Битва за Рясне

Це монументальне полотно присвячується мешканцям Рясного, які тільки стали на тернистий шлях самоідентифікації.

Як і в будь-якому іншому районі Львові тут вирує життя, активна громада змінює простір довкола себе і робить це – віддавна й дотепер, регулярно та часто.

Історія

Рясне -- новий мікрорайон з великою історією

Північно-західна околиця Львова була заселена ще в Середньовіччі. На це вказує пам’ятник у селі Рясна-Польська, що нагадує про рік заснування села – 1433.

За багато століть тут встигли пожити українці, поляки, євреї та німці. Не дивно, що поділ населених пунктів північно-західного передмістя ведеться за етнічним принципом: є Рясна-Руська (зараз – Яворівський район Львівської області) та Рясна-Польська (Львів, Шевченківський район). Про останню є згадка в географічному словнику Королівства Польського (1889 рік).

Про польську присутність тут нагадують як мінімум два об'єкти.

Перший – пам’ятник полякам-учасникам міжетнічних україно-польських збройних конфліктів (1918-1919 рр.) споруджений в 1932 громадою села (скульптор Броніслав Маріан Солтис та архітектор Вітольд Вінцент Равський).

За ним доглядають польські харцери, які періодично прикрашають пам'ятник червоно-білими стрічками. Територія довкола нього довкола нього доглянута, а монумент потроху відреставрують.

Навпроти, другий об'єкт – костел Божого Милосердя РКЦ (збудований в 2003 році).

Як повноцінний житловий масив Рясне почало розвиватись за часів СРСР. У 1949 було відведено землі (140 га) під колгосп ім. Т. Шевченка. У 1957 році село Рясне було приєднано до Івано-Франківського району Львова. 17 вересня 1959 року на спільній сесії сільрад села Рясне і Рясна-Руська були об'єднані в Рясненьку сільську раду. У селі був один медпункт, поштове відділення та клуб. Колгосп ім. Т. Шевченка об’єднали з колгоспом ім. Маленкова і це стало початком колгоспу 40-річчя Великого Жовтня.

У 60-х роках минулого століття розпочалось спорудження "хрущовок" (будинки 364, 366, 366а, 366б, 368) та подальша розбудова традиційного спального району для проживання будівників соціалізму та підйому промисловості СРСР.

Звичайне Рясне

Дуже символічним є офіційне приєднання житлового масиву до Львова. Указ Президії ВР Української РСР підписаний 9 березня (день народження Тараса Шевченка) Головою Президії Верховної Ради Української РСР Валентиною Шевченко. Так як це сталось у 1988 році, то мікрорайон й справді можна назвати одним з "наймолодших" у Львові. Донедавна дорожній знак, що вказував на межу міста стояв поряд з зупинкою громадського транспорту на вулиці Т. Шевченка, 370.

Промислова гордість околиці

Чи не найстарішими промисловими об’єктами північно-західної окраїни Львова є фанерний завод. Заснований в 1917 році як частина АТ "Ойкос", він був одним з центрів деревообробної промисловості Львова.

Хоча географічно він розташований на Кам’янці (Баторівці), тут працювали й мешканці Рясного.

За СРСР непарний бік вулиці Шевченка був відведений під величезну промзону. Тут були споруджені заводи: «Електрон», "Конвеєр», "Автонавантажувач", "Львівхімсільмаш" та Торфобрикетний завод. Для регулярної роботи промислової зони збудували енергокомплекс і невеличку пожежну частину.

З усіх перелічених підприємств, наразі, активними можна вважати лише "Електрон" і "Конвеєр". Перший, зокрема, "збагачує" вулиці Львова трамваями, електробусами і тролейбусами. За часів СРСР наукову базу та молоді кадри телевізійного флагману Львова забезпечував Львівський електромеханічний технікум (1947 р.), який за свою довгу історію зазнавав усіляких змін і зараз називається Навчально-науковим інститутом екології, природоохоронної діяльності та туризму імені В'ячеслава Чорновола (наймолодший з інститутів Національного університету "Львівська політехніка").

Загалом рясненці сприймають сусідню промзону двояко: негативним фактором є шкідливий вплив на екологію мікрорайону, позитивним – наявність там хоч якихось робочих місць поблизу дому. Наразі в найвищій будівлі "Електрону" (своєрідний рясненський хмарочос) є офісні приміщення різних комерційних організацій, інший хмарочос (власність "Автонанатажувача") пусткою стоїть поряд з межею Львова й Рясної-Руської.

Частина приміщень "Конвеєра" також зайнята різними малими підприємствами, де працевлаштовані мешканці району.

Контрасти Рясного

Кілька років тому піднімалось питання про заснування асфальтового заводу в цій промзоні, однак місцеві мешканці вийшли на пікет, адже таке підприємство негативно вплинуло б на їхнє здоров’я.

Нове життя промзони може настати з пришестям сюди інвесторів, оскільки Львівська міська рада ініціює тут створення індустріального парку "Рясне-2" площею 23,5 га на більш ніж 6000 робочих місць.

Однак амбітний план наразі є лише планом, про що й нагадує біг-борд поряд з територією "Автонанатажувача".

Спальний район 

З якого боку не їхати в Рясне, звідусіль на горизонті несподівано постають "коробки" району постають: чи то минаючи особняки Кам’янки, чи то проїхавши Рясну-Руську, чи заїжджаючи в Львів з Брюхович. Майже звідусіль типову радянську забудову оточує сільський пейзаж.

Більшість багатоповерхівок Рясного-1 та Рясного-2 споруджені як відомче житло вищезгаданих заводів і про це й досі нагадують радянські "графіті" на стінах будинків, та лексикон рясненців: "електронівська лікарня" (вул. Шевченка, 313), "будинок від конвеєрного" (вул. Шевченка, 358б).

Багато мешканців району працювали на заводах, і отримали житло поблизу. Всі багатоквартирні будинки в Рясне-1 (їх близько п’ятдесяти) розташовані на парному боці вулиці Шевченка, а ціле Рясне-2 (близько тридцяти багатоповерхівок) – на вулиці Величковського.

Щоправда тут залишились й цілі вулички забудовані приватним сектором: Річицька, Нестора Літописця, Томашівська, Маршалківка, Осикова тощо. Місцями можна побачити "висотки", що споруджені за кільканадцять метрів від подвір'я, яке нагадує про те, що мікрорайон вийшов з села.

За останні 10-12 років у Рясне-1 і Рясне-2 збудовано кілька сучасних житлових багатоквартирних будинків. Вони дуже дисонують яскравими кольорами з сірими радянськими "коробками" і, подекуди, відрізняються від решти "сусідів" більшою кількістю поверхів. Поряд з магістральною дорогою вже збудовано цілий квартал новобудов (вул. Шевченка, 418) "Львівська брама".

(Захоплюючий початок. Далі буде цікавіше…)

http://www.varianty.net/24217-bytva-za-riasne

Повернення «рогатих»

Один транспортний експерт колись мені сказав: «Рано чи пізно приватних маршрутників викинуть із міста». Тоді це вже не здавалося чимось фатастичним, оскільки було сказано після знаменитої транспортної реформи в місті, яка начисто змінила уже звичну транспортну схему, суттєво скоротивши кількість маршрутів. Власне, основним недоліком старої транспортної схеми була надто велика кількість маршрутів. Якщо для роботи вам необхідно часто їздити у різні райони міста, запам’ятати майже 100 маршрутів надто складно. Так само її важко назвати усталеною: схеми маршрутів і електротранспорту, й, щобільше, автобусні у Львові постійно змінювались. Іноді революційно і кардинально, набагато частіше – поступово та еволюційно.

www.lviv.travel

Власне, кардинально транспортна схема у місті змінилась лише раз – на початку 90-х років минулого століття, коли маршрутні таксі витіснили електротранспорт на задвірки. Після цього він став транспортом для пенсіонерів та студентів, які хочуть заощадити невелику суму.

Втім, в історії Львова відбулася вельми цікава подія, про яку згадаємо згодом. Історики транспорту кажуть, що ще у довоєнні роки в місті була ідея започаткувати тролейбусний рух. «Рогаті» мали підніматись із центру до підніжжя Високого Замку. З різних причин цей проект не вдалося реалізувати. Тодішня влада не ризикнула започаткувати рух нового виду транспорту по доволі крутому підйому, що веде на Високий Замок. До тролейбусної ідеї повернулися вже після війни. 1952 року в місті започатковано рух тролейбусів з Головного залізничного вокзалу до центру міста. «Рогаті» заїжджали з вулиці Листопадового чину на проспект Свободи і розвертались навколо пам’ятника Міцкевичу. Згодом кількість тролейбусних маршрутів у центрі міста зросла, і вже 1960 року проспектом Свободи здійснювався наскрізний рух тролейбусів. Однак, за інформацією сайта http://www.lvivtrans.net/, 1 вересня 1971 року наскрізний рух по проспекту Свободи припинено. Фактично це призвело до того, що цілісна тролейбусна мережа, яка вже існувала у місті, розпалась на кілька фрагментів. До такого кроку міську владу спонукало, зокрема, те, що тролейбусний напрям, який сполучав Головний залізничний двірець із центром міста, фактично дублював трамвайні маршрути. Отож з 1 серпня 1972 року тролейбуси перестали заїжджати на вокзал.

Цікаво, що міська влада ніколи не додумалась організувати пряме тролейбусне сполучення вокзалу ані з Левандівкою, ані з Богданівкою, Боднарівкою та Кульпарковом, хоча особливих затрат на цей проект, окрім купівлі нових машин, не потрібно.

Ось так колись виглядав тролейбус на проспекті Свободи www.vidviday.com.ua

А ось повернути тролейбус на проспект Свободи таки додумались – для цього буде продовжено тролейбусний маршрут N13, який тепер рухатиметься до пам’ятника Шевченкові. Зауважимо, що проект не такий складний, тому що на парному боці проспекту Свободи є технічна тролейбусна мережа, якою тролейбуси маршруту N13 виходять на маршрут, їдучи з депо. Тролейбусна мережа знову отримує цілісність, і це, напевне, головний позитив цієї реформи.

Звісно, тролейбуси таки змінять вигляд головної вулиці міста, можливо, поліпшать її екологію. Хоча щодо останнього можна посперечатись. Адже головний недолік «рогатого» принаймні у його львівському варіанті – повільність та неповороткість. Отож це означатиме більше заторів та «тягучок», які виникатимуть внаслідок незграбної їзди тролейбуса. Зрештою, порівняно з 1970-ми роками кількість автомобілів у місті суттєво зросла, а темп життя прискорився.

Тролейбус Київ-4 у центрі Львова www.vidviday.com.ua

Якось мені довелось брати інтерв’ю у Любомира Крайника, який знає про технічні особливості громадського транспорту у Львові чи не найбільше. Отож він тоді сказав: «Наявним парком тролейбусів більше рейсів не зробиш, вони просто розсиплються, адже на них більше шпаклівки і фарби, ніж металу» (http://www.gazeta.lviv.ua/economic/2013/03/15/9226). Той факт, що міська влада купує нові тролейбуси (зрештою, і трамваї), ситуації не міняє, адже вони рухаються разом зі старими. І, відповідно, за їх графіком. Зважаючи на темпи закупівлі нових машин, цей процес може затягнутись на роки, упродовж яких новенькі «Електрони» вкриватимуться все товщим шаром фарби та шпаклівки. Тролейбуси, може, і вирішують транспортні проблеми, однак повертають нас у повільні 70-ті.