Станція між двома мостами

Є одна особливість розташування залізничних станцій у Львові: вони якнайкраще показують, в якому напрямку розвивалося місто.

Наприклад, минулого разу ми робили репортаж про станцію Личаків, яка припинила своє існування. Однак і місто в східному напрямку також не розвивалося – в тій частині Львова майже немає сучасних будинків, обмаль підприємств. Інша річ – південний напрямок, де, зокрема, розташовано станцію Персенківка. Навколо неї є низка підприємств: Львівський автобусний завод, Сільгосптехніка, Хімзавод. Це лише ті виробництва, що безпосередньо межують із станцією. Ну а вже навколо них розбудовували квартали Нового Львова та Сихова. Щоправда, всі вони зараз переживають не найкращі часи, разом з ними фактично занепала й станція.

До Персенківки веде одноколійка

Персенківка з усіх малих станцій Львова має, мабуть найцікавішу історію. Коли виникла сама станція, зараз достеменно не відомо. Колію Львів – Чернівці збудовано 1866 року, вона стала другою залізницею, яка з’єднувала два великі міста. Однак на той час Персенківка ше не входила до складу Львова. Цікаво, що від початку станція відігравала роль вузлової. 1894-го від неї було прокладено колію до верхньої частини Стрийського парку, де тоді відбувалася Загальна крайова (народна) виставка. Згодом колією підвозили вантажі на знамениті «Тарги всходні» (ярмарок), які так само відбувалися у Стрийському парку. Ця залізнична гілка пережила кілька змін, урешті частину колії розібрали, ну а та, що залишилась, тепер відома як Львівська дитяча залізниця, що дає підстави вважати, що первісно дитяча залізниця мала стандартну колію. Однак ця історія настільки давня, що жоден зі старих залізничників, яких ми зустріли, про це навіть і не здогадувалися.

Однак Персенківка мала всі шанси стати конкурентом Головного львівського двірця, адже на початку ХХ століття саме звідси мало розпочинатися залізничне сполучення Персенківка – Підгайці. Проте переговори міських райців з потенційними інвесторами не дали результату, адже умовою посадовців було те, що вокзал мав розташовуватися у Львові. Ну а Персенківка на той момент була за межами міста. Отож колію збудували від станції Підзамче – ту саму, яка проходила через станцію Личаків.

Стара будівля станції Персенківка таки збереглася

Попри всі пертурбації та невдачі, станція таки мала важливе історичне значення, підтвердженням чого були бої в листопаді 1918 року між українськими та польськими військовими. Власне на Персенківці відбувся бій між українським та польським панцирниками (бронепоїздами). Станцію бомбардувала з повітря польська авіація, адже сюди з Головного залізничного вокзалу Львова відступив курінь Українських січових стрільців.

За радянських часів навколо станції постала низка підприємств, які вона й обслуговувала.

Ось так залізничники чистять щебінь на станції Персенківка

Сучасна вокзальна споруда Персенківки є щонайменше третьою за ліком. До речі, будинок, де розташовувалась станція за часів німецької окупації, таки зберігся – він стоїть на протилежному від сучасної станції боці. На його фасаді є металева конструкція, до якої кріпили дзвін, що сповіщав про прибуття потяга. Зараз це – приватний житловий дім.

Згодом, за розповідями колійників, збудували велику будівлю, в якій і була залізнична станція, однак вона не збереглася. А нинішня будівля – це фактично невелика квиткова каса з навісом і двома лавками для очікування потяга. Втім як пасажирська станція вона не відіграє значної ролі: тут зупиняються лише електрички ходорівського напрямку. Основне ж призначення Персенківки – вантажні перевезення, а також технічна зупинка: саме тут розвинаються поїзди, адже чернівецький напрямок, як і за часів бабці-Австрії, залишається одноколійним. Крім того, станція працює в основному на розвантаження, найпопулярніший вантаж – щебінь.

Сплетіння колій на Персенківці

Свою мандрівку на Персенківку ми розпочали від моста на вул.. Стрийській. Уже в першому тупику бачимо 15 вагонів-платформ. Володимир Дубас, який чи не щодня їздить через Стрийську, зауважує, що ці вагони тут стоять уже кілька місяців. Зрештою, що вони тут давно, свідчить і вилинялий колір, і висока трава під ними. Ймовірно, що вони колись були зеленого кольору, а це ознака того, що належать приватному перевізнику. Ось така капіталістична безгосподарність.

Однак на самій станції робота кипить: за допомогою спеціального потяга робітники чистять щебінь на головній колії – грейдером забирають брудне каміння, бруд після очищення стрічкою піднімають у спеціальні вагони, а чисте каміння повертається назад, на колію.

Персенківка – це сплетіння колій та численних бічних відгалужень, значну частину яких зараз або взагалі не використовують, або нечасто. Якщо ж пройтися цими бічними коліями, то можна побачити зовсім інший Львів – той, де напевне, не ступала нога міського голови: доволі занедбані закамарки, вздовж залізниці – гори брудного щебеню, а в ярах – купи сміття. 

Залізничну колію тут використовують як стежку, адже поїзди ходять рідко. «Хочете в тюрму попасти?» -- відповів нам один з перехожих, коли ми запитали його, куди прямує ця гілка. Крім виправної зони, цією колією поставляють вантажі на ще одне, особливо важливе зараз підприємство – Львівський танкоремонтний завод. Далі – ринок «Шувар». Згадалося про рейковий автобус, який колись функціонував у Львові. Можливо, треба було-таки сполучати цей популярний продовольчий ринок із вокзалом замість станції Сихів? Але над цим нехай міркують містобудівники.

Вид на станцію із Сихівського моста

Бо замість того, щоб будувати нові залізничні шляхи та станції, у нас, навпаки, розбирають наявні. Поряд з цією залізничною колією колись були склади видавництва «Вільна Україна»: від основної колії відходила невелика, довжиною метрів 200, гілка, якою потяг з папером заїжджав просто на склад. Зараз від неї залишилися лише шпали.

Урешті наша подорож завершилася біля сихівського мосту, з якого добре видно панораму станції Персенківка. Це місце має історичну назву Козельники на честь села яке в 30-х роках минулого століття приєднано до Львова. Однак і тут не обійшлося без чергової ложки дьогтю: тутешні мешканці скаржаться, що будівельники не зробили окремих сходів для пішоходів, хоча такі передбачені проектом. Отож пішоходам доводиться робити чималий гак, аби потрапити на міст.

Фото Володимира Дубаса

http://www.gazeta.lviv.ua/life/2014/08/10/33198

Львівська залізниця. Коротка історія воєн

Переживши дві світові війни та кілька локальних конфліктів минулого століття, наше місто таки не зазнало суттєвих пошкоджень. На думку відомого львівського історика Олега Павлишина, І світова війна практично не зачепила Львів – основні бої точилися в полях, натомість у місто заходили хіба що розвідники, щоб переконатися у тому, що ворожих вояків там немає. Фронти Другої світової також здебільшого оминули Львів. Однак твердження, що війна не завдала шкоди місту, є хибним. Чи не найзапекліші бої точилися за місцеву залізницю, передусім за головний вокзал. 

Варто сказати, що за австрійської влади Львівський залізничний двірець вважали одним із наймодерніших у Європі – всі технологічні новинки того часу були на Львівському вокзалі. Однак унаслідок жорстоких протистоянь надбання залізничників утрачено. Про драматичну історію львівських залізничних станцій розповів Роман Патик, директор музею Львівської залізниці. Він, напевне, ліпше за інших знає про ці події.

Першими Львівський вокзал зруйнували росіяни – під час відступу зі Львова 15 червня 1915 року. У листопаді 1918 року двірець потерпів знову, цього разу його знищили поляки.  Оборону вокзалу тоді тримали українці, натомість поляки намагались їх вибити звідти – бій тривав 6 годин. До речі, в музеї національно-визвольних змагань є картина польського художника, на якій зображено цей бій. На думку Романа Патика йдеться про перестрілку між українськими та польськими військами, яка відбулась у вокзальному тунелі та біля виходу на третій перон. Поляки таки оволоділи вокзалом, однак українці утримались на станції Підзамче а також на Високому Замку – там біля гроту стояла українська батарея з трьох гармат і обстрілювала вокзал, який зайняли поляки. Звісно, після утвердження польської влади у місті вокзал відбудували заново. Набагато менше пощастило Чернівецькому вокзалу Львова – він знаходився на місці сучасного приміського вокзалу. 1919 року там вибухнув склад амуніції, який майже зруйнував будівлю – залишився лище один флігель, натомість самого вокзалу вже не відбудовували.

У 1918 році на станції Персенківка йшли жорсткі бої. Фото Володимира Дубаса

Втім бойові дії йшли не тільки за головний львівський двірець, а й за станцію Персенківка. 5 листопада цю залізничну станцію, яка тоді знаходилась фактично за межами Львова, бомбардувала польська авіація. Після штурму головного Львівського вокзалу сюди відступив курінь УСС із 600 бійців. Також саме на Персенківці відбувся бій між українським та польським бронепоїздами.

Через 20 років, 1 вересня 1939 року Львів зазнав перших руйнувань – німецька люфтваффе бомбардувала вокзал. Перші совєти встигли лише підготувати проект відбудови вокзалу. На практиці це зробили німці – вочевидь, сподіваючись, що сюди вони прийшли всерйоз і надовго. Щоправда,  ті ж таки німці вдруге розбомбили Львівський вокзал у червні 1941 року. Власне їхньою ціллю була не так сама будівля, як скупчення радянських потягів, яке було на вокзалі. З тих самих міркувань – аби знищити німецькі потяги, Львівський вокзал у липні 1944 року розбомбили радянські літаки. Тоді ж радянська авіація помилково розбомбила торговельно-розважальний пасаж з кінотеатром «Гражина» який знаходився поруч зі сучасним пам’ятником Степанові Бандері. Радянські льотчики цілилися в заклад святої Терези, де тоді знаходилась німецька військова частина.

Втім пілота, який розбомбив львівський вокзал, збили німці – сталось це над Брюховичами, а літак впав на територію сучасного дитячого табору Львівської залізниці. Роман Патик припускає, що літак збили саме після бомбардування, інакше він просто би вибухнув у повітрі. За іронією долі виявилось, що льотчиком, який бомбардував Львівський вокзал, був українець та Герой Радянського Союзу Іван Доценко. За офіційною версією, екіпаж бомбардувальника загинув на місці падіння літака. За неофіційною -- Івану Доценку вдалось вижити, його кинули в радянський табір, потім якимось дивом на літаку він потрапив на Аляску, а звідти – в Канаду, де став вождем індіанського племені. Власне на основі цієї драматичної історії створено сюжет фільму «Той, хто пройшов крізь вогонь».

Втім є ще один цікавий момент, уже з повоєнної історії Львівського вокзалу. Тоді це був таємний військовий об’єкт, і прізвища його перших повоєнних начальників засекречено.