя Т. Г. Шевченка, яке створив львівський скульптор Я. Чайка і виготовив робітник кераміко-скульптурної фабрики П. Максим. Можемо лише подивуватись наполегливості та патріотизму вчителя географії, який таки домігся встановлення бодай невеличкого монумента на честь Тараса Шевченка у Львові, нехай і в такому скромному виконанні. 1972 року діти прийшли до школи у вишиванках, однак отримали за це догани, їх виключили з комсомолу. 

Школу імені Бартоломея Зиморовича, яка міститься на Личаківській, 171, збудували у 1892 -- 1893 роках. Бартоломей Зиморович, на честь якого назвали новобудову – поет, історик, бургомістр Львова. Саме його перу належить один із найвидатніших творів про наше місто «Потрійний Львів».

Будівництво школи, яку згодом назвали на честь найвидатнішого львівського бургомістра, обійшлося у 27497 злотих. Будівля була цегляна, двоповерхова, дах укрили черепицею. З часом школу не раз перебудовуватимуть та розширюватимуть, аж поки вона не набуде сучасних обрисів. На шкільному фасаді й нині можна побачити цікаву деталь. У стіну будинку вмурували герб школи – знак емфітетезису, цебто вічної оренди.

У школі навчалися діти обох статей, щоправда, серед її учнів таки переважали хлопці. Тут здобували знання 91 учень та 44 учениці, ще 120 дітей відвідували школу за окремим розкладом. При школі діяв дитячий садочок, який відвідували 50 діток. Школа була двокласною, тож до її штату входили вчитель та вчителька, яка також завідувала дитячим садком. Приміщення школи було невелике – чотири навчальні кімнати.

У 1928 -- 1929 роках тут вивчали релігію, руську (українську) та польську мови, одну з мов на вибір, геометрію, природу, географію, історію, гімнастику, рисунок, співи. 

Упродовж тривалої історії школу неодноразово розширювали: у міжвоєнний період добудовано третій поверх, 1965 року -- триповерховий корпус, а 1973-го – ще два корпуси, тож нині у школі можуть навчатись двома змінами 1300 учнів.

Врешті 1997 року збудовано перехід між корпусами школи. Попри поважний вік, школа № 63 чи не найпрестижніша у місті. Ще 1990 року тут обладнали комп’ютерний клас.

Цікаво, що у 1967 -- 1969 роках у цій школі працювала бібліотекарем Ірина Калинець. Тут навчав української мови Андрій Братунь, батько видатного львів’янина, поета й політика Ростислава Братуня.

Торговиця на цвинтарі

Отож продовжуємо бесіду з моїм гостем Мейлахом Шейхетом, юдейським культурним діячем. Минулого разу ми говорили про те, чи зберігся у Львові ідиш та які перспективи відродження цієї мови. Тема сьогоднішньої розмови -- матеріальні пам’ятки єврейської культури у Львові.

www.varianty.net

Про те, якою мірою у Львові вдалося зберегти єврейську культурну спадщину

Чи можна було б зберегти єврейську культурну спадщину, якби не українська толерантність? У мультикультурному Львові можна побачити унікальні пам’ятки архітектури, які створили євреї.

Водночас багато об’єктів культурної спадщини постійно перебувають під загрозою знищення, ми маємо великі проблеми з їх збереженням. Хто міг би уявити, що галичанин може мати торговицю на похованні! Проте на колишньому єврейському цвинтарі збудовано Краківський ринок, який до того ж приватизований, тобто його власники отримали в міськраді дозвіл на приватизацію. Українське законодавство в галузі охорони пам’яток дуже добре, зокрема заборонена приватизація поховань, однак це не врятувало колишнє єврейське кладовище. Для нас це святе місце, адже на цьому кладовищі поховані світочі єврейської культури, філософії, це одне з найвідоміших кладовищ у світі після Оливкової гори в Єрусалимі. Юдеї в усьому світі відзначають дні пам’яті цих людей, а у Львові на місці їхніх поховань – Краківський ринок. Він займає всю територію кладовища. Свого часу був скандал, пов’язаний з надгробками, які знаходили на цій території – чорні бізнесмени скидали їх по чужих обійстях на околиці міста. Після того люди скаржилися, що від надгробків, які опинились на їхніх подвір’ях йде погана аура. Є підпірні стінки, складені з надгробків. Мене не раз кликали українські робітники, які знаходили такі надгробки, однак що я можу зробити.

Про те, звідки у Львові взялися євреї

Євреї живуть в Галичині понад тисячу років. Однак особливо активно вони почали сюди переселятись внаслідок релігійних переслідувань в Європі. Ми належимо до групи євреїв-ашкеназі, яка походить з Німеччини. Натомість інша велика група європейських євреїв-сефардів походить переважно з Іспанії.

Євреїв запрошували до багатьох країн допомогти розвинути ремесла та комерцію, адже вони це вміють робити. Так було у Львові на початках української незалежності. Водночас бізнес, який створювали нащадки колишніх комуністів, відчував з боку євреїв конкуренцію, тому почали з’являтись антиєврейські статті, особливо у виданнях МАУП. Тому багато євреїв виїхали зі Львова. Вони не живуть там, де почуваються зайвими. На жаль, у підсумку ми так і не отримали бізнесу, який сприяв би розвитку держави.

… і куди вони зникли

Ті, що вижили після Другої світової війни, здебільшого виїхали до Польщі, а звідти до Ізраїлю. В ті роки у Польщі діяла програма «Червоної Ванди», названа на честь польської письменниці Ванди Василевської. Також у Львові тоді можна було дістати фальшиві документи, з якими можна було виїхати через Польщу до Ізраїлю. У Львові з галицьких євреїв тоді залишилось кілька дітей. Зараз це вже літні люди. Однак вихідці зі Львова, незалежно від того, де вони опинились, все одно вважають себе львів’янами. Є товариство львів’ян-євреїв, яке має осередки у США, Бельгії. Вони пам'ятають про унікальне минуле львівської єврейської громади.

Про радянських євреїв

Євреї пережили другий Голокост – знищення єврейської культури і духовності в роки радянської влади. Зрештою, вони зазнали і фізичних поневірянь, адже однією з найчисленніших груп серед в’язнів ГУЛАГу були євреї. Напередодні Другої світової війни у Львові проживали близько 160 тисяч євреїв, однак після 1 вересня 1939 року їх значно побільшало, адже чимало втікачів з інших частин Польщі намагались врятуватись від нацистських переслідувань. Однак після війни залишилося 827 старих галицьких євреїв. Вижили ті, яких переховували місцеві християни.

Натомість Сталін сюди скеровував вояків Радянської армії, які брали участь у бойових діях проти нацизму, та фахівців, намагаючись змінити соціальну структуру місцевого населення. Це були представники різних національностей, зокрема євреї, які вже понад 20 років перебували під радянською системою та втратили єврейську ідентичність, передусім молодь. Вони часто навіть змінювали прізвища, адже хотіли розчинитися в радянському соціумі. Ще Ленін писав, що найліпший спосіб позбутися антисемітизму – це асиміляція всіх євреїв.

Про те, що у Львові жодну єврейську пам’ятку не відреставрували від А до Я

У Львові немає жодної єврейської пам’ятки, яку б вдалося відреставрувати від А до Я. Водночас галичани часто говорять про те, як вони разом росли з євреями. Мені одна жінка в Нових Стрілищах розказувала, як жиди її бавили в дитинстві, вона виросла в них на колінах, такі ж історії мені розповідали в Перемишлянах. Світлої пам’яті Ірина Калинець хотіла видати книжку про ці унікальні моменти взаємовідносин наших народів.