Звісно, буквально її відродити вже неможливо і немає
потреби. І все ж, якщо жителі сухопутного Львова зуміли збудувати козацьку
«Чайку», то й інші атрибути козацтва відновити їм під силу. Наприклад, пошту.
Принаймні пам’ятні конверти й марки. Майже одразу вони стали філателістичним
раритетом. Тож моїм сьогоднішнім гостем є філателіст Андрій Пилюх – львів’янин,
який не лише колекціонує марки та конверти, а й робить їх. Йому слово.
Про те, як я «захворів» філателією
Почалося моє захоплення філателією з подорожі на
козацькому човні «Чайка» 2009 року, коли мене обрали наказним отаманом
товариства «Кіш». До речі, то був останнє морське плавання славного човна. До
того як поліграфіст я робив деяку продукцію для «Пласту» та інших українських
громадських організацій, тож вирішив виготовити конверти та марки з назвою
«Козацька пошта». Виготовив 8 чи 9 конвертів з ілюстраціями козацької тематики.
Так почав виготовляти філателістичну продукцію на цю тему. На 20-річчя першого
плавання «Чайки», яке ми відзначали 2012 року, вирішив провести спецпогашення
конвертів
Потім із внуком здійснили невеликий похід по
Дніпру. Вибрали маршрут, яким колись пройшов цей човен. З Києва вирушили до
Канева, звідти вниз по Дніпру до Нікополя та Херсона. Щоправда, «Чайка» у ті
часи пішла далі у Чорне та Середземне моря, а 1992 року вона завершила свій
шлях у французькому порту Сан-Тропе.
Я шукав спосіб відзначити 20-річчя Чайки, тож
зробив до цієї дати конверти, потім виготовив до них марки. Звісно, мені
хотілось, аби цю дату відзначили на державному рівні, тому писав листи у різні
інстанції, однак отримав відмову. Згодом почав робити конверти та іншу
поліграфічну продукцію з нагоди знаменних дат і подій у житті Львова: наприклад,
фестивалю «Леополіс Гран Прі», 650-річчя Вірменської церкви, 120-річчя історичного
музею. Так захопився філателією.
Про плавання у відкритому морі
Стосовно участі у поході «Чайки» у Середземне
море, то це не було плавання попри берег, аби лиш помахати ручками тим, хто
засмагає на пляжі – ми йшли у відкритому морі за кілометрів 30 -- 50 від берега.
Траплялося, що по півтори доби ми його не бачили. Коли ж заходили в порт, то
досвідчені моряки дивувались, як на такому кораблі ми пливемо у відкритому
морі. На випадок аварії у нас був аварійний буй, який подає сигнал на супутник,
окрім того, можна було скористатися мобільним зв’язком. Звісно, дорого,
однак додому таки іноді дзвонили. Загалом в океані мобільний зв’язок
дуже хороший.
Про яхтову пошту
Класичною поштою ми користувались хіба що в порту,
звідки можна було відправити додому листівку. Пізніше я дізнався про яхтову
пошту, а також про спецпогашення конвертів – такі акції часто відбувалися під
час свят, на яких ми бували.
Про шторм
Його треба відчути, коли ти на кораблі, навіть на
«Чайці», то він не страшний, просто у тебе не залишається вибору, треба його
пережити. Однак мені щастило, і в серйозний шторм я не попадав. Доводилося
долати 4,5 -- 5-бальну стихію, хоча відчуття були різні. Головне у
такій ситуації --не панікувати, виконувати всі команди капітана, бо він знає,
що робити, і чекати, коли шторм закінчиться. Я одного разу ходив на «Чайці»: все
не виходило, відкладав з року в рік, врешті вирішив, що час йде, потім може і
не вдасться. І таки добре, що погодився, адже той похід виявився останнім для
човна: він у такому стані, що вже тоді було небезпечно плавати, тож вирішили
більше не ризикувати. У човна прогнила палуба, клепки, якими кріпляться бортові
дошки, з’їла солена вода. Вони раніше були
товщиною 10 сантиметрів, а стали, як сірничок.
(Продовження теми http://lvivreport.blogspot.com/2014/10/blog-post_28.html)
