Про казуси перейменувань львівських вулиць

Львів пережив кілька хвиль масових перейменувань вулиць. Переважно це відбувалося одночасно зі зміною державної належності – кожна влада намагалася таким чином увіковічити своє панування у місті. Востаннє це сталося на початку 90-х років ХХ століття, коли місто активно позбувалось совіцької символіки, зокрема у топоніміці. З тих часів залишились хіба що вулиці, названі на честь культурних діячів, ставлення до яких ідеологічно нейтральне, як, наприклад, вулиця Чехова. З тих пір перейменування відбуваються не частіше одного разу в рік, та й то однієї-двох вулиць. Віднедавна, наприклад, з карти Львова зникла вулиця Гвардійська. Звичний топонім замінили іншим -- Небесної Сотні. Можемо прогнозувати, що наступного року в місті з’являться вулиці Генерала Кульчицького та Героїв АТО (можливі інші варіанти цієї назви). Втім, попри серйозність такої справи, трапляються речі часом курйозні. Причому сказати, що цим грішила тільки українська влада, не можна. Цілком логічно, що всі вулиці у нашому місті є львівськими, і вкотре на цьому наголошувати не варто. Однак, якщо погортати найповніший Довідник перейменувань львівських вулиць і площ Бориса Мельника, то можна надибати такий курйоз, як вулиця Львівська – так називалась до 1931 року частина вулиці Замарстинівської від Богдана Хмельницького до Дашкевича. Як не дивно, але вулиця Львівська на карті Львова з’явилась знову в жовтні 1945 року, щоправда, у грудні того ж року їй повернули назву польського періоду -- Св. Войцеха. Оскільки ж назви на честь святих таки муляли очі комуністичним керівникам Львова, то з 1946 року і досі вона має назву Олекси Довбуша. 1993 року у Львові вирішили вшанувати пам’ять міського голови Львова Богдана Котика. Попри значні заслуги Богдана Дмитровича перед громадою, міські райці вирішили піти шляхом найменшого опору та згадали, що у місті є вулиця піонера-героя Валі Котика. До речі, ця невеличка вулиця з садибною забудовою пролягає якраз навпроти лікарні на Кульпаркові. Незважаючи на те, що Богдан Котик ніколи не мав жодного стосунку до цих місць, депутати постановили перейменувати вулицю. Адже табличку міняти начебто не треба – достатньо лише замалювати частину однієї букви. Та й для мешканців нічого не міняється по суті. Втім 1997 року назву перенесли на Личаків, де власне жив Богдан Котик, а вулицю на Кульпаркові перейменували на Пустомитівську. Львів – місто з морськими амбіціями, тож 1936 року на його карті з’явилась вулиця Морська – лише 1993 року її перейменували на вулицю Аркаса. Скажете, у чому тут курйоз? А вас не дивує, що так називають вулицю у місті, яке знаходиться на Великому Європейському вододілі? Втім іноді різні влади виявляли завидну спільність у своїх поглядах. 1933 року, тобто за польської влади у Львові з’явилась вулиця Роботніча. Німці особливо не заморочувались і переінакшили її на свій лад Арбайтергассе. Але совіти повернули їй першу польську назву Поперечна, але вже 1979 року згадали польсько-німецьку назву, і вулиця знову стала Робітничою. Українська влада цієї назви так і не змінила. До речі, часто міські райці виявляються невігласами в історії власного міста. Одна з особливостей Клепарова – знамениті черехи – сорт вишні, який вивели у Львові і яким славилося наше місто. Сорт, на жаль, зник, однак до 1990-х років на Клепарові була вулиця Черехова, яку наші дупутати (інакше їх не назвеш) перейменували на Черемхову. Назви вулиць завжди мали певну ідеологічну основу, часом це робилось на шкоду попередній владі. 1943 року неподалік Привокзальній з’явилась вулиця Мазепагассе. Вже 1946-го її перейменували на Московську. Зараз це вулиця Братів Міхновських. Подібно вчинили і за української влади, перейменувавши розташовану на Новому Світі вулицю Атеїстів на честь священика О. Духновича. Власне у період останнього масового перейменування вулиць застосували ще один принцип – ліквідували дублювання – на честь певного історичного діяча може бути названо або вулицю, або площу. Цей принцип застосовували послідовно, окрім вулиці та проспекту Тараса Шевченка. Зрештою, за Польщі протягом кількох років ім’я Шевченка водночас мали аж три вулиці Львова. До речі, навіть зараз у Львові дві Лісні вулиці – одна в Личаківському районі, поблизу Кайзервальду, інша – на Сихові, бічна Скрипника. І ще трохи про ідеологію. У Львові досі не увіковічили пам’ять гетьмана Павла Скоропадського, хоча є вулиці Винниченка, Грушевського, Петлюри. Однак сприйняття постаті останнього українського гетьмана залишається доволі суперечливим. В Україні взагалі не поспішають вшановувати його пам’ять, лише 2003 року в Києві на його честь назвали невелику вулицю на Бесарабці.

Українські вулиці у польському Львові

Ця назва може видатись викликом, однак ми говоримо про міжвоєнний, а заодно і воєнний період історії Львова. Саме тоді особливо активно змінювали назви вулиць – щоразу, коли у місто приходила інша влада.

26 серпня я виставив на блог пост «Тінь Лемберга на вулицях сучасного Львова», який можна переглянути за адресою: http://lvivreport.blogspot.com/2014/08/blog-post_26.html

Пост таки мав резонанс у Facеbook, зокрема Лариса Плахотна зробила цікавий відгук, який подаю повністю:

«Українські назви вулиць у польському Львові -- Льва, І. Франка (сучасна Ковальська на Знесінні, церковна (сучасна У. Кравченко, козацка (сучасна козацька), Руска (Руська), Шептицкіх (част, сучасна Федьковича), Шевченкі (сучасна Дніпровська), Шевченкі (Лев. -- сучасна Широка), Шевченкі-бочна (Лев.) -- сучасна Низинна, Шевченкі (Знас.) -- сучасна Миргородська, Шашкевича--без зміни, так само площа Шашкевича, зацеркєвна і руска вонскане існують, Вагилевича і, не впевнена, Тарнавскєго (чи про українського генерала йдеться)»

Власне цей пост – реакція на констатацію того факту, що 1871 року на карті Львова з’явилась вулиця на честь греко-католицького священика та українського поета і фольклориста. Як бачимо, це було не поодиноке явище. Частина українських топонімів походять ще з австрійських часів. Зокрема, про це зазначено в Довіднику перейменувань вулиць і площ Львова Бориса Мельника (видавництво «Світ», 2001 рік).

Отож, ще з кінця 17 століття назву Сьвєнтоюрська дрога мала сучасна вулиця Листопадового Чину, яка, втім, наприкінці 18 століття стала Цесарською, однак вже 1825 року їй повернули назву Святого Юра. Однак 1871 року під час першого масового перейменування вулицю названо на честь Міцкевича. Так само назва площі Святого Юра перед головним греко-католицьким храмом виникла на початку 19 століття. За німців він отримав назву Георгспляц. Втім це можна пояснити тогочасною звичкою називати вулиці та площі на честь розташованих на них храмів. Але те, що за радянських часів ця назва втрималася майже 6 років – з липня 1944 по 1950 рік – явище направду унікальне.

У 1885 -- 1919 роках назву Шептіцкіх мала частина сучасної вулиці Федьковича. Значно довше цю назву – в 1885 – 1940 роках та з серпня по грудень 1941 року на честь видатної галицької родини називали сучасну вулицю Шептицьких. Тож історичну справедливість таки відновили.

І, врешті, 1895 року у Львові вперше з’явилась вулиця Шевченка – сучасна Дніпровська. На честь Кобзаря її називали аж до липня 1944 року.

Вдруге ім’я Шевченка на карті Львова з’явилось 1926 року на Левандівці – це була перша назва сучасної вулиці Широкої, назву Шевченка вона мала до 1933 року. А вже 1931 року вулиця Шевченка з’явилась на Знесінні – 1934 року її перейменували на Тромби, зараз це вулиця Миргородська. Таким чином деякий час у Львові було одразу три вулиці на честь Шевченка.

А ось версію Лариси Плахотної, що сучасна вулиця Тарнавського свою назву в польській транскрипції отримала на честь українського генерала, вважаємо хибною. Ця вулиця з’явилась на карті Львова 1907 року. 1909 року Мирон Тарнавський лише отримав звання капітана, а його основні подвиги були ще попереду. Найімовірніше, йдеться про польського піаніста, поета, композитора Владислава Тарновського (1836 – 1878 рр.).

Втім українських назв на карті Львова значно побільшало з 1943 року. Причому тоді у Львові з’явилось одразу дві вулиці Федоровичгассе – сучасна Хотинська та Марка Черемшини. Тоді ж названо вулиці іменами інших відомих українських діячів,  у деяких назвах вшановано також пам'ять про історичні події: Леся Українкагассе (суч. Балабана), Козакенгассе (Козацька), Ярослав Мудригассе (Кузневича Г.), Петрушевичгассе (акад. Люльки), Дорошенкогассе (Марка Черемшини), Тучапський Макаргассе (Народна), Паньківськийгассе (Нафтова) ( у цьому разі не зовсім зрозуміло, про кого йдеться, адже це прізвище мало одразу кілька українських діячів), Рогатинськийгассе (Одеська), Вітовськийгассе (Парфеновичів), Липинськийгассе (Хоробрих).

Характерно, що ані австрійці, ані поляки чи німці не називали на честь українських діячів  або історичних подій центральних вулиць, визнаючи присутність українців у Львові, однак демонструючи їхню вторинність.  

Тінь Лемберга на вулицях сучасного Львова

Щоразу, коли Львів переходив зі складу однієї держави до іншої, у місті починалось масове перейменування вулиць. Часто нові господарі Галичини вдавались до перекладу звичних назв, що фактично змінювало характер не лише певної вулиці, роблячи її «польською», «австрійською» чи «німецькою», а й загалом національний характер міста. Мабуть, найнеграмотніше це робили росіяни, які зазвичай не вникали в нюанси, переінакшуючи назви. Наприклад, і досі в російських джерелах вулиця Руська вперто називають Русской…

Особливо не щастило іменним назвам вулиць – власне їх перейменовували насамперед. Особливо тут відзначилась совіцька влада, назвавши львівські вулиці на честь людей, які не те що не зробили для міста нічого, а ніколи жодного разу навіть не були в ньому. Власне через цю обставину шукати серед них назву, яка б походила з княжих часів – марне заняття. Логіка підказує, що передусім це вулиці, у назвах яких відображено середньовічні поняття, які збереглися до нашого часу, і шукати їх слід між двома площами – Старим та Новим Ринками.

Площа Старий Ринок. www.photo.i.ua

Джерелом інформації нам слугував український варіант Вікіпедії – у ній зібрано інформацію про всі основні вулиці Львова. Точкою відліку ми обрали 1871 рік – саме тоді на карті нашого міста з’явилось чимало назв вулиць, які після того не наважилась поміняти жодна влада.

І все ж повернемось до іменних вулиць – саме того року на карті Львова з’явились вулиці Вагилевича та Словацького. Щодо останньої особливих питань немає – все ж таки тривалий час місто перебувало під польським впливом і правлінням, а поява у місті вулиці з назвою на честь греко-католицького священика та українського поета і фольклориста є вельми цікавим фактом.

Також того року на карті міста офіційно з’явилились вулиці Шпитальна, Сербська, Коперніка, Лісна (Личаківський район), Вагова. Офіційний статус отримала вулиця Вірменська, хоча вона існувала з 1444 року і весь цей час була місцем компактного проживання вірменської громади міста. Також офіційну назву здобула площа Старий Ринок, хоча Ринкова площа в місті була ще з часів заснування Львова.

1860 роком датується назва вулиці Вугільна, а в середині ХІХ століття з’явилася Джерельна, яка відтоді не змінювала назву. Також з початку ХІХ століття походить назва вулиці Ткацька. Між іншим, розташована вона на тому-таки Підзамчі й починається від Замарстинівською. Тоді вона була осередком львівських ткачів, але розвиток міста зумовив зміну її «професії» -- вже багато років її найвідоміший об’єкт – кондитерська фабрика «Світоч».

uk.wikipedia.org

Так само змінила «професію» ще одна стара львівська вулиця – Пекарська – ця назва походить з 1690 року. Зараз на цій вулиці немає жодної пекарні, натомість вже тривалий час вона є важливим осередком львівської медицини.

Зазвичай вулиця Зелена – невелика, тиха вуличка з приватними обійстями, однак у Львові це одна з магістральних вулиць, назва якої до того ж фіксується у 1676 -- 1685 роках.

Ознакою середньовічного міста був поділ на національні анклави пам’ять про які збереглася в назвах відповідних вулиць. Власне таким анклавом був український, або ж в тогочасній термінології руський, що й збереглося в назві вулиця Руська, яка фіксується 1472 роком.

Втім найдревнішими назвами вулиць є Галицька та площа Ринок, які датуються 1382 роком. Відтоді жодна влада так і не ризикнула змінити ці дві назви.

Яка вулиця у Львові має найдавнішу назву, ми запитали одного з найвідоміших львовознавців Івана Радковця:

«Ці назви ніколи не мінялись, оскільки вони відповідають історичній справедливості. Колись вулицю не називали просто так, а відповідно до топографічних особливостей, наприклад, Східна-Західна. Також назвами позначали напрямки на Краків, Галич, вони залежали від того, хто здебільшого жив на цих вулицях: Руська, Сербська, Вірменська. Ці назви не вигадані, а склались історично. 1872 року чимало вулиць уперше отримали назви на першому всесвітньому конгресі поштарів – саме там було впорядковано порядок обчислення відстаней між містами і порядок найменування вулиць. Зокрема, всі відстані з того часу обчислюються від входу у головну міську пошту, тому його перенесення бодай на кілька метрів створює чимало  проблем для картографів. У зв’язку з цим одесити сперечаються, що у них точкою відліку ніколи не була пошта, а порт. Втім раніше головна пошта завжди розташовувалась навпроти порту, адже це був найкоротший шлях для відправлення пошти.

Якщо повернутись до Львова, то до 1872 року не існувало поняття назви вулиці, просто зазначали назву будинку, наприклад, будинок Гембаровича чи Ціммермана, іноді додавали конскрипційний номер – цього було достатньо для поштаря. Після Конгресу поштарів з’явились офіційні назви вулиць, а конскрипційні номери будинків зникли.

У перейменуванні вулиць є один цікавий момент – в українській мові немає традиції перекладу топонімів, це вважається перейменуванням, наприклад, якщо вулиця називалась Квіткова, а стала Блюменштрассе. Це питання стосовно вулиці Пильникарської ставлю екскурсантам, адже російською її слід було б назвати Напильническая. Чомусь усі вважають,що ця назва походить від слова «пил», забуваючи, що в українській немає слова «напильник», а є «пильник». Свого часу на Пильникарській знаходились слюсарні майстерні, тому вона отримала цю назву.