Ті, хто був перед початком Львова

Львівські археологи зробили ще один крок у пошуку відповіді на питання, де саме виник Львів. Цього року вони проводили розкопки на вулиці Веселій, 5 (це невелика вуличка за ринком «Добробут»), де будують готель, і знайшли поселення 7 століття нашої ери, яке належить до празько-корчакської культури. Зауважимо, що 1992 року неподалік ринку «Добробут» археологи вже виявили залишки поселення. Олег Осаульчук, керівник Рятівної археологічної служби, припускає, що цьогоріч археологи натрапили на те саме поселення. Ймовірні межі поселення обмежені руслом річки Полтви, вулицею Хмельницького, Площею Осмомисла та вулицею Долинського – саме цю ділянку найдовше на найгустіше заселяли тогочасні люди.

Олег Осаульчук знає, що передувало Львову фото www.varianty.net

Власне, на основі цієї знахідки науковці можуть досить переконливо стверджувати, що саме тут засновано Львів – на місці давньослов’янського поселення, яке вже існувало у 7 столітті нашої ери, тобто Данило Галицький створював Львів не на пустому місці. Згідно з сучасною термінологією, йдеться про село, яке існувало до виникнення Львова, однак його назви вже, напевне, не вдасться встановити. Проте його мешканці точно не усвідомлювали себе як львів’яни. Та й про своє відкриття Олег Осаульчук говорить доволі обережно, мовляв, ні про яке протольвівське поселення не йдеться. Адже тут немає головної ознаки тодішніх міст – слідів фортечних укріплень. Олег Осаульчук не ставить під сумнів дату заснування Львова – найраніше це могло статись у рік народження князя Лева, але не у 7 столітті. Мовляв, подібна історія сталась у Києві, коли «за вуха притягнули» легенду про братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь і «висмоктали» ювілей 1500-ліття Києва.

У датуванні Львова науковці обережніші, хоча й офіційна дата – 1256 рік вже не є переконливою. За інформацією історика Івана Паславського, (докладніше http://tyzhden.ua/Publication/4624 

) ймовірна дата заснування Львова -- 1240 рік, місто заснували король Данило Галицький з сином Левом. Археологи, як бачимо, цієї дати не заперечують, наполягаючи лише на тому, що сталось це на березі Полтви. Місце вибрали дуже вдало, адже поруч були і річка, і гора, придатна для зведення укріпленого замку, на перетині шляхів з Белза і Перемишля до Галича. Тепер ми вже точно знаємо, хто жив на цьому місці, де зараз розташовано Львів.

Врешті, це було одне із тих поселень, яким таки пощастило, адже чимало давньоруських поселень лишилися в минулому, як Плісненсько, або ж перетворились на невеликі села, як Звенигород. А є такі, що розчинились в історії, як Червенські городи, і тепер ми навіть не знаємо їх точного розташування.

Львів’янин, який відродив козацьку пошту

Звісно, буквально її відродити вже неможливо і немає потреби. І все ж, якщо жителі сухопутного Львова зуміли збудувати козацьку «Чайку», то й інші атрибути козацтва відновити їм під силу. Наприклад, пошту. Принаймні пам’ятні конверти й марки. Майже одразу вони стали філателістичним раритетом. Тож моїм сьогоднішнім гостем є філателіст Андрій Пилюх – львів’янин, який не лише колекціонує марки та конверти, а й робить їх. Йому слово.

Про те, як я «захворів» філателією

Почалося моє захоплення філателією з подорожі на козацькому човні «Чайка» 2009 року, коли мене обрали наказним отаманом товариства «Кіш». До речі, то був останнє морське плавання славного човна. До того як поліграфіст я робив деяку продукцію для «Пласту» та інших українських громадських організацій, тож вирішив виготовити конверти та марки з назвою «Козацька пошта». Виготовив 8 чи 9 конвертів з ілюстраціями козацької тематики. Так почав виготовляти філателістичну продукцію на цю тему. На 20-річчя першого плавання «Чайки», яке ми відзначали 2012 року, вирішив провести спецпогашення конвертів

Потім із внуком здійснили невеликий похід по Дніпру. Вибрали маршрут, яким колись пройшов цей човен. З Києва вирушили до Канева, звідти вниз по Дніпру до Нікополя та Херсона. Щоправда, «Чайка» у ті часи пішла далі у Чорне та Середземне моря, а 1992 року вона завершила свій шлях у французькому порту Сан-Тропе.

Я шукав спосіб відзначити 20-річчя Чайки, тож зробив до цієї дати конверти, потім виготовив до них марки. Звісно, мені хотілось, аби цю дату відзначили на державному рівні, тому писав листи у різні інстанції, однак отримав відмову. Згодом почав робити конверти та іншу поліграфічну продукцію з нагоди знаменних дат і подій у житті Львова: наприклад, фестивалю «Леополіс Гран Прі», 650-річчя Вірменської церкви, 120-річчя історичного музею. Так захопився філателією.

Про плавання у відкритому морі

Стосовно участі у поході «Чайки» у Середземне море, то це не було плавання попри берег, аби лиш помахати ручками тим, хто засмагає на пляжі – ми йшли у відкритому морі за кілометрів 30 -- 50 від берега. Траплялося, що по півтори доби ми його не бачили. Коли ж заходили в порт, то досвідчені моряки дивувались, як на такому кораблі ми пливемо у відкритому морі. На випадок аварії у нас був аварійний буй, який подає сигнал на супутник, окрім того, можна було скористатися мобільним зв’язком. Звісно, дорого, однак додому таки іноді дзвонили. Загалом в океані мобільний зв’язок дуже хороший.

Про яхтову пошту

Класичною поштою ми користувались хіба що в порту, звідки можна було відправити додому листівку. Пізніше я дізнався про яхтову пошту, а також про спецпогашення конвертів – такі акції часто відбувалися під час свят, на яких ми бували.

Про шторм

Його треба відчути, коли ти на кораблі, навіть на «Чайці», то він не страшний, просто у тебе не залишається вибору, треба його пережити. Однак мені щастило, і в серйозний шторм я не попадав. Доводилося долати 4,5 -- 5-бальну стихію, хоча відчуття були різні. Головне у такій ситуації --не панікувати, виконувати всі команди капітана, бо він знає, що робити, і чекати, коли шторм закінчиться. Я одного разу ходив на «Чайці»: все не виходило, відкладав з року в рік, врешті вирішив, що час йде, потім може і не вдасться. І таки добре, що погодився, адже той похід виявився останнім для човна: він у такому стані, що вже тоді було небезпечно плавати, тож вирішили більше не ризикувати. У човна прогнила палуба, клепки, якими кріпляться бортові дошки, з’їла солена вода. Вони раніше були товщиною 10 сантиметрів, а стали, як сірничок.

(Продовження теми http://lvivreport.blogspot.com/2014/10/blog-post_28.html)