Історія Львівської залізниці в мініатюрі

Зазвичай, коли ми говоримо про львівські музеї, то згадуємо ті, що розташовані у центрі міста і в яких практично завжди стоять черги туристів та львів’ян – Національний музей, Львівський історичний музей, Личаківський цвинтар. Практично кожен мандрівник, який трохи більш ніж на добу зупинився у Львові пробігши обов’язкові Львівський оперний театр, площу Ринок та пам’ятник Данилові Галицькому і піднявшись чи то на Високий Замок, чи то на шпиль ратуші та випивши кави зайде в один із таких музеїв. Це – так би мовити, програма мінімум. Однак насправді тих музеїв є набагато більше, часто вони є поза межами історичного центру, або ж ми говоримо про галузеві музеї доступ в які часто є обмеженим в силу специфіки установи. Це невеличкі музеї, які присвячені якісь конкретній галузі чи підприємству, яке відіграє значну роль в житті міста. Один з таких музеїв – історії Львівської залізниці, який розташований у Будинку науки і техніки відокремленого підрозділу Львівської дирекції залізничних перевезень на вулиці Федьковича, 54/56. Одразу зазначу, що хоча музей і є відомчим, однак якихось обмежень на його оглядини немає.

Сама будівля, в якій розташовано музей, більше відома під старою назвою РОКС і заслуговує на окрему розповідь. Ця будівля стала однією з останніх, яка залишилась у спадок від міжвоєнної Польші, оскільки її збудували у 1937 році за проектом польського архітектора Генріха Заремби на місці де колись розташовувалось Городоцьке кладовище. Будівля у стилі функціоналізму з елементами конструктивізму – так будували якщо було обмаль грошей – пояснив мені один з львівських архітекторів. Коли грошей було вдосталь, навпаки, будували у стилі конструктивізму з елементами функціоналізму. Можливо справа у тому, що будова йшла на кошти львівських залізничників, власне звідки походить і назва: Robotnicze objednane kolejavyh sluzbovcuv. За іншою версією назва походить від кінотеатру «Роксі» на 800 місць, який тут функціонував на початку. Назва кінотеатру у свою чергу походить від нью-йоркського кіноконцертного залу «Роксі», який був відкритий у 1932 році.

Панорама музею Львівської залізниці. Всі знимки надані музеєм Львівської залізниці

Втім вже за української влади РОКС став найпрестижнішим залом міста. Настільки престижним, що тут у травні 1999 року провели Шосту зустріч президентів країн Центральної та Східної Європи. Відтоді жоден масштабний і престижний захід у Львові не обходиться без використання залів Львівського Палацу залізничників. Власне з того ж часу в одному з приміщень РОКСу розташувався і Музей історії Львівської залізниці про який ми говоримо. Втім це вже було далеко не перше його приміщення – сам Музей історії Львівської залізниці, даруйте за каламбур, має довгу історію – 42 роки, оскільки був заснований у 1973 році. Завідувач музеєм Роман Патик провів мені невелику екскурсію його доволі просторою залою.

Музейна експозиція

Є чимало шанувальників залізничної історії, про що свідчить велика кількість спеціалізованих сайтів на яких можна знайти інформацію про старі паротяги та вагони, різноманітну допоміжну залізничну техніку. Зрештою і серед музеїв технічного профілю залізничні становлять окрему групу. Найвідоміші з поміж них – розташований у Будапешті Угорський музей транспорту. Ну а швейцарський музей транспорту у Люцерні займає площу 40 000 квадратних метрів та має у своїй колекції 60 старовинних паровозів та вагонів, серед них найпотужніший у світі електровоз. Чималу площу – 2400 квадратних метрів займає і Національний технічний музей у Празі. На цьому фоні 160 квадратних метрів площі музею у Львові виглядають доволі скромно. Перша експозиція була відкрита в одному із приміщень новозбудованого обчислювального центру Львівської залізниці. Однак вже у другій половині 70-х років виникла потреба перенести музей у цокольне приміщення управління залізниці де музей знаходився протягом 15 років. І вже у перші роки незалежності його знову перенесли у Палац культури залізничників де під його експозицію виділили 80 квадратних метрів. Тут була розгорнута третя експозиція музею яку демонстрували до 1998 року коли Палац залізничників почали готувати до Саміту Президентів. На час підготовки експозицію було демонтовано. Експонати було спаковано і вони почали чекати на свій час.

Колекція залізгничних інструментів

Роман Патик розповів, що до відновлення музею долучився колишній начальник Львівської залізниці Георгій Кірпа. Спочатку під музей було запропоновано приміщення площею 50 кваратних метрів, з них під експозицію відводилось 36 квадратних метри. Консультантами у відновленні музею стали львівські науковці та працівники Львівського історичного музею. Така маленька площа була чималою проблемою для розміщення експозиції, адже тут також планувалось розмістити кіно- відеолекційну кімнату на 10 місць. Втім музею несподівано пощастило – в Палаці залізничників орендарі звільнили приміщення площею у 160 квадратних метри, тож його передали під потреби музею. Звісно, при цьому довелось знову переробити концепцію музею, пристосувавши її до більшої площі.

Однострій австрійського залізничника

Цікаво інше – створення музею у 1973 році приурочили до вигаданого ювілею який був пов’язаний з імперською політикою СССР – з нагоди 100-річчя заснування залізниць в Галичині яке нібито сталось у 1873 році. Насправді Перша колія в Галичині Перемишль-Львів була відкрита 12 років раніше – 4 листопада 1861. У 1869 році було збудовано гілку Львів-Броди. Однак лише у 1873 році Російська імперія спромоглася збудувати колію з Радивилова з’єднавши її з австрійською залізницею. Втім це була вже друга міжнародна лінія в Галичині. Вперше австрійські та російські залізниці було з’єднано у 1871 році на колії Львів – Тернопіль – Підволочиськ – Волочиськ.

Телетайп

Втім, хай там ювілей і був штучний, однак магістраль нагородили орденом, працівникам дали грамоти та почесні звання, 26 квітня 1973 року вийшла спільна постанова керівництва залізниці та Дорпрофсожу про створення музею бойової та трудової слави львівських залізничників.

Втім, не будемо говорити про бойову славу залізничників – насправді Львівська залізниця розвивалась і функціонувала при різних владах і державах – за Австро-Угорщини, короткий період ЗУНРу, Другої Речі Посполитої, перших совітів, німецької окупації, других совітів, врешті у роки незалежности України. Починалась вона як кілька приватних підприємств, у власності яких були різні ділянки колії, врешті розрізнені колії об’єднались у єдину сітку магістралей, коли пасажири можуть вільно подорожувати  всіма західними областями України.

Карта-схема Львівської залізниці, поруч стела присвячена Георгію Кірпі та макет паровоза ЕУ

Кожен період функціонування залізниці в експозиції музею позначено окремою символікою: «Австрійські залізниці» (німецькою мовою), «Ж Д царської Росії», «Польські колії паньствові» (польською мовою), «МПС СССР», «Укрзалізниця». Але кожен з цих періодів це не лише інша символіка, а й інші однострої залізничників які виставлені у вітринах. До речі, їх реконструкції робив Богуслав Любів – власник Галереї українського військового однострою на площі Ринок. Відповідно в експозиції і документи, ксерокопії та макети залізничної техніки. Наприклад залізнична документація велася німецькою, польською, російською та українською мовами. У 1909 році на прохання мешканців Галичини назви залізничних станцій почали писати українською. А вже у 1890-му році залізнична документація велася одночасно трьома мовами – німецькою, польською та українською. Також в експозиції музею зображення Львівського вокзалу різних часів, так само є фотографії і вокзалів інших міст. Серед найцікавіших експонатів музею альбом 1916 року видання «Будівництво колії Володимир-Волинський – Сокаль, Сокаль – Кам’янка – Львів 1914-1915 роки», також є колекція тримовних пасажирських квитків 1918-1921 років, лічильна машина «Коптомір» яка використовувалась до 1939 року, телеграфний апарат «Морзе» виготовлений в 1936 році в Ярославлі. Ну а на зміну йому прийшов телетайп, який ще кілька років тому працював в управлінні Львівської залізниці. Звісно, тут є численні деталі паровозів: оригінальні металеві номери, таблички, крани, світлофори з кабіни машиніста, старий швидкостемір з вмонтованим годинником, самописець, який раніше фіксував основні параметри руху. Тобто любителі технічної історії тут знайдуть все те, що їх так тішить. Також в музеї є олійні потрети директорів та начальників Львівської залізниці починаючи з 19 століття, хоча, як визнає Роман Патик, відтворити портрети деяких керівників залізниці ще не вдалось. Якщо говорити про керівників, то мабуть найбільше тут все ж шанують Георгія Кірпу – його постаті присвячено окремий куток. Із рідного села Георгія Кірпи Клубівка Хмельницької області, де зараз є музей на його честь вдалось привезти однострій, який носив Георгій Кірпа будучи начальником Львівської залізниці.

Звісно, у музеї є макети паровозів та електровозів, які працювали на Галичині в різні часи. Однак такі експонати все ж цікавіше оглядати не в макеті, а, якщо є така можливість, в оригіналі. Кілька років тому на Приміському вокзалі Львова було розміщено невелику експозицію залізничної техніки, яка колись використовувалась на Галичині. Однак найпарадоксальніше, що ця експозиція жодного стосунку до залізничного музею не має. Та й взагалі у Львові вже є потреба створити великий Музей залізничної техніки. Звісно, взявши за основу експозицію музею, який діє у РОКСі. За словами Романа Патика для цього вже було оглянуто 19 майданчиків як у Львові, так і за межами міста, однак найкращою визнана ділянка поблизу Приміського вокзалу. Але поки-що це питання зависло у повітрі. 

Початок експозиції, портрети керівників залізниці та експозиція служби колії

Сучасний період розвитку залізниці – жалюзі-панно із фотографіями тепловозів

Львівська магістраль тестує туристичні залізничні маршрути

На Львівській залізниці цими днями тестували туристичні залізничні маршрути, а для цього запросили 30 експертів з різних країн світу. Для них протягом цих вихідних були проведені екскурсійні поїздки в межах акції «З музею в музей» станціями Львів-Жовква, Львів-Підзамче-Личаків, Львів-Клепарів-Рясне-Ясинецький кар’єр. Також вони відвідали музейний комплекс вузькоколійної техніки «Золота лісова залізниця» у с. Коростові Сколівського району та геологічну експозицію зі взірцями залізничної техніки в інформаційно-освітньому центрі парку «Знесіння» -- розповіли мені у прес-службі Львівської залізниці. 

Знимка uk.wikipedia.org

Науковці, митці, фотолюбителі та залізничники з Німеччини, Франції, Великобританії, Австрії, Болгарії, Чехії та України після відвідин Галичини планують видати фотоальбом-дослідження «Ексклюзивні подорожі залізницями України», матеріал для якого збиратимуть у залізничних турах. 

Львівська залізниця уже не вперше запрошує зацікавлених людей до реалізації подібних проектів. Зокрема, наслідком такої співпраці вже стали кілька фотоальбомів про старовинні залізничні перлини, зокрема і українські, які вийшли друком у видавництвах Німеччини та Австрії.

У Львові з’явиться Територія терору

www.zaxid.net

Щоправда, не справжня, а музей: до кінця наступного року в місті планують відкрити Меморіальний музейний комплекс тоталітарних режимів «Територія терору». 11 грудня відбулося урочисте посвячення земельної ділянки, на якій функціонуватиме музей. Новий музей буде цікавий своїми інтерактивними технологіями, які застосовуватимуть у його експозиції. Спеціально для нього на проспекті Чорновола, 45 буде збудовано нове приміщення, розповіли у Львівській міськраді.

Зауважимо, що у Львові вже кілька десятків років не будували музеїв, тож це буде перша споруда такого типу за тривалий час. Місце для нового музею обрали не випадково – його збудують біля залізничної колії Львів – Київ, яка перетинає проспект Чорновола. Саме тут у 1944 -- 1955  роках функціонувала пересильна тюрма N25, звідки відправляли у ГУЛАГ німецьких військовополонених, власівців, засуджених червоноармійців, а згодом тут був концтабір, куди звозили політв’язнів зі всієї України, зокрема колишніх вояків УПА. Загалом через цю пересильну територію пройшли близько півмільйона людей.

Також до будівництва цього музею обіцяє долучитись Львівська залізниця, найперше тому, що він буде неподалік колії, Крім того, залізничники обіцяють підшукати вагони та інше обладнання повоєнного періоду, з якого сформують експозицію майбутнього музею. Завданням музею є відтворити елементи типової пересильної в’язниці - колючі дроти, спостережні вишки, охорону та ін. В дерев’яних бараках будуть експонати, також на території музею буде створено «Стіну пам’яті» з викарбуваними на ній іменами вивезених з цієї тюрми людей. Окремим елементом стане «Колонада тиранів» з символікою двох найбільших тоталітарних режимів - радянського та нацистського.

Музейний комплекс охоплюватиме чотири зони, а саме: «Аванзону», «Алею тоталітаризму», «Пересильну тюрму № 25» та автостоянку для відвідувачів. Зауважимо, що початок будівництва нового музею анонсували давно – тривалий час на проспекті Чорновола стояв камінь, який сповіщав що на цьому місці буде музей, однак реалізувати цей план почали тільки тепер. Загальна вартість робіт становить 18 мільйонів.

Львівська залізниця. Коротка історія воєн

Переживши дві світові війни та кілька локальних конфліктів минулого століття, наше місто таки не зазнало суттєвих пошкоджень. На думку відомого львівського історика Олега Павлишина, І світова війна практично не зачепила Львів – основні бої точилися в полях, натомість у місто заходили хіба що розвідники, щоб переконатися у тому, що ворожих вояків там немає. Фронти Другої світової також здебільшого оминули Львів. Однак твердження, що війна не завдала шкоди місту, є хибним. Чи не найзапекліші бої точилися за місцеву залізницю, передусім за головний вокзал. 

Варто сказати, що за австрійської влади Львівський залізничний двірець вважали одним із наймодерніших у Європі – всі технологічні новинки того часу були на Львівському вокзалі. Однак унаслідок жорстоких протистоянь надбання залізничників утрачено. Про драматичну історію львівських залізничних станцій розповів Роман Патик, директор музею Львівської залізниці. Він, напевне, ліпше за інших знає про ці події.

Першими Львівський вокзал зруйнували росіяни – під час відступу зі Львова 15 червня 1915 року. У листопаді 1918 року двірець потерпів знову, цього разу його знищили поляки.  Оборону вокзалу тоді тримали українці, натомість поляки намагались їх вибити звідти – бій тривав 6 годин. До речі, в музеї національно-визвольних змагань є картина польського художника, на якій зображено цей бій. На думку Романа Патика йдеться про перестрілку між українськими та польськими військами, яка відбулась у вокзальному тунелі та біля виходу на третій перон. Поляки таки оволоділи вокзалом, однак українці утримались на станції Підзамче а також на Високому Замку – там біля гроту стояла українська батарея з трьох гармат і обстрілювала вокзал, який зайняли поляки. Звісно, після утвердження польської влади у місті вокзал відбудували заново. Набагато менше пощастило Чернівецькому вокзалу Львова – він знаходився на місці сучасного приміського вокзалу. 1919 року там вибухнув склад амуніції, який майже зруйнував будівлю – залишився лище один флігель, натомість самого вокзалу вже не відбудовували.

У 1918 році на станції Персенківка йшли жорсткі бої. Фото Володимира Дубаса

Втім бойові дії йшли не тільки за головний львівський двірець, а й за станцію Персенківка. 5 листопада цю залізничну станцію, яка тоді знаходилась фактично за межами Львова, бомбардувала польська авіація. Після штурму головного Львівського вокзалу сюди відступив курінь УСС із 600 бійців. Також саме на Персенківці відбувся бій між українським та польським бронепоїздами.

Через 20 років, 1 вересня 1939 року Львів зазнав перших руйнувань – німецька люфтваффе бомбардувала вокзал. Перші совєти встигли лише підготувати проект відбудови вокзалу. На практиці це зробили німці – вочевидь, сподіваючись, що сюди вони прийшли всерйоз і надовго. Щоправда,  ті ж таки німці вдруге розбомбили Львівський вокзал у червні 1941 року. Власне їхньою ціллю була не так сама будівля, як скупчення радянських потягів, яке було на вокзалі. З тих самих міркувань – аби знищити німецькі потяги, Львівський вокзал у липні 1944 року розбомбили радянські літаки. Тоді ж радянська авіація помилково розбомбила торговельно-розважальний пасаж з кінотеатром «Гражина» який знаходився поруч зі сучасним пам’ятником Степанові Бандері. Радянські льотчики цілилися в заклад святої Терези, де тоді знаходилась німецька військова частина.

Втім пілота, який розбомбив львівський вокзал, збили німці – сталось це над Брюховичами, а літак впав на територію сучасного дитячого табору Львівської залізниці. Роман Патик припускає, що літак збили саме після бомбардування, інакше він просто би вибухнув у повітрі. За іронією долі виявилось, що льотчиком, який бомбардував Львівський вокзал, був українець та Герой Радянського Союзу Іван Доценко. За офіційною версією, екіпаж бомбардувальника загинув на місці падіння літака. За неофіційною -- Івану Доценку вдалось вижити, його кинули в радянський табір, потім якимось дивом на літаку він потрапив на Аляску, а звідти – в Канаду, де став вождем індіанського племені. Власне на основі цієї драматичної історії створено сюжет фільму «Той, хто пройшов крізь вогонь».

Втім є ще один цікавий момент, уже з повоєнної історії Львівського вокзалу. Тоді це був таємний військовий об’єкт, і прізвища його перших повоєнних начальників засекречено.