Швейк-визволитель

Бравий вояка Швейк таки мав безпосередній стосунок до Львова, оскільки у червні 1915 року брав участь у його визволенні від російських окупантів – про це нагадав шанувальник мого сайту Остап Козак доповнивши мій пост про велопробіг швейковими місцями (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_40.html): 

«Дозвольте вставити ще свої 5 копійок. Швейк, як і його творець - Ярослав Гашек служили у 91-му піхотному полку (KuK Infanterieregiment 91), основу якого складали чехи. Цей полк брав участь у визволенні Львова в червні 1915 року. Штурмував Львів із боку Пустомити-Наварія. Багато полеглих чехів 91-го полку були поховані на військовому цвинтарі у с. Глинне (зараз у межах місті Пустомити). Припускаю, що зараз на цьому місці цивільний цвинтар по дорозі із Наварії до Пустомит. До речі, на цьому цвинтарі були поховані і воїни УГА.»

Із 23 квітня до 3 травня під туристичним гаслом "Львівщина: дивовижні відкриття" відбуватиметься перший етап Х Міжнародного Швейківського фестивалю "Великі Швейківські маневри". Захід організують з нагоди 100-річчя походу героя роману Ярослава Гашека в Галичину на Першу Світову війну 

До речі, про російську окупацію Львова у 1915 році – про це я планую докладніше розповісти у кількох своїх наступних постах, перший з яких планую опублікувати 18 квітня у суботу, а останній – 9 травня.

18 – 24 серпня в хронописі Львова та Галичини

Історія останнього тижня

* Показ військової техніки в Академії сухопутних військ – це те, чим запам’ятається відзначення Дня Незалежності у Львові. У час війни головне свято країни відзначаємо по-воєнному.

* 22 серпня з аукціону Львівській мерії вдалось продати приміщення на Шпитальній, 25 за 6 млн 400 тис. грн. Це не може не тішити, надто в теперішній ситуації.

* 21 серпня також потішили львівські програмісти, які оголосили про створення комп’ютерної програми для військової розвідки, яку можна завантажувати у звичайний смартфон. Отож, тепер наші військові зможуть воювати і на ІТ-фронті.

* Те, що львів’яни – люди креативні, надто молоде покоління, підтвердив і біг-борд, який з’явився цього тижня на в’їзді до Львова. На ньому -- малюнок, що надіслав воякам у зону АТО 8-річний Максим Сивак. Хлопчик зобразив зеленого Путіна, в якого цілиться український танк.

* На жаль, з фронту досі привозять наших загиблих земляків. Зокрема, 19 серпня у Львівському аеропорту приземлився борт із 11 загиблими галичанами, закарпатцями та волинянами. Вічна їм пам’ять…

* Нашого видатного земляка Омеляна Стоцького увічнили у містечку Східниці, відкривши з нагоди його 120-річчя стелу. Саме Омеляну Стоцькому Східниця завдячує нинішньою славою, адже він відкрив місцеві джерела мінеральних вод.

Історія зовсім недавня

* 21 серпня 2005 року Львів перестав бути формальним центром українських греко-католиків. Цього дня Блаженніший Любомир Гузар прийняв титул Верховного архієпископа Києво-Галицького і переніс осідок УГКЦ зі Львова до Києва.

Історія не така давня

* 19 серпня 1989 року Львівська парафія Петра і Павла на вулиці Личаківській першою в Україні вийшла з підпорядкування РПЦ і оголосила себе частиною УАПЦ. А вже 14 жовтня 1993 року її настоятель, отець Володимир став Патріархом УАПЦ під іменем Димитрій.

* 19 серпня 1968 року народився Андрій Садовий, міський голова Львова з 25 квітня 2006 року до нині.

* 21 серпня 1952 року в столиці Болгарії Софії народився відомий львовознавець Юрій Бірюльов.

Історія міжвоєнна

* 23 серпня 1939 року у Москві підписано Пакт Молотова – Ріббентропа, у його таємному протоколі йдеться про перехід східної Галичини під совєцьку владу.

* 21 серпня 1926 року народився сорок четвертий архієпископ-митрополит Львівський латинського обряду та перший кардинал серед латинських архієпископів Львова Мар’ян Яворський. Зараз він є архієпископом-емеритом.

Історія бабці Австрії

* 19 серпня 1914 року створено керівний орган Українських Січових Стрільців – Українську бойову управу.

* 21 серпня 1910 року  народився греко-католицький священик Дмитро Блажейовський. Отець Дмитро відкрив Музей вишиваних ікон, які він сам створив. Цей музей -- найкраща пам’ятка про нього. Оглянути експозицію можна на проспекті Чорновола, 2.

* 20 серпня 1884 року в Космачі народився греко-католицький священик Омелян Ковч. У роки війни він видав понад 600 довідок про хрещення євреїв, чим порятував їх від загибелі. За це 1944 року нацисти спалили священика в концтаборі «Майданек». 27 червня 2001 року під час візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до Львова відбулась беатифікація священика, а згодом блаженного Омеляна Ковча проголосили покровителем пастирів УГКЦ. 

* 19 серпня 1873 року народився польський генерал Юзеф Галлер, який відіграв трагічну роль в короткій історії ЗУНР, очоливши польську інтервенцію та завдавши поразки УГА і змусивши її відступити за Збруч.

* 23 серпня 1867 року у Яворові народився український поет, прозаїк, публіцист Осип Маковей. Зауважимо, що помер він 21 серпня 1925 року в Заліщиках Тернопільської області.

* 18 серпня 1830 року народився Франц Йосиф І – імператор Австрійської імперії, король Галичини та Володимирії, з 15 березня 1867 року -- глава Австро-Угорської монархії. Правив 68 років, що стали епохою в історії Австро-Угорщини, зокрема Львова та Галичини, адже саме в цей період започатковано чимало речей, які визначили розвиток краю на багато десятиліть наперед.

Історія давня

* 20 серпня 1597 року народився один із найвидатніших бургомістрів, поет та історик Львова Бартоломей Зиморович. До 1939 року у Львові була вулиця його імені, однак за совєцької влади її перейменували на Лермонтова, а за української -- на Джохара Дудаєва. Меморіальну дошку на честь непересічного галичанина, яку на цій вулиці встановили городяни, демонтували совєти 1947 року.

Український мартиролог. ХХІ століття

18 липня 2014 року на Личаківському цвинтарі з’явились нові могили – трьох українських солдат, які загинули біля Зеленопілля Донецької області. Військові знайшли вічний спочинок на вільній ділянці поля почесних поховань. Поруч стрункими рядами стоять хрести померлих політв’язнів. Трохи вище – могили засновників «Пласту» та меморіал УГА. Також поруч знаходяться польські військові поховання. Власне тут зафіксовано вітчизняну історію першої половини ХХ століття, в яку галичани вписали не одну сторінку. Тепер тут довелось відкрити ще одну сторінку українського мартиролога -- вже ХХІ століття.

Фото Юрка Дячишина, прес-служба ЛМР

Раніше, коли тут з’являлись нові пам’ятники та поховання, все це сприймали як нашу історію, славну, криваву, але ту, що залишилась у далекому минулому. Без родичів у чорному, без матерів, які втирають очі хустинками. Як ілюстрацію до підручника з історії та матеріал для уважного дослідника. Український мартиролог, здавалося, вичерпано, а смерть  Василя Стуса – остання у цьому контексті. Усі ми сподівалися, що завершено довгий перелік галичан, подолян та донеччан, які загинули у боротьбі за Україну. Тепер виявляється, що то лише три крапки. На жаль… 

«Кожен народ має своїх українців…»

Cамоназва українці утвердилась, з історичної точки зору, порівняно недавно – на початку ХХ століття, а до того наші співвітчизники називали себе по-різному, однак в жодному разі не українцями, хоча й розмовляли по-українськи. Іноді така низька національна свідомість призводила до казусів, які тепер сприймають як анекдот. Одну з таких бувальщин про галичан переповів мені нещодавно відомий львівський історик Олег Павлишин. А трапилась вона з генерал-майором австрійської армії, який згодом служив в УГА, Йосипом-Михайлом Вітошинським-Доброволею. До речі, солдати називали його дзядзьом, що на Покутті означає дід.  А варто сказати, що в австрійській армії полки формувались за територіальним принципом, тож у них служили земляки, якщо не з одного села, то здебільшого з одного повіту.

Отож, військова частина, якою командував генерал, зупинилась на постій, оскільки ж був вільний час, то Вітошинстький-Доброволя у військовій формі без генеральських відзнак прогулювався містечком. Невдовзі він зустрів солдата, який не впізнав генерала та заговорив з ним про життя-буття та про війну. І коли генерал запитав солдата, що він думає про війну, то рядовий щиросердно сказав, що ту війну придумали українці – то такі люди, здебільшого неодружені та молоді, які є в кожного народу – у москалів,  французів.

Серед галицьких українців не було модно йти на військову службу. Адже за неї багато не платили, натомість випускник кадетської школи немало витрачав на світське життя. Натомість галичани віддавали перевагу професіям, які гарантували добробут. Зокрема, було багато охочих здобути фах адвоката. Тож листопадовий зрив 1918 року у Львові очолив сотник Дмитро Вітовський.  Цей військовий чин відповідає сучасному званню капітана. До командування УГА доводилось залучати іноземців або ж військових зі Східної України. Однак, пройшовши через вогонь Першої світової, галичани таки усвідомили себе єдиним народом із наддніпрянцями з єдиною самоназвою українці.