Із Славком Нудиком, солістом вокальної формації «Пікардійська терція» ми розмовляли за молочним коктейлем. Замовити його запропонував Славко на згадку про такий же коктейль по 11 копійок, який ми пили в дитинстві. Трохи мушу пояснити – з Нудиком ми вчились в одній школі, з тою різницею, що я пішов до школи на рік швидше. Відповідно, розмову ми почали із спогадів про рідну СШ N75 імені Лесі Українки і про те виховання, яке отримали і в школі, і на вулиці Любінській та її околицях.
Про те, для чого потрібні репетиції
Також він мені багато говорив про особливості фаху співака, казав, ніколи не боятись шукати щось нове, ніколи не думати про те, як ти співаєш, інакше ти будеш мертвий як співак. Треба допомогти публіці тебе сприйняти, а це треба робити щиро, треба думати про що ти співаєш та для кого. Адже репетиція потрібна для того, щоб напрацьовувався автомат, натомість концерт – це творча робота, коли зустрічаєшся очима з глядачами, починається обмін енергетикою між виконавцем та глядачами. Якщо ти починаєш це відчувати, значить ти став професійним співаком.
Про те, чи варто виконавцям платити гроші за примітивні тексти
У нас ніколи не було проблеми із пошуком слів до наших пісень. Якщо хтось каже, що у нього є такі проблеми – цьому не треба вірити. Адже зараз є маса поетичних сайтів, тисячі самобутніх поетів пишуть на різноманітні теми, про все і про всіх. Звісно, пишуть по різному – менш професійно, більш професійно та гіперпрофесійно. Просто треба знаходити ці тексти. І чесно кажучи я не розумію тих представників шоу-бізнесу, які платять великі гроші за примітивні тексти. Кілька разів я був у шоці, коли чув, що «я стільки то заплатив, чи заплатила за цей текст». Насправді вони робляться за принципом: «На тобі 100 доларів, напиши мені про комп’ютер». Можливо справа у тому, що я виріс із бардами і тому вважаю, що справді творча людина повинна сама собі створити пісню: і текст, і музику. Чи то сама, чи у співавторстві з кимось.
Про те, задля чого Славко Нудик і «Пікардійська терція» виходять на сцену
Другий момент, який мене найбільше болить. Чимало виконавців забувають задля чого вони виходять на сцену. На моє переконання робота співака є своєрідним місіонерством, коли ти ведеш за собою публіку. Творча людина, котра прецезійно підходить до музики робить те, що вона любить, при цьому вона має виховувати публіку. Власне це і є завданням артиста – виховувати в людей почуття. Треба розуміти, що люди на тебе дивляться і тобі довіряють, при цьому ти не маєш права схибити. Ти не повинен йти за сірою масою, а навпаки, навертати людей до чогось праведного. І це неправда, що у такому разі ти не будеш у перших рядках рейтингів. Ймовірно, що Потап і Настя каменських заробляють більше від мене, але не в цьому справа. Я краще знаю, що потрібно публіці, а не навпаки. Якщо ж говорити що, мовляв, давайте подивимось, що зараз модно, то це означає піти за смаками сірої маси. Це, звісно можна робити, але в такому разі слід розуміти, що Україна ніколи не відбудеться, якщо артисти будуть йти на поводув кон’юктури. Ні-ко-ли.
Про улюблену цитату з Фаїни Раневської
Фаїна Раневськая, яка любила часом вжити міцне слово, казала: «Жизнь – это затяжной прижок из п-ды в могилу». Звісно, завжди є ризик залишитись невідомим, але ж ми живемо задля того, щоб після себе щось залишити. Інакше помреш, тебе чи то спалять, чи просто закопають в землю, немає суттєвої різниці, а потім спитають: а хто це був? – та хто його знає. Ну то нехай з Богом спочиває.
Натомість є чимало митців, письменників, артистів, яких досі пам’ятають, їхніми іменами називають вулиці, на їх честь зводять монументи. І скільки тисяч людей виховувалось на творчості Івана Франка, Івана Труша, Богдана Веселовського. Хіба задля цього не варто жити?
Про те, хто з музикантів є зразком для Славка Нудика
Ідеалу у музиці для мене немає, хоча зразком творчості, як слід робити музику для мене є Стінг. З українських – над цим ніколи не думав. Звісно, я міг би сказати, що таким є Тарас Петриненко, однак проблема у тому, що у певний момент він зупинився у своєму творчому розвитку, вирішив, що того, що він зробив вистачить, аби відпочивати на лаврах. Натомість змінились часи і тепер знайшлися нові співаки, які співають про Україну.
Про те, скільки часу «Пікардійська терція» буде ще виконувати «Пливе кача по Тисині» та що ніколи не набридає людям
Кожна пісня має свій час. Для нашого колективу таким прикладом є історія пісні «Приве кача по Тисині». Справа у тому, що ми її записали 14 років тому, коли презентували диск «Антологія українських народних пісень». Після того про неї фактично забули – лише іноді після концертів до нас підходили люди і запитували, чому ми її не заспівали. Натомість зараз ця пісня нам вже не належить, тепер ми їй належимо. На жаль, склалися такі обставини, що вона у наших концертах звучить по замовчуванню, це навіть не обговорюється. Щодо інших творів – дискутуємо, варто їх включати в концерт чи ні. Однак, буде помилкою безконечно виїжджати на цій пісні, адже людям набридає така одноманітність. Тож довго «їздити» на ній ми не плануємо. Єдине, що не набридає людям – плакати. Українці такий народ, що любить мінорні пісні. Деякі наші виконавці, до речі, це добре зрозуміли, тож у їх репертуарі винятково мінорні пісні. І при тому вони користуються шаленою популярністю.
Про те, коли слід йти зі сцени
Зі сцени треба вчасно йти, однак межа, коли це слід зробити є дуже тонкою, вона дуже залежить від музиканта. На жаль, не всі це розуміють, що краще було б давно піти зі сцени і застосувати свою енергію в іншій сфері з більшою користю. Я взагалі людина асоціативна, тому скажу таким порівнянням: що краще, нерухомо лежати 5 років і мучити своїх близьких, чи просто одного разу заснути назавжди. У другому випадку близькі люди почуватимуть щирий жаль за втратою. А за п’ять років нерухомості прив’язаність близьких згасне, вони просто перехрестяться і полешенно зітхнуть. Натомість у нас є чимало співаків, пік популярності яких пройшов, а вони себе і далі нав’язують публіці.
Про те, чи можлива сольна кар’єра Славка Нудика
Сольна кар’єра Нудика поза «Пікардійською терцією» -- це нереально, я себе просто не мислю поза колективом, якому віддав багато сил, здоров’я, життя. Це для мене як дитина, яку я народив, поставив на ноги, виховав – ну як я можу від цього відмовитись. Тому сольна кар’єра на естраді – цього не буде ніколи.
Однак можуть бути інші проекти, які я втілюю і хочу втілювати коли мені стає тісно в «Терції». Наприклад я є автором слів пісні «Йшли селом партизани». Зараз вона всюди звучить як народна, насправді я її написав разом із своїм колегою з Любінської, він написав музику, а я – слова. Хочу попробувати себе і в інших, немузичних проектах, але про це я б не хотів ще говорити. Я пробую, я до того рухаюсь, але як каже один наш спільний знайомий: поспішати треба повільно.
