Юрко Охріменко про рецепти від Гоголя, Швейка та Котляревського

Відомий львовознавець Юрко Охріменко останнім часом зацікавився літературною кухнею. Власне ця фраза має різне значення, передусім коли йдеться про те, як саме письменники пишуть свої твори – вигадують ідею, шукають матеріал, виконують певні ритуали перед тим, як сісти за письмовий стіл. Однак є й інше значення – це страви, описи яких зустрічаються у творах письменників – як класиків, так і сучасних літераторів. Власне цим і зацікавився Юрко Охріменко.

Юрко Охріменко дослідив літературні кухні. Знимка zbruc.eu

Літературознавець розповідає, що описи страв зустрічаються у творчості багатьох письменників ще із найдавніших часів. Свідченням цьому є і найбільша книга в історії людства – Біблія, адже там докладно описано що їли наші предки понад 2000 років тому. До свого нового захоплення Юрко Охріменко ставиться з гумором, адже зізнається, що сам він куховарити не вміє. Однак це не завадило йому видати добірку рецептів бравого вояка Швейка, а також рецептів, які описані в «Енеїді» Котляревського.

Про письменників, які любили кулінарію

Кулінарні рецепти зустрічаються у творчості багатьох письменників, але переважно це випадкові згадки: по сюжету прийшлось до слова, от і згадав письменник, що його герой любив вареники. Описи їжі можна знайти і в Шевченка, і в інших українських чи закордонних класиків, однак їх є дуже мало, тож окрему кулінарну книгу за їх творами не укладеш, хіба що перелопативши твори великої кількості українських літераторів можна видати таку збірку. Але хто насправді був любителем кулінарії, так це Микола Гоголь – у його творах згадується така кількість наїдків, усіляких там поросят з хріном, що я за таку книжку навіть і не візьмусь. До того ж невідомо, де ті рецепти зараз шукати, адже чимало з них втрачено безнадійно. Наприклад у Гоголя є такий опис: «а кулебяку сделай мне на 4 угла, в один угол запусти визигу, во второй – щоки осетра». Кулебяка – це така циліндрична страва з косими перегородками посередині – вони й називаються углами. Отож у них засипаєш начинку, накриваєш тістом і знову засипаєш начинку. Зауважу, що Гоголь збирав кулінарні рецепти, однак у його повне зібрання творів ці записи чомусь не увійшли.

Після того почав згадувати, хто ще із письменників був шанувальником кулінарії – таким був Жорж Сіменон, оскільки його головний герой комісар Мегре любив поїсти. Однак французи вже давно випустили книгу «Кухня мадам Мегре».

Пригоди бравого вояка Швейка -- книжка для гурманів. Знимка www.radio.cz

Про те, як Охріменко відновлював рецепти бравого вояка Швейка

Втім є ще один літературний твір, який переповнений кулінарією: «Кухня бравого вояка Швейка». Зауважу, що самі чехи досі не випустили книги швейкових рецептів. Це при тому, що в романі одних тільки кнедликів згадується 6 сортів: різні способи приготування та з різними начинками. Отож я зробив сигнальні примірники такої книжечки.

Звісно, у самому романі немає кулінарних рецептів, там просто згадуються страви, які їдять її герої. Отож, я прочитав роман виписавши на листочок усі згадки про страви, а далі у різний спосіб почав шукати відповідні рецепти, дуже придались мені бабусині куховарські книги, також допомогло Львівське товариство чеської культури. Таким же способом уклав і збірку рецептів за «Енеїдою» Котляревського. Рецепти виходили досить цікаві. Наприклад, у «Швейку» галицька шоуля - це гуска, фарширована рисом. Або ж сигидинський гуляш, це, як виявилось, гуляш із фазанами.

Про страви, які зараз неможливо приготувати, і про ті, які не їли в часи Котляревського

В «Енеїді» Котляревського згадуються страви, які зараз вже неможливо приготувати, наприклад із конопляною олією. Адже тоді це був звичний продукт – нікому в голову не приходило її курити. Ну а тепер попробуй дістань її, коли вирощувати коноплю заборонено. Звісно, її можна замінити оливковою або соняшниковою олією, але це вже не буде історичний рецепт. Втім, деякі популярні сучасні страви та продукти були невідомі Котляревському, наприклад, картопля, помідори чи кукурудза – страви, які готуються на основі продуктів американського походження. Тоді картопля тільки но входила в ужиток і ще не була не замінимим продуктом. Решта – все те ж, що і зараз: гречка, м’ясо, різноманітні овочі неамериканського походження.

Про те, що їли в біблійні часи

Коли уклав ці збірки рецептів, вирішив пройтися і по Біблії, адже там так само згадується чимало продуктів, які їли в той час а також ті, які заборонені до вжитку. Отож, там є всі продукти, окрім «американців» а також заборонено їсти м’ясо нечистих тварин, передусім свинину. Звісно, ця заборона стосується євреїв, але якщо врахувати, що Старий Завіт визнається християнами, то і ми б не мали їсти свинини. Однак християни роблять вигляд, що не читають Біблії. Втім, Одісей в «Енеїді» свиней таки розводив.

Ще одна цікава заборона на їжу – з водяних продуктів. Біблія забороняє їсти все, що не покрито лускою. Таким чином під цю заборону потрапляють раки, кальмари та омари. З цієї є причини не можна вживати і вугрів. Що цікаво, під цю заборону потрапляє і ставрида, адже луску вона має тільки біля хвоста.

З «Кухні бравого вояка Швейка»

«Та, коли проїздили біля Святого Моріца, він почав краяти по шматочку з цілої шинки, якийсь пан навпроти нього так ласо почав завертати на неї очима, аж слина йому з рота котила. Кравець Гівль помітив це та й каже сам до себе вголос: «Мабуть, жер би й ти, пронозо нещасна». А той йому по-чеському відповідає: «Певно, жер би, коли б ти дав». Отож, поки приїхали до Будейовиць, ту шинку разом і ум’яли. Прізвище того пана було Войтех Роус.»

Шинка

До чвертки телятини (поросятини), яка важить 5 кілограмів, беремо чверть кілограма солі і 10 грамів селітри. Сіллю, змішаною із селітрою старанно натираємо м'ясо, роблячи отвір біля кістки, і насипаючи до нього сіль. Після засолу кладемо шинку до поливаної посудини, та заливаємо її маринадом, приготованого зі склянки води, двох ложок солі, кількох зерен перцю, двох лаврових листків, кусочка мускатного горіха. Прикриваємо посуд накривкою, котру притискаємо тягарем. Після цього виносимо його до сухого підвалу на 2-3 тижні. Належить її щоденно обертати, і поливати ропою, яку пустила сіль. Коли телятина замаринується, полощемо її у воді, витираємо досуха і або її варимо 3-4 години, або смажимо (можна її запекти у тісті, тоді вона дуже смачна). Можна також замариновану телятину закоптити, і готувати по шматку.

http://kava.lviv.ua/ua/article/5608/~yurko-okhrimenko-pro-recepty-vid-hoholya-shvejka-ta-kotlyarevskoho

Пам’ятники, які окультурять Сихів

(Завершення розмови з львівським архітектором Михайлом Ягольником )

Якщо подивитись на те, як на карті Львова розташовані пам’ятники, то можна зауважити цікаву закономірність – більшість із них знаходиться у центральній частині міста, або ж районах, які прийнято звати ближнім центром. Щодо спальних районів, то маємо хіба-що пам’ятник Папі Римському Іванові Павлу ІІ на Сихові та кілька незрозумілих пам’ятних знаків, що залишились ще з совіцьких часів, як то знак на вулиці Виговського на честь не то Валентини Терешкової, не то просто космонавтові, знамениту композицію, яка відома під народною назвою «Тікаючі із бару» на Науковій. Можливо вдасться пригадати ще кілька пам’ятних знаків. На жаль спальні райони не мають свого обличчя в монументалістиці – про це ми продовжили розмову з львівським архітектором Михайлом Ягольником.

Про те, чи залишились у Львові агресивні пам’ятники

На жаль у Львові достить багато агресивних пам’ятників, однак я не буду їх називати. Я в політику не бавлюсь, я не політик і не хочу розхитувати цей маятник.

Про пам’ятники в спальних районах

Звичайно, у спальних районах потрібні пам’ятники, наприклад у місті-герої Сихові. Це культурний простір, він повинен мати свій розвиток і тяглість. Я би зробив скульптуру, яку не варто ставити в центрі міста. Я колись лобіював ідею відкриття академії дизайну на Сихові – молоді художники і дизайнери мають його наповнювати артефактами, а не тулитись в центрі. Там треба зробити мистецьку галерею. Натомість там тулять торгово-зневажальні центри. Це абсолютне бабло, а де культура, де вищі навчальні заклади, де музеї? Я робив такі речі, наприклад музей сучасної скульптури Дзиндри у Брюховичах.

Сихову бракує свого обличчя Знимка vgolos.com.ua

Про окультурення торгових центрів на прикладі «Південного»

Якщо у торгівельних центрах намагаються робити якісь культурні осередки, то що в кінцевому підсумку там переважає? Який дух? Так, я Петра Писарчука підтримую, це нормальна, інтелігентна людина, але напевне його консультанти не вміють правильно розставляти акценти та пріоритети. Де є торгівля – там має бути торгівля, я противник коли торгівельні об’єкти поєднували із сакральнимими – це величезна неповага до останніх.

Про фігуру Матері Божої на вокзалі

Я є членом містобудівної ради і на одному із засідань хтось запропонував встановити на головному залізничному вокзалі Львова фігуру Матері Божої. Мотивація була дуже благородна – щоб кожен хто приїжджає чи їде з міста міг помолитись. Я виступив проти: ви розумієте, яка це постать? Ви хочете поставити в один ряд Пальму Мерцалова, Матір Божу та пивний кіоск? Де тут пріоритет? Найцікавіше, що є хороший варіант – просто треба розчистити сквер, який є на Двірцевій площі від біг-мордів, зробити там гарне освітлення і в центрі цієї оази встановити фігуру Матері Божої. І вона буде на вокзалі, і при вокзалі, і одразу видно, що у нас з ідеологією все гаразд.

Є ще один приклад зневажливого ставлення до храмів. Колись я сфотографував дорогу, яка веде до Сихівського храму – вона вся була заставлена рекламою з поміж якої найхарактернішою була агресивна реклама горілки «Вожак» «Тримай свою територію». Тут дуже чітко видно пріоритет бабла, про який храм тут можна говорити. Це все складові думки, простору, який програмує людину. На відсутності ідеології міцно утвердився комерційний тоталітаризм, де чітко розставлені пріоритети. Починаючи з «Південного»

Торговці та храм. Знимка hram.lviv.ua

Про загальну тональність львівського середовища

Так не може бути, на жаль наше місто не має загальної партитури простору. Це стосується і численних фігур Матері Божої. На жаль священики у нас часто перетворюються на комерсантів, які просто мітять свою територію. Львів, як місто, не визнає великих просторів, свого часу тут площі навмисно розбивались на клаптики, щоб тут не могли збиратись люди, а це формує певним чином свідомість. Адже громадянське суспільство формується на площі. Натомість ми маємо велику кількість фігур Матері Божої, а це девальвує її постать. Вона може бути в інтер’єрах, а не де попало на перехрестях. Є історична фігура Матері Божої в центрі міста – і в радіусі двох кілометрів не повинно бути інших фігур, інакше вона втрачає свою значимість.

Про львівську швейкіану

Особа бравого вояка Швейка симпатична, але тут справа не в Швейку, а в сентименті до австрійського періоду Львова. Австрійська імперія тут заклала дуже серйозний пласт культури. Наприклад, нижній університет, первісно це була будівля Галицького парламенту. На жаль у нас не вміють читати фасадів будівель. Натомість у цьому випадку закладена глибока символіка. Зліва від входу можна бачити такі символи, як глобус, книгу та ліру, іншими словами це означає культуру. З правого боку бачимо шестерню, овечку та сніпок, тобто економіку. І кожен парламентар, який заходив до Сейму таким чином читав, що без культури не буває успішної економіки. Навпроти університету маємо парк, який був закладений ще у середньовіччі, коли люди, які вміли будувати суспільство усвідомили, що повинен бути спільний незабудований простір. Таким чином маємо пам’ять, як розуміння стратегії держави: куди йдем.

Див. також

http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_7.html

http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_14.html 

Топ-9 місць Львівщини, де варто провести вихідні

На відпочинок можна поїхати у далекі закордонні краї, або ж, як більш бюджетний варіант, відпочити в Одесі, Шацьку, чи, приміром, на Закарпатті. Але для цього все-одно треба витратити чималу суму: дорога, готель, харчування-перебування. Не кажучи же про те, що двох днів для таких місць явно замало, хотілося б бодай тиждень.

Якщо ж ані відпустки, ані стосика вільних грошей найближчим часом не передбачається, то можна обмежитись і Львівською областю. У цьому випадку можна зробити так би мовити «кавалерійський наскок» - сісти зранку в електричку чи автобус і вирушити в одне із міст області. Ну а ввечері повернутись додому. Дорога в обидва кінці у вас займе максимум 5 годин. Якщо маєте власний автомобіль – можна вкластися і в 2,5 години.

Але ж ви зібрались на відпочинок, тож поспіх тут не завжди доречний. Можна не поспішаючи походити по старому місту, детально обдивившись всі достовидності, придбати якісь місцеві сувенірчики, ну а ввечері розслабитись за келихом вина чи бокалом пива (це вже кому як до смаку). Ну а на другий день відвідати ще якийсь цікавий об’єкт, який є по дорозі і вже не поспішаючи повернутись до Львова.

9. Дев’яте місце у нашому рейтингу туристичних міст та місць Львівщини посідає Городок та Комарно.

Знимка travel.ua

Городок має шарм типово галицького містечка з дещо метушливим центром і надзвичайно спокійним та розміреним життям поза межами центру містечка. Як у майже кожному галицькому містечку у його центрі є ратуша у стилі класицизму. Звісно, із годинником-курантами на вежі. Окрім того – церква Миколая з дзвіницею (між іншим, початок 16 ст.), дерев’яна церква святого Івана Хрестителя, яка датується 1754 роком, млин 16 століття та чимало інших пам’яток. Городок відомий і тим, що саме тут у 1932 році боївка ОУН здійснила напад на польську пошту.

Городок розташовано на трасі, яка сполучає Львів із кордоном, тож проблем із готелями тут немає. Наприклад, невеличкий готель «Мрія», або ж, приблизно у тому ж форматі, готель «Каскад». Оскільки туристи, зокрема, транзитні у місті не є рідкістю, то є тут і де поїсти. Наприклад, у ресторані-музеї «Княжий двір», де фірмовими стравами є ребра в пиві, гречаний пиріг, салати «Княжий двір» та «Запорізька січ» ну і, звісно, «Мамин борщ».

Знимка ishchuk.net

А вже наступного дня можна заїхати у невеличке містечко Комарно, де є пам’ятка архітектури національного значення - дерев’яна церква Архистратига Михаїла, збудована у 1754 році.

8. Восьме місце рейтингу займають місто Старий Самбір та села Розлуч і Скелівка – кожен із них має свою принаду, яка доповнює можливості іншого.

Знимка invtur.com.ua

Одне з найцікавіших містечок на Прикарпатті – Старий Самбір. Маленьке, тихе, спокійне. До гір тут зовсім недалеко, врешті, Старосамбірський район вже має статус гірського.

Свого часу такі містечка були осередками єврейського життя в Галичині, оскільки значна частина їх мешканців, або й навіть більшість, становили євреї. Зараз від того минулого залишились лише окремі пам’ятки, як от старосамбірська синагога та єврейський цвинтар. Між іншим, один з найстаріших в Україні, адже ховали тут ще у 16 столітті.

Якщо ви хочете трохи затриматись у цих краях, то зупинитись краще не в самому містечку, а в селі Розлуч.

Знимка vidlunnya.livejournal.com

Як бонус, матимете чудове повітря і карпатську природу плюс джерела мінеральної воли «Нафтуся», «Залізна» та «Содова». При базах є і кухні. А вже наступного дня, попивши мінеральної водички, можна вирушити в село Скелівку (колишній Фельштин). У селі зберігся костел святого Мартина з оборонною баштою-дзвіницею, однак головна принада села все ж не він. Село згадується у романі чеського письменника Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Звісно, у селі є і пам’ятник славному вояку. 

7. Сьомим у нашому рейтингу є пара, що складається з міста Сокаль та села Тартаків.

На жаль, найцікавішу пам’ятку архітектури Сокаля – монастир бернардинів - ви зможете оглянути тільки здалеку, оскільки зараз там виправна колонія. Про те, що цю колонію варто закрити, а монастир передати міській громаді говориться давно, надто після недавньої пожежі на її території, однак поки ситуація залишилась незмінною.

Знимка ru.wikipedia.org

Та попри цю обставину Сокаль таки варто відвідати, адже тут є ще церква святого Миколи (кінець 17 ст.), Сокальська ратуша, яка на відміну від інших аналогічних будівель є одноповерховою, звісно, з традиційною вежею – так само невисокою, але оригінальною за своєю архітектурою. Як і на більшості ратушанських веж, тут є годинник-куранти. Тут є де зупинитись на нічліг. Щодо поїсти, то у Сокалю є кафе «Рибка» на вулиці св. Петра і Павла, 3. «Фішка» закладу – золоті рибки, які плавають в акваріумі, а також зала для дітей.

А вже наступного дня можна вирушити до Тартакова – колишнього міста, яке тепер має статус села та відоме своїм палацом Потоцьких.

Знимка uatravel.org

На жаль, зараз від нього збереглася тільки частина мурів. Натомість наприкінці 19 століття на рештках замку був зведений палац Збігнєва Лянцкоронського, який був власником села.

http://kava.lviv.ua/ua/article/5619/~top-9-mist-lvivschyny-de-varto-provesty-vykhidni

А про найцікавіші місця відпочинку – наступного разу

Як Швейк опинився біля «Віденської кав’ярні»

Бравий вояка Швейк таки є популярним героєм серед галичан – Юрій Ямаш продовжив тему пригод чеха зауваживши, що «підрозділ де служив Швейк був дислокований в селі Жовтанці Кам’янка-Бузького району. У Львові він міг бути тільки на вокзалі».

Знимка: uk.wikipedia.org

Мої друзі-швейкознавці припускають, що у Львові Швейк перебував максимум півгодини – поки його потяг стояв на пероні львівського двірця. Втім за цей час він міг скуштувати пива. Власне тому спочатку була ідея встановити на першому пероні вокзалу пам’ятний знак Швейку, за виготовлення якого взявся скульптор Сергій Олешко. Однак тодішнє керівництво Львівської залізниці не дозволило це зробити. Втім ідею оцінили власники «Віденської кав’ярні», тож у підсумку один з найбільш впізнаваних пам’ятних знаків Львова встановили саме там. «Віденська кав’ярня» отримала чудову рекламу, адже Швейк з гальбою пива тепер є у кожному сучасному путівнику по Львову.

Розмова про Швейка розпочалась з поста про велопробіг швейковими місцями (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_40.html): Із 23 квітня до 3 травня під туристичним гаслом "Львівщина: дивовижні відкриття" відбуватиметься перший етап Х Міжнародного Швейківського фестивалю "Великі Швейківські маневри". Захід організують з нагоди 100-річчя походу героя роману Ярослава Гашека в Галичину на Першу Світову війну.

Швейк-визволитель

Бравий вояка Швейк таки мав безпосередній стосунок до Львова, оскільки у червні 1915 року брав участь у його визволенні від російських окупантів – про це нагадав шанувальник мого сайту Остап Козак доповнивши мій пост про велопробіг швейковими місцями (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_40.html): 

«Дозвольте вставити ще свої 5 копійок. Швейк, як і його творець - Ярослав Гашек служили у 91-му піхотному полку (KuK Infanterieregiment 91), основу якого складали чехи. Цей полк брав участь у визволенні Львова в червні 1915 року. Штурмував Львів із боку Пустомити-Наварія. Багато полеглих чехів 91-го полку були поховані на військовому цвинтарі у с. Глинне (зараз у межах місті Пустомити). Припускаю, що зараз на цьому місці цивільний цвинтар по дорозі із Наварії до Пустомит. До речі, на цьому цвинтарі були поховані і воїни УГА.»

Із 23 квітня до 3 травня під туристичним гаслом "Львівщина: дивовижні відкриття" відбуватиметься перший етап Х Міжнародного Швейківського фестивалю "Великі Швейківські маневри". Захід організують з нагоди 100-річчя походу героя роману Ярослава Гашека в Галичину на Першу Світову війну 

До речі, про російську окупацію Львова у 1915 році – про це я планую докладніше розповісти у кількох своїх наступних постах, перший з яких планую опублікувати 18 квітня у суботу, а останній – 9 травня.

Велотуристи проїдуть шляхами бравого солдата Швейка

Із 23 квітня до 3 травня під туристичним гаслом "Львівщина: дивовижні відкриття" відбуватиметься перший етап Х Міжнародного Швейківського фестивалю "Великі Швейківські маневри". Захід організують з нагоди 100-річчя походу героя роману Ярослава Гашека в Галичину на Першу Світову війну – про це мені розповіли у прес-службі Львівської ОДА.

Знимка chytane-perechytane.blogspot.com

Швейківський фестиваль організовується у формі велопробігу Клубом велотуристів друзів природи "Рух" спільно з польськими та словацькими партнерами. Мета – створити та популяризувати нові туристичні продукти регіону, повідомили в департаменті міжнародного спіробітництва та туризму Львівської обласної державної адміністрації.

"Великі Швейківські маневри" проляжуть в Україні та за кордоном Міжнародним велосипедним шляхом R63 з Праги до Львова місцями, описаними в романі Ярослава Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка". Йдеться про такі населені пункти: Пустомити, Оброшино, Великий Любінь, Рудки, Самбір, Скелівка (кол. Фельштин), Хирів, Сянок, Гуменне, Будапешт, Відень, Ческе Будейовіце.

Другий етап Швейківського фестивалю заплановано на 8-20 червня. Фестиваль проходитиме у формі велосипедного пробігу по території України (Львівська область), Польщі, Словаччини, Угорщини, Австрії, Чехії.

Як відомо значна частина дії роману геніального чеського письменника Ярослава Гашека відбувається на Львівщині. У Львові на честь літературного героя встановлено два пам’ятні знаки, які користуються чималої популярністю у туристів, один з них – Швейк на ровері стоїть біля входу у Львівську ратушу

Стоматолог-митець

Дукачі та емалі Всеволода Волощака

«Є у нас дуже цікавий стоматолог Всеволод Волощак, він займається емалями, причому робить це на дуже високому рівні», -- розповів мені якось відомий львовознавець Юрко Охріменко. Одразу зауважу, що Охріменко сам чоловік неординарний, адже працює лікарем-офтальмологом, а у вільний від основної роботи час видає книжки про Швейка, вивчає Львів. Така у нас талановита обласна клінічна лікарня. Втім розповідь про незвичного стоматолога таки заінтригувала. Згодом мені пощастило потрапити в його майстерню, що міститься у підвальчику неподалік центру міста. Майстерня – дві кімнати, у першій з них -- робочий інструмент для роботи з емалями та металом і пічка для випалювання емалей. Привертає увагу також старе радіо. Колись такі величезні радіоприймачі стояли чи не в кожній хаті. Радіо налаштоване на якусь польську радіостанцію. У другій кімнаті впадає в око ще один вишуканий атрибут інтер’єру – крісло-гойдалка, стіни прикрашають мініатюри пана Всеволода та колекція ікон.

Знимка з архіву Всеволода Волощака

Власне про ці образи ми і розпочинаємо розмову, адже, як з’ясувалось, саме вони стали першим кроком лікаря Волощака у світ мистецтва. Їх він знайшов на горищі одного з помешкань у Карпатах. Коли купував ікони, то вони були у жахливому стані – їх знищили «рибки» -- комахи, які їдять папір та фарбу, припали товстим шаром жиру. Пан Всеволод каже, що то були жири, які випаровувались під час готування їжі й осідали не лише на стінах, а й на іконах. Вже у Львові їх відчистив, помив, але не реставрував. Якби реставрував, його вважали б співавтором. А ікони справді цікаві, адже виконані темперою на склі, принаймні таких мені не доводилось раніше бачити.

І все ж як фаховий лікар став митцем? Адже художньої освіти у пана Всеволода немає, та й свій перший дукач він зробив у 30 років. «Руку набиваєш, до того ж я читав відповідну літературу», -- пояснює це просто. Тривалий час він очолював об’єднання «Джерело», до якого входили понад 200 художників-аматорів. Власне, любительський статус був основним критерієм, за яким приймали до «Джерела», тож до нього увійшли не лише медики, а й учителі, водії, робітники.

Як голова художнього об’єднання, Всеволод Волощак міг мати майстерню. Власне у ній ми і розмовляємо. І лише у 90-х роках здобув професійний статус, вступивши до Спілки художників: «Мені весь час казали: чому ти не вступаєш у Спілку художників. Та мене ж туди ніхто не кличе, відповідав. Власне після такої розмови до мене дзвонить Іван Самотос  і каже, щоб приніс до спілки свої роботи. Так мене й прийняли до СХУ – на художній раді проти проголосували тільки троє чи четверо осіб», -- згадує співрозмовник.

Попри цю обставину, пан Всеволод, який 2014 року відзначив 70-річчя, вважає, що це його хобі, а основна робота – таки медицина.

Для шанувальників його творчості це зовсім не важливо, ад

Дукачі Всеволода Волощака. Знимка www.gazeta.lviv.ua

же виставки ексклюзивних прикрас, які виготовив цей майстер, відбувалися не лише в Україні, а й у США, Канаді, Польщі, Словаччині… 70 його робіт мандрували різними виставковими залами Польщі чотири роки. Щоправда, на одній із виставок помітив, що зникли сім робіт, після чого забрав решту додому.

Ювелірні прикраси, тобто дукачі, майстер почав виготовляти доволі пізно – у 30 років, та й сталося це випадково. До його дружини приїхала подруга з Києва. У неї був дукач, який припав до смаку половинці пана Всеволода, отож вона запитала, хто міг би зробити подібний. Трохи подумавши, пан Всеволод сказав, що спробує сам виготовити прикрасу. Далі йому допоміг знайомий ювелір, який не лише дав кілька емалевих пластинок, а й детально пояснив усю технологію роботи з ними, що треба спочатку товкти, сіяти, молоти, терти, пересівати і лише тоді накладати на пластину, чекати, щоб воно висохло. Виготовив першу мініатюру з емалі «Жінка, яка тікає від Чорнобиля».

Пан Всеволод каже, що захопився емалями та дукачами, тому що це мистецтво забуте. Причому іноді люди навіть питають: «А що таке емаль?» Відповідь проста: «У тебе дома є емальований баняк? Це технічна емаль, а є ще художня». Роботи з емалі виходять мініатюрними – щонайбільше 27 сантиметрів – більшого розміру не дозволяє пічка, де їх обпалюють за температури 700 -- 1000 градусів.

Один із найпам’ятніших дукачів зі стилізованим тризубом. У 70-х роках його вдалось показати на виставці не лише у Львові, а й у Києві. Ще один цікавий дукач зі стилізованими ініціалами ОД та фігуркою воїна зробив на замовлення відомого українського барда Олеся Дяка. Власне з цим дукачем виникла проблема. Адже дукачі -- переважно жіноча прикраса, тож довелось добре подумати, аби знайти «чоловічий» варіант. Втім пан Всеволод зізнається, що майже не творить на замовлення. Та й сюжети доводиться вигадувати самотужки, адже часу на те, щоб сидіти в бібліотеці та шукати там якісь ідеї, нема.

Серед улюблених матеріалів – корали, також оленячі зуби. Золоті прикраси навчився робити без жодних проблем, а срібло освоїв за кілька років. Але головне, що цей емалевий світ тішить інших людей. Майстер каже, що ця обставина тішить і його.