18 липня 2014 року на Личаківському цвинтарі з’явились нові могили – трьох українських
солдат, які загинули біля Зеленопілля Донецької області. Військові знайшли
вічний спочинок на вільній ділянці поля почесних поховань. Поруч стрункими
рядами стоять хрести померлих політв’язнів.
Трохи вище – могили засновників «Пласту» та меморіал УГА. Також поруч знаходяться польські
військові поховання. Власне тут зафіксовано вітчизняну історію першої половини
ХХ століття, в яку галичани вписали не одну сторінку. Тепер тут довелось
відкрити ще одну сторінку українського мартиролога -- вже ХХІ століття.
 |
| Фото Юрка Дячишина, прес-служба ЛМР |
Раніше, коли тут з’являлись нові
пам’ятники та поховання, все це сприймали як нашу історію, славну, криваву, але ту, що залишилась у
далекому минулому. Без родичів у чорному, без матерів, які втирають очі
хустинками. Як ілюстрацію до підручника з історії та матеріал для уважного
дослідника. Український мартиролог, здавалося, вичерпано, а смерть Василя Стуса – остання у цьому контексті. Усі
ми сподівалися, що завершено довгий перелік галичан, подолян та донеччан, які
загинули у боротьбі за Україну. Тепер виявляється, що то лише три крапки. На
жаль…
