Агресивний маркетинг

Сьогодні вранці в мої двері постукали. Так склалось, що в мене немає дзвоника, тож іншого способу налагодити комунікацію немає. Втім стукіт був настирним – так, напевне, чинять міліціонери, щоправда, вони ще кричать: «Відчиніть, міліція!» Однак був лише стукіт. Власне це мені не сподобалось з одної причини: мій дім – це моя приватна територія, де я відпочиваю від усього, що є за межами дому. Звісно, є ще мої дві мобілки, які давно перетворились на приватно-службові, але це вже інше питання. Втім стукали і дзвонили також і сусідам. Так іноді буває – у нас будинок кооперативний, і таким чином можна вирішувати якісь спільні проблеми. Однак в такому разі стукають по-іншому – не так настирно.

Отож довелось відчинити – за порогом стояла якась дівка років 20-25 на вигляд, яка, запитавши, чи я господар квартири, і, здається, не почувши відповіді, одразу почала, що у них акція від заводу віконних конструкцій, мовляв, можете поміняти вікна зі знижкою. Я сказав, що не потребую їхніх послуг, хоча насправді я її обманув – вікна міняти таки треба. Мені не сподобалось одне – оцей агресивний маркетинг, коли намагаються залізти на мою приватну територію. До речі, дівка, яка нав’язувала вікна зі знижкою, не перша, що намагалась мене цим ощасливити.

На жаль, агресивний маркетинг став прикметою львівських вулиць – чи то в спальних районах, чи то в самому центрі міста ви не зможете спокійно пройти, не почувши настирних пропозицій на кшталт «поміняти вікна-двері-балкон» або «акція від мобільного оператора – платите 10 грн, рік розмовляєте безкоштовно». І якщо стартові пакети пропонують принаймні студенти чи студентки, що можна зрозуміти, то половина так званих дистриб’юторів віконних конструкцій більше схожі на донецьких сепаратистів. Загалом, може, це й дрібниця, але спокійно пройти проспектом Свободи чи площею Галицькою через це не можливо, причому вони стараються стояти у найвужчих місцях, щоб я не міг їх обійти. Ось такий агресивний маркетинг по-львівськи.