Цю давню історію мені переповів відомий львовознавець Юрко Охріменко, а
йому – його бабця, яка добре пам’ятала ще дорадянські часи. Отож, тоді одним з
найбагатших містян був такий собі Шпрехер – власник двох найбільших тоді
львівських кам’яниць, одна з яких розташована пл. Міцкевича, 8, нині відома як
колишній Будинок книги, інша -- на проспекті Шевченка, 7 – теперішній Будинок
профспілок. Чоловік був украй скупий – здаючи два велетенські будинки в оренду,
сам, однак, ходив у лахмітті. І навіть не гидував тим, щоб витягнути зі
смітника шмату та здати її в утиль.
-- У Парижі був Гобсек, про якого писав Бальзак, а про його львівського
послідовника» ніхто не пише, – резюмував Юрко Охріменко.
Зрештою, пан Юрко, якого я запросив у гості, як відомого львовознавця та
корінного львів’янина, – розповів ще багато історій уже про звичаї та стиль
життя совєтського Львова 50-60-х років, зокрема, як виникла легенда про
львівську каву. Але про це читайте згодом.
Немає коментарів:
Дописати коментар