Напевне, колись на цій вулиці
жити було престижно, бо ж називалась вона Королівською. Ну зовсім не випадає
так називати вулицю на загумінках, де після дощу болото по вуха. В совіцькі
часи її назвали Комунальною – суто по-пролетарськи, адже тоді пролетаріат
вважали гегемоном історії. Однак після розвалу імперії, уже на початку 90-х
років, вулицю перейменували на честь українського військового діяча Романа
Дашкевича. Втім загальний занепад Підзамчого таки дався взнаки, і від колишньої
королівської величі тут не залишилось і сліду. Вулиця Дашкевича, що пролягає
від Замарстинівської до Жовківської, є радше транспортною артерією і фактичним
продовженням Хімічної – через Жовківську до Донецької. Багато пилюки від
автомобілів, що дуже помітно на вікнах будинків, розташованих майже впритул до
дороги. Вузькі тротуари подекуди лише з одного боку, старі будинки, але немає
пам’яток архітектури. Тут ви не
знайдете престижних будівель, навпаки, в деяких помешканнях позабивали вікна –
картина в цілому не характерна для Львова, однак на Підзамчому таке трапляється
доволі часто. Це свідчить про депресивність цієї дільниці міста.
Якщо захочете випити кави,
виникнуть проблеми: єдина кав’ярня
розташована на перехресті зі Замарстинівською – величенький дворик у
сільському стилі, ціни доступні, однак великого бажання посидіти там довго у
мене якось не виникало. Колись офіс «Львівської газети» містився поруч, на
Замарстинівській, і альтернативи цьому дворику банально не було.
Доволі сумне видовище і на
прилеглих вулицях. На Узбецькій взагалі немає асфальту (можливо, він колись
був, і місцями там можна відшукати його залишки). Дещо веселіше на паралельній
вулиці Ткацькій. Власне Ткацькій таки реально пощастило, адже саме тут
розташовано солодке серце Львова, його гордість – кондитерська фірма «Світоч».
Напевне, тому вона більш ошатна та доглянута, однак часом із Ткацької тягне
характерним запахом – так на підприємстві виготовляють чергову порцію
славетного львівського шоколаду.
Ще одна цікава вулиця –
Біляшівського. Власне, це не вулиця, а провулок, який з’єднує вулиці
Дашкевича та Янки Купали. У «Вікіпедії» йдеться про
те, що саме вона є найкоротшою вулицею Львова. Завдовжки 30 метрів, мовляв,
перевірено рулеткою. Не знаю, рулетки в кишені не ношу, тож був би готовий у це
повірити, якби не одна обставина – на «Яндексі» позначено цю вулицю, як таку,
що сполучає ту ж таки Ткацьку із вулицею Янки Купали, перетинаючи вулицю Дашкевича.
Довжина вулиці становить уже 100 метрів. Не знаю, чи можна тим москалям
довіряти, напевне, все залежить від того, де є кінцеві точки відліку.
І все ж таки у запустінні вулиці Дашкевича є певний шарм, колишня велич,
яка розчинилась десь у небутті. Королівська, колись важлива та гонорова, нині
запилена, а на ній можна зустріти поодиноких пішоходів, які невідомо
що роблять тут. Цікаво інше: не так давно за грантові кошти, що надійшли від
поляків, на вулиці Жовківській, за кілька десятків метрів від Дашкевича,
відновили дитячий майданчик – з гарними настінними розписами за мотивами казок
та пісочницями, які закриваються. Кажуть, що таким чином міська влада
намагається точково вдихнути життя у цю цікаву історичну дільницю Львова.
Можливо, щось зміниться і на вулиці Дашкевича? Тим паче, що солодка легенда
Львова зовсім поруч.
