Поганське коріння українського Різдва

Уже через кілька днів Україна порине у захопливу феєрію різдвяних свят. Ані війна, ані економічна криза чи природні катаклізми не можуть зупинити того таїнства найкоротших зимових ночей. Звісно, воєнні реалії, які постали перед Україною, таки вплинуть на це дійство, і частина наших близьких зустрічатиме Різдво в окопах. Але це, на жаль, не вперше у нашій історії. Напевне, Різдво згадували і чимало українців, які були в лавах совіцької армії, хоча й не мали можливості публічно висловити свої почуття. Святкували його і в УПА спільно з військовими капеланами. Цьогорічне Різдво буде тривожним, однак воно залишиться святом, яке йде з глибини віків. Про різдвяні традиції, їх язичницьке походження та сучасні впливи розмовляємо з директором інституту етнографії НАН України Степаном Павлюком.

Карта поширення культури карпатських курганів в Україні uk.wikipedia.org

Про дохристиянські традиції Різдва

Про Різдво варто говорити в загальноукраїнському контексті. Однак вшанування народження Сина Божого має чимало регіональних особливостей. Святкування колєнди, міфологія колядок походить із дохристиянських часів. Річ у тім, що церковні пісні виникли пізніше, після хрещення Русі. Канонічні та народні свята поєдналися у 15 столітті. А до того церква заперечувала язичництво, поширюючи християнські звичаї.

demotivators.kiev.ua

Про походження язичницьких свят

Язичницький пласт можемо моделювати з початку нашої ери, коли існували Празька культура, культура карпатських курганів, Черняхівська культура. Уже тоді в Східній Європі жили племена, яка майже не мігрували. Навпаки, до них приєднувались інші. Про територію України кажемо умовно, адже, за свідченнями археологів, ці племена у І столітті  нашої ери жили також на території Польщі. Втім до ІІ століття вони опанували території вздовж Дніпра і Дністра. Це праукраїнці, на їх основі утворився мікс із зайшлими племенами. Відбувався синтез культур племен, які тут освоїлись, асимілювалися з місцевим населенням. А вже у четвертому -- шостому століттях роди, якими вони жили, почали об’єднуватись у великі племена. Особливо інтенсивно це відбувалося в сьомому столітті, коли на цих територіях проживали сім великих племен, які стали основою української нації. Загалом у Київській Русі були 12 племен. До них входили сім південних, тобто проукраїнських, а також західні племена, з яких згодом сформувалася білоруська нація, і північні, на основі яких виникла російська нація.

Саме у цей дохристиянський період почали виникати уявлення наших предків про сили, які їм допомагають. Таким чином формувалось язичництво -- надзвичайно демократична релігія, адже римські та грецькі боги були всесильні й нікого не шанували, а наші Волоси, Перуни, Даждьбоги, Стрибоги жили у кожній оселі, були дуже близькими до людей. Наші предки-язичники вірили також у різноманітних демонів, чортів, які цих богів відганяли. Водночас існували численні мавки, нявки та інші добрі міфічні створіння. Це величезний культурний пласт.

www.bestiary.us

Про те, як відрізнити дохристиянські колядки

Ми і зараз маємо частину колядок, які виникли ще у дохристиянські часи. Їх можна відрізнити тематично – у них оспівано природу. Наші пращури задобрювали ті сили, які допомагали їм у повсякденні, переважно оспівували місяць, сонечко. У автентичних текстах фігурують заклики до господаря, який плекав і примножував не лише матеріальне багатство родини, а й ревно оберігав затишок у своїй оселі. Тому дослідники відокремлюють такі колядки від канонічних церковних пісень.

У язичницьких колядках йдеться також про настання весни, роботи сільськогосподарського циклу. Річ у тім, що в період племінного розвитку наші предки не мігрували, а обробляли землю, вирощували хліб. Тому в колядках ідеться про орання, ралення ріллі, адже тоді основним знаряддям праці було рало. Зауважуємо також часті згадки про сонце, яке освітлює дорогу хліборобу до успіху у всіх його справах. Звісно, первісно у цих колядках згадували давні божества, однак у християнські часи ці згадки замінено церковною термінологією.

www.aratta-ukraine.com

Пізніше з’явились церковні пісні, наприклад «Бог предвічний народився…», «Нова радість стала». Звісно, усі вони мають авторів, імен яких ми не знаємо. Церковні пісні Буковини, Лемковини, Поділля помітно різняться. У 18 -- 19 століттях у їх зміст вплітались історичні сюжети, пов’язані з подіями тих часів.

(Чекайте продовження, далі буде ще цікавіше)

Львів’янин, який відродив козацьку пошту

Звісно, буквально її відродити вже неможливо і немає потреби. І все ж, якщо жителі сухопутного Львова зуміли збудувати козацьку «Чайку», то й інші атрибути козацтва відновити їм під силу. Наприклад, пошту. Принаймні пам’ятні конверти й марки. Майже одразу вони стали філателістичним раритетом. Тож моїм сьогоднішнім гостем є філателіст Андрій Пилюх – львів’янин, який не лише колекціонує марки та конверти, а й робить їх. Йому слово.

Про те, як я «захворів» філателією

Почалося моє захоплення філателією з подорожі на козацькому човні «Чайка» 2009 року, коли мене обрали наказним отаманом товариства «Кіш». До речі, то був останнє морське плавання славного човна. До того як поліграфіст я робив деяку продукцію для «Пласту» та інших українських громадських організацій, тож вирішив виготовити конверти та марки з назвою «Козацька пошта». Виготовив 8 чи 9 конвертів з ілюстраціями козацької тематики. Так почав виготовляти філателістичну продукцію на цю тему. На 20-річчя першого плавання «Чайки», яке ми відзначали 2012 року, вирішив провести спецпогашення конвертів

Потім із внуком здійснили невеликий похід по Дніпру. Вибрали маршрут, яким колись пройшов цей човен. З Києва вирушили до Канева, звідти вниз по Дніпру до Нікополя та Херсона. Щоправда, «Чайка» у ті часи пішла далі у Чорне та Середземне моря, а 1992 року вона завершила свій шлях у французькому порту Сан-Тропе.

Я шукав спосіб відзначити 20-річчя Чайки, тож зробив до цієї дати конверти, потім виготовив до них марки. Звісно, мені хотілось, аби цю дату відзначили на державному рівні, тому писав листи у різні інстанції, однак отримав відмову. Згодом почав робити конверти та іншу поліграфічну продукцію з нагоди знаменних дат і подій у житті Львова: наприклад, фестивалю «Леополіс Гран Прі», 650-річчя Вірменської церкви, 120-річчя історичного музею. Так захопився філателією.

Про плавання у відкритому морі

Стосовно участі у поході «Чайки» у Середземне море, то це не було плавання попри берег, аби лиш помахати ручками тим, хто засмагає на пляжі – ми йшли у відкритому морі за кілометрів 30 -- 50 від берега. Траплялося, що по півтори доби ми його не бачили. Коли ж заходили в порт, то досвідчені моряки дивувались, як на такому кораблі ми пливемо у відкритому морі. На випадок аварії у нас був аварійний буй, який подає сигнал на супутник, окрім того, можна було скористатися мобільним зв’язком. Звісно, дорого, однак додому таки іноді дзвонили. Загалом в океані мобільний зв’язок дуже хороший.

Про яхтову пошту

Класичною поштою ми користувались хіба що в порту, звідки можна було відправити додому листівку. Пізніше я дізнався про яхтову пошту, а також про спецпогашення конвертів – такі акції часто відбувалися під час свят, на яких ми бували.

Про шторм

Його треба відчути, коли ти на кораблі, навіть на «Чайці», то він не страшний, просто у тебе не залишається вибору, треба його пережити. Однак мені щастило, і в серйозний шторм я не попадав. Доводилося долати 4,5 -- 5-бальну стихію, хоча відчуття були різні. Головне у такій ситуації --не панікувати, виконувати всі команди капітана, бо він знає, що робити, і чекати, коли шторм закінчиться. Я одного разу ходив на «Чайці»: все не виходило, відкладав з року в рік, врешті вирішив, що час йде, потім може і не вдасться. І таки добре, що погодився, адже той похід виявився останнім для човна: він у такому стані, що вже тоді було небезпечно плавати, тож вирішили більше не ризикувати. У човна прогнила палуба, клепки, якими кріпляться бортові дошки, з’їла солена вода. Вони раніше були товщиною 10 сантиметрів, а стали, як сірничок.

(Продовження теми http://lvivreport.blogspot.com/2014/10/blog-post_28.html)