Топ-9 місць Львівщини, де варто провести вихідні

На відпочинок можна поїхати у далекі закордонні краї, або ж, як більш бюджетний варіант, відпочити в Одесі, Шацьку, чи, приміром, на Закарпатті. Але для цього все-одно треба витратити чималу суму: дорога, готель, харчування-перебування. Не кажучи же про те, що двох днів для таких місць явно замало, хотілося б бодай тиждень.

Якщо ж ані відпустки, ані стосика вільних грошей найближчим часом не передбачається, то можна обмежитись і Львівською областю. У цьому випадку можна зробити так би мовити «кавалерійський наскок» - сісти зранку в електричку чи автобус і вирушити в одне із міст області. Ну а ввечері повернутись додому. Дорога в обидва кінці у вас займе максимум 5 годин. Якщо маєте власний автомобіль – можна вкластися і в 2,5 години.

Але ж ви зібрались на відпочинок, тож поспіх тут не завжди доречний. Можна не поспішаючи походити по старому місту, детально обдивившись всі достовидності, придбати якісь місцеві сувенірчики, ну а ввечері розслабитись за келихом вина чи бокалом пива (це вже кому як до смаку). Ну а на другий день відвідати ще якийсь цікавий об’єкт, який є по дорозі і вже не поспішаючи повернутись до Львова.

9. Дев’яте місце у нашому рейтингу туристичних міст та місць Львівщини посідає Городок та Комарно.

Знимка travel.ua

Городок має шарм типово галицького містечка з дещо метушливим центром і надзвичайно спокійним та розміреним життям поза межами центру містечка. Як у майже кожному галицькому містечку у його центрі є ратуша у стилі класицизму. Звісно, із годинником-курантами на вежі. Окрім того – церква Миколая з дзвіницею (між іншим, початок 16 ст.), дерев’яна церква святого Івана Хрестителя, яка датується 1754 роком, млин 16 століття та чимало інших пам’яток. Городок відомий і тим, що саме тут у 1932 році боївка ОУН здійснила напад на польську пошту.

Городок розташовано на трасі, яка сполучає Львів із кордоном, тож проблем із готелями тут немає. Наприклад, невеличкий готель «Мрія», або ж, приблизно у тому ж форматі, готель «Каскад». Оскільки туристи, зокрема, транзитні у місті не є рідкістю, то є тут і де поїсти. Наприклад, у ресторані-музеї «Княжий двір», де фірмовими стравами є ребра в пиві, гречаний пиріг, салати «Княжий двір» та «Запорізька січ» ну і, звісно, «Мамин борщ».

Знимка ishchuk.net

А вже наступного дня можна заїхати у невеличке містечко Комарно, де є пам’ятка архітектури національного значення - дерев’яна церква Архистратига Михаїла, збудована у 1754 році.

8. Восьме місце рейтингу займають місто Старий Самбір та села Розлуч і Скелівка – кожен із них має свою принаду, яка доповнює можливості іншого.

Знимка invtur.com.ua

Одне з найцікавіших містечок на Прикарпатті – Старий Самбір. Маленьке, тихе, спокійне. До гір тут зовсім недалеко, врешті, Старосамбірський район вже має статус гірського.

Свого часу такі містечка були осередками єврейського життя в Галичині, оскільки значна частина їх мешканців, або й навіть більшість, становили євреї. Зараз від того минулого залишились лише окремі пам’ятки, як от старосамбірська синагога та єврейський цвинтар. Між іншим, один з найстаріших в Україні, адже ховали тут ще у 16 столітті.

Якщо ви хочете трохи затриматись у цих краях, то зупинитись краще не в самому містечку, а в селі Розлуч.

Знимка vidlunnya.livejournal.com

Як бонус, матимете чудове повітря і карпатську природу плюс джерела мінеральної воли «Нафтуся», «Залізна» та «Содова». При базах є і кухні. А вже наступного дня, попивши мінеральної водички, можна вирушити в село Скелівку (колишній Фельштин). У селі зберігся костел святого Мартина з оборонною баштою-дзвіницею, однак головна принада села все ж не він. Село згадується у романі чеського письменника Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Звісно, у селі є і пам’ятник славному вояку. 

7. Сьомим у нашому рейтингу є пара, що складається з міста Сокаль та села Тартаків.

На жаль, найцікавішу пам’ятку архітектури Сокаля – монастир бернардинів - ви зможете оглянути тільки здалеку, оскільки зараз там виправна колонія. Про те, що цю колонію варто закрити, а монастир передати міській громаді говориться давно, надто після недавньої пожежі на її території, однак поки ситуація залишилась незмінною.

Знимка ru.wikipedia.org

Та попри цю обставину Сокаль таки варто відвідати, адже тут є ще церква святого Миколи (кінець 17 ст.), Сокальська ратуша, яка на відміну від інших аналогічних будівель є одноповерховою, звісно, з традиційною вежею – так само невисокою, але оригінальною за своєю архітектурою. Як і на більшості ратушанських веж, тут є годинник-куранти. Тут є де зупинитись на нічліг. Щодо поїсти, то у Сокалю є кафе «Рибка» на вулиці св. Петра і Павла, 3. «Фішка» закладу – золоті рибки, які плавають в акваріумі, а також зала для дітей.

А вже наступного дня можна вирушити до Тартакова – колишнього міста, яке тепер має статус села та відоме своїм палацом Потоцьких.

Знимка uatravel.org

На жаль, зараз від нього збереглася тільки частина мурів. Натомість наприкінці 19 століття на рештках замку був зведений палац Збігнєва Лянцкоронського, який був власником села.

http://kava.lviv.ua/ua/article/5619/~top-9-mist-lvivschyny-de-varto-provesty-vykhidni

А про найцікавіші місця відпочинку – наступного разу

Галичина як локомотив реформ

24 квітня у Львівському будинку вчених відбувся Громадський форум Галичини на підтримку реформ, організатором якого стала Європейська Галицька Асамблея. Основною темою Форуму було питання реформування місцевого самоврядування в Україні. За словами голови ГО «Європейської Галицької Асамблеї» Володимира Павліва: «ми очікуємо реформ, наша ініціатива полягає у тому, щоб додати їм темпу знизу від громадських організацій, оскільки ми зацікавлені в змінах. Це необхідно, адже різкий обвал гривні, стрибок комунальних тарифів поставив багатьох наших співгромадян на межу виживання». Долати цю ситуацію можна і треба з допомогою рішучих реформ, однак проблема у тому, що не всі регіони України однаково готові до їх запровадження. Про реформи на Донбасі зараз говорити складно з причин військових, натомість Галичина не має таких перешкод, понад те, тут є давні традиції самоврядування, які тягнуться ще з часів середньовіччя. Володимир Павлів зазначив, що «Галичина може стати пілотним регіоном, який стане локомотивом реформ у місцевому самоврядуванні». Головним підсумком Форуму є започаткування Громадської ради Галичини, яка сприятиме проведенню реформ у місцевому самоврядуванні. 

Цілком ймовірно, що чиновник, який працює у Києві є дуже хорошою і кваліфікованою людиною, однак він може не знати про місцеві особливості та традиції таких великих регіонів Західної України, як Гуцульщина та Бойківщина. А в обидвох випадках мова йде про старовинні етнографічні регіони головна особливість яких – це гірська місцевість з усіма наслідками, які звідси випливають, передусім мала кількість орної землі, значна роль тваринництва і лісівництва в господарці. Це значні складнощі в транспортному сполученні. І все це треба враховувати в ході проведення реформи місцевого самоврядування. А те, що це не завжди враховується свідчить і такий приклад: наші чиновники хочуть позбавити місто Бережани статусу районного центру перенісши його у селище міського типу Козова. Проблема полягає у тому, що Бережани є фактичним центром цієї частини Тернопільської області – ні за економічним, ні за демографічним показниками Козова не може змагатись з Бережанами. До того ж Бережани є туристично привабливим містом із великою кількістю пам’яток. Олії у конфлікт підливає і той факт, що гербом Бережан є благородний олень, натомість Козової – коза.

У Форумі взяли участь представники органів державної влади, місцевого самоврядування, експерти та громадські активісти із Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщині, які на прикладі місцевих громад Галичини проаналізували, як саме реформа місцевого самоврядування вплине на життя мешканців громадян.

Зокрема голова ГО «Центр громадських ініціатив» Віталій Загайний проаналізував законодавчі зміни, які зараз пропонується зробити у місцевому самоврядуванні. «Основна мета законодавчих змін – децентралізація влади, яка з одного боку має надати більше повноважень органам місцевого самоврядування, з іншого може призвести до того, що на місцях суттєво зростуть корупційні спокуси. Для того, щоб цьому запобігти необхідно паралельно посилити контроль громадськості за місцевим самоврядуванням» -- наголосив Віталій Загайний. Він зазначив, що мова йде про ряд законів, які мають посилити повноваження місцевого самоврядування, однак на практиці їх запровадження може розтягнутись в часі. «Якщо дотримуватись всіх пунктів «Закону про добровільне об’єднання громад» то цей процес може розтягнутись на 180 днів, оскільки остаточно рішення прийматиме обласна рада, а якщо захочуть об’єднатись місцеві ради, які належать до різних районів, то цей процес триватиме ще довше, оскільки тут вже піде мова про зміну меж районів, а це вже компетенція Верховної ради” – говорить Віталій Загайний

Одразу після проголошення Незалежності у нашій країні почався процес дроблення сільських рад – кожне село хотіло мати власну сільську раду, при цьому лідером у цьому процесі була Львівщина – заявив керівник апарату Львівської ОДА Орест Матвіїшин – «якщо у 1991 році у нашій області було 483 сільські ради, то станом на 2014 рік – 633, причому частина з них має 100-200 мешканців». Проблема у тому, що більшість таких сільрад не мають достатньо доходів, щоб бути самодостатніми. Однак вже є приклади, коли місцеві громади добровільно ініціюють об’єднання: “До Львівської обласної ради звернулись 6 сільських рад Сокальського району, які вирішили об’єднатись в одну із центром у селі Тартакові. На цьому прикладі ми зробили аналіз, як зміниться соціально-економічне становище цієї території у випадку такого об’єднання. Аналогічно ми змоделювали ситуацію об’єднання місцевих громад на прикладі Городоцького району – там пропонується створити 6 місцевих рад з центром у двох містах – Городку та Комарно, селищі міського типу Великий Любінь та 3 сіл, які є економічно самодостатніми» -- розповів посадовець.

При цьому враховуються всі чинники, які є на тій чи іншій території – наявність освітніх та медичних закладів, підприємств, які сплачуватимуть податки, демографічні показники та, що дуже важливо, транспортна доступність центру такої об’єднаної громади. Адже протягом тривалого часу у людей склались свої традиції, та звички, родинні стосунки, які об’єднують ті чи інші території. І часу на зволікання з реформами немає.

Поляки повернуть у Тартаків старовинне розпяття

У неділю, 19 квітня 2015 року об. 12.00 год. у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці у с. Тартаків, Сокальського р-ну Львівської обл. відбудеться унікальна подія – урочисте повернення до церкви Розп’яття, яке у 1898 році вдячні прихожани подарували о. Омеляну Левицькому, за душпастирства якого в 1875 році побудовано церкву – про це розповіли мені у генеральному консульстві РП у Львові.

Знимка Генерального консульства РП

Ця шляхетна ініціатива повернення Розп’яття до храму належить громадянину Республіки Польща, колишньому польському дипломату - послу, нащадку відомого в Україні та Польщі аристократичного роду –Станіславу Чарториському, який є власником цієї виняткової історичної пам’ятки. Коли Станіслав Чарториський прочитав напис на пам’ятці, який говорить, що предмет належав саме о. Омеляну Левицькому, вирішив повернути реліквію в Україну - прихожанам с. Тартаків, для яких він стане важливою історичною та релігійною пам’яткою.

Ідею Станіслава Чарториського охоче підтримало Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові, яке звернулося з пропозицією проведення урочистого заходу до Його Високопреосвященства Владики Михаїла Колтуна, Правлячого Архиєрея Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ. Звичайно, владика радо відгукнувся на пропозицію польської сторони.

Урочиста літургія, під час якої буде передано Розп’яття, за участю доброчинця Станіслава Чарториського,представників Генерального Консульства РП у Львові, духовенства Української Греко-Католицької Церкви та Української Римо-Католицької Церкви, представників місцевої влади, а також місцевих української та польської громад відбудеться у неділю 19 квітня 2015 року об. 12.00 год. в Храмі Різдва Пресвятої Богородиці у с. Тартаків.

Станіслав Ян Анджей Чарториський (нар. 8 червня 1939 р у маєтку Конажево біля м. Познань) – польський дипломат. Станіслав Чарториський є нащадком видатного князівського роду, син Романа Яцека (останнього власника маєтко Конажево) та Терези Замойської. У 1958-1963 рр. навчався на Юридичному факультеті Познанського університету, магістр права. У 1980-1990 рр. діяч Незалежної профспілки «Солідарність», зокрема її комітету, що гуртував тодішніх приватних хліборобів (фермерів). Водночас діяв також у Комітеті допомоги зневоленим особам, створеним найвищим ієрархом Римо-католицької церкви в Польщі – Примасом Польщі. Станіслав Чарториський був співорганізатором допомоги особам арештованим під час воєнного стану в Польщі. У 1990-1996 рр. радник-міністр Посольства Республіки Польща в Голландії. З 1996 по 2001 рік був Послом РП у Норвегії. З 2001 р. працював в Міністерстві закордонних справ, зараз перебуває на пенсії. З 2013 р. співвласник родового маєтку Конажево біля м. Познань, який після війни було націоналізовано комуністами. У 2006 році був співзасновником Товариства нащадків послів Великого Сейму, що об’єднує осіб предки яких засідали в Парламенті (Сеймі) Речі Посполитої Обох Народів 1788-1792 рр. Цей парламенті прославився зокрема прийняттям Конституції Речі Посполитої 1791 року, другого основного закону в світі. Станіслав Чарториський є батьком польської акторки Анни Чарториської.