З дитинства дуже допитливий і розумний, у Львові поєднав у собі гени мами Емілії Михайлівни з Волині і батька Миколи Овсійовича з Черкащини. Маючи різнобічні таланти, мав широкий вибір з якого обрав професію лікаря–офтальмолога, як і його дядько, відомий офтальмолог з Дрогобича Василь Овсійович, який заснував благодійний фонд охорони здоров’я «ОКО».
Юрко Охріменко з дитинства закоханий у Львів, заснував і став видавцем газети, краєзнавчого тижневика «Мікроскоп пана Юрка» на сторінках якого широке коло письменників, критиків, журналістів, архітекторів, краєзнавців знайомили з таємничими сторінками і проблемами історії, культури, пам’яті Львова. Таким чином Юрко відкрив нам цілі незнані пласти львівських історичних реалій. Для себе лишив лиш слово редактора на першій сторінці де з гумором, дуже влучно і гостро аналізував політичну ситуацію, подавав свіжий погляд на відомі речі, наводив аналогії зі світовою історією, вдало добираючи ілюстрації. Попри те постійно друкував свої наукові розвідки на різноманітні теми – з історії, краєзнавства, дендрології, медицини, гігієни, геодезії, архітектури, мистецтва, політики і філософії.
Багато статей його надрукував Юрій Панишко у збірнику наукових статей «Здоровий спосіб життя».
Він був ініціатором і реалізатором цілого ряду починань, як встановлення меморіальної таблиці вченому-геодезисту Касперу Вайгелю на Саксаганського, Відновлення хреста тверезості на Сихові, визначення й ознакування траси 24 Львівського Меридіану, заснування дендропарку Львівський Меридіан і посадки в ньому їстівних каштанів, сосен та винограду. Імовірно, що при достатній наполегливості з допомогою Інституту геодезії Львівської політехніки на чолі з доктором технічних наук, директор Інституту геодезії професором Корнилієм Третяком вдасться створити і поставити пам’ятний знак на Привокзальній на перетині 24 меридіану і Центрального європейського водорозділу.
Юрій Охріменко спільно з головою Ческої Беседи Євгеном Топінкою ініціював і поставив пам’ятник Швейку у Скелівці (Фельштині) скульптора Андрія Дацка. Також з ініціативи Юрка і Ческої беседи скульптор Дацко створив пам’ятну стелу Шейку для станції Жовтанці, куди найдалі в Україні зайшов бравий вояка. Тепер вирішується питання про її встановлення. Євген Топінка казав: «На мій погляд, образ Швейка – це зображення людини в абсурдних умовах.» В таких, власне, умовах доводиться нині жити нам усім. Юрко не виявив достатньо опірності до буденних побутових обставин, аби їх витримати. Тому й покинув цей світ. Ні для себе, ні для сім’ї статків не збирав, бо часом повторював, що домовина кишень не має.
Цінував дружбу й інтелектуальне спілкування. Але, виявляється, що жив серцем і мав чутливу, вразливу натуру, що не витримала жорстких реалій. Великими ударами в його житті була втрата мами Мілі, втрата надій українців на Вячеслава Чорновола ( він був у першій сотні «Руху»), втрата приятелів Мирослави Майорчук (Маряни Чорної), Андрія Дороша, Сашка Кривенка, Небесної сотні, ідеалів Майдану.
Він був постійним меценатом Галереї військового однострою на Ринку 42. Ініціював і допомагав організовувати у ній тематичні виставки. Знаходив і купував нові експонати. Пропонував цікаві й унікальні теми, як от «Мілітарні елементи в архітектурі Львова», чи виставка військових ґудзиків, або ужиткових предметів з військової амуніції, збирав експонати про майдан і війну на сході України.
Завжди активно реагував на політичні процеси в нас і у світі, був обраний до місцевих рад. Кілька разів передавав на схід волонтерам куплену ним захисну військову амуніцію, теплі шкарпетки, білизну. Передали навіть власні зимові куртки.
Юрко неймовірно багато і швидко читав. Тому орієнтувався у всьому, особливо, що стосувалося військових, політичних справ, природи, мистецтва, історії, культури. Він досконало знав Біблію і написав наукову розвідку про рецепти біблійних страв. Так само видав окремими брошурами «Кухня бравого вояка Швейка», «Рецепти з Енеїди» Котляревського, Оповіді з бабусиної скрині, оповідки про львівських пожежників і поліцаїв, та багато іншого. Популяризував у своїй газеті «Мікроскоп» нові мистецькі імена, бо завжди казав, що краще допомагати живим, ніж мертвим. Про це треба й нам усім пам’ятати.
Юрко Волощак
