У Львові відкрився «Сад танучих скульптур»

«Сад танучих скульптур» -- так можна назвати конкурс, який 18 січня стартував у Львові. 5 молодих скульптурів зі Львова протягом неділі створять скульптури із цього нетривкого, але дуже гарного матеріалу. Головна особливість конкурсу – він відбувається під відкритим небом, при тому, що у Львові уже кілька днів поспіль стоїть плюсова температура, а у неділю вранці навіть накрапав дощ. Зауважимо також, що у місті вже кілька днів поспіль немає снігу – цієї зими він пролежав лише кілька днів. Організатор конкурсу Ольга Гренюх каже, що лід для конкурсу їм надало одне з підприємств, яке займається промисловим виробництвом льоду. Вона сподівається, що цього року скульптуру зможуть простояти бодай три дні.

Знимка www.afishalviv.net

І хоча організатори не обмежували скульпторів у тематиці, однак в основному вони робитимуть скульптури новорічно-різдвяної тематики, також будуть скульптури, присвячені символу цього року – козі.

Скульптор Дарія Льошкіна каже, що вона робитиме скульптуру присвячену одному із символів християнства – рибі. За її словами така скульптура буде дуже зрозумілою дітям.

Також вона розповіла, що вже не вперше робить скульптури з льоду і вважає його надзвичайно хорошим матеріалом --  такі твори вражають своєю прозорістю, ну а увечері їх краса розкрється повністю, коли скульптури будуть підсвічені.

Втім скульптури не лише робитимуть свої твори, а й проведуть майстер-клас для дітей. Звісно, він користуватиметься особливою популярністю, адже це чи не єдине місце у Львові, де у ці зимові дні можна побачити справжній лід.

Сто львівських кав’ярень із Гансом Частина 1.

Зараз одна зі львівських компаній пропонує клієнтам тур по львівських кав’ярнях із розповідями про ці заклади та дегустацією їхніх напоїв та наїдків. Таке собі водіння кози як вид екскурсії. Втім, водити козу нинішніми кав’ярнями – це одне. Інше – провести таку подорож не лише в просторі, але й в часі, відмотавши назад років 30. Здавалося б, не так багато, однак насправді це період, за який виросло ціле покоління і кардинально змінився уклад життя. Сучасні кав’ярні, хоч і різняться стилями, таки мають певний присмак гламурності. Інша річ -- кнайпи 70-80-х років, які не витримали конкуренції зі своїми молодшими братами та новими смаками. Втім у тих кав’ярнях залишився дух минулої епохи, який не був совіцьким. Власне, цікавою є неофіційна атмосфера того часу, яка здебільшого не потрапляє в підручники історії. Чим і як жили люди за совіцької влади, що робили у вільний час, яким було закулісся творчого життя та побратимства – все це зазвичай залишається поза увагою істориків. Однак саме з таких речей можна створити реальну мозаїку того життя, яке вирувало зовсім недавно. А для цього найліпше вирушити на екскурсію старими львівськими кнайпами – тими, що подекуди збереглися, і тими, які зникли разом зі своєю епохою. Цього разу моїм гостем є чудовий знавець старих львівських кнайп, їх відвідувачів і традицій, відомий львівський журналіст, псевдонім якого – Ганс. Саме той, що тривалий час вів у газеті «Ратуша» рубрику «Сто рядків від Ганса». Отож нашим екскурсоводом є Ганс, або ж Олесь Ганущак.

Олесь Ганущак (Ганс) знає все про старі львівські кнайпи

Свою екскурсію, чи то пак «водіння кози», ми почали з сучасної вулиці Бандери, де була така кнайпа. «Вона була цікава тим, що туди приходив один генеральський синок. На початку тодішньої вулиці Енгельса (тепер Коновальця) був будинок, де він жив, і у тому ж будинку вперше у Львові показували сороміцьке кіно, звісно, нелегально», -- розпочав розповідь Ганс.

– У ті часи був популярний анекдот: «У вірменського радіо запитали, що таке міжнародна порнографія. На радіо відповіли: тим займаються шведи, фільмують поляки, дивляться львів’яни і розказують москалям». Потім той генеральський синок виїхав, однак розповідають, що будинок так і не перепрофілювали, досі на його вікнах -- жалюзі, а навколо -- огорожа, туди постійно приїжджають гонорові машини, кажуть, що там дуже дорогі дівчата.

Вулиця Степана Бандери навпроти Львівської політехніки. Колись тут наливали, тепер -- рахують гроші 

У пивниці на початку вулиці Антоновича була кнайпа «Юлія», яка мала дві зали – в одній наливали пиво, у другій – міцніший алкоголь. Її завсідниками були дві категорії відвідувачів, перша -- дівчата, однак вже не такі дорогі, друга – хлопці, які там постійно грали в карти. Казали, що разом з дівкою там можна було ще щось «підчепити», але добре, що поруч, на Енгельса (тепер Коновальця), є шкірвендиспансер, де одразу можна вилікувати те, що «підчепив» із дівкою. Також тому закладу хронічно не щастило на кухарів, а на кухні була несправна вентиляція, тож якщо там смажили мойву, то всі запахи йшли в зал, на відвідувачів.

Мандруємо далі. Зараз на перехресті Антоновича – Бандери – Русових є піцерія «Челентано», однак колись там було кафе «Світлиця». У ньому, звісно, можна було посидіти, однак взагалі там було незатишно через постійні протяги. Згодом кришнаїти зробили у ньому дієтичну їдальню для злиденних, для чого на двох мотоциклах привозили обіди. Звісно, міцного алкоголю там не було, однак можна було випити пива. Якось у центрі зустрів знайомого, який пожартував, що, мовляв, розуміє, чому я не закушую – зранку тобі кришнаїти привезли обід і ти ним наївся…

Наступний заклад на вулиці Бандери – «Лілея», де завжди, пам’ятаю, була чиста та охайна кухня. Хоча яка там кухня, це була так звана «професорська кнайпа», яка отримала назву тому, що розташована якраз навпроти «Політехніки» – туди під час сесії приходили студенти та викладачі й за горнятком кави і канапкою складали сесії. Зрештою, приходять вони туди і зараз. Років 40 там незмінна господиня пані Катерина – така порядна, мила галицька жіночка. І що цікаво, на закусь, окрім добрих канапок, вона пропонує помідори, квашені огірки та сливки домашнього виробництва – дуже смачно.

(Далі буде ще цікавіше…)

Львівські шеф-кухарі вчать дітей переселенців ліпити вареники та готувати кутю

Кілька десятків дітей вимушених переселенців прийшли в один із львівських ресторанів на незвичний майстер-клас – найвідоміші львівські кухарі вчили їх основ кулінарної майстерності, а заодно і українських різдвяних звичаїв – готувати страви, які прийнято їсти на Різдво а також на щедрий вечір. За словами ініціатора майстер-класу Івана Янчишина у такий спосіб  вони хочуть передати українські звичаї дітям, передусім йдеться про їх кулінарну складову, ну а як тему для першого майстер-класу вони обрали традиційні різдвяні страви – кутю та вушка, які є складовою частиною пісного борщу. Отож шеф-кухарі кількох відомих львівських ресторанів вчили підлітків терти мак у макітрі, а також робити заготовки із тіста та ліпити вушка вкладаючи туди начинку із білих грибів.

Знимка like.te.ua

Звісно, при цьому кухарі розповідали історію традиційних страв, і їх рецепти. Наприклад шеф-кухар Євген Сушко розповів про те, як колись робили кутю: «Пшоно господині на ніч промивали і замочували у холодній або теплій воді, на наступний день пропарювали, окремо в ступці товкли мак, брали мед його розводили з теплою водою та заправляли маком. Цю суміш з’єднували з вареним пшоном, добавляли родзинки, чи сушені яблука, грушки, додавали горіхи – волоські або ліщину, і до смаку підправляли медом, вона настоювалась годину і це подавали до столу.

Юля, яка переїхала до Львова із Краматорська пришла на майстер-клас із донькою. І поки дівчинка вчилась терти мак та ліпити вареники розповіла свої враження від куті, адже у них її готують за зовсім іншим рецептом, переважно з рисом та сиропом, тож львівська кутя їй видалась незвичною: як каша.

Втім самі шефі-кухарі кажуть, що вони так само готові вчитись у переселенців нових кулінарних рецептів та страв, найцікавіше їм почути про страви кримсько-татарської кухні.

Звісно, дітям дозволили виконувати лише найпростіші завдання, адже сам борщ кухарі приготували заздалегідь, однак по завершенню майстер-класу діти із смаком його з’їли. Як і запашні пампухи – теж зроблені заздалегідь кухарями.

Львівські роверисти тепер будуть в Асоціації

Львівські любителі роверів вирішили об’єднатись в Асоціацію – у суботу, 17 січня о 17-й годині у приміщенні анти кафе «Come In!» відбудуться установчі збори Асоціації велосипедистів.

Знимка: www.zik.ua

Мета нової ГО – об’єднати усіх, хто хоче жити у комфортному місті, стати майданчиком для обміну ідеями та втіленням їх у реальність – про це розповіли у асоціації. Роверисти сподіваються, що таким чином вони зможуть впливати на місцеву владу щодо створення належних умов для велоруху, а також залучати грантові та спонсорські кошти для реалізації різноматних вело ініціатив.

Докладніша інформація:http://lav.org.ua/

На Водосвяття – у Яворівський національний парк

19 січня традиційні фестини «Йорданське святкування-2015» відбудуться у Яворівському національному природному парку. У програм освячення води, купання в ополонці, виступи вертепів та фольклорних колективів, колядки та щедрівки біля ватри.

Знимка http://www.yavoriv-park.com.ua/

Програма обіцяє бути насиченою та різноманітною – виступатимуть фольклорні колективи з Яворівського району, який особливо багатий своїми традиціями. Особливістю Яворівського національного природного парку є те, що він розташований на Великому європейському вододілі.

Йорданське водосвяття розпочнеться 19 січня о 13 годині.

Йорданське святкування пройде у відпочинковому осередку «Верещиця» (с. Верещиця Яворівського району Львівської області). Початок о 1300 год. Довідки за телефоном (03259) 3-31-34, 3-35-55.

Розклад автобусів сполучення «Львів-Верещиця»: зі Львова, год.: 6-50, 8-00, 8-45 , 10-00 , 11-40, 14-00 ,16-00, 17-00, 17-30,18-50,19-50 , з Верещиці, год.: 6-05, 7-00, 8-15 , 9-15 ,10-05, 12-15 ,13-05 ,15-20, 17-15, 18-20,18-50 .

Площа імені християнського святого посеред єврейської дільниці

Чи не в кожному місті є площі, які ніби «ховаються» від гамору і суєти, залишаючись осторонь великих вулиць. Це такі собі осередки тиші, спокою та розміреного життя, і якби їх трохи ліпше облаштувати, вони стали б чудовими місцями для відпочинку, адже потрібно часом побути у спокої. Це на проспекті Чорновола, надто на його початку, вирує життя: бібібкають автомобілі, поспішають пішоходи, штовхаючись на зупинці в очікуванні маршрутки. Дещо спокійніше, хоча все одно гамірно на паралельній вулиці Богдана Хмельницького. А якщо пройти невеличкими вуличками, скажімо, від скляної недорікуватої висотки на проспекті Чорновола, де міститься обласне управління статистики, то можна потрапити на дуже спокійну площу. Простору тут вистачає, старих сецесійних будинків так само. Помітно лише певну необлаштованість для пішоходів – немає тут зручних лавочок, бодай невеличкого скверика (площі досить), щоб можна було зупинитись на півгодини. 

Синагога на розі вулиці Вугільної та площі святого Теодора

Отож, ми на площі Святого Теодора – майже у самому центрі Львова, точніше, в історичному центрі. Саме неподалік від площі Святого Теодора на дуже короткій вулиці Веселій у жовтні 2014 року львівські археологи під керівництвом Олега Осаульчука знайшли залишки поселення 7 століття, яке належало до празько-корчакської культури і було попередником нашого міста. Науковці припускають, що саме на місцевості між Високим Замком та руслом Полтви (а звідси до проспекту Чорновола, під яким вона тече, кілька десятків метрів) і заснував король Данило нове місто, яке нарік на честь сина Львовом. Зараз науковці вивчають іншу версію, за якою у Львова два співзасновники – той-таки Данило Галицький та його син Лев. Однак цей нюанс не змінює суті події. Втім маємо ще один доказ древності цієї частини Львова. Якщо із площі Теодора підете по короткій, але дуже крутій (завдовжки усього 95 метрів, а підіймається на 9 метрів) вулиці Мулярській, то опинитесь навпроти однієї з найстаріших львівських церков Святого Миколая.

Трансформаторну будку досі ніхто не облагородив

Однак площа Святого Теодора цікава не лише як одна з найдавніших у Львові, а й як важливий осередок життя львівського єврейства. Власне до площі прилягає коротка вулиця Вугільна, точніше, єдиний будинок, який на ній зберігся – колишня хасидська синагога Якова Ґлянцера. Щоправда, адреса в такому разі доволі умовна, адже одна стіна синагоги виходить таки на площу Святого Теодора. Річ навіть не в тім, що це одна з небагатьох синагог, які збереглися у Львові. У радянські часи вона відіграла неабияку роль у єврейському житті Львова. Як розповів найстаріший єврейський культурний діяч Львова Борис Дорфман (http://lvivreport.blogspot.com/2014/09/blog-post_4.html), синагога на Вугільній працювала до 1962 року, аж поки її не зачинили і не зробили там спортзал. Втім саме у цій синагозі ночували євреї перед виїздом до Ізраїлю, коли вже зібрали необхідні документи і спакували валізи. Колись на сусідній вулиці Веселій були єврейські крамниці, в яких торгували капелюхами. На стіні ще й зараз можна побачити залишки реклами капелюхів та написів на ідиші. До речі, подейкують, що Веселою вулицю назвали жартома. Не знаю, чи то правда, але жарт виявився таким вдалим, що й зараз, глянувши на табличку, усміхаєшся. Жарт, якому вже понад століття, зберігає свою чарівну силу.

Але таки повернемось на площу Святого Теодора – у радянські часи її роль у транспортному житті міста була помітнішою, оскільки на просторій площі містилися кінцеві зупинки кількох автобусів. Тепер тут кінцеву зупинку має лише маршрутне таксі N8, завдяки чому площа доволі спокійна і не гамірна. Можливо, це й непогано. Варто лише впорядкувати дитячий майданчик на перехресті з Мулярською, можливо, зробити кілька клумб, невеликий скверик з лавочками та цікавими ліхтарями – і площа виглядатиме зовсім по-іншому. Зрештою, архітектори можуть запропонувати й інші варіанти. Їм усе таки за це гроші платять. Та й у «Львівській політехніці» вони п’ять років на це вчились.

вулиця з солодкою назвою -- Медова

Брама

Трохи еклектики, але загалом балкон таки вдався

Бруківка на вулиці Мулярській

Ще одна брама

Совіцький конструктивізм

Знову Медова

Все, що залишилось від єврейського магазину на вулиці Веселій 

Дітки «малюють» Львів пластмасовими кришками

Діти, які навчаються у студії образотворчого мистецтва міського Палацу культури імені Гната Хоткевича, сьогодні почали складати величезне панно зі зображенням центральної частини Львова. Власне, незвичність цієї картини в тому, що її виготовлять із 20 тисяч кришечок від пластмасових пляшок. Директор ПК Ігор Мартиненко розповів, що їх вони збирали майже рік. У вестибюлі Палацу вс

тановили контейнери, куди усі вихованці Палацу та викладачі кидали кришечки від пластмасових пляшок. Після того керівники студій образотворчого мистецтва Палацу намалювали ескіз майбутньої картини завбільшки приблизно 2 на 4 метри, і ось тепер дітки під керівництвом педагогів клеять пластмасові кришечки.

18-річна Христина Якубишин, яка сама навчалась у цій студії, тепер також допомагає робити незвичне панно. Каже, що воно сприятиме екологічному вихованню дітей. Зараз дівчина вчиться у художньому училищі імені Івана Труша та має намір працювати реставратором.

Ігор Мартиненко каже, що це не перша екологічна ініціатива закладу, який він очолює. Минулого року спільно з партнерами зі Вроцлава реалізували проект, коли діти грали на незвичних інструментах, наприклад трубах, які дорослі викинули на брухт. Тепер -- новий екологічний проект. У Палаці культури імені Хоткевича сподіваються, що ці заходи переростуть у традицію поліпшення довкілля. Можливо, через певний час наше місто стане чистішим.

Щодо самого панно, то його мають намір завершити до Дня міста, саме тоді й відбудеться презентація.