Ігор Павлюк про критичний вік чоловіків та поезію (3)

Завершення бесіди з львівським поетом Ігорем Павлюком

Про те, що проза прагне стати казкою, а поезія -- піснею

Хороша проза завжди прагне стати казкою, а хороша поезія – піснею, решта – це ширвжиток, і саме так можна визначити якість поезії. Для справжнього поета важливо написати вірш, який стане народною піснею. Наприклад, не всі знають, що поезію «Два кольори» написав Дмитро Павличко, однак всі знають пісню, отож Павличко як поет відбувся. І тут є ще один цикл, адже пісню співають зранку, натомість казку розповідають дітям увечері. І саме так застосовують літературу. 

Ігор Павлюк вступив до Товариства шанувальників довгих люльок. Знимка gazeta.dt.ua

Про сучасну естраду, яка не потребує якісних текстів

Коли Руслана Лижичко починала кар’єру співачки, мене рекомендували їй як поета. Ми зустрілися, поговорили про те, які тексти її цікавлять... Я таких не пишу... Тому естрадні співаки часом самі пишуть тексти для своїх пісень: «Я їду додому, я їду додому…». Я пишу по-іншому... Хоча для мене важливо, щоб мої вірші ставали піснями, це навіть важливіше, аніж визнання десь за кордоном. Також поки що мені не дуже вдається співпрацювати з театром, хоча деякі мої речі ставили на сцені, однак не можу педалювати цей процес, мовляв, пишіть пісні на мої вірші.

Втім ситуація складається сама собою. Схоже на те, що у моєму житті починається новий цикл. Наприклад, нещодавно Волинське телебачення зняло фільм про мене. Взагалі, після 45 років головне – не робити дурниць, однак цей вік уже не золотий для поета.

Про товариство шанувальників довгих люльок

Вважаю, що у нас поезія ще досить популярна, а у світі це дуже камерний жанр, щось на кшталт товариства шанувальників довгих люльок, клубу за інтересами. Іноді доля у поета дуже суперечлива, особливо, коли він залежний від політики. Наприклад, Йосиф Бродський – дуже камерний поет, однак в його життя втрутилась політика, коли його в СССР звинуватили у дармоїдстві, а на Заході йому дали Нобелівську премію – так лягла карта. Водночас можна дискутувати, хто був кращим поетом – Йосиф Бродський чи Євген Євтушенко.

Ми говоримо про славу, а це -- парадокс у моїй системі релігійних цінностей, де премії дуже мало значать. Що менше хочу їхати за кордон, то більше мене туди кличуть. Нещодавно запросили в Баку, в Білорусь... Однак мені хочеться більше полежати, почитати духовні книжки, які написали старці.

Про літературу, яку написали в дорозі, та передбачення подій

Найчастіше пишу в дорозі. До речі, так писав і Микола Гоголь. І хоча маю водійські права, однак автомобіль не купую, оскільки тоді не зможу писати. Іноді те, що напишу чи скажу, стає своєрідним пророцтвом. В одному інтерв’ю 2009 року (див.: http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/413/) я говорив про небезпеку повернення до кордонів 1939 року. Так і сталось. Небезпечно, хоча у дзеркальному варіанті, розлам пішов не по Галичині й Волині та решті України, а по Донбасу. Люди, які пригадують це інтерв’ю, мені тепер кажуть: «Ти що, пророк?» Однак для цього не потрібно бути пророком, адже треба розуміти, що після літа йде осінь, а потім зима... А потім знову, слава Всевишньому, весна.

Про читання в Інтернеті та запах книжок

Поезією зараз цікавляться мало, це можна назвати своєрідною забороною. Адже забороняти можна різними шляхами – прямо, не дозволяючи дотримуватись приписів своєї релігії, або опосередковано, наприклад, застосовуючи економічні чи інші обмеження. Але навіть у Совіцькому Союзі, незважаючи на офіційні заборони, чимало людей вірили в Бога. Це мені нагадує притчу про село, жителі якого в час посухи пішли молитись, аби випав дощ. Усі селяни пішли молитись, і лише один з них взяв парасольку. Звісно, зараз поезії ніхто не забороняє, але її витісняють іншими способами. Зокрема, для мене як читача дуже важливо не лише те, що написано, а й як це видано. Мені дуже подобається запах фарби, паперу. Книга має пахнути деревом, з якого зроблено папір, це надає їй естетики. Натомість це не можливо відчути, коли читаєш з екрана. Ні комп’ютер, ні планшет цього не відображають.

Нещодавно мої твори внесли у шкільну програму. З одного боку, це добре, тішить поетичні амбіції, з іншого – розумієш, що діти можуть тебе зненавидіти, сміятися з тебе, як колись було в школі, коли ми вчили: «трактор в полі – дир-дир-дир…». Хоча коли запитував дітей про вірш «Дівчинка», який внесли до шкільної програми, то казали, що подобається...

ДІВЧИНКА

Плаче дівчинка боса

На бабусин поріг. 

Розчарована осінь

Клигає по дворі.

На душі прохолода.

Навіть півень затих...

– А кого тобі шкода?

Каже дівчинка:

– Всіх...

Про те, чому друкована книга не вмре

Незважаючи те, що цифровий формат передачі тексту витісняє традиційний, вірю, що друкована книга не вмре. Адже, коли вимкнуть усі атомні станції, альтернативи книзі не буде. Зрештою, потреба читати не зникне ніколи. Хоча життя витісняє друковану книгу, завжди будуть кілька фанатиків, які матимуть потребу читати саме друковану книгу. Наприклад, я терпіти не можу тютюнового диму, але інколи полюбляю покурити люльку з вишневим тютюном. Також почитати книгу, яку надрукували на доброму папері. У цьому є певна естетика. 

Хоча маю планшет і часто у потягах, де через погане освітлення не почитаєш друкованої книги, користуюся ним. Але вірші здебільшого не читаю, а прокручую в голові, адже добрі вірші завжди легко запам’ятати.

Це те, що не можу змінити, тут доречне прислів’я: «Дай Боже терпіння -- витерпіти те, що ми не можемо змінити, сили -- змінити те, що не можемо терпіти, і розуму -- розрізнити це». Адже, якщо будеш занадто архаїчний, не встигнеш за часом, якщо будеш занадто модерновий, не будеш поетом. 

Попри всі зручності планшета, не можу в ньому писати вірші, тому пишу ручкою, нещодавно мені подарували чудову чорнильну ручку. Втім планшет чи комп’ютер – це засоби комунікації, хоча ними і не користуються чимало поетів, передусім старшого покоління. Але це чудові поети.

Про те, чому в українців немає гороскопів

Для українців притаманна циклічність у світосприйнятті, її доволі широко описано в літературі, наприклад у книзі Василя Скуратівського «Вінець». Вона була такою досконалою, що за погодою у певний день можна було визначити, якою вона буде через кілька місяців. Якщо у певний день року йде дощ, то в інший день буде суха і тепла погода. І так було розписано кожен день. І природа, і організм були такими здоровими, що функціонували, як годинниковий механізм. Однак тепер використання хімії порушило цей чіткий ритм, земний організм хворий, і передбачити погоду за народними прикметами вже не можливо.

Але ми говоримо про річні цикли. Щодо гороскопів – не знаю, твоє питання мене застало зненацька, прийду додому – мушу пошукати відповідь. Хоча сказати, що українці менше дивились на небо, ніж китайці чи японці, не можна. Натомість ми придумали щось інше. Для українців притаманний річний цикл, який охоплює передусім релігійні свята.

Про рудих поетів

Це зараз моє волосся потемніло, а у школі було руде, навіть мідне. Я його дуже соромився, а одного разу пофарбував. Узагалі діти недолюблюють рудих, адже вони дуже помітні.

Зараз я це вважаю компліментом. Ба більше, всі великі поети були рудими. Такий колір волосся був у Байрона, Франка, Шевченка, Лесі Українки, Гейне. Дізнався про це, вивчивши їхні біографії. Однак, якщо ти справжній поет і тобі судилося стати відомим, то це вже не твоя заслуга, адже ноша справжнього поета дуже-дуже важка...

(Закінчення. Див. також http://lvivreport.blogspot.com/2015/03/2.html)

Ігор Павлюк про критичний вік чоловіків та поезію (2)

Провадимо далі бесіду з відомим львівським поетом Ігорем Павлюком 

Знимка slovoua.com

Про славу та успіхи у час негараздів

Справді, я досягнув успіху в найскладніший період, ти це добре вловив. Як поета (в моєму здобутку вже 33 книжки) й науковця мене помітили та почали активно перекладати за кордоном саме у стресовий період. На жаль, успіх призвів до нових стресів, адже частина людей, яких я давно знав та вважав друзями, після цього почали негативно ставитися до мене. Тоді пішли пасквілі, мовляв, чому саме його перекладають, а не когось іншого. Це була якась масова атака, у той час я ще не міг захиститися від таких речей, був занадто відкритий. Хоча поет, напевне, таким і має бути.

На щастя, у цій ситуації спрацювало те, що у мені побачили поета від природи, почали підтримувати, нещодавно дали премію Британського ПЕН-клубу, далі хочуть видавати.

Про те, чи визнання у світі було несподіванкою

Якщо скажу, що для мене це була повна несподіванка, це буде неправдою. Водночас у юності не міг собі уявити, що мене, хлопця, який виріс у волинському селі, перекладатимуть різними мовами. Колись захоплювався біографіями великих поетів: Байрона, Єсеніна, Гете, Лермонтова, наших ліриків. І зробив висновок, що поет – це не тільки добрі вірші, а й біографія, доля. Чому мені так лягла карта – не знаю, але лягла. На жаль, чимало друзів відмовились, але з’явились нові друзі, дуже шляхетні, які для мене тепер дуже важливі, зокрема зі світовими іменами.

Перша пропозиція перекласти мої вірші надійшла від колишнього львів’янина Юрка Лазірка, який уже багато років живе у США. Він прочитав мої вірші в інтернеті та написав мені лист із пропозицією перекласти їх. Потім він запропонував видати їх разом зі своїми англійською, взявши на себе всі видатки. Звісно, на таку пропозицію я погодився. У нього виявилась легка рука, бо далі воно пішло само: через якийсь час росіяни видали у Санкт-Петербурзі, поляки, англійці, зараз готують до друку книги ще в кількох країнах. Мою творчість помітив нобелівський лауреат і написав передмову до книги. Тепер уже йдеться і про гранти, і про спонсорів, і про поїздки за кордон.

Про те, чи можна заробити на поезії

Заробити гроші на поезії не можливо, це абсолютно не комерційний жанр. Причому навіть за умови, що отримуватимеш премії, наприклад, англійського ПЕН-клубу. Зауважу, що це дуже престижна премія,чимало її лауреатів згодом отримували Нобеля.

Англійці, хоча й оголосили про те, що я став лауреатом цієї премії, однак я не отримав ні шилінга. Всі гроші вони вклали в промоцію моєї книги – оплатили мою подорож, презентацію в Лондоні, саме видання. Фактично це грант.

Навіть найвідоміші у світі поети за свою творчість не отримують гонорарів – на поетичні збірки немає покупця. Натомість читачі купують книги жахів, детективи, інші прозові жанри. Власне, єдиний варіант для поета стати забезпеченим – отримати Нобелівську премію, тоді переходиш в іншу іпостась. Все інше, як я вже казав, це фактично гранти, за допомогою яких не поліпшиш матеріальне становище. 

Про поезію, яку читають лише поети

Науковці дослідили, що кожна нація має не більше трьох тисяч осіб, які читають поезію. Зазвичай усі вони і є поетами. Звісно, хтось із них -- ліпший поет, хтось гірший або взагалі графоман, справжніх поетів одиниці на покоління, і хто з них увійде в історію літератури, за життя часто не відомо. Тому що справжній поет, на мою думку, це біографія, фотографія і текст.

Про те, чому Тарас Шевченко став класиком української літератури

Насправді Шевченка у нас майже не знають як художника, а у світі – ще й як поета. Однак говоримо про цикли, про розвиток духу по спіралі. 19 століття, коли жив і творив Тарас Шевченко, на мою думку, було піком для поезії. Адже саме тоді творили такі знакові фігури, як Байрон в англійців, Міцкевич у поляків, Петефі в угорців, Шевченко в українців. Варто зважати на те, що тоді не було естради, сучасних технічних засобів. Тобто Майкл Джексон чи Фредді Мерк’юрі -- це постмодерні Байрони нашого часу. Адже нині застосовують звукові та світлові ефекти, а поезія академізується. В подібному становищі й театр: всі говорили про його смерть після появи кінематографа, але театр залишився, хоча тепер займає нішу класичного мистецтва. Звісно, час від часу і до театру, і до поезії спалахує інтерес, наприклад, у 60-х роках минулого століття виступи поетів збирали велетенські аудиторії, вони навіть виступали на стадіонах, однак це були лише спалахи моди.

Якщо говорити про цикли розвитку чоловіка, то після 45 років ми починаємо старіти. Натомість поезія притаманна для молодого віку.

(Захопливий початок див. тут: http://lvivreport.blogspot.com/2015/03/blog-post_35.html Далі буде ще цікавіше)

Ігор Павлюк про критичний вік чоловіків та поезію

Моїм гостем нещодавно був відомий львівський поет і науковець Ігор Павлюк. Розмовляли на різні теми, головним чином про цикли в житті людей та поезії. Адже у навколишньому світі таки є певна циклічність – природна, як-то зміна пір року, та штучна, яку вигадали люди, наприклад астрологія. Циклічність помічаємо і в літературі, коли певні жанри, наприклад поезія, на якомусь етапі розвитку розквітають, а згодом втрачають популярність, набуваючи рис академічності та поважності. Зрештою, у чоловіків також є критичний вік, зазвичай його досягають у 45 років, коли у житті багатьох відбувається перелом, наслідки якого можуть бути чи то фатальними, чи, навпаки, щасливими. Про це – у роздумах Ігоря Павлюка.

Знимка www.gazeta-misto.te.ua

Про життєві цикли, раннє дитинство та пізню старість
Я би сказав, що найбільші цикли в житті людини -- це раннє дитинство та пізня старість, адже не даремно кажуть: «що старе, що мале». Стара людина подібна на дитину, у них навіть проблеми часто однакові, тільки по-різному виявляються. А між цими двома крайніми відтинками нашого буття є проміжні періоди, як-от дитинство, юність, зрілість. Отож, я у тому періоді, коли в дитинство ще не впав, а з юності вже вийшов. Два роки тому в моєму житті відбувся серйозний психологічний злам, після чого відчув, що у мене починається зовсім новий життєвий цикл. Злам, який тоді стався, був серйозним моментом, адже я опинився на межі... Мені не хотілось жити... Це були прояви кризи середнього віку, коли відбувається переформатування свідомості. Далася взнаки середньовічна криза й нашого суспільства, і світу загалом. У чоловіків ця криза також є, а поети особливо чутливі до таких моментів.
Однак вік – це лише один із чинників кризи, у мене був і зовнішній поштовх – якраз тоді помер мій товариш, я дуже важко пережив цю втрату, ці переживання і призвели до переформатування свідомості.

Про літературу і віру в Бога як сенси життя
З 18 років мене в житті тримала література та поезія. Саме вона була сенсом та захищала від негараздів. Так було до того зламу, який стався у 45 років, коли відбулося своєрідне падіння в прірву, коли перестав бачити сенс у літературі.
Натомість згадав, як у дитинстві бабуся мене вчила молитись. Адже виріс у родині вихідців з Холмщини, де дуже сильні релігійні традиції. Свого часу їх насильно переселили на Волинь, де я народився, а там таких потужних традицій вже не було. Звісно, як інші діти у селі, я ходив до церкви, однак особливої потреби у молитві не відчував. Це взагалі особливість нашого покоління. Однак якесь зерно таки посіяно, воно проросло і надалі мене це тримало. Я почав їздити по монастирях, розмовляв із духовними старцями, навіть була думка піти в монастир (вона ще й зараз у мене є, нічого поганого в тому не бачу).
Віра дозволила мені встояти, і тепер я сильніший, знайшов у собі резерви. Водночас залишилась пристрасть до літератури, я не перестав писати вірші. Однак тепер я людина глибоко віруюча і навіть оцерковлена. Не став містиком та фанатиком, але тепер у мене є сильний рівень захисту. Тобто вранці встав -- помолився, стало важко – теж помолився. Також усвідомлюю, що, як письменник, маю бути прикладом для інших, зневірених і втомлених.
У такому віці багато людей впадають чи в агресію, чи в депресію, є дуже високий рівень самогубств. Власне, і я був на такій межі.
Зауважу, що релігія, віра та церква – це різні поняття. Можна бути віруючим і не приставати до якоїсь конкретної конфесії, навіть не ходити до церкви. У мене з цим все гаразд – я православний християнин, який толерантно ставиться до всіх інших конфесій. Однак усвідомлюю, що мене хрестили у православній церкві та в ній я повинен померти.
Подолавши усі випробування, я залишився адекватним, не пішов з літератури, став сильнішим, водночас відпали зайві амбіції. Якщо зустрічаюся з колегами, які стикаються з певними негараздами, то можу їм допомогти. Від цього відчуваю значно більше щастя, аніж коли б мене похвалили за якийсь вірш. Адже я пережив цю межу, люди це відчувають. Принаймні я їм не зашкоджу. А вже тоді з’являється розуміння заповідей Божих, передусім – не осуди іншого. Адже їх треба передусім приміряти до себе.

(Початок. Далі буде цікавіше)