Сто львівських кав’ярень із Гансом-12

Неподалік «Вечірнього Львова» у театрі ім. М. Заньковецької була одна з найпопулярніших закулісних кав’ярень «Комарик». Про неї варто розповісти окремо. Зараз там уже не наливають, хіба що зайде хтось свій. Бар для працівників є і в оперному театрі. Також був бар у театрі для дітей та юнацтва. Його закрили після того, як хтось із чиновників таки зауважив, що це дитячий театр, тож алкоголь звідти прибрали, і тепер той бар нікому не потрібний. Натомість бар свого часу був недалеко від театру в гастрономі, тепер там банк. Отож у цьому барі чимало дитячих акторів набирались натхнення. Також вони ходили на вулицю Менцинського, щоправда, тоді її називали Менжинського. Там був один цікавий бар, де через малу площу примішення не наливали, однак пробили стіну до сусіднього гастронома, в якому одразу відкрили горілчаний відділ. Для продавців це було надзвичайно вигідно, оскільки популярних чверток там не було, тому брали одразу півлітрову пляшку. Хороший бар був у театрі ПрикВО (тепер це Львівський драматичний театр імені Лесі Українки), тому що туди привозили правдивий румунський мурфутляр.

Найцікавіше місце в театрі -- театральне кафе. Знимка lvivexpres.com

Ще одна моя театральна історія. 1983 року в нашому місті гастролював харківський театр, а його трупа зупинилась у готелі «Львів». Власне, я написав нарис про одну харківську актрису, після чого вона вирішила запросити мене у ресторан готелю, намагаючись здивувати асортиментом. Однак, глянувши на стійку, я сказав, що все це вже пробував, тож тут мене нічого не дивує. Вона відповіла, що знає, чим мене здивувати, і ми пішли в інший зал, де показували стриптиз.

У ресторані "Високий Замок" вже в совіцькі часи працювало вар'єте. Знимка wikimapia.org

На одній із терас Високого Замку міститься однойменний ресторан. Був період, коли я працював на Івано-Франківщині шрифтовиком, малював плакати. Власне там і познайомився з бригадою незрячих народних умільців, які у Коломиї виготовляли щітки, що коштували 40 копійок. Однак цей нехитрий виріб вони вдосконалили і на його основі почали робити комплект «Набір сувенірний», який продавали у Молдові вже по 4 грн 60 копійок, тож після кожної поїздки у Молдову вони мали шалені гроші. Якось, повернувшись із Молдови, хлопці мені кажуть, що їм би пасувало гонорово поїхати до Львова. Тоді ходив потяг Чернівці -- Брест, який о 20 годині прибував до Львова, ним ми і вирушили. По дорозі я підігрів їхній інтерес до того, як ми розважимось, тож із вокзалу одразу рушили до «Високого Замку». У ресторані не було де яблуку впасти, тому довелось дати швейцару біля входу 50 рублів, завдяки чому нам знайшли вільний столик буквально під сценою. Спочатку на ній співало якесь дівчисько, врешті світло в залі згасло, а на сцені лишилося. Почалося вар’єте. Ми сиділи під сценою, отож просто над нашими головами дригали ногами дівки. До речі, це було перше у Львові вар’єте, яке відкрили ще у 80-х роках минулого століття. Насолодившись танцем, можна піднятись на вершину Високого Замку і звідти глянути на місто, чи, бува, не пропустили якоїсь «крапки» а, можливо, «коми».

(Див. також http://lvivreport.blogspot.com/2015/03/11_28.html Наразі все, але не подумайте, що Ганс розказав усе, що знав. Згодом, можливо, згадає все…)

100 львівських кав’ярень із Гансом (2)

Захопливе продовження екскурсії старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса).

Неподалік від головного корпусу «Політехніки» були дві кнайпи. Одна з них є досі. Тоді це був делікатний заклад, де можна було добре посидіти, а якщо часу не вистачало, то через дорогу в гастрономі містився такий самий «протяг», як і в центрі міста. Тепер там – банк. Отож у куточку цього гастроному був бар. У таких закладах пиво зазвичай п’ють стоячи. Дівчата, які там працювали, практикували «хімію», тобто недоливали пива, натомість розбавляли його пральним порошком. Коли їх питали, навіщо вони це роблять, то відповідали: «Що ви хочете, доброго пива, але менше чи розбавленого, але більше?». Зараз дивно, як таке могли пити. Річ у тім, що від прального порошку утворювалося багато піни, яка до того ж довго осідала. А обурюватись, що вони підсовують «шмурдяк», не виходило – пивних та пива тоді не вистачало, в усіх барах стояли шалені черги спраглих, які підганяли: «Швидше! Щвидше!». Зрештою, варто згадати і про тару, в яку вони це питво наливали. Був період, коли у пивбарах покрали всі гальби, тож пиво наливали у півлітрові банки. Незважаючи на все, бар протримався десь до 2000 року.

Пройдемо "Навпроти"

Йдемо далі вниз по вулиці Бандери. На перехресті з Коперніка – міський відділ міліції, але ми, звісно, туди не підемо. Нас цікавить заклад, який міститься навпроти й тому так називається. У совіцькі часи кнайпу неофіційно називали «Навпроти», але коли відновили приватну власність, узаконили й назву. Тож цей заклад приваблював не лише тим, що там була кава, а й смачними і дешевими стравами. Його завсідниками були міліціонери, які там «паслися», тож це гарантувало, що 100 грамів м’яса, про які писали в меню, були насправді.

Знаменита Пиріжкова на вулиці Словацького і зараз успішно працює. Знимка kartagoroda.com.ua

Далі йдемо вниз по Дорошенка. На цій вулиці є цікавий будинок N48. Меморіальна таблиця на його фасаді сповіщає, що саме на цьому місці внаслідок авіабомбардування 1941 року загинули письменники-комуністи Олександр Гаврилюк та Степан Тудор. Здається, я занадто відхилився від теми, однак на меморіальній таблиці не пояснено обставин цієї трагедії. У пивничці цього будинку 1941 року була кав’яренька, якої я вже не застав. Туди частенько навідувалися Гаврилюк і Тудор. Того фатального дня вони за звичкою там посиділи за доброю розмовою, що тривала до ранку. Розмовляли приятелі й далі, коли вийшли на вулицю. Власне у той момент стався авіаналіт, унаслідок якого вони загинули. Хтозна, якби пересиділи той недобрий час у пивничці, може, залишилися б живими…

На вулиці Дорошенка було де сховатись від метушні. Зниммка kartagoroda.com.ua

Звідти зовсім недалеко до будівлі Головної пошти, куди ми і вирушимо. Щоправда, не на пошту, а на протилежний бік вулиці Словацького. Майже навпроти входу до пошти і досі міститься колись найвідоміша львівська «Пиріжкова». Особливо вона приваблювала тих, хто сидів на дієті. Також у «Пиріжковій» завжди було багато дітей, тож випивати там не випадало. Тому брали кілька пиріжків та йшли у сусіднє кафе «Води-соки» на Дорошенка. Цьому закладу вже років 50-60, свого часу він був філією знаменитої кав'ярні «Під вежею», де працювала пані Зоня. Дівчата, які в ньому віддавна працюють, і зараз мене привітно зустрічають. Там досі панує атмосфера такої совкової забігайлівки, нічого особливо не міняли, та сама ляда, нові хіба що столики. Цей заклад дуже популярний серед львівських письменників, вони туди конче вступають, особливо, коли після забави бракує 50 грамів. Можна було зупинитися в кафе «Вишиванка» неподалік трамвайної зупинки на Дорошенка.

Але ми туди не підемо, адже «Вишиванки» вже там немає, а повернемо на вулицю Коперніка, де на невеликому відтинку містилися одразу кілька цікавих «крапок», завсідником яких був Ігор Білозір. 

(Інтригуючий початок див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/1.html Далі буде ще цікавіше)