Подорож на батьківщину кави

Бестселер української літератури «Таємниці львівської кави» Юрка Винничука розпочинається з викладу двох версій відкриття кави. За однією з них, яку переказують ефіопські християни-копти, саме їхня країна є батьківщиною напою, який став символом нашого міста: «В певні пори вони мусили протягом сорока годин поспіль молитися, а це було не так просто, траплялося, що сон перемагав їх. Та якось один чернець звернув увагу на те, що кози, об’їдаючи галузки невідомих кущів разом із плодами, стають дуже жваві і мало не танцюють. Чернець з цікавости скуштував ягоди і відчув, як сон відступає». Є ще арабська версія походження кави, однак, щоб зрозуміти, яка з них правдива, таки варто вирушити в екзотичну Ефіопію. І, побачивши тамтешні кавові плантації, вдихнувши ароматне повітря Сомалійського плато, зрозумієш, що каву могли винайти лише тут. Ефіопія для нас -- це своєрідна terra inkognita, адже потоку наших туристів туди немає. Екзотики для українців там вистачає, але львів’янка Оксана Вітинська, яка працює менеджером кар’ярні «Світ кави», вирушила туди заради того, щоб посмакувати справжньої ефіопської кави. А заодно побачити, як вона росте, як кавові ягоди перетворюються на всім знайомі зерна.

Гарячі ефіопські дівчата та чорна кава. Знимки "Світу кави" (9)

Про те, як дістатись до Ефіопії і скільки коштує тамтешня віза

Насправді дістатись до Ефіопії не складно, хоча й треба зробити пересадку в Стамбулі. Основна причина, чому так мало туристів вирушають у цю країну, не так у труднощах дороги, як у тому, що люди бояться еболи чи інших африканських недуг. Українців я там не зустрічала, трохи було туристів з Росії, а більше американців, французів та японців. Важливою особливістю подорожі є те, що візу видають в аеропорту відразу, коли туди прибуваєш, однак слід мати запрошення на перебування в Ефіопії. Є один цікавий момент – ефіопська віза коштує 50 доларів, однак декому можуть оформити її і за 30… Від чого це залежить, я так і не зрозуміла. Напевне, як хто подивиться на прикордонника та усміхнеться йому…

Оксана Вітинська з ефіопською дівчинкою

Про те, заради чого варто їхати в Ефіопію

Звісно, у кожного можуть бути свої мотиви, однак ми їхали туди, тому що це батьківщина кави, тож хотіли побачити, як її вирощують, обробляють. Для цього одразу із Адис-Абеби вирушили на південь, в регіон Сідамо. Це – приблизно за 500 – 600 кілометрів від столиці. Ефіопія – високогірна країна, яка лежить найвище над рівнем моря в Африці. Основні вершини країни – в межах Сомалійського плато. Під час поїздки найбільше вразило, що це дуже бідна країна, де живуть за один долар на день. Їхня валюта – бір, один долар -- це приблизно 18 – 20 бір, стільки ж коштує кілограм авокадо. Хоча припускаю, що нам його продавали за спеціальними, «туристичними» цінами. Окрім того, у них дуже низький рівень грамотності. Зокрема, серед чоловіків – близько 50 %, а серед жінок грамотна лише кожна третя. Водночас у цій країні дуже важко сприймають, коли жінка є керівником чи то в бізнесі, чи в інших сферах, зазвичай ефіопки займаються хатньою роботою. Щоправда, з цього правила є й винятки, наприклад, нашу поїздку в цю країну організувала власниця великої кавової фірми Гелеанна Георгаліс. Вона грекиня, однак її батько – ефіоп, власне після його смерті 8 років тому вона успадкувала досить велику, за тамтешніми мірками, фірму.

"Світ кави" дістався до Ефіопії

Про те, що найбільше вразило в Ефіопії

Звичайно, про цю африканську країну можна багато говорити, однак мене найбільше вразила їхня кава, особливо, коли нам показували, як ростуть кавові дерева. Просто з їх крон падають ягоди і за якийсь час проростають, їх ніхто спеціально не саджає, однак для них це цілком природне середовище, запах кави стоїть у повітрі. Коли туди потрапляєш, починаєш вірити в те, що Ефіопія – справді батьківщина кави.

Господиня кавової ферми Гелеанна Георгаліс нам багато розповідала про те, як в цій країні вирощують та продають за кордон каву. Як не парадоксально, але для цієї давньої абіссінської землі це дуже складна, навіть драматична історія.

З одного боку, саме Ефіопія – батьківщина кави, тут вирощують унікальні сорти кави, з іншого -- більшість європейців та американців купують місцеву каву низької якості. Лише два відсотки ефіопської кави належать до категорії Speсіаlty, походження якої можна простежити аж до конкретної ферми, де її виростили, і гарантувати її якість. Власне цю каву і закуповує «Світ кави».

Історія експорту тамтешньої кави сягає 1940 року, коли її поділяли на два сорти: харар та абіссінію, 1950 року з'явився ще один сорт – джіма. Однак насправді в країні є 134 унікальні місцевості, де вирощують каву з неповторними смаком і ароматом, фактично це 134 сорти кави.

Так сушать кавові ягоди

Про те, як розрізнити 134 сорти ефіопської кави

Звісно, навіть фахівець не може запам’ятати і розрізнити всі 134 сорти ефіопської кави, однак поділяти її на три стандартні сорти також неправильно. Втім тамтешній уряд затвердив характеристики вже 12 сортів, наприклад західного і східного харару, джіми, ергачеффе, сідамо. Останній, своєю чергою, поділяють на своєрідні підсорти: сідамо А, сідамо Б, сідамо С  та інші. Для кожного сорту затверджено характеристики, зокрема смакові. Наприклад, сорту сідамо притаманний смак чаю з бергамотом та спецій, після її вживання залишається тривале відчуття солодкуватості. Втім згадані зміни поки суттєво не вплинули на ефіопський експорт кави. Далі закуповують кілька сортів кави митої обробки, як-от ергачеффе, сідамо, лімо, і ще кілька сортів немитої обробки.

Про те, чому в Ефіопії низька врожайність кавових дерев

В Ефіопії дуже цікава система вирощування кави. 90 %  урожаю, який експортують, вирощують на мініатюрних ділянках. Річ у тім, що після повалення комуністичного режиму нова влада роздала всім селянам земельні ділянки площею 10 соток. Таким чином утворились домогосподарства . Кожен селянин має будиночок, а поруч з ним садить помідори, авокадо та кавові деревця, але за ними майже не доглядають, лише перекопують ділянки. Єдине добриво, яке використовують – каскара, тобто перегнила шкірка з кавових ягід. Нас вчили, що вік кавових дерев не може бути довший ніж 25 – 30 років. Власне, цього правила дотримуються практично у всіх країнах, де вирощують каву. Натомість в Ефіопії нам показували дерева, яким 80 років. Усе це призводить до того, що середня врожайність одного дерева – 1,5 – 2 кілограми кавових ягід. А в Бразилії, де існують величезні плантації кавових дерев, правильно удобрюють грунт, з одного дерева збирають 18 – 20 кілограмів ягід. Врожайність кавових дерев у Ефіопії навіть нижча, ніж у сусідній Кенії, де фахівці з міжнародних кавових організацій вчать селян правильно доглядати за деревами.

Однак у тому, що каву вирощують, не вносячи хімічних добрив, є певний позитив. Уся ефіопська кава – це органічний продукт, на який зараз великий попит.

Кожен фермер має ділянку лісу – там поміж іншими деревами ростуть і кавові, тож їх врожай так само збирають. До речі, у лісах можна побачити і дикі кавові дерева – це зразу помітно, що вони є самосівом – з них також збирають врожай.

В Ефіопії є і великі ферми площею понад 35 гектарів. Одну з них я добре запам’ятала. Її власниця у сьомому поколінні -- Аснакеч Томас. Ферма розташована на березі річки на висоті 1100 метрів над рівнем моря. Зібрана там кава має полуничний смак. До речі, баріста «Світу кави» Наталя з цією кавою успішно виступила на чемпіонаті світу, посівши 13 місце серед 54 учасників.

Ефіопи люблять позувати перед фотокамерою

Про те, як в Ефіопії вирощують каву

Я вже казала, що більшу частину врожаю кави в цій африканській країні вирощують у домогосподарствах – подекуди там росте усього кілька дерев, оскільки ж їх врожайність вкрай низька, то всі кавові ягоди з такої ферми можуть вміститися в одному кошику. Отож селянин бере той кошик і несе на більшу ферму, де вже є віз. Коли кілька десятків, навіть сотень найдрібніших фермерів навантажать віз до верху, багатший фермер вирушає до ще багатшого, який має станцію обробки кави. Вже там кавові ягоди очищують від червоної шкірки до зерняток в пергаменті, каву упаковують і відвозять автомобілем на біржу чи на аукціон, де її закуповують і далі розвозять по всьому світу.

Є два основні способи обробки кавових ягід – у спеціальних ферментаційних басейнах, де з допомогою депульпаторів чистять ягоди. Також є сухий спосіб обробки ягід, коли їх спочатку сушать на сонці, а потім чистять на депульпаторі.

Втім ферми, які мають земельні ділянки понад 35 гектарів, продають каву кінцевим споживачам напряму, минаючи аукціон чи біржу. Завдяки цьому завжди можна простежити походження зерен і гарантувати їх якість. Саме з таким експортером ми і працюємо – у нашого постачальника є склад в Адис-Абебі, де вручну очищають каву.

у такому кошику може вміститись весь врожай ефіопського фермера

Про особливий смак ефіопської кави

Звісно, смак кави залежить від того, в якому регіоні її вирощують. Для ефіопської кави характерний смак лісових ягід, яскраво виражена кислинка, особливий приємний аромат. Переважно вона має смак чаю з лимоном та бергамотом. Кава з регіону Сідамо має смак ефіопської рослини ру.

Ефіопський пейзаж

Про те, як правильно приготувати ефіопську каву і як її пити

Ефіопська кава дуже смакує, якщо її приготувати в турці, за вищої температури, ніж зазвичай. Можна вдатися до альтернативних способів приготування, задоволення можна розтягнути, повільно смакуючи кожен ковток. Натомість якщо ви готуєте її з допомогою еспресо, то її пити слід швидко, інакше вона втратить смак. Ліпше її пити без цукру та молока, причому ефіопію взагалі не рекомендовано пити з молоком через процеси грибкової ферментації, які відбуваються в процесі сушки. Зазвичай продавці кави не можуть докладно розповісти про конкретне походження свого товару, натомість у «Світі кави» працюють з тими 2 % ефіопської кави, про походження якої, навіть про конкретного фермера та умови, у яких вона росла, докладно відомо. Тож якість можемо гарантувати.

Хатинка ефіопського селянина

У Львові встановлять рекорд з безперервного виконання творів Йоганна Баха – 30 годин

Якби перераховувати всіх найгеніальніших композиторів в історії людства, то Бах без сумніву увійшов у чільну п’ятірку – такими словами охарактеризував значення творчості геніального німецького композитора генеральний директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп. Справа у тому, що очолюваний ним заклад долучився до Бах-Маратону – всесвітньої акції якою любителі класичної музики 21 березня вшановуватимуть 330 річницю від дня народження Йогана Баха. Володимир Сивохіп розповів що загалом твори Баха звучатимуть 30 годин з невеликими перервами між окремими великими творами.

"Кавова кантата" природньо звучить у "Світі кави"

Окрім львівської філармонії до Бах Маратону долучився і Львівський органний зал де музика Баха буде доповнена пісочною анімацією а також палац Потоцьких твори Баха звучатимуть в залі де експонуються полотна художників, які були сучасниками Баха, а часто і його знайомими. Загалом у маратоні візьме участь понад 600 музикантів з Бельгії, Швейцарії, Латвії та, звичайно, України. Таке масштабне виконання творів Йоганна Себастяна Баха принаймні для України є безпрецедентним, тож до нашого міста завітають представники книги рекордів України, аби зафіксувати рекорд з безперервного виконання творів Баха.

Втім готуватись до ювілею Баха у Львові почали вже зараз, зокрема до заходу долучились і численні львівські ресторани де музика Баха звучатиме не лише в записах, а й у живому виконанні львівських артистів. Як це, до прикладу вже зробили у популярній львівській кав’ярні «Світ кави» де усіх відвідувачів зустрічають живим виконанням творів геніального німця. Серед них жартівлива і дуже доречна «Кавова кантата». Так що скільки насправді годин живого виконання творів Баха буде протягом цього тижня – не зможе ніхто полічити.

Також зараз вулицями міста з 2 березня їздить трамвай в салоні якого звучать твори Йогана Баха. За словами міських посадовців дуже важливо, що окрім всесвітньовідомих виконавців до участі у заходах Бах Маратону їм вдалось долучити учнів музичних шкіл. 

«Від Романа до Йордана» – на виставку в «Світ кави»

«Від Романа до Йордана» – на виставку в «Світ кави»

Зазвичай мистецькі виставки відбуваються в галереях, музеях, де, мандруючи із зали до зали, відвідувачі долучаються до класичного чи модерного живопису. Це може бути і невеличка мистецька галерея, де у невеликому просторі упродовж 10 хвилин можна ознайомитися з творчістю художника. Втім у Львові є ще один спосіб пізнати високе та вічне. Для цього варто зайти в хорошу кав’ярню. У різдвяні дні найзатишніше в одній зі знаменитих львівських кав’ярень «Світ кави» на площі Катедральній. Саме нині, коли довкола лунають колядки, будячи в наших душах такі одвічно трепетні й сакральні передчуття найвеличнішого свята народження Божого дитяти, тут можна переглянути виставку «Від Романа до Йордана», яку презентують кілька відомих львівських митців. З одним із них – Остапом Лозинським ми й бесідуємо за кавою про іконопис. 

Про те, чому іконописну виставку демонструють у кав’ярні

Кав’ярня – такий самий публічний простір, як і галереї та виставкові зали, де постійно перебувають люди. То чому б його не заповнити творами мистецтва. Проект «Від Романа до Йордана», який відбувається вже кілька років поспіль, є однією з візитівок міста у період Різдвяних свят. Адже відомо, що в Галичині святкування Різдва розпочинається набагато швидше, ніж в інших регіонах, і навіть у назві нашого проекту відображено період, упродовж якого триватиме виставка. Такою візитівкою Львова є і «Світ кави», тож ми вирішили створити тут різдвяно-галицьку атмосферу, щоб люди, які приходять сюди смакувати кавою, потрапляли у середовище, яке є для нас рідним, щоб відчували різдвяний настрій Львова. 

Про повернення до традицій за філіжанкою кави

Якщо відверто, то це не є класичною експозицією, це більше речі для створення доброго настрою, атмосфери, адже основним акцентом у нашому проекті все ж є Різдво. І для нас, художників, які  долучились до цього проекту, важливо відроджувати те, що упродовж 70 років забороняли. Адже все, що пов’язано з Різдвом, зокрема іконопис – чи то народний, чи традиційний, чи сучасний, викорінювали. Зараз мусимо все це відновлювати. Наприклад, на Галичині доволі добре знають, що таке народна ікона, однак вона не є така знана за межами нашого регіону, хоча така традиція, без сумніву, була в усій Україні. Власне, простір кав’ярні у цьому і не є визначальним, але мусимо наповнювати дорогими для нас речами все, що нас оточує. Саме тому виставки цього проекту відбуваються і в мистецьких галереях, які є у Львові.

Про художників, які долучилися до проекту

Проект «Від Романа до Йордана» триває вже кілька років, і виставки в його рамках відбуваються не лише у Львові, а й у Києві, Чернівцях. Також виїжджаємо з нашими роботами в Польщу, зокрема у Варшаву, Краків, Люблін. Склад учасників змінюється, однак є кілька митців, які становлять його ядро. Окрім вашого співрозмовника, це Уляна Нищук-Борисяк, Оля Кравченко, Ромко Зілінко, Олександр Бриндіков, Євгенія Рибчун-Кабарівська, Ярослава Ткачук, Оля Пильник. Кожного року до нас приєднуються люди зі своїми авторськими роботами.

Про зачарованість народним мистецтвом Галичини

У своїй творчості пробуємо осмислити наші давні призабуті традиції, виводячи їх на новий якісний рівень. Всі митці, які беруть участь у проекті, захоплюються народними мистецтвами. Йдеться не лише про творчі проекти, ми також досліджуємо народний іконопис, орнаментику, народне мистецтво, колористику. Все це – архетипні речі, які надзвичайно важливі для нас, які є не лише для милування ока – вони з нами говорять, вони на підсвідомому рівні взаємодіють з нами. Тож намагаємось з ними вести діалог та повертати у наше життя, адже через заборони їх було занадто мало.

Саме тому влаштовуємо виставки не лише власного доробку, а й автентичних робіт, із яких черпаємо натхнення, наприклад гуцульських та покутських ікон ХІХ століття на склі або на дереві.

Про особисте ставлення до гуцульської ікони на склі

Гуцульська ікона на склі для мене має особливе значення, адже це те, з чим я ріс, з чим розмовляв у дитинстві. І такою, переконаний, вона є для багатьох. Адже відрізняється безпосередністю, лаконізмом, відкритістю, народним гуманізмом, від цієї ікони еманує любов у первозданному вигляді, у ній немає прикрашувань, мудрувань. Це згусток правди, енергії, ліній, фарби, кольору, ставлення до життя, людей, це дуже щира ікона.

У карпатсько-гуцульському  регіоні вона набула поширення у 19-му столітті, однак совіцька влада згодом її заборонила. У 60-70-ті роки до малярства на склі вдавались професійні художники, тож одним із завдань нашого проекту є відродити цю традицію, щоб вона стала візитівкою нашого регіону.

Наприклад, у Хорватії розвивають народні ремесла, держава дбає про них, і це відбувається під егідою ЮНЕСКО, захищено на законодавчому рівні. Натомість, коли приїжджаєш до Львова чи будь-якого іншого галицького міста, бачиш дуже багато несправжнього, китайського – незрозумілу кераміку, вишиванки, маки, які нам не притаманні, є такими собі підробками під традиційне, народне мистецтво. Це все дешеве і для туриста, який забігає і за 5 хвилин мусить щось купити. Йому тулять магнітик, який зробили навіть не у Львові. Якби той магнітик робили у Львові, я би, може, нічого й не говорив, бо наші художники чи ремісники могли б на тому щось заробити. Але коли тобі тулять китайський магнітик, китайське горнятко, китайське, китайське, китайське… Для людей, які займаються цим бізнесом, важлива не якість, а кількість. Дуже мало хто пропонує якісний продукт. Ми популяризуємо власні промисли. У нас є друзі, які вже понад п’ять років відроджують яворівську іграшку. Це Остап Сойка і Оксана Когут. Іграшка цікава, популярна. Якби ці майстри отримували хоча б мінімальну допомогу від держави, навіть не фінансову, а промоційну, це давало б певний статус, їхній товар став би регіональним. А в нас, якщо хочеш промувати продукт, важливий для регіону, мусиш робити це сам.

Про настрій виставки

На щастя, учасники проекту є однодумцями, наше товариство настільки органічне, настільки довіряємо один одному, що узгоджуємо лише тематику. Наприклад, цього року темою виставки у «Світі кави» є Покрова, бо ми вважаємо, що зараз ця тема для України є найважливішою, Україна потребує цього захисту. Минулого року темою була Львівська Богородиця. Відомо, що Львів – це місто, в якому багато Богородичних чудотворних ікон, і ми вирішили зробити проект, який би нагадував про чудотворні львівські святині, які ми втратили. Цього року в кав'ярні «Старі мури» є проект «Коза», бо невдовзі настане рік Кози. В галереї «Іконарт» зараз презентуємо проект «Святі воїни», нині дуже актуальний. Навіть цим реагуємо на події, які відбуваються. Намагаємось відтворити на полотні світлі думки, позитивні емоції, бо цього завжди бракує, особливо зараз.

Чи маємо спільний стиль? Ні, хіба що настрій, кожен художник має свій почерк, а спільною для нас є тема. У нас зібралися художники, які, попри те, що є живописцями, графіками, захоплюються іконописом – класичним, сучасним, народним, беруть участь в іконописних пленерах.

Що характерно для сучасної ікони

Якщо будеш експериментувати зі змістом, то можеш дійти до парадоксу, але якщо будеш експериментувати із формою, не міняючи змісту, то нічого поганого в тому немає, бо основне в іконі -- це зміст. Якщо змінюється зміст, то зникає сенс творення, думання, тоді можна надрукувати фотографію з якоїсь відомої ікони, і вона виконуватиме ту саму функцію. Ікона – це твоє вираження любові до Бога, до людини, до світу. Якщо ми експериментуватимемо з формою, але лишатимемо зміст, це спонукатиме до розвитку.

Про те, чи потрібно молитись перед тим, як почати роботу над іконою

Насправді іконопис -- дуже тонкий вид живопису, бо то речі, в яких ти повинен бути максимально чесним, щирим та вірити в те, що робиш, інакше втрачаєш суть. Ікона – це матеріалізована молитва. І якщо твоя молитва є щирою, то вона, можливо, буде закликати до щирої молитви й інших.

Творення ікони, в принципі, нічим не відрізняється від будь-якої праці. Наприклад, чому я не можу помолитись перед тим, як розпочну будь-яку іншу справу. Просто це смисл життя. У будь-яку роботу не можливо не вкладати любов, енергію, вміння. Тут критерії всі ті самі, але в іконі ще мусить бути багато віри, інакше то не буде ікона.

Вона займає особливе місце в помешканні, адже для цього її малюють. Народна ікона дуже подобається дітям, вони її дуже добре розуміють – вона є лаконічною, відкритою. 

Про розірвану тяглість народних традицій

На жаль, тяглість народного мистецтва у нас перервана, адже були по селах майстри, вони не знали, що вони геніальні, вони літом сіяли та орали, а зимою малювали. Цю традицію ми втратили, і чи вдасться повернути – невідомо, хоча в Європі вона існує дуже органічно. Майстри в Італії, Франції, Польщі, Німеччині, як і 300 років тому, сидять, тешуть, малюють, бо мають таку потребу, у них це не викорінили. У нас це обрубали за совітів. Кераміка, малярство, вишивка -- все пропало. 

Про іконописання  як покликання

Ікона – це річ, до якої треба дійти, це не просто так, і завжди видно, коли це щиро.

Раніше я займався живописом, але ікона сама мене покликала. І це такий переворот в голові, і вже інше стає нецікавим. Хоча, здається, що там нового можна знайти, але шукаєш і повертатись до звичайного малярства, натюрморту, пейзажу вже не хочеться.