Сайт, який допоможе відродити церкву Святого Духа у Львові

29 липня маємо дуже важливий ювілей – 150 років від дня народження митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. І саме напередодні цього ювілею маю нагоду презентувати сайт, над розробкою якого працював протягом кількох останніх місяців – сайт парафії церкви Святого Духа у Львові: http://www.cerkva-sv-duha.org.ua/.

Архівне та сучасне фото церкви і дзвіниці Святого Духа. Знимка: http://www.cerkva-sv-duha.org.ua/

Однак цей сайт має завдання ширші, аніж пересічний парафіяльний сайт, і найперше з них – це відродження Церкви Святого Духа у Львові. Церкви, яка є знаковою для нашого міста, адже саме на вулиці Коперника була розташована духовна семінарія УГКЦ і церква була складовою частиною семінарського комплексу. На жаль у роки Другої світової війни внаслідок попадання бомби будівля семінарії, як і церква були знищені, єдина споруда, яка вціліла – дзвіниця. Зараз у цій дзвіниці розташовано музей Русалки Дністрової, а в одній із кімнаток вдалось облаштувати невелику капличку. Навколо цієї каплички і утворилась невелика громада. І саме у цьому середовищі і зародилась ідея відродження церкви Святого Духа – власне цю ідею висловив львівський архітектор Ігор Подоляк. Саме він і став основним ініціатором створення сайту, який просуватиме ідею відродження у Львові церкви Святого Духа.

З огляду на цю обставину це не буде звичайний парафіяльний сайт, який лише розповідає про життя парохії – тут будуть і інтерв’ю з церковними діячами, і статті на теми екуменізму, і міркування за і проти будівництва церкви Святого Духа. І, звісно, про те, яким би мало бути духовне життя нашого міста і нашої держави. Найближчим часом сайт запрацює у повному обсязі і сподіваюсь, він таки зможе виконати свою місію – відродження церкви Святого Духа у Львові, а разом з нею і духовного життя нашого міста.

Передвеликодня екскурсія дерев’яними церквами Львова

На жаль вже багато років поспіль то з одного, то з іншого районів Львівщини надходять сумні повідомлення, які починаються словами: «У селі такому-то згоріла стара дерев’яна церква, пам’ятка архітектури…» Величезне надбання, яке пережило лихоліття совіцьких часів ризикує зникнути у часи, коли вірити та відвідувати церкву не є заборонено, понад те, держава дуже лояльно ставиться до того. Чому горять дерев’яні церкви – побутують різні версії, навіть подейкують, що паліями є самі члени громади, які хочуть на місці старої дерев’яної церкви збудувати нову, гарну, яскраву та велику кам’яну. Не буду стверджувати це. Зрештою сьогоднішня розмова про дерев’яні церкви, які будують у різних дільницях Львова.

Церква святої Трійці на Сихові -- найстаріша дерев'яна церква Львова. Знимка blog.uu-travel.com

Однак щоб завершити остаточно тему дерев’яних церков, мушу згадати єдину стару споруду такого типу, що є у Львові – церкву святої Трійці на Старому Сихові (церкви, які є у Шевченківському гаї не в рахунок). Вона датована 1654 роком, її парохом до 1941 року був отець Андрій Іщак проголошений папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році блаженним. Останки священика покояться поруч із церквою на Старосихівському цвинтарі (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2014/07/blog-post_15.html). 

Звісно, після того дерев’яне сакральне будівництво у Львові велось, однак інші храми не збереглись – позначилось і недовговічність цього матеріалу і напевне те ж таке бажання церковних громад замінити старі дерев’яні церкви на нові муровані.

Розписи на дереві в церкві Святої Трійці роблять її неповторною. Знимка podoroziaib.org.ua

Сакральне будівництво відродилось у Львові наприкінці 1980-х років, у тому числі і будівництво дерев’яних церков. Однак на відміну від мурованих воно мало одну особливість – переважно вони сприймались як тимчасові, мовляв громада збере гроші та збудує нову, велику та пишну церкву, звісно із цегли. Цьому сприяла й відносна дешевизна дерев’яної церкви – за оцінкою архітектора Ігоря Подоляка при такому будівництві можна вкластись в мільйон гривень. Але часом спрацьовує істина, що ніщо не є таким постійним, як тимчасове. 

Є ще один важливий момент, пов’язаний з дерев’яними церквами, надто якщо вони є старі – вони також є більш намоленими, тому віряни в них почувають себе комфортніше, атмосфера у них інша. 

На "Південному" переконані, що зробили церкву у лемківському стилі

Щодо матеріалу, то дерево має дві переваги – відносну дешевизну та легкість в обробці. Саме це дозволяє архітекторові зосередитись на формі, краще проробити деталі церкви, що складніше зробити у мурованій церкві. І саме цією можливістю сучасні послідовники Левинського нехтують. Дерев’яні церкви потребують надзвичайно кваліфікованого архітектора. Як приклад таких ліпших дерев’яних церков, які з’явились у Львові Ігор Подоляк наводить роботи Романа Сулика – храм біля Львівського Лісотехнічного Університету та дерев’яну церкву споруджену Українським Католицьким Університетом біля будинку податкової служби.

Дерев'яна церква на вулиці Пилипа Орлика

На жаль у більшості випадків нові дерев’яні церкви тяжіють до стилю кіч, і це при тому, що дерево є цілком сучасним матеріалом, не обов’язково працювати із традиційними брусами, можна використовувати клеєні матеріали, як це зараз роблять в Європі. Крім того сучасні технології дозволяють суттєво подовжити термін придатності дерев’яних конструкцій попередньо обробивши їх антисептиками чи розчинами, які запобігають пожежам.

Напевне найвідомішою з сучасних дерев’яних церков є Церква Покрови Пресвятої Богородиці на ринку Південному. Вважається, що вона була збудована на зразок церкви у родинному селі її фундатора і власника ринку Петра Писарчука у лемківському стилі. Щодо останнього є чимало запитань, адже Петро Писарчук народився у селі Чемеринці Перемишлянського району, а це зовсім не Лемковина. Зрештою сама церква двічі перебудовувалась – спочатку вона була тридільна, а потім до неї добудували два крилоси. Врешті до дерев’яного стилю зовсім не пасують розсувні скляні двері – явно придбані на тому ж таки Південному.

На жаль сучасні дерев’яні церкви Львова так і не сформувались у якийсь модерний стиль, хоча у місті їх є доволі багато. Ось лише деякі дерев’яні церкви Львова (список не є вичерпним і може доповнюватись): церква святого Володимира на вулиці природній біля Лісотехнічного університету, дерев’яна церква збудована коштом УКУ на вулиці Стрийській поблизу ДПА, дерев’яна церква у Студентському парку поблизу гуртожитків Львівського політехнічного університету, дерев’яний храм поблизу перехрестя вулиць княгині Ольги та Сахарова, церква на вулиці Виговського біля ринку «Південний», дерев’яна церква на вулиці Пилипа Орлика (найбільша дерев’яна церква у Львові), дерев’яна церква на перехресті проспекту Чорновола – вулиці Підголоско.

Для відновлення церкви Святого Духа потрібен міжнародний конкурс – Юліан Чаплинський

«Я не в захваті від такої ідеї, але…» -- так двома словами можна переповісти мою розмову з новим виконувачем обов’язків головного архітектора міста Юліана Чаплинського. Власне, йшлося про його позицію як головного архітектора міста стосовно ідеї відбудови на вулиці Коперніка церкви Святого Духа. Таку ідею на моєму сайті висловив відомий львівський архітектор Ігор Подоляк (докладніше розмову з ним можете переглянути за посиланням: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/blog-post_12.html). Згодом тема отримала розвиток, адже є львів’яни, для яких важливо, щоб у нашому місті знову постала ця церква. Врешті, маємо невелику церковну громаду – у музеї «Русалки Дністрової» обладнано капличку, в якій щонеділі відбуваються богослужіння. Тобто з релігійного погляду тут є основне – громада. Але для відбудови церкви Святого Духа цього не достатньо, адже це не мав би бути пересічний парафіяльний храм. Тут є аспекти історичні, архітектурні та мистецькі. Тому моїм співрозмовником став в. о. головного архітектора Львова Юліан Чаплинський. Однак перш ніж переповісти нашу розмову, мушу згадати суттєву деталь. Розмовляли ми наступного дня після його призначення на посаду, до того ж у статусі в. о. Отож пан Юліан більше говорив з погляду архітектора-практика. Натомість як чиновник він ще не встиг вивчити це питання.

Фото Михайла Дашковича

Про те, від кого залежить відбудова церкви Святого Духа

Ідея відбудови зруйнованих з різних причин церков не є новою, і ставлення архітектурної громадськості до таких спроб неоднозначне. Наприклад, спроба відбудувати Десятинну церкву в Києві спричинила гучні скандали – більшість українських архітекторів висловилися проти будівництва на фундаментах Десятинної церкви будь-яких реплік у візантійському, староруському чи будь-якому іншому стилі. Архітектори не в захваті від ідеї відновлювати церкву відповідно до замальовок.

Однак стосовно Святодухівської церкви у Львові виникає запитання. Адже дзвіниця, в якій розміщено музей «Русалки Дністрової», стоїть якось одиноко, а мала би бути в ансамблі з церквою. На мою думку, це питання мали б вирішувати лише реставратори. Для цього львівські реставратори мали б висловити міркування про те, чи є доцільність у відбудові церкви. Наприклад, якщо є всі необхідні для реставрації матеріали, передусім архівні, креслення. Якщо їх достатньо, аби ми могли достовірно відновити бодай 90% колишньої церкви, то ця ідея має право на життя. Однак я не в захваті від ідеї її відбудови, але в контексті історичному хотів би почути думку наших реставраторів.

Про зразки різностильових пам’яток архітектури у Львові

В Європі було чимало випадків, коли зруйновані або напівзруйновані церкви відновлювали за фотографіями чи архівними даними, доповнюючи ті елементи, які не могли зрозуміти. Зрештою, у нас у Львові є зразки різностильових будівель, які проектували в різні періоди. Наприклад, колишній костел кларисок, в якому зараз розміщено музей Пінзеля, починав будувати ще Павло Римлянин в епоху Ренесансу, потім будова тривала в стилі бароко, а завершили її в 30-х роках минулого століття в стилі конструктивізму. Якби для відновлення церкви Святого Духа вдалося знайти відповідне фінансування, то слід скликати містобудівельну раду, порадитися з реставраторами стосовно доцільності такого будівництва.

Про юридичний статус руїн церкви

Тут, окрім суто архітектурних моментів, є ще юридичні, а саме той факт, що фундаменти церкви, які залишились, мають пам’ятникоохоронний статус, і законом заборонено на них щось будувати. Для обговорення архітектурних аспектів необхідно провести громадські слухання, нараду професіоналів. Адже є зацікавлені особи. На їхню думку, що більше церков, то краще. Є підхід суто релігійний, а є містобудівний. Якщо серед громадськості є рухи за відбудову церкви, то вони повинні прийти до нас із проектними пропозиціями, і тоді подивимось, чи є юридична можливість дати дозвіл на таке будівництво. Але у такому разі вважаю, що необхідно провести міжнародний конкурс. Повторю, тут ми не є першими, адже у роки війни і у Польщі, і в Німеччині знищено чимало церков, і їх відновлювали дуже по-сучасному. Але чи Львів готовий до такого?

Зрештою, зважаючи на розміри фундаментів, церква була невеликою, камерною, тож виглядала б цілком сучасно. Але в такому разі варто не лише відбудувати храм, а й упорядкувати прилеглу територію, адже в приміщенні колишньої богословської академії нині географічний факультет Національного університету та «Укртелеком», там чудесні внутрішні дворики, і було б добре принагідно зробити їх доступними для львів’ян.

Про те, як вирішити проблему розбудови музею «Русалки Дністрової»

Цю ділянку я дуже добре знаю і не уявляю, як там збудувати нові приміщення, які потрібні для музею «Русалки Дністрової», зокрема його фондосховищ. Проблема в тому, що одразу за тією ділянкою починається будівля «Укртелекому». Звісно, її збудували в радянські часи, як камінь на шиї Львова, тож вона зовсім не пасує до старої частини міста,  і порушує баланс, який був у архітектурі до війни. Звісно, проблему фондосховищ музею необхідно вирішувати. Можливо, для цього треба розбудувати підземелля, але передусім варто провести масштабні археологічні дослідження. Зважаючи на розташування ділянки, там можливі дуже цікаві знахідки.

Про те, скільки церков потрібно на вулиці Коперніка

Я бачив паспорт фасад церкви Святого Духа, однак докладно його не вивчав. Якщо це всі матеріали, які є про цю церкву, то я би взагалі не починав справи. Якщо ж є дуже велике бажання громади, то все-таки радив би провести міжнародний конкурс. Втім, мені здається, що цей проект нереальний. І не лише з огляду на фінансову ситуацію. Можемо пройтися вулицею Коперніка – трохи вище добре зберігся костел Святого Лазаря, причому комплексно, з ландшафтом, горою, старими мурами. Щоправда, його передали для потреб хорової капели «Дударик», але, як відомо, щонеділі там відбуваються богослужіння. На вулиці Коперніка не так багато мешканців, щоб там було одразу дві церкви. Зрештою, поруч, на початку Степана Бандери, є органний зал – колишній костел, в якому також відбуваються богослужіння. Трохи далі, на тій-таки вулиці Степана Бандери, маємо величезну церкву Ольги та Єлисавети. Тобто діючих церков у цьому районі Львова достатньо.

Відбудова церкви Святого Духа принесе Львову та Україні Божу благодать – архітектор Ігор Подоляк

Унаслідок Другої світової війни Львів зазнав чимало втрат. Зокрема, 1941 року зруйновано церкву Cвятого Духа на вулиці Коперника.  У храм тоді влучила авіабомба. На жаль, про колись величну споруду довоєнних часів нагадує лише дзвіниця, в якій зараз міститься музей «Русалки Дністрової», а також фундамент церкви. За німецької влади храм не вдалося відбудувати, за совєцької -- про це взагалі не йшлося. Втім, львів’яни не подбали про це і після проголошення української незалежності. Усе щось заважало: то економічна криза, то якісь інші справи, тепер війна. Отож важливу справу для нашого міста кожного разу відкладали на потім. Врешті, всі до того звикли – є дзвіниця, є фундамент, є доволі велика, простора та впорядкована площа, тож питання відбудови церкви нікого не цікавить. Втім нещодавно моїм гостем був львівський архітектор Ігор Подоляк. За його проектом відбудовано крипту в соборі Святого Юра для перенесення тлінних останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Також він є автором проекту каплиці Всіх Святих Українського Народу на  пам'ять про загиблих внаслідок Скнилівської трагедії. Архітектор пропонує реалізувати ідею відбудови церкви Святого Духа не як містобудівний проект, що можна було б очікувати від представника його фаху, а наводить аргументи передусім екзистенційні, одухотворені. Саме таким засадам мають відповідати архітектурні особливості проекту. Ця розмова мене зацікавила, тож пропоную її до вашої уваги.

Зараз залишки церкви Святого Духа мають такий сумний вигляд. Знимка Михайла Дашковича

Про те, що львів’яни та українці загалом робитимуть, коли завершиться війна…

Країна у війні, тож, звісно, нині не до будівництва. Але будь-яка війна завершується, і про це думає кожен притомний чоловік. Адже війна – це спосіб пришвидшити смерть, тобто вона є самовбивством. Однак навіть під час війни люди замислюються над тим, що робитимуть, коли настане мир. Коли стихають мінометні залпи, люди, опинившись серед руїн, не знають, як жити далі.

Суттю цієї проблеми є те, що людина має визнати своє походження від Бога, а не від мавпи. Якщо ми віримо в Творця, то маємо душу. Душа може бути одухотвореною. Відповідно до християнського вчення, Бог присутній у всьому. Це один із основних постулатів не лише християнства, а й інших релігій, зокрема буддизму чи мусульманства. Значить, душа розрізняє добро і зло, прагнення до моралі. Саме тому в будь-якій світовій релігії маємо моральні постулати, хоч їх подано в різних формах, наприклад апокрифів, одкровень чи прямих текстів, як Біблія. Саме моральні чесноти дають нам можливість відтворити одухотворений смисл нашого буття. З погляду моралі є три стани права: природного, звичаєвого та римського.

Природне право – це право людини користуватись повітрям, водою, сном, це право на відтворення. Так само природним правом людини є життя та смерть. Право звичаєве – це мова, культура, релігія, людські звички. І, врешті, римське право – це право власності, право націй та народів на самовизначення. Якби люди одухотворені, зважаючи на верховенство права, писали закони, то це були би Божі закони. І судді мусіли б слідкувати за їх дотриманням, інакше отримували б велику кару. 

Власне, філософія Європи базується на трьох китах: релігії, мистецтві та знаннях, це своєрідний триптих, який повертається обличчям до одухотвореного смислу буття. А Зішестя Святого Духа на людину відбувається під час Святої літургії. Саме під час літургії повніше відбувається акт одухотворення, тобто людина допускає до своєї душі Святого Духа.

Тож у Львові, як і в кожному європейському місті, має бути церква Святого Духа. Адже існує єдинородна і нероздільна Трійця – Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Дух Святий. Однак унаслідок війни, яка нині триває в Україні, ми стрімко втрачаємо одну з частин цієї Трійці. Минає час, ми перебуваємо на межі Третьої світової війни, однак так і не виправили становище, не відбудували церкву Святого Духа – Божий прихисток для Божого благословення. Це означає, що Львів і вся Україна не мають Божої благодаті.

Про символізм руйнування церкви Святого Духа

Є два феномени, які засвідчила історія. У роки війни у церкву Преображення Господнього на вулиці Краківській та у Римо-католицький кафедральний собор влучили снаряди, які так і не розірвались. Це є символом того, що воля сатани, якою б нищівною вона не була, і сила снаряду не здатні зруйнувати церкву, якщо вона в омофорі Святого Духа. Також є дуже трагічним є те, що бомбовим ударом 1941 року знищено церкву Святого Духа, що стало великим знаком для людей, оскільки позбавило їх одухотвореного смислу буття, а згодом сталися трагічні події з самою УГКЦ, яку заборонили і зруйнували. Тож це дуже символічна річ. І так само символічним буде відродження цієї церкви, саме тоді Божа благодать зійде на Львів та Україну. Ми наче й знаємо про Святу Трійцю, розуміємо, що в першому тисячолітті утверджено християнство від Отця, у другому, коли головними подіями були хрестові походи і утвердження християнства як світоглядно-соціальної парадигми, -- від Сина, а третє тисячоліття – від Духа Святого, і дуже важливо його розпочати з відродження церкви Святого Духа у Львові.

Зараз тривають воєнні дії. Але що ми можемо протиставити ворогу: доброї зброї у нас нема, економіка слабенька, уряд: який маємо, такий мусимо любити, державу зруйновано. Отож нічого, окрім власного духу і Божої благодаті, не маємо. А духовна сила незбагненно сильніша за фізичну. Навіть Наполеон та Олександр Македонський говорили, що найбільшою силою є любов, а вона може бути тільки в одухотвореному організмі. Наголошую, що лише одухотворені смисли буття були б великою благодаттю не лише для львів’ян, а й для всієї України.

Про реакцію впливових осіб в УГКЦ та у світській владі щодо сприяння відбудові Святодухівської церкви

Є повне розуміння цієї проблеми, вже є навіть громада. Щонеділі, о 13-й годині, у дзвіниці проводить службу Божу отець Роман. Я мав розмову з ректором УКУ отцем Богданом Прахом, він вважає, що церкву слід відбудувати, казав, що вже було кілька важливих кроків громади, церкви та можливих меценатів. Тобто розуміння в суспільстві є. Владики Ігор Возьняк та Богдан Дзюрах, блаженніший Святослав не раз клопоталися з цього приводу. Зауважу, що перші спроби відродити церкву були ще 1943 року, коли митрополит Андрей Шептицький оголосив конкурс на її відбудову, тоді надійшло 5 чи 6 проектів, зокрема проекти архітекторів Ярослава Грицая, Мирослава Даниліва-Німціва. Звісно, одразу постане питання, як саме її відроджувати і відбудовувати: чи будувати точну копію, чи з певними змінами. Не в тому річ, найважливіше – це намолене місце, церква була осердям семінарії Святого Духа, де навчали священиків УГКЦ. І навіть з цих міркувань її потрібно зберегти і відбудувати.

Про ймовірні технічні проблеми під час відбудови церкви

Вдалося зберегти дзвіницю та фундаменти, водночас є достатньо матеріалів, зокрема архівних, тож фахівці добре знають, як виглядала церква. Технічно цей процес не є надто складний, все більше залежить від політичної волі керівництва міста та області. Все мусить бути скеровано на правильне, раціональне і притомне виконання проекту.

Зараз у дзвіниці розташовано музей «Русалки Дністрової». Його, звісно, слід зберегти. Також на цій території тепер є величезна совєцька будівля «Укртелекому», однак нашим завданням не є позбуватися цієї будівлі, нам треба збудувати церкву. Звісно, що на цій ділянці чимало комунікацій, телефонних кабелів, які треба технічно забезпечити і перенести.

На місці, де стояла церква, вже були археологічні розкопки, науковці зробили звіт за підсумками експедиції. Однак ці розкопки слід продовжити, адже ймовірно, що там ще є крипти. Поки що не маємо відповіді на питання, чи вони є і в якому стані. І, звісно, потрібно провести архітектурний відбір, все має бути прозоро та відкрито. 

Тож до праці!