Колись ця вулиця була Королівською

Напевне, колись на цій вулиці жити було престижно, бо ж називалась вона Королівською. Ну зовсім не випадає так називати вулицю на загумінках, де після дощу болото по вуха. В совіцькі часи її назвали Комунальною – суто по-пролетарськи, адже тоді пролетаріат вважали гегемоном історії. Однак після розвалу імперії, уже на початку 90-х років, вулицю перейменували на честь українського військового діяча Романа Дашкевича. Втім загальний занепад Підзамчого таки дався взнаки, і від колишньої королівської величі тут не залишилось і сліду. Вулиця Дашкевича, що пролягає від Замарстинівської до Жовківської, є радше транспортною артерією і фактичним продовженням Хімічної – через Жовківську до Донецької. Багато пилюки від автомобілів, що дуже помітно на вікнах будинків, розташованих майже впритул до дороги. Вузькі тротуари подекуди лише з одного боку, старі будинки, але немає пам’яток архітектури. Тут ви не знайдете престижних будівель, навпаки, в деяких помешканнях позабивали вікна – картина в цілому не характерна для Львова, однак на Підзамчому таке трапляється доволі часто. Це свідчить про депресивність цієї дільниці міста.

Якщо захочете випити кави, виникнуть проблеми: єдина кав’ярня  розташована на перехресті зі Замарстинівською – величенький дворик у сільському стилі, ціни доступні, однак великого бажання посидіти там довго у мене якось не виникало. Колись офіс «Львівської газети» містився поруч, на Замарстинівській, і альтернативи цьому дворику банально не було.

Доволі сумне видовище і на прилеглих вулицях. На Узбецькій взагалі немає асфальту (можливо, він колись був, і місцями там можна відшукати його залишки). Дещо веселіше на паралельній вулиці Ткацькій. Власне Ткацькій таки реально пощастило, адже саме тут розташовано солодке серце Львова, його гордість – кондитерська фірма «Світоч». Напевне, тому вона більш ошатна та доглянута, однак часом із Ткацької тягне характерним запахом – так на підприємстві виготовляють чергову порцію славетного львівського шоколаду.

Ще одна цікава вулиця – Біляшівського. Власне, це не вулиця, а провулок, який з’єднує вулиці Дашкевича та Янки Купали. У «Вікіпедії» йдеться про те, що саме вона є найкоротшою вулицею Львова. Завдовжки 30 метрів, мовляв, перевірено рулеткою. Не знаю, рулетки в кишені не ношу, тож був би готовий у це повірити, якби не одна обставина – на «Яндексі» позначено цю вулицю, як таку, що сполучає ту ж таки Ткацьку із вулицею Янки Купали, перетинаючи вулицю Дашкевича. Довжина вулиці становить уже 100 метрів. Не знаю, чи можна тим москалям довіряти, напевне, все залежить від того, де є кінцеві точки відліку.

І все ж таки у запустінні вулиці Дашкевича є певний шарм, колишня велич, яка розчинилась десь у небутті. Королівська, колись важлива та гонорова, нині запилена, а на ній можна зустріти поодиноких пішоходів, які невідомо що роблять тут. Цікаво інше: не так давно за грантові кошти, що надійшли від поляків, на вулиці Жовківській, за кілька десятків метрів від Дашкевича, відновили дитячий майданчик – з гарними настінними розписами за мотивами казок та пісочницями, які закриваються. Кажуть, що таким чином міська влада намагається точково вдихнути життя у цю цікаву історичну дільницю Львова. Можливо, щось зміниться і на вулиці Дашкевича? Тим паче, що солодка легенда Львова зовсім поруч.

Львівщина геральдична

Ці невеличкі символічні малюнки можуть розказати про місто все або майже все. Відповідно до чітких законів геральдичної науки на них відображено основне, що є в населеному пункті. Кажу про населений пункт, бо йдеться не лише про міста, а й селища та села, адже чимало з них у минулому були доволі великими та впливовими полісами. Варто вивчати не лише сучасний герб міста, а й геральдичні символи минулого. Досліджуючи геральдику Львівщини, можна зазирнути навіть у 14 століття, коли існували не лише міські печатки, а й офіційні герби, які згодом не раз трансформувались, набуваючи сучасних обрисів. Нинішні версії гербів почали з’являтись після 1991 року, здебільшого це було повернення традиційних дорадянських геральдичних знаків з елементами української символіки.

Всупереч стереотипу, Вікіпедія не є найповнішим джерелом інформації про герби, і пояснити це доволі просто. Ресурс ґрунтується на ентузіазмі його авторів: є у них натхнення – пишуть, немає – і за те дякуємо. Серед основних інтернет-джерел – сайт Українського геральдичного товариства http://uht.org.ua/ який, до речі, має власний форум. Ще два потужні ресурси --http://heraldry.com.ua/ та http://uagerb.com/. В російськомовному сегменті українську міську геральдику непогано відображено на http://www.heraldicum.ru/

Зауважимо, що після проголошення незалежності України змінено чимало міських гербів на Львівщині. Однак цей процес так і не зупинився, підтвердженням чого є герб Борислава, сучасну версію якого ухвалено 29 березня 2012 року. І це при тому, що попередній герб зі зображенням ріпника, створений на основі історичних печаток 19 століття, затверджено 1996 року.

Сучасний герб Борислава https://uk.wikipedia.org

Герб Борислава 1996 року https://uk.wikipedia.org

Досить добре розроблено герб міста Жидачева. Окрім малого герба, місто має великий герб, на якому зображено два леви, що тримають щит, повернувшись обличчями один до одного й піднявшись на задні лапи. Щоправда, леви стоять на українській символіці – синьо-жовтій стрічці та тризубі.

Великий герб Жидачева. https://uk.wikipedia.org

Малий герб Жидачева https://uk.wikipedia.org

Найцікавішу історію має міський герб Золочева. Він виник ще у 15 столітті, відтоді кілька разів його кардинально змінювали. Це підтверджує, що герб переходив від одного власника до іншого. Перший герб міста «Сверчек» періоду Речі Посполитої належав українсько-литовському роду Щечонів. Однак уже 1441 року місто перейшло до роду Сінинських з гербом «Дембно». Мабуть, найдовше існував четвертий міський герб «Яніна» роду Собєських, який згодом запозичили австрійці. Не відмовилась від нього й польська міжвоєнна влада. В основу сучасного герба Золочева покладено головні історичні версії зі зображенням Золочівського замку.

Герб Золочева https://uk.wikipedia.org

Суспільну дискусію спричинив герб Самбора. У центрі гербової композиції зображено оленя, що біжить. Річ у тім, що на історичному гербі міста відтворено оленя зі стрілою в шиї, що начебто символізує полювання на околицях Самбора королеви Бони. Втім існують свідчення, що аналогічні печатки існували й раніше. Така гербова композиція не сподобалась міським райцям і 2002 року вони постановили зображати стрілу поруч з оленем, а через п’ять років цей елемент композиції заборонили . Перемогли захисники тварин та противники жорстокого поводження з братами нашими меншими.

Сучасний герб Самбора https://uk.wikipedia.org

Історичний герб Самбора https://uk.wikipedia.org

Герб Стрия є зразком того, як за радянської влади могли паплюжити історичну символіку, узгоджуючи її з радянськими стандартами. Основою сучасного герба міста є фігура пілігрима, який заходить у міську браму з двома вежами. Ця композиція ґрунтується на кількох історичних гербах міста. Натомість радянський герб Стрия – невеличка, вежа над якою зображено шестерню. Звісно, все це – на червону-лазуровому полі прапора УРСР.

Сучасний герб Стрия https://uk.wikipedia.org

Герб Стрия совіцького періоду https://uk.wikipedia.org

За цим принципом створено і совіцький герб Трускавця, де з золотої посудини ллється вода. Натомість на сучасному гербі міста зображено гуску як знак пильності та готовності захищатись. Гуси ж бо врятували Рим.

Герб Трускавця https://uk.wikipedia.org

Тінь Лемберга на вулицях сучасного Львова

Щоразу, коли Львів переходив зі складу однієї держави до іншої, у місті починалось масове перейменування вулиць. Часто нові господарі Галичини вдавались до перекладу звичних назв, що фактично змінювало характер не лише певної вулиці, роблячи її «польською», «австрійською» чи «німецькою», а й загалом національний характер міста. Мабуть, найнеграмотніше це робили росіяни, які зазвичай не вникали в нюанси, переінакшуючи назви. Наприклад, і досі в російських джерелах вулиця Руська вперто називають Русской…

Особливо не щастило іменним назвам вулиць – власне їх перейменовували насамперед. Особливо тут відзначилась совіцька влада, назвавши львівські вулиці на честь людей, які не те що не зробили для міста нічого, а ніколи жодного разу навіть не були в ньому. Власне через цю обставину шукати серед них назву, яка б походила з княжих часів – марне заняття. Логіка підказує, що передусім це вулиці, у назвах яких відображено середньовічні поняття, які збереглися до нашого часу, і шукати їх слід між двома площами – Старим та Новим Ринками.

Площа Старий Ринок. www.photo.i.ua

Джерелом інформації нам слугував український варіант Вікіпедії – у ній зібрано інформацію про всі основні вулиці Львова. Точкою відліку ми обрали 1871 рік – саме тоді на карті нашого міста з’явилось чимало назв вулиць, які після того не наважилась поміняти жодна влада.

І все ж повернемось до іменних вулиць – саме того року на карті Львова з’явились вулиці Вагилевича та Словацького. Щодо останньої особливих питань немає – все ж таки тривалий час місто перебувало під польським впливом і правлінням, а поява у місті вулиці з назвою на честь греко-католицького священика та українського поета і фольклориста є вельми цікавим фактом.

Також того року на карті міста офіційно з’явилились вулиці Шпитальна, Сербська, Коперніка, Лісна (Личаківський район), Вагова. Офіційний статус отримала вулиця Вірменська, хоча вона існувала з 1444 року і весь цей час була місцем компактного проживання вірменської громади міста. Також офіційну назву здобула площа Старий Ринок, хоча Ринкова площа в місті була ще з часів заснування Львова.

1860 роком датується назва вулиці Вугільна, а в середині ХІХ століття з’явилася Джерельна, яка відтоді не змінювала назву. Також з початку ХІХ століття походить назва вулиці Ткацька. Між іншим, розташована вона на тому-таки Підзамчі й починається від Замарстинівською. Тоді вона була осередком львівських ткачів, але розвиток міста зумовив зміну її «професії» -- вже багато років її найвідоміший об’єкт – кондитерська фабрика «Світоч».

uk.wikipedia.org

Так само змінила «професію» ще одна стара львівська вулиця – Пекарська – ця назва походить з 1690 року. Зараз на цій вулиці немає жодної пекарні, натомість вже тривалий час вона є важливим осередком львівської медицини.

Зазвичай вулиця Зелена – невелика, тиха вуличка з приватними обійстями, однак у Львові це одна з магістральних вулиць, назва якої до того ж фіксується у 1676 -- 1685 роках.

Ознакою середньовічного міста був поділ на національні анклави пам’ять про які збереглася в назвах відповідних вулиць. Власне таким анклавом був український, або ж в тогочасній термінології руський, що й збереглося в назві вулиця Руська, яка фіксується 1472 роком.

Втім найдревнішими назвами вулиць є Галицька та площа Ринок, які датуються 1382 роком. Відтоді жодна влада так і не ризикнула змінити ці дві назви.

Яка вулиця у Львові має найдавнішу назву, ми запитали одного з найвідоміших львовознавців Івана Радковця:

«Ці назви ніколи не мінялись, оскільки вони відповідають історичній справедливості. Колись вулицю не називали просто так, а відповідно до топографічних особливостей, наприклад, Східна-Західна. Також назвами позначали напрямки на Краків, Галич, вони залежали від того, хто здебільшого жив на цих вулицях: Руська, Сербська, Вірменська. Ці назви не вигадані, а склались історично. 1872 року чимало вулиць уперше отримали назви на першому всесвітньому конгресі поштарів – саме там було впорядковано порядок обчислення відстаней між містами і порядок найменування вулиць. Зокрема, всі відстані з того часу обчислюються від входу у головну міську пошту, тому його перенесення бодай на кілька метрів створює чимало  проблем для картографів. У зв’язку з цим одесити сперечаються, що у них точкою відліку ніколи не була пошта, а порт. Втім раніше головна пошта завжди розташовувалась навпроти порту, адже це був найкоротший шлях для відправлення пошти.

Якщо повернутись до Львова, то до 1872 року не існувало поняття назви вулиці, просто зазначали назву будинку, наприклад, будинок Гембаровича чи Ціммермана, іноді додавали конскрипційний номер – цього було достатньо для поштаря. Після Конгресу поштарів з’явились офіційні назви вулиць, а конскрипційні номери будинків зникли.

У перейменуванні вулиць є один цікавий момент – в українській мові немає традиції перекладу топонімів, це вважається перейменуванням, наприклад, якщо вулиця називалась Квіткова, а стала Блюменштрассе. Це питання стосовно вулиці Пильникарської ставлю екскурсантам, адже російською її слід було б назвати Напильническая. Чомусь усі вважають,що ця назва походить від слова «пил», забуваючи, що в українській немає слова «напильник», а є «пильник». Свого часу на Пильникарській знаходились слюсарні майстерні, тому вона отримала цю назву.