Кожен час і кожне покоління мають свої знаки та символи, за якими ще довго ідентифікуватимуть людей, які жили у той час. Для Львова, якщо говорити про культурне життя 90-х років минулого століття, таких «точок» було кілька, а серед них найперше згадується культовий клуб «Лялька». Згодом він припинив своє існування, і, напевне, це теж одна з прикмет того, що той період закінчився: Львів та львів’яни стали іншими, львівська культура протягом цих двох десятків років змінилась.
У нашому місті є чимало речей, які уособлюють певну культурну тяглість. Серед них - вулиця Вірменська, яка відігравала значну роль у житті мультикультурного Львова, а у часу соціалістичного застою стала одним із символів бунтарського міста. Ну а людиною, яка поєднує ці два поняття, є Маркіян Іващишин – засновник низки культових львівських проектів, серед яких і розташована у тихому закутку вулиці Вірменської «Дзиґа». Ото,ж з ним ми і бесідуємо про Львів, про його специфіку у 90-ті роки минулого століття і тепер – що змінилось у місті за той час.
 |
| Знимка ipress.ua |
У центрі Львова є чимало цікавих вулиць,окрім Вірменської - зовсім поруч є Краківська, Друкарська, які мають не менше цікавих будинків та історій, однак вони не мають того шарму і тої ролі, яку у Львові відіграє Вірменська. Я вже не кажу про інші вулиці міста. У чому особливість Вірменської?
Напевне, так історично склалось. Причиною цього є Вірменський костел, це зовсім інший світ, який колись був, у середньовіччі, потім він зник, а потім, у 70-тих роках минулого століття знову відродився. Коли ми взяли тут приміщення для «Дзиґи» там був якийсь склад торгівельної бази, все було понищено. Було кілька точок, де торгували самогонкою – такий собі шанхайчик в центрі європейського міста . Однак нам було в кайф туди ходити і творити щось нове. Так вийшло, що СССР нищив, але, на щастя, ніколи не донизував.
Вулиця Вірменська має свою іншість, або, напевне, тут намолено. Не випадково саме вона стала місцем збору хіпі ще у совіцькі часи. Я взагалі думаю, що такі речі не бувають випадковими. Як, наприклад, не випадково виник і Святий сад біля церкви святого Михаїла.
Ну а коли з’являється бажання щось робити, то й з’являється ідея, зазвичай, вона втілюється на 50%. Зараз ми говоримо про покоління міленіуму – нового тисячоліття. Вони також ходять у «Дзиґу», але швидше заради натхнення, натомість свої проекти вони втілюють уже в інших місцях.
 |
| Знимка trwmy.blogspot.com |
Якщо говорити вже про сучасну львівську культуру, то однією з її прикмет є численні фестивалі. Зазвичай вони збирають доволі значну аудиторію, мають чималий резонанс. Але чи не тягне це за собою такого спопсовлення львівської культури, наприклад, близької вам джазової культури?
Джаз справді став модним, ну а ринок у такій ситуації починає ставити свої умови. Як результат – організатори починають не виховувати глядача, а заглядати йому в рот. Ну а для того, щоб продати певний товар, його треба спростити та відповідно упакувати, зробити легшим до споживання. Втім, я би цього не говорив про «Джаз без», оскільки нашим завданням є все ж розвиток львівського музичного середовища, тому нас найперше цікавить можливість привезти сюди імпровізаційну музику майбутнього, щоб можна було на ній вчитись. По друге, розвиток йде за рахунок того, що наші музиканти грають з іноземними, а також їздять виступати за кордон.
Звісно, ми так само думаємо про публіку, але хочемо її епатувати, тому часом привозимо те, що нам самим є незрозуміло, однак є відчуття, що за цим майбутнє. Окрім того, на мою думку, джаз як товар – це набагато краще ніж попса чи шансон. Водночас є певне спопсовлення джазу, оскільки він перестав бути елітною музикою, натомість перетворився на маленький тренд Львова.
 |
| Знимка virmenska |
Завдяки цьому і багатьом іншим речам Львів став привабливим для туристів. Однак питання: чи при цьому він не втрачається для самих львів’ян?
Справді є небезпека, що Львів може перетворитись на місто без людей. Як не парадоксально, але це зле навіть для того ж таки туризму. Подивитись на «мертве» місто добре хіба-що один раз, другий раз це вже нецікаво. Як приклад можу назвати Лондон – також надзвичайно популярний серед туристів. Водночас їхні установи дбають, щоб навколо тамтешніх туристичних об’єктів жили реальні люди, які творять свою культуру. І вона так само продається як туристичний продукт. На жаль, туризм не є містотворчим чинником, на ньому місто не будується.
Як оригінальну львівську культуру туристам продається львівське батярство. Єдина проблема – ця традиція таки була перервана і чи не є теперішнє відродження батярства штучним?
Батярська традиція є феноменальною, однак так само можна говорити і про традиції певних локальних місцевостей Львова, наприклад, Левандівки. Можливо, якісь залишки цієї субкультури ще й зараз можна знайти серед будиночків старої Левандівки. Натомість з батярством маємо спробу продати те, чого немає, таку собі клоунаду. Так само я скептично ставлюсь до свят пампуха чи шоколаду. Щодо останнього, то я розумію фестиваль шоколаду в Бельгії, коли можна відвідати велетенську шоколадну фабрику, яка є їхньою гордістю. У нас чи то гордість, чи пострадянський синдром, коли Львів був знаменитий шоколадом «Світоч» та футбольним клубом «Карпати».
 |
| Знимка www.real-estate.lviv.ua |
У такому випадку, яка традиція у Львові є справжньою?
Зазвичай говорять про каву та Львів, однак тут питання кави чи процесу? Культовим є те, що львів’яни люблять пити каву, однак тут справа не так у напої, як у можливості зустрітись. Це радше культ публічного спілкування, при якому кава є лише приводом. А значить, на її місці може бути будь-який інший напій. Наприклад у Баварії таким напоєм є пиво. І спілкування за ним шумне.
У такому разі якою є львівська комунікація, львівське спілкуваня?
Воно тихе, камерне, у доброму розумінні міщанське, бюргерське.
Немає коментарів:
Дописати коментар